Відкритий лист
06/30/2006 | Віктор Лисицький
Керівництву Коаліції демократичних сил
Юлії Тимошенко
Роману Безсмертному
Олександру Морозу
Віктор Лисицький,
Урядовий секретар КМУ (1999-2001 рр.)
Народний депутат СРСР (1989 р.)
Коаліція демократичних сил руйнує демократію.
Шановні керівники!
Звертаюся до Вас не тільки як громадянин України і член партії – учасника блоку «Наша Україна» (ХДС). Звертаюся до Вас як активний учасник демократичних перетворень, котрі відбулися на теренах України з 1985 року.
Загальновідома істина.
Засоби досягнення цілі мають бути достойними самої цілі.
Якщо ми маємо за мету побудову високорозвинутого громадянського суспільства у котрому вільний розвиток кожної особистості є ключовою умовою розвитку всіх, всієї нації, то і засоби досягнення цієї благородної мети не можуть бути низькими.
Якщо ж у нас на першому плані помста, зведення особистих рахунків, або загарбання влади, витіснення опонентів на узбіччя політичного процесу, то і засоби досягнення такої цілі можуть бути… відповідно низькими.
Невже Помста?
Спостереження за діями Коаліції демократичних сил посилюють відчуття, що бажання помститися Партії регіонів за всі несправедливості та знущання останніх років переважають над іншими почуттями.
У першу чергу таке враження формуються несправедливим розподілом сфер впливу та посад у післявиборчий владі. Не буду, навіть, згадувати про очевидне порушення законів України.
Скажу головне: ефективні демократії відрізняються від неефективних кількома рисами. В першу чергу, тим, що в ефективній демократії правляча більшість робить все для захисту прав опозиції, для надання їй найкращих умов для впровадження в життя побажань їх виборців. Можна навести багато прикладів: Великої Британії, Швейцарської конфедерації (виникла, до речі, у 1291 році!) та інших. Досконалий захист прав опозиції є найсуттєвішою рисою ефективних демократій.
Інший, альтернативний підхід впроваджувався більшовиками. Рішення більшості були обов’язковими і для інакомислячих, котрі практично не мали можливості публічно захищати свої погляди. Думки особистості не враховувалися: «Единица вздор, единица ноль – голос единицы тоньше писка». Так нас вчили у радянський школі.
На відміну від ефективних демократій, котрі існують сотні років і котрі є інституціональною основою висококонкурентних, високорозвинутих, найбільш справедливих суспільства ця більшовицька «соціалістична демократія» проіснувала лише 74 роки. Одна «радість» - вона зникла без масштабного кровопролиття, майже добровільно. Тут є і мій скромний внесок.
Партія регіонів отримала 186 міст (41%) в парламенті в результаті перших по справжньому демократичних виборів. Громадяни України 26 березня ще раз повною мірою скористалися священним правом вільного вибору, котрий вони з Ваших же рук отримали в результаті Помаранчевої революції і віддали перевагу Партії регіонів. Світова демократична спільнота, до речи, дала високу оцінку нашим парламентським виборам. Так чому ж тоді Коаліція демократичних сил не хоче поділитися з регіоналами владою хоча б у Верховній Раді? Чому Коаліція відкотилася на кілька десятків років тому назад, до більшовиків у своїх підходах до творення післявиборчої влади, до організації політичних процесів?
Пряма руйнація демократії.
Ефективні демократії стали такими і тому, що на певному етапі свого розвитку вивели за межі партійних квот та розподілів відносно невелику кількість загальнодержавних, особливо значимих, інститутів влади: оборона, безпека, суд, прокуратура, Центральний банк, Рахункова палата, Уповноважений по правах людини.
Чудово пам’ятаю, як на світанку нашої незалежності численні і доволі кваліфіковані радники з високорозвинутих у демократичному відношенні країн, спираючись на набутий цими країнами досвід, наполегливо радили департизувати, деполітизувати керівників та службовців цих інститутів.
І логіка їх була абсолютно переконливою.
Стабільність національної валюти, наприклад, є національним пріоритетом. Національним, а не партійним.
Головний аудитор публічних фінансів (голова Рахункової палати) не може мати партійних зобов’язань чи завдань за будь яких умов. Інакше – зле. Інакше не дочекаєшся об’єктивності в аудиті публічних фінансів.
Права людини також не мають партійного кольору. І саме тому Уповноважений по правах людини має бути за межами партійних угрупувань та міжпартійних баталій.
Аналогічні аргументи можна навести і по іншим вищезгаданим інститутам влади.
