07/12/2006 | eume

Як варіант. Будь-яка конструктивна критика вітається

---

Сьогодні, коли у Верховній Раді завдяки зраді лідера Соцпартії Мороза, щойно обраного голосами регіонів спікером, стався загрозливий для державності і демократії переворот, а партії, котрі залишилися біля розбитого корита мертвонародженої помаранчевої коаліції, начебто ухвалили рішення готуватися до розпуску ВР, що втратила в очах виборця легітимність, та нових виборів, вкрай важливим є визначитись з конкретними кроками, спрямованими на досягнення максимального ефекту.

Не менш важливим є здавати собі справу з реального становища, а не закликати до зовнішньо-привабливих, але важких для здійснення політичних конструкцій на кшталт покаянь, очищення чи загального урочистого братання. Це може виглядати дуже лірично й зворушливо, навіть красиво, проте досвід показує, що злегковажені на початках розходження мають властивість виливатись у важкі й згубні конфлікти, які призводять в свою чергу до великих розчарувань та інших не менш негативних наслідків. За прикладами далеко ходити не треба: досить згадати нерозлучний "дует" Порошенко vs. Тимошенко.

Отже, не варто тішити себе ілюзіями, аби потім не розчаровуватись, не марнувати час у пошуках винного, виступати з претензіями одне до одного тощо. Треба просто виробити прагматичну переможну стратегію.

Крок перший: дії, спрямовані на розпуск ВР.

Вже зробилося цілком очевидним, що після 25 липня, якщо не буде сформований новий уряд, у Президента за новою редакцією Конституції з'являться всі підстави для її розпуску. До цього часу "Ч" залишається менше 13 діб. Зрозуміло, що нова рожево-червоно-синя коаліція намагатиметься форсувати події. Завдання БЮТ і НУ по можливості блокувати події і вносити безладдя у роботу ВР зсередини. Шахрайська ВР має виглядати недієздатною, це надаватиме Президентові додаткові підстави для розпуску, якого він начебто не бажає. Важливим є й зовнішній тиск обуреної громадськості.

По суті, це вже здійснюється, але з перемінним успіхом. Дивлячись на події 11 липня, здається, що парламентські демократичні сили усе ще приголомшені несподіванкою й помітно розгублені. Вуличні акції ще тільки починають розгортатися. Втім, це справа часу, і тут уже існує визначеність. Головне: своїми діями спонукати Президента до розпуску ВР.

Крок другий: як виграти нові вибори?

На перший погляд дуже привабливим виглядає створення об'єднаного помаранчевого списку, який об'єднає всіх і вся від бульдогів до носорогів. Проте, навіть поверховий аналіз показує, що цей шлях не буде найефективнішим. Дійсно, зараз треба об'єднувати всіх, хто брав участь у Помаранчевій революції, але не в такий спосіб.

Зокрема, такі поважні панове як Порошенко, Жванія та інші т.зв. любі друзі нікуди не підуть з НСНУ попри всі заклики. Особливо великим роматникам нагадую, що 11 липня серед інших рішень політради НСНУ фігурувало рішення про введення Порошенка до Президії партії, а такий давній "шанувальник" Юлії Тимошенко як Давид Жванія висловив думку, що на превеликий жаль, навряд чи вдаться об'єднати списки з її блоком.

Навіть якщо об'єднати НСНУ з БЮТ, що перманентно чубилися упродовж цілого року, прихований конфлікт знову спливе у найменш відповідний момент виборчої кампанії. Такого треба уникати. Не варто змішувати несумісне.

Друге питання: наразі, у критичній ситуацій, близькій до ситуації 2004 р., кожний голос за Україну дуже дорогий! Не можна собі дозволити гребувати навіть і половиною відсотка, яка може бути втрачена через невдале блокування. Адже на березневих виборах було втрачено на порядок більше, і можна припускати, що без тих втрат не було би сьогодні й т.зв. антикризової більшості у ВР.

Отже, залучати треба всі без винятку скільки-небудь впливові політичні сили з числа тих, хто брав участь у подіях 2004 р. Це означає, що принаймні УНП, ПРП, "Пора" і ВО "Свобода" мають включитися до більших блоків зі 100% шансами потрапити до нової ВР. Якщо вони підуть самі, це знову буде втрата кількох відсотків голосів, які можуть виявитися вирішальними.

З другого боку, треба мінімізувати реорганізаційні труднощі.

Третє питання: як мобілізувати виборця прийти на дільниці? Із нудних 3-місячних коаліційних перемовин не всі вийшли неушкодженими. Якщо Блок Тимошенко завдяки чіткій поставі лідерки більш-менш зберіг симпатії своїх виборців, то "Наша Україна" багато втратила через нескінчене крутійство, а найбільше через публічне припущення участі у т.зв. широкій коаліції, яку вперто лобіював перший номер її списку Єхануров. Хоча зрештою цього не відбулося, небезпечні натяки на "широку коаліцію" не могли пройти без сліду, і тепер рейтинг "Нашої України" катастрофічно низький. Як і вартість цього популярного колись бренда.

