>Водночас я хочу наголосити, що і в Президента є відведені Конституцією 15 днів, протягом яких він формує своє рішення.
Ви можете кричати хоч до ночі! А я зроблю так, як вважаю за потрібне.
>Хочу особливо наголосити, що Президент – це не поштова скринька, яка автоматично після подачі кандидатури від коаліції у той самий день на ту саме адресу направляє відповідь. Очевидно, автори Конституції не це закладали в право Президента на розгляд протягом 15 днів кандидатури Прем’єр-міністра. Очевидно, мова йшла про те, про основи незмінності якого курсу йде мова, про які відносини Президента, уряду, парламенту може йти мова, яка процедура призначення силових структур, як формується дієздатний Конституційний Суд і багато-багато інших речей.
Ніякого "прем'єра автоматом не буде". Не домовляться - "слідуючий!"
>Хотів би окремо виділити тему, яка, на мій погляд, не повинна стояти ні в залі парламенту, ні поза парламентом. Це різні версії розвитку силового варіанту. Я думаю, що не треба зараз апелювати до громади і до вулиці, не треба звертатися до безпорядків, не треба тішити себе тим, що після виборів ми все можемо.
Тому-то і не було досі "Майдану-2"
– Шановний Вікторе Андрійовичу, на продовження цієї теми. Сьогодні і під парламентом, і всередині Верховної Ради одні категорично закликають Президента негайно внести кандидатуру прем’єра, лідера Партії регіонів Віктора Януковича. Інші не менш категорично і в парламенті, і під його стінами закликають цього не робити і негайно розпустити Верховну Раду. Я розумію, що, можливо, ще немає однозначної відповіді, але якою буде позиція Глави держави? І якщо доведеться, згідно з Конституцією, внести кандидатуру Віктора Януковича, то за яких умов, крім гарантії європейського вибору і дотримання прав і свобод людини?
Негайної відповіді не буде, тому що я хочу, щоб моя відповідь була серйозною і адекватною до тої ситуації, яка є. Ще раз підкреслюю, що кандидатури, які вносяться парламентом у Секретаріат Президента на подання Прем’єр-міністра – це не технічний акт. Тому Конституція відводить 15 днів для формування відповіді по суті.
Я не буду, можливо, характеризувати всю складність цього процесу, бо за два місяці ми бачили дві коаліції і в Секретаріаті Президента три подання на двох Прем’єр-міністрів.
І як діяти в цьому плані – чи подавати зразу те, що перше лежить, чи те що друге, чи те що друге, а потім стало третім? Я хотів би, щоб тут була витримана чисто правова позиція, щоб потім ми не жалкували, що вчинили емоційно. Це теза перша.
Теза друга, яка не менш є принциповою для мене, – це те, яку політику буде реалізовувати Прем’єр-міністр. Я не допущу ситуації, коли Прем’єр-міністр буде реалізовувати політику розбрату, політику, яка буде вести українську націю в іншу сторону від суверенітету, політику, яка дробить українську землю, українську територію, політику, яка не працює на консолідацію.
Янукович не підходить! Давайте іншого
Третє – це те, що очевидно не є великим секретом. По суті, сьогодні зберігається три варіанти розвитку подій. Факт перший: пройшло 60 днів, в Україні немає Прем’єр-міністра і уряду. І наступив факт реалізації прав Президента відносно розпуску парламенту. Підкреслюю, що всі протиріччя в суспільстві політичного характеру через інститут парламенту можна вирішувати двома способами: злагодою (коаліцією іншими словами), або розпуском і пошуком іншої конфігурації парламенту для того, щоб через механізм коаліції, злагоди шукати відповідь. Я не відкидаю цей варіант.
Не згодні? Перезагрузка!
Теза друга – це формування іншої коаліції, яка б дала відповідь на всі виклики, які стосуються основ курсу демократії і свободи. Я не буду в деталях говорити – ширшої, вужчої і таке інше. Переговори йдуть. Я не є учасником цих переговорів, я не є членом якоїсь команди, яка виступає зі своїх позицій. Я є Президентом. Знаю, що ці переговори йдуть, знаю, що там є прогрес. Але не той достатній прогрес, який би сьогодні сказав: основи політики можливої коаліції будуть такі-то, принципи формування уряду, відношення до проблем кризи Конституційного Суду будуть такі-то і т.д. Це питання, на які я вимагаю отримати відповіді. Без них нема прогресу в будь-якій коаліції.