Чудово пам’ятаю, як наші американські та інші іноземні радники 10 років тому назад наполегливо пояснювали нам, що позапартійність Нацбанку та його Голови є однією з ключових умов стабільності гривні. А сьогодні численні повідомлення ЗМІ говорять, що, виявляється і ця, одна з найважливіших аксіом ефективної демократії відкинута геть. І що дискутується питання якій з політичних сил віддати посаду Голови НБУ. Жах! Знов без грабель ані руш?
Дивуюся воістину христовому терпінню Президента України Віктора Ющенко. Адже він чудово знає критичне важливу значимість позапартійного статусу Голови НБУ та керівників інших вищезгаданих владних інститутів. І аж ніяк не можу второпати: Чому він не показав на двері авторам цих більшовицьких, антидемократичних кощунств?
Доречи: Чому мовчать численні закордонні наші покровителі і друзі з країн високорозвинутої демократії? Чи їм збереження прозахідної орієнтації України є важливішим демократії? Навряд чи!
БЮТ монополізує владу.
В Інтернеті оприлюднений розподіл посад в уряді демократичної коаліції (див. додаток), котрий підтверджується деякими учасниками переговорного процесу.
Відповідно до нього політична сила, котра де-факто має 129 місць в парламенті, що складає тільки 29%, збирається оволодіти ледь не всіма фінансово-економічними важелями впливу в Кабміні України. Це БЮТ. Є кілька застережень.
По-перше. Така концентрація взагалі то є несумісною з принципами побудови ефективної влади за умов наявності радикальних ідеологічних розбіжностей учасників коаліції («Наша Україна» – це праві плюс ліберали, БЮТ – практично соціальні популісти, СПУ – сучасні ліві).
По-друге. Робиться спроба урівноважити вплив БЮТ передачею частки комітетів ВР «Нашій Україні» та СПУ. Тобто, наприклад, Міністр фінансів від БЮТ, а Голова бюджетного комітету – від «Нашої України». Створенням такої «противаги» намагаються збалансувати впливи у фінансово-економічній сфері. Смішно чути і читати цю аргументацію – вона для політиків-початківців. Ця спроба не може бути ефективною тому, що:
1. значна частка законів України впроваджується лише прийняттям відповідних постанов урядом. Уряд має можливість прийняти постанови такої якості, котрі заблокують ефективну реалізацію тих, чи інших законів. І що робитиме тоді Верховна Рада?
2. уряд може прийняти постанови, котрі матимуть діаметрально протилежний по відношенню до законів зміст. І нема сьогодні органу, чи особи, котрі мали б повноваження відмінити їх досить швидко, блокуючи розгортання небажаних процесів. За часів попереднього режиму такі повноваження мав Президент України. Сьогодні ніхто немає таких повноважень. Тобто, уряд прийматиме постанови скоріше всього БЮТівської якості, а Верховна Рада не матиме можливості вплинути на процес.
Невже це і є демократична коаліція?
По-третє. БЮТ в особі Юлії Тимошенко дуже невдало управляла виконавчою гілкою влади. Головний «здобуток» - зростання особистої популярності пані Тимошенко. Головний негатив – втрата 30-60 млрд. грн. ВВП за рахунок радикального зниження темпів економічного зростання та розчарування широких кіл прибічників Віктора Ющенко та «Нашої України».
Тобто, враховуючи цей набутий сумний досвід такий розподіл посад викликає велику тривогу.
І ще одне дуже важливе занепокоєння.
У розподілі посад не згадується посада Міністра Кабінету Міністрів.
Не можна допускати аби де-факто людина на цю посаду підбиралася БЮТом (як це вже було зроблено торік). Адже людина, котра обіймає цю мало публічну посаду, має дуже серйозні важелі впливу на процес підготовки та прийняття урядових рішень. Стверджую це спираючись на власний досвід роботи в Кабміні та набуті мною знання протягом 38 років роботи в системах управління. Впевнений - ця посада не може віддаватися жодній з політичних сил.
Можливі прийнятні варіанти оптимізації розв’язання цього протиріччя:
1. Ця посада є посадою всієї коаліції. Не окремої політичної сили, а коаліції;
2. Людина на цю посаду підбирається особисто Президентом України.
Зрозуміло, що передбачене програмою Коаліції впровадження посад державних секретарів – політично (партійне) незалежних посад - у принципі зніме цю колізію. Однак, з огляду на переважно БЮТівський характер майбутнього уряду можна прогнозувати безкінечно довгу реалізацію цієї чудової ідеї.
Шановний Олександре Олександровичу!
До вас особливі слова.
На відміну від багатьох наших коліціантів Ви маєте особистий унікальний досвід розбудови демократії. Крім того, і прожите не дозволятиме Вам так легко нехтувати базові аксіоми творення ефективної, сучасної влади.
Будь ласка! Зупинить цих любителів ходіння по політичних граблях, на котрі наш народ наступав вже багато разів!