Тепер не дуже зарадить навіть і відтворення НУ у розширеному обсязі зразка 2002 р., яке крім того є й технічно непростим: коли у складі блоку вже налічується аж 6 партій, приєднання ще 4-5 зі своїми програмними настановами та амбіціями лідерів з великою імовірністю внесе повну дезорганізацію. Водночас багато голосів не принесе, тому що проти провідної партії блоку - НСНУ накопичилося багато негативу і скоро позбутися його не вдасться. Сподіватися, що всі голоси, які втратила НУ, просто перейдуть до Тимошенко, також не варт, з очевидних причин: якась частина може й перейде, а інша частина залишиться вдома... І це в той час, коли розкидуватися голосами - розкіш, яку не можна собі дозволити.

Треба створити максимально сприятливу для виборця конфігурацію - таку, що максимально завдовольняла би попит на той чи інший політичний напрям, а заразом дозволяла зібрати усі до останнього потенційні голоси виборців з мінімальними втратами на непроходженні.

Такою оптимальною конфігурацією може бути створення трьох блоків:

1. Блок Юлії Тимошенко у його актуальному вигляді, котрий має тепер всі шанси залучити більшу частину голосів поданих за СПУ як близький за ідеологією (лівий центр за визначенням самої Тимошенко), особливо за умови включення до БЮТ частини СПУ, що не поділяє нинішній кривий вектор політики Мороза.

2. Блок "Наша Україна", до якого увійдуть дві багато в чому близькі партії: НСНУ та ПППУ. Тут варто розглянути можливість залучити й колишнього спікера Литвина та його соратників. Ця сила може позиціонуватися як помірковано-ліберально-центристська. Попри все, попит на цей "владно-бюрократичний" напрям існує. Хоча його не можна назвати надзвичайним, за умови грамотної компанії він дозволяє зібрати бл. 10% голосів.

3. Об'єднаний блок націонал-демократів, або правих партій патріотичного спрямування. - Найбільш строкатий, тому що його потенційні складники невеликі. До нього можуть увійти НРУ, УНП, УРП "Собор", ПРП, Пора, ХДС, КУН та ВО "Свобода". Частина їх була в "Нашій Україні" зразка 2002 р., частина там і дотепер. Ідеологічної завершеності, а відтак і ефективності, блокові додало би залучення УРП Л.Лук'яненка, яка на сьогодні знаходиться в складі БЮТ, де почувається надто комфортно на становищі "приймаків" (вислів Лук'яненка). Логічніше для неї було би взяти повноцінну участь у створенні ідейно близької політичної сили. Організація такого блоку є досить не простим, але можливим за бажання, і головне, вдячним завданням, бо дозволяє додатково мобілізувати виборців у першу чергу Західної України, електорально дуже важливої для демократичних сил.

Крок третій: потреба контролю ситуації в країні на час проведення кампанії

Уся перша половина 2006 року пройшла під знаком перманентної нестабільності, яку спричинили спочатку 3-місячна виборча кампанія, потім - настільки ж довга нещаслива "коаліціада", і нарешті, як апофеоз, цирк на дроті у ВР, який можна було спостерігати після 22 червня - дати офіційного створення "демократичної коаліції", що de facto не відбулася.

Нова, дострокова, виборча кампанія внесе додаткове розбалансування в і без того виснажений державний організм. Що небезпідставно турбує Президента, який гостро відчуває свою відповідальність за ситуацію, але разом з тим не є здатним здійснювати жорстке ручне управління на зразок свого попередника. Можливо, йому заважає демократизм - у країні, яка ще тільки стає на шлях демократичних перетворень. Проте перед обличчям реваншистської альтернативи іншого виходу, окрім нових виборів, не залишається.

Отже, можна лише мінімізувати можливу шкоду. Зробити це можна в такий спосіб: одразу після остаточного формування три вищезазначених блоки заздалегідь укладають в урочистій обставовці угоду про створення коаліції у майбутній ВР (за умови, що вони здобудуть більішсть голосів) і спільні дії до цього часу. Підписання відбувається в присутності Президента. Після чого на час до виборів призначається новий тимчасовий уряд у статусі виконуючих обов'язки міністрів, який складається з членів коаліції.

В.о. прем'єр-міністра - Юлія Тимошенко. Це поза сумнівом найбільш дієздатна в кризових умовах та популярна в народу кандидатура, яка немає серйозних політичних конкурентів з достатнім рівнем економічної компетентності. Крім того, є досить очевидним, що лідером нових виборчих перегонів, скоріш за все, буде саме її політична сила, а відтак вона залишиться на посаді і після нових виборів. Бажаний розподіл решти посад - рівний, без урахування посади ПМ. З домовленістю, що після виборів відбудеться частковий перерозподіл на користь тих, хто отримає більше голосів, згідно з отриманим відсотком.

Це буде справжня антикризова коаліція, яка візьме на себе відповідальність за ситуацію в країні до закінчення нових виборів.

До питання: чому потрібний новий уряд? Нинішній уряд Єханурова (призначений після відомого Меморандуму), який давно перебуває у статусі в.о., вже морально застарів. Не треба забувати також, що в.о. прем'єр-міністра за своїм статусом є другою особою в державі.

Не дріматимуть і вороги. Отже, ситуація може потребувати активніших дій з боку в т.ч. ПМ, а це вже потребує політичної відповідальності, яку може на себе взяти лише популярний лідер впливової партії. Ні Єхануров з його приязню до регіоналів та не дуже значним впливом в НСНУ, ані Порошенко з його негативним рейтингом довіри, ані, скажімо, лідери невеликих партій Костенко чи Тарасюк такими не є.