Виганяйте комуністів нах!
Але я при будь-якій коаліції буду вимагати силовий блок вивести з дискусії. Призначення міністра внутрішніх справ, міністра оборони країни, міністра закордонних справ, генерального прокурора, керівника Служби безпеки – це ініціативи, які повинні виключно виходити від Президента України.
Торг здєсь нєумєстєн!
Я сказав би, що для мене надважливою умовою є формування Конституційного Суду. Це та точка, відносно якої Президент відступати не буде. Я розумію, що створено вже дуже багато нюансів, щоб скоріше дати відповідь «ні», ніж кивнути головою і сказати, що ви знаєте, ми вісім місяців водили цю націю, країну манівцями, оббріхували її, говорили про неможливість створення Конституційного Суду, зараз час прийшов чесних політиків. Конституційний Суд у країні повинен бути, якщо ми говоримо про верховенство Закону, права і свободи. Якщо цього не буде, це перша ознака, що це порожні слова. І тому я наполягаю фігурантам коаліційного процесу про те, що відповідь повинна бути сформована: як обираються п’ять суддів від парламенту – це хороший тест на демократію. Якщо буде це голосування організоване таким чином, як сьогодні ще вранці міркували, – що вноситься там 5-10 кандидатур, рейтингове голосування, хто перемагає – той і затверджується як суддя Конституційного Суду – зрозуміло, що це дорога узурпації Конституційного Суду, бо вона ігнорує рівень представництва політичних сил парламенту. Вона передбачає тільки можливість однієї політичної сили сформувати за своїм списком ці кандидатури і їх затвердити. Це не є чесна політика, це не є зрозуміла політика, це одностороння гра. І тому це хороший тест – продовжувати далі розмови про коаліцію чи її припинити, якщо на цьому питанні демонструється таке непорозуміння.
Не буде КС на цих умовах - розпуск ВР
– Дехто вважає, що всі проблеми, які зараз існують в політикумі, між політичними силами, це ще виходить з недостатньої відпрацьованості конституційних змін, які були зроблені. Не чітко прописані процедури, дірки в самому тексті, які дозволяють трактувати по-різному різними політичними силами. Як Ви бачите подальші кроки у конституційному напрямку, тобто, треба рухатися так, як свого часу було вирішено шляхом прийняття наступного законопроекту чи можливо, вносити зміни вже існуючі зараз про розподіл повноважень між гілками влади? Ваша точка зору.
– Я думаю, що остання реформа принесла у Конституцію України велику алогічність. Ми є свідками того, що нові повноваження, в рамках яких відбувся перерозподіл між парламентом, Президентом, урядом, відсутність законів, які б прописували їх формат застосування і реалізації на практиці. Відсутність, я сказав би, цілих розділів, які можуть регулювати загальнодержавну діяльність, починаючи, наприклад, від тем інтеграційної політики, незалежно від того, про яку інтеграцію ми говоримо, ми говоримо про форми передачі суверенітету із тих чи інших питань, які зовсім не відрегульовані. Ми говоримо сьогодні про СОТ, ми говоримо сьогодні про ЄС, про ЄЕП і т. д, скрізь пишемо «оговорки»: відповідно до чинної Конституції. Хоча добре знаємо, що Конституція ніякої відповіді не дає. Ніякої. Жодної відповіді не дає. І політики ще повинні знайти волю для того, щоб цю відповідь сформулювати у самій Конституції.