З повагою…………………………………………………………………………………Віктор Лисицький
2006-06-28
Юлії Тимошенко
Роману Безсмертному
Олександру Морозу
Віктор Лисицький,
Урядовий секретар КМУ (1999-2001 рр.)
Народний депутат СРСР (1989 р.)
Коаліція демократичних сил руйнує демократію.
Шановні керівники!
Звертаюся до Вас не тільки як громадянин України і член партії – учасника блоку «Наша Україна» (ХДС). Звертаюся до Вас як активний учасник демократичних перетворень, котрі відбулися на теренах України з 1985 року.
Загальновідома істина.
Засоби досягнення цілі мають бути достойними самої цілі.
Якщо ми маємо за мету побудову високорозвинутого громадянського суспільства у котрому вільний розвиток кожної особистості є ключовою умовою розвитку всіх, всієї нації, то і засоби досягнення цієї благородної мети не можуть бути низькими.
Якщо ж у нас на першому плані помста, зведення особистих рахунків, або загарбання влади, витіснення опонентів на узбіччя політичного процесу, то і засоби досягнення такої цілі можуть бути… відповідно низькими.
Невже Помста?
Спостереження за діями Коаліції демократичних сил посилюють відчуття, що бажання помститися Партії регіонів за всі несправедливості та знущання останніх років переважають над іншими почуттями.
У першу чергу таке враження формуються несправедливим розподілом сфер впливу та посад у післявиборчий владі. Не буду, навіть, згадувати про очевидне порушення законів України.
Скажу головне: ефективні демократії відрізняються від неефективних кількома рисами. В першу чергу, тим, що в ефективній демократії правляча більшість робить все для захисту прав опозиції, для надання їй найкращих умов для впровадження в життя побажань їх виборців. Можна навести багато прикладів: Великої Британії, Швейцарської конфедерації (виникла, до речі, у 1291 році!) та інших. Досконалий захист прав опозиції є найсуттєвішою рисою ефективних демократій.
Інший, альтернативний підхід впроваджувався більшовиками. Рішення більшості були обов’язковими і для інакомислячих, котрі практично не мали можливості публічно захищати свої погляди. Думки особистості не враховувалися: «Единица вздор, единица ноль – голос единицы тоньше писка». Так нас вчили у радянський школі.
На відміну від ефективних демократій, котрі існують сотні років і котрі є інституціональною основою висококонкурентних, високорозвинутих, найбільш справедливих суспільства ця більшовицька «соціалістична демократія» проіснувала лише 74 роки. Одна «радість» - вона зникла без масштабного кровопролиття, майже добровільно. Тут є і мій скромний внесок.
Партія регіонів отримала 186 міст (41%) в парламенті в результаті перших по справжньому демократичних виборів. Громадяни України 26 березня ще раз повною мірою скористалися священним правом вільного вибору, котрий вони з Ваших же рук отримали в результаті Помаранчевої революції і віддали перевагу Партії регіонів. Світова демократична спільнота, до речи, дала високу оцінку нашим парламентським виборам. Так чому ж тоді Коаліція демократичних сил не хоче поділитися з регіоналами владою хоча б у Верховній Раді? Чому Коаліція відкотилася на кілька десятків років тому назад, до більшовиків у своїх підходах до творення післявиборчої влади, до організації політичних процесів?
Пряма руйнація демократії.
Ефективні демократії стали такими і тому, що на певному етапі свого розвитку вивели за межі партійних квот та розподілів відносно невелику кількість загальнодержавних, особливо значимих, інститутів влади: оборона, безпека, суд, прокуратура, Центральний банк, Рахункова палата, Уповноважений по правах людини.
Чудово пам’ятаю, як на світанку нашої незалежності численні і доволі кваліфіковані радники з високорозвинутих у демократичному відношенні країн, спираючись на набутий цими країнами досвід, наполегливо радили департизувати, деполітизувати керівників та службовців цих інститутів.
І логіка їх була абсолютно переконливою.
Стабільність національної валюти, наприклад, є національним пріоритетом. Національним, а не партійним.
Головний аудитор публічних фінансів (голова Рахункової палати) не може мати партійних зобов’язань чи завдань за будь яких умов. Інакше – зле. Інакше не дочекаєшся об’єктивності в аудиті публічних фінансів.
Права людини також не мають партійного кольору. І саме тому Уповноважений по правах людини має бути за межами партійних угрупувань та міжпартійних баталій.
Аналогічні аргументи можна навести і по іншим вищезгаданим інститутам влади.
Чудово пам’ятаю, як наші американські та інші іноземні радники 10 років тому назад наполегливо пояснювали нам, що позапартійність Нацбанку та його Голови є однією з ключових умов стабільності гривні. А сьогодні численні повідомлення ЗМІ говорять, що, виявляється і ця, одна з найважливіших аксіом ефективної демократії відкинута геть. І що дискутується питання якій з політичних сил віддати посаду Голови НБУ. Жах! Знов без грабель ані руш?
