07/28/2006 | Євген Сверстюк

Виступ на Загальнонаціональному круглому столі під час зустрічі Президанта України з лідерами політичних сил та громадськими діячами 27 липня 2006 р.

За цей дуже круглий стіл, я гадаю, мене запросили як людину, яка що думаєте, те й говорить.

Передусім я бачу велику невідповідність між обтічними правильними виступами провідних політиків і тим, що діється на вулиці. Хто поставив ці намети? Що вони – самі захотіли приїхати до Києва в однаковому одязі, з однаковими прапорами в таку спеку? І чого вони хочуть? Чому в цій залі про це – ні слова, наче замовчується сором? Взагалі, користуючись нагодою, я б хотів запитати політичну еліту: "Що ви зробили для душевного заспокоєння і морального здоров'я народу? Я не бачу, хто працює над піднесенням духу народу, зате добре видно, хто працює на моральне його виснаження! Він же у нас єдиний. Його треба любити. А він боїться вас і