07/16/2006 | один_козак

РЄДІСКІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ХАРЦИЗЯКИ ТА ПОЛУПАНКИ
Благочестивий переспів
щирого крику душі правдолюбивої Тетяни,
що на прізвище Монтян

Оригінальний твір дивитися тут:
http://www2.maidanua.org/news/index.php3?bn=maidan_free&key=1152706669&action=view

Тієї днини, коли народ великою потугою просунув до влади помаранчевих полупанків, вони чомусь вирішили, що якимось чином ту владу заслужили. Сим недостойним рабам гріха та пристрастей ніколи не спадало на думку, що се тяжке випробування - стати народними обранцями - їм попущено було волею Божою в той час, коли народ український не мав іншого вибору, окрім них та зухвалих розбійників. Полупанки сказали щось на кшталт: «Дякуємо, народе! Йди геть, народе!» - та хутенько взялися за грабунок, накинувшись на владу з усією ненаситимістю. Сі нерозумні щиро взяли до макітри, що владу дано їм на віки віків.

Але влада подібна до подружжя. Яко чоловіка чи жону, так і владу можно утримати лишень двояко – або силою, або любовію. Щодо сили, то в тім полупанки цілком немічні суть, а найпаче - порівняно з розбійниками. Бо з роду-віку талантів таких неймущі. Паче того, силування купу статків тщиться пожерти та для господарства полупанського непреложно руїну несе. Що ж до любові, то її, як відомо, засвідчи треба і словом, і ділом щоденно. Та ще й бути в тому щирим і відвертим.

Відтак недостойні помаранчеві полупанки, не здатні жодним чином владу тримати – приречені були від початку.

Нерозумні, вони вперто не бажали, аби щирі люди з поспільства, звичайні смиренні та вірні ревнителі, не за шану та мзду, а тільки народного щастя заради, прийшли були й несли гуж, даруючи всю славу земну недостойним тим полупанкам. Відомо ж нам, що тілько в Сумах та в Ірпені щирі ревнителі певно при ділі стали.

Негідні зазнали розгрому від політреформи та пропорційних виборів на всіх щаблях. Безумці, всі місця в реєстрах розпродавши та щирих ревнителів ґвалтовно повикидавши, знайшлися душевно яко тії розбійники неключимі. Розбійники ж їх по тому поспитали резонно: Чом, грабуючи, непреложно ви, куми багатієте? Розбійники – й ви, і ми. І бидло доїти нам, як і вам. Позбавляти ж нас сього шляхетного прокорму – не по-пацанськи є!

Знають же люди, що навіть ув ігрищах футбольних пара розбійницьких команд свого закону тримається, і ступінь лукавства не може бути безмежним так, щоб аж на зухвалість був схожий. Успіх Зідана ніхто не віддасть Матерацці. Явного гола ніхто не вкраде без офсайду, хоч би лукавого. В судах же наших та інших установах чиниться суд як 2х2=9, або 5, або 7, або за скільки заплачено мзду, і хоч плач. Ігрище ж беззаконне понад усякі межі є нудьга, марнота і прибутку потрібного не дає.

І здається нам, смиренним рабам Божим, хоч можемо й помилятись, що недалеко вже той день, коли і розбійники, й полупанки зрозуміють, що час вже непреложно переходити до гри за правилами, бо уникнути сього ніяк не можливо. Сили супротивників приблизно рівні й повної перемоги жоден з них не здобуде. А за наявності правил обидва вони долучати народ примушені будуть. Й не знати, кому з них зручніше се буде робити – смиренне та щире поспільство у своїх лавах терпіти.

Чи багато знайдеш таких у світі людей, щоб обережність їхня була більша за сріблолюбство? Чи багато з люду посполитого є таких, що би за шматком золота пірнули в ополонку? З нетерпінням чекаємо що далі буде.

Якщо любостяжання переважить розсудливість і полупанки таки підуть у прийми до харцизяк, як це є можливо, то побачимо веселе діло. Бо полупанків харцизи пограбують і викинуть ґвалтовно.

Якщо ж переважить глузд та обережність – щирі ревнителі швидко заступлять негідників, і наша Вітчизна багатостраждальна нарешті одержить нагоду для доброго цвіту.