Дивуюся воістину христовому терпінню Президента України Віктора Ющенко. Адже він чудово знає критичне важливу значимість позапартійного статусу Голови НБУ та керівників інших вищезгаданих владних інститутів. І аж ніяк не можу второпати: Чому він не показав на двері авторам цих більшовицьких, антидемократичних кощунств?
Доречи: Чому мовчать численні закордонні наші покровителі і друзі з країн високорозвинутої демократії? Чи їм збереження прозахідної орієнтації України є важливішим демократії? Навряд чи!
БЮТ монополізує владу.
В Інтернеті оприлюднений розподіл посад в уряді демократичної коаліції (див. додаток), котрий підтверджується деякими учасниками переговорного процесу.
Відповідно до нього політична сила, котра де-факто має 129 місць в парламенті, що складає тільки 29%, збирається оволодіти ледь не всіма фінансово-економічними важелями впливу в Кабміні України. Це БЮТ. Є кілька застережень.
По-перше. Така концентрація взагалі то є несумісною з принципами побудови ефективної влади за умов наявності радикальних ідеологічних розбіжностей учасників коаліції («Наша Україна» – це праві плюс ліберали, БЮТ – практично соціальні популісти, СПУ – сучасні ліві).
По-друге. Робиться спроба урівноважити вплив БЮТ передачею частки комітетів ВР «Нашій Україні» та СПУ. Тобто, наприклад, Міністр фінансів від БЮТ, а Голова бюджетного комітету – від «Нашої України». Створенням такої «противаги» намагаються збалансувати впливи у фінансово-економічній сфері. Смішно чути і читати цю аргументацію – вона для політиків-початківців. Ця спроба не може бути ефективною тому, що:
1. значна частка законів України впроваджується лише прийняттям відповідних постанов урядом. Уряд має можливість прийняти постанови такої якості, котрі заблокують ефективну реалізацію тих, чи інших законів. І що робитиме тоді Верховна Рада?
2. уряд може прийняти постанови, котрі матимуть діаметрально протилежний по відношенню до законів зміст. І нема сьогодні органу, чи особи, котрі мали б повноваження відмінити їх досить швидко, блокуючи розгортання небажаних процесів. За часів попереднього режиму такі повноваження мав Президент України. Сьогодні ніхто немає таких повноважень. Тобто, уряд прийматиме постанови скоріше всього БЮТівської якості, а Верховна Рада не матиме можливості вплинути на процес.
Невже це і є демократична коаліція?
По-третє. БЮТ в особі Юлії Тимошенко дуже невдало управляла виконавчою гілкою влади. Головний «здобуток» - зростання особистої популярності пані Тимошенко. Головний негатив – втрата 30-60 млрд. грн. ВВП за рахунок радикального зниження темпів економічного зростання та розчарування широких кіл прибічників Віктора Ющенко та «Нашої України».
Тобто, враховуючи цей набутий сумний досвід такий розподіл посад викликає велику тривогу.
І ще одне дуже важливе занепокоєння.
У розподілі посад не згадується посада Міністра Кабінету Міністрів.
Не можна допускати аби де-факто людина на цю посаду підбиралася БЮТом (як це вже було зроблено торік). Адже людина, котра обіймає цю мало публічну посаду, має дуже серйозні важелі впливу на процес підготовки та прийняття урядових рішень. Стверджую це спираючись на власний досвід роботи в Кабміні та набуті мною знання протягом 38 років роботи в системах управління. Впевнений - ця посада не може віддаватися жодній з політичних сил.
Можливі прийнятні варіанти оптимізації розв’язання цього протиріччя:
1. Ця посада є посадою всієї коаліції. Не окремої політичної сили, а коаліції;
2. Людина на цю посаду підбирається особисто Президентом України.
Зрозуміло, що передбачене програмою Коаліції впровадження посад державних секретарів – політично (партійне) незалежних посад - у принципі зніме цю колізію. Однак, з огляду на переважно БЮТівський характер майбутнього уряду можна прогнозувати безкінечно довгу реалізацію цієї чудової ідеї.
Шановний Олександре Олександровичу!
До вас особливі слова.
На відміну від багатьох наших коліціантів Ви маєте особистий унікальний досвід розбудови демократії. Крім того, і прожите не дозволятиме Вам так легко нехтувати базові аксіоми творення ефективної, сучасної влади.
Будь ласка! Зупинить цих любителів ходіння по політичних граблях, на котрі наш народ наступав вже багато разів!
З повагою…………………………………………………………………………………Віктор Лисицький
2006-06-28