Зневага до народу: аспект кризи чи її корінь?
07/17/2006 | Горицвіт
Хочу підкреслити один аспект теперішньої політичної кризи: відсутність зв'язку політиків з громадянами. Наші, "помаранчеві", партійні політики продовжують трактувати народ як пасивний об'єкт маніпуляції (в кращому разі). Зв'язку нема в обох напрямках: "вони" не хочуть слухати "нас" і не хочуть говорити з нами.
Згадаймо часи після перемоги революції, формування оновлених органів влади в центрі і на місцях. Скільки лунало обіцянок "влаштувати відкриті конкурси", "запросити тисячі молодих професіоналів-випускників західних університетів" і тому подібне. Але дуже швидко ці обіцянки затихли, а ніяких відкритих конкурсів не було і близько. На керівні посади призначалися корумповані представники старої влади, які встигли швидко змінити прапор, а часто і ті хто не міняли прапор. Ці призначення стали першою серією ударів по надіях і ентузіазмі народу. Звісно, така політика не могла привести до швидких позитивних змін.
Наступна серія ударів - формування списків на парламентські вибори. Про це багато писалося на "Майдані". Тотальне кумівство і продаж місць, які панували в головних "помаранчевих" партіях, відібрали у них не один десяток процентів голосів. Тут же треба згадати масовий розгін ідейних партійних активістів і заміну їх друзями начальства. В чому абсурдність цих ситуацій з точки зору нашої теми? Якби лідери розуміли, що для перемоги їм потрібна підтримка народу, то вони б діяли інакше. Отже, не розуміли або не відчували.
Згадаємо також кілька проектів по налагодженню прямого зв'язку між громадянськими активістськими середовищами і президентом. Були навіть спроби формалізувати такий зв'язок. Наскільки автору відомо, всі ці проекти, від яких Президент і влада мали здобути пряму вигоду, провалилися. Їх неуспіх можна, звісно, списувати на підкилимну боротьбу в відповідних органах. Але тут ми знову виходимо на тему нашої замітки: якби лідери розуміли важливість комунікації з супільством, то поставили б це пріоритетом і змогли подолати спротив бюрократії.
Передостанній приклад: післявиборні коаліційні ігри. Лідери фракцій не пояснювали своїм виборцям мету і принципи переговорів. Лунали тільки суперпечливі заяви, що "вже все майже домовлено" чи "нас хочуть зрадити". Проект коаліційної угоди, згадаймо, потрапив у пресу неофіційними каналами. Отже, лідери вважали, що народу краще не знати, про що вони домовляються. Нічого дивного, що в такій атмосфері сталася відома зрада соціалістів, які здобули можливість казати, що вони "випередили" зраду проти них. Хто його знає, що там було насправді, адже так? Адже домовлялися, як завжди, про корито. Недаремно до вимог Майдану, які підписують у ці дні громадяни, включений пункт про відкриті коаліційні переговори.
І, нарешті, останній приклад. Про який трохи сумно говорити саме зараз, але краще сказати наперед, щоб, може, причетні встигли виправитись. На майдані Незалежності встановлені сотні наметів БЮТ, а біля них стоять - хто б ви думали? - найняті агітатори! А між тими наметами ходять тисячі киян, які стурбовані ситуацією в країні і шукають, що робити. Достовірну (або взагалі будь-яку) інформацію, прогнози і системні плани вони знаходять в єдиному наметі "Майдану". А з головної сцени лунають не новини, не аналітика, не заклики врешті, а виступає масовик-затєйнік, як на простих вуличних концертах, оплачених горілчаним брендом. Зрозуміло, за кого організатори приймають тих активних киян? За підлітків, яких можна і треба "купляти" музичкою?
Не хочеться нагадувати банальності про кількість входів у ту саму річку. Якщо вони ("наші" політики (оксюморон?) ) не хочуть поразки, то мусять негайно змінитися.
Згадаймо часи після перемоги революції, формування оновлених органів влади в центрі і на місцях. Скільки лунало обіцянок "влаштувати відкриті конкурси", "запросити тисячі молодих професіоналів-випускників західних університетів" і тому подібне. Але дуже швидко ці обіцянки затихли, а ніяких відкритих конкурсів не було і близько. На керівні посади призначалися корумповані представники старої влади, які встигли швидко змінити прапор, а часто і ті хто не міняли прапор. Ці призначення стали першою серією ударів по надіях і ентузіазмі народу. Звісно, така політика не могла привести до швидких позитивних змін.
Наступна серія ударів - формування списків на парламентські вибори. Про це багато писалося на "Майдані". Тотальне кумівство і продаж місць, які панували в головних "помаранчевих" партіях, відібрали у них не один десяток процентів голосів. Тут же треба згадати масовий розгін ідейних партійних активістів і заміну їх друзями начальства. В чому абсурдність цих ситуацій з точки зору нашої теми? Якби лідери розуміли, що для перемоги їм потрібна підтримка народу, то вони б діяли інакше. Отже, не розуміли або не відчували.
Згадаємо також кілька проектів по налагодженню прямого зв'язку між громадянськими активістськими середовищами і президентом. Були навіть спроби формалізувати такий зв'язок. Наскільки автору відомо, всі ці проекти, від яких Президент і влада мали здобути пряму вигоду, провалилися. Їх неуспіх можна, звісно, списувати на підкилимну боротьбу в відповідних органах. Але тут ми знову виходимо на тему нашої замітки: якби лідери розуміли важливість комунікації з супільством, то поставили б це пріоритетом і змогли подолати спротив бюрократії.
Передостанній приклад: післявиборні коаліційні ігри. Лідери фракцій не пояснювали своїм виборцям мету і принципи переговорів. Лунали тільки суперпечливі заяви, що "вже все майже домовлено" чи "нас хочуть зрадити". Проект коаліційної угоди, згадаймо, потрапив у пресу неофіційними каналами. Отже, лідери вважали, що народу краще не знати, про що вони домовляються. Нічого дивного, що в такій атмосфері сталася відома зрада соціалістів, які здобули можливість казати, що вони "випередили" зраду проти них. Хто його знає, що там було насправді, адже так? Адже домовлялися, як завжди, про корито. Недаремно до вимог Майдану, які підписують у ці дні громадяни, включений пункт про відкриті коаліційні переговори.
І, нарешті, останній приклад. Про який трохи сумно говорити саме зараз, але краще сказати наперед, щоб, може, причетні встигли виправитись. На майдані Незалежності встановлені сотні наметів БЮТ, а біля них стоять - хто б ви думали? - найняті агітатори! А між тими наметами ходять тисячі киян, які стурбовані ситуацією в країні і шукають, що робити. Достовірну (або взагалі будь-яку) інформацію, прогнози і системні плани вони знаходять в єдиному наметі "Майдану". А з головної сцени лунають не новини, не аналітика, не заклики врешті, а виступає масовик-затєйнік, як на простих вуличних концертах, оплачених горілчаним брендом. Зрозуміло, за кого організатори приймають тих активних киян? За підлітків, яких можна і треба "купляти" музичкою?
Не хочеться нагадувати банальності про кількість входів у ту саму річку. Якщо вони ("наші" політики (оксюморон?) ) не хочуть поразки, то мусять негайно змінитися.
Відповіді
2006.07.17 | Микола Дмитренко
Re: Зневага до народу: аспект кризи чи її корінь?
Зневага до народу та дешевий популізм - це спосіб життя владоможців і національна трагедія українців.
Микола Дмитренко
2006.07.17 | Горицвіт
як це змінити?
Микола Дмитренко пише:>
> Зневага до народу та дешевий популізм - це спосіб життя владоможців і національна трагедія українців.
> Микола Дмитренко
Моя теза в тому, що політики програють, якщо швидко не почнуть поводитися інакше. Бо всі останні програші правлячого блоку - від неповаги до людей.
2006.07.17 | Валько
Re: Зневага до народу: аспект кризи чи її корінь?
Боляче це читати і боляче про це говорити,але це так.Коаліціанти не за народ думали,а за крісла під свої ж...
Насьогодні я вірю тільки нашому Президентові,гуртуймося навколо нього.Зовсім не вірю рятівниці нації й до цього маю підстави.Гадаю,багато українців теж так думають.
Українці,гуртуймося!
2006.07.17 | Горицвіт
Так, але
Валько пише:> Насьогодні я вірю тільки нашому Президентові,гуртуймося навколо нього.
Президент повинен зробити кроки назустріч народу, в першу чергу совїм виборцям і активній їх частині.