Думаю, що багато неоковирностей принесено останніми змінами, дійсно. Країна повернута в хаос, коли одна гілка влади відчуває, що це вже не її конституційні повноваження, інша ще не отримала відповідних регламентів і процедур, багато питань, по суті, перебувають в очікуванні конституційної розв’язки. Я переконаний, що методом рішень подібного типу протиріч повинна бути консолідована позиція демократичних сил України. Сил, які повинні вдвох, втрьох сісти за стіл і сказати: вони готові, перш за все, як того вимагає Конституція, провести публічні узгодження змін, доповнень або формування нового тексту Конституції. Щоб нація відчула, що вона є учасником цього процесу, щоб нація відчула, що не пакетне голосування без обговорення змін і доповнень – а якраз твоя особиста участь, твоє розуміння – свідоме чи підсвідоме навіть – того, що пропонується в новій редакції тої чи іншої статті – тільки такого типу розуміння, я переконаний, принесе гармонію у відносини між гілками влади.
Я можу коментувати безліч питань, коли є очевидна диспропорція в прийнятті рішень, як, наприклад, формування силового блоку. Президент подає, наприклад, кандидатуру міністра оборони, але він не може відправити його у відставку – хоча Президент відповідає за оборонну та безпекову політику в країні. Те саме стосується правоохоронної діяльності, те саме стосується Генерального прокурора – він може подати, але не може відправити. І знову – чи це не є ознаки того, що ряд національних інститутів перебирають ті повноваження, які чітко розмежовують гілки влади? Чи ми не приходимо до еклектики дій і політичних спекуляцій в діяльності тих чи інших органів, і, особливо, правоохоронних, силових? Адже я думаю, кожному політику зрозуміло, що ключовий фундаментальний принцип, коли ми говоримо про владу, партії, парламент і силові інститути – це відділити силові інститути від партійного впливу. Як його вивести з партійної квоти розподілу? Як цей унікальний статус того чи іншого безпекового, чи силового, чи правоохоронного міністерства зберегти? Тому що інколи, а можливо й часто, предметом розслідувань того чи іншого правоохоронного органу може бути діяльність або тих чи інших суб’єктів Верховної Ради, або Уряду: місцевого чи центрального. Як вийти з цього протиріччя? Одним способом тільки – передати цю компетенцію до незалежного інституту, інституту Президента.
Відповіді
2006.07.26 | Moro
Аналізуй це!
>Водночас я хочу наголосити, що і в Президента є відведені Конституцією 15 днів, протягом яких він формує своє рішення.Ви можете кричати хоч до ночі! А я зроблю так, як вважаю за потрібне.
>Хочу особливо наголосити, що Президент – це не поштова скринька, яка автоматично після подачі кандидатури від коаліції у той самий день на ту саме адресу направляє відповідь. Очевидно, автори Конституції не це закладали в право Президента на розгляд протягом 15 днів кандидатури Прем’єр-міністра. Очевидно, мова йшла про те, про основи незмінності якого курсу йде мова, про які відносини Президента, уряду, парламенту може йти мова, яка процедура призначення силових структур, як формується дієздатний Конституційний Суд і багато-багато інших речей.
Ніякого "прем'єра автоматом не буде". Не домовляться - "слідуючий!"
>Хотів би окремо виділити тему, яка, на мій погляд, не повинна стояти ні в залі парламенту, ні поза парламентом. Це різні версії розвитку силового варіанту. Я думаю, що не треба зараз апелювати до громади і до вулиці, не треба звертатися до безпорядків, не треба тішити себе тим, що після виборів ми все можемо.
Тому-то і не було досі "Майдану-2"
– Шановний Вікторе Андрійовичу, на продовження цієї теми. Сьогодні і під парламентом, і всередині Верховної Ради одні категорично закликають Президента негайно внести кандидатуру прем’єра, лідера Партії регіонів Віктора Януковича. Інші не менш категорично і в парламенті, і під його стінами закликають цього не робити і негайно розпустити Верховну Раду. Я розумію, що, можливо, ще немає однозначної відповіді, але якою буде позиція Глави держави? І якщо доведеться, згідно з Конституцією, внести кандидатуру Віктора Януковича, то за яких умов, крім гарантії європейського вибору і дотримання прав і свобод людини?
Негайної відповіді не буде, тому що я хочу, щоб моя відповідь була серйозною і адекватною до тої ситуації, яка є. Ще раз підкреслюю, що кандидатури, які вносяться парламентом у Секретаріат Президента на подання Прем’єр-міністра – це не технічний акт. Тому Конституція відводить 15 днів для формування відповіді по суті.
Я не буду, можливо, характеризувати всю складність цього процесу, бо за два місяці ми бачили дві коаліції і в Секретаріаті Президента три подання на двох Прем’єр-міністрів.
І як діяти в цьому плані – чи подавати зразу те, що перше лежить, чи те що друге, чи те що друге, а потім стало третім? Я хотів би, щоб тут була витримана чисто правова позиція, щоб потім ми не жалкували, що вчинили емоційно. Це теза перша.
Теза друга, яка не менш є принциповою для мене, – це те, яку політику буде реалізовувати Прем’єр-міністр. Я не допущу ситуації, коли Прем’єр-міністр буде реалізовувати політику розбрату, політику, яка буде вести українську націю в іншу сторону від суверенітету, політику, яка дробить українську землю, українську територію, політику, яка не працює на консолідацію.
Янукович не підходить! Давайте іншого
Третє – це те, що очевидно не є великим секретом. По суті, сьогодні зберігається три варіанти розвитку подій. Факт перший: пройшло 60 днів, в Україні немає Прем’єр-міністра і уряду. І наступив факт реалізації прав Президента відносно розпуску парламенту. Підкреслюю, що всі протиріччя в суспільстві політичного характеру через інститут парламенту можна вирішувати двома способами: злагодою (коаліцією іншими словами), або розпуском і пошуком іншої конфігурації парламенту для того, щоб через механізм коаліції, злагоди шукати відповідь. Я не відкидаю цей варіант.
Не згодні? Перезагрузка!
Теза друга – це формування іншої коаліції, яка б дала відповідь на всі виклики, які стосуються основ курсу демократії і свободи. Я не буду в деталях говорити – ширшої, вужчої і таке інше. Переговори йдуть. Я не є учасником цих переговорів, я не є членом якоїсь команди, яка виступає зі своїх позицій. Я є Президентом. Знаю, що ці переговори йдуть, знаю, що там є прогрес. Але не той достатній прогрес, який би сьогодні сказав: основи політики можливої коаліції будуть такі-то, принципи формування уряду, відношення до проблем кризи Конституційного Суду будуть такі-то і т.д. Це питання, на які я вимагаю отримати відповіді. Без них нема прогресу в будь-якій коаліції.
Виганяйте комуністів нах!
Але я при будь-якій коаліції буду вимагати силовий блок вивести з дискусії. Призначення міністра внутрішніх справ, міністра оборони країни, міністра закордонних справ, генерального прокурора, керівника Служби безпеки – це ініціативи, які повинні виключно виходити від Президента України.
Торг здєсь нєумєстєн!
Я сказав би, що для мене надважливою умовою є формування Конституційного Суду. Це та точка, відносно якої Президент відступати не буде. Я розумію, що створено вже дуже багато нюансів, щоб скоріше дати відповідь «ні», ніж кивнути головою і сказати, що ви знаєте, ми вісім місяців водили цю націю, країну манівцями, оббріхували її, говорили про неможливість створення Конституційного Суду, зараз час прийшов чесних політиків. Конституційний Суд у країні повинен бути, якщо ми говоримо про верховенство Закону, права і свободи. Якщо цього не буде, це перша ознака, що це порожні слова. І тому я наполягаю фігурантам коаліційного процесу про те, що відповідь повинна бути сформована: як обираються п’ять суддів від парламенту – це хороший тест на демократію. Якщо буде це голосування організоване таким чином, як сьогодні ще вранці міркували, – що вноситься там 5-10 кандидатур, рейтингове голосування, хто перемагає – той і затверджується як суддя Конституційного Суду – зрозуміло, що це дорога узурпації Конституційного Суду, бо вона ігнорує рівень представництва політичних сил парламенту. Вона передбачає тільки можливість однієї політичної сили сформувати за своїм списком ці кандидатури і їх затвердити. Це не є чесна політика, це не є зрозуміла політика, це одностороння гра. І тому це хороший тест – продовжувати далі розмови про коаліцію чи її припинити, якщо на цьому питанні демонструється таке непорозуміння.
Не буде КС на цих умовах - розпуск ВР
– Дехто вважає, що всі проблеми, які зараз існують в політикумі, між політичними силами, це ще виходить з недостатньої відпрацьованості конституційних змін, які були зроблені. Не чітко прописані процедури, дірки в самому тексті, які дозволяють трактувати по-різному різними політичними силами. Як Ви бачите подальші кроки у конституційному напрямку, тобто, треба рухатися так, як свого часу було вирішено шляхом прийняття наступного законопроекту чи можливо, вносити зміни вже існуючі зараз про розподіл повноважень між гілками влади? Ваша точка зору.
– Я думаю, що остання реформа принесла у Конституцію України велику алогічність. Ми є свідками того, що нові повноваження, в рамках яких відбувся перерозподіл між парламентом, Президентом, урядом, відсутність законів, які б прописували їх формат застосування і реалізації на практиці. Відсутність, я сказав би, цілих розділів, які можуть регулювати загальнодержавну діяльність, починаючи, наприклад, від тем інтеграційної політики, незалежно від того, про яку інтеграцію ми говоримо, ми говоримо про форми передачі суверенітету із тих чи інших питань, які зовсім не відрегульовані. Ми говоримо сьогодні про СОТ, ми говоримо сьогодні про ЄС, про ЄЕП і т. д, скрізь пишемо «оговорки»: відповідно до чинної Конституції. Хоча добре знаємо, що Конституція ніякої відповіді не дає. Ніякої. Жодної відповіді не дає. І політики ще повинні знайти волю для того, щоб цю відповідь сформулювати у самій Конституції.
Думаю, що багато неоковирностей принесено останніми змінами, дійсно. Країна повернута в хаос, коли одна гілка влади відчуває, що це вже не її конституційні повноваження, інша ще не отримала відповідних регламентів і процедур, багато питань, по суті, перебувають в очікуванні конституційної розв’язки. Я переконаний, що методом рішень подібного типу протиріч повинна бути консолідована позиція демократичних сил України. Сил, які повинні вдвох, втрьох сісти за стіл і сказати: вони готові, перш за все, як того вимагає Конституція, провести публічні узгодження змін, доповнень або формування нового тексту Конституції. Щоб нація відчула, що вона є учасником цього процесу, щоб нація відчула, що не пакетне голосування без обговорення змін і доповнень – а якраз твоя особиста участь, твоє розуміння – свідоме чи підсвідоме навіть – того, що пропонується в новій редакції тої чи іншої статті – тільки такого типу розуміння, я переконаний, принесе гармонію у відносини між гілками влади.
Я можу коментувати безліч питань, коли є очевидна диспропорція в прийнятті рішень, як, наприклад, формування силового блоку. Президент подає, наприклад, кандидатуру міністра оборони, але він не може відправити його у відставку – хоча Президент відповідає за оборонну та безпекову політику в країні. Те саме стосується правоохоронної діяльності, те саме стосується Генерального прокурора – він може подати, але не може відправити. І знову – чи це не є ознаки того, що ряд національних інститутів перебирають ті повноваження, які чітко розмежовують гілки влади? Чи ми не приходимо до еклектики дій і політичних спекуляцій в діяльності тих чи інших органів, і, особливо, правоохоронних, силових? Адже я думаю, кожному політику зрозуміло, що ключовий фундаментальний принцип, коли ми говоримо про владу, партії, парламент і силові інститути – це відділити силові інститути від партійного впливу. Як його вивести з партійної квоти розподілу? Як цей унікальний статус того чи іншого безпекового, чи силового, чи правоохоронного міністерства зберегти? Тому що інколи, а можливо й часто, предметом розслідувань того чи іншого правоохоронного органу може бути діяльність або тих чи інших суб’єктів Верховної Ради, або Уряду: місцевого чи центрального. Як вийти з цього протиріччя? Одним способом тільки – передати цю компетенцію до незалежного інституту, інституту Президента.
Політреформу - нах!
2006.07.26 | Moro
СМСка Юща Янику:
"Продаю авіабомбу. Возможна доставка і скідка"2006.07.26 | Хвізик
нмд, хороший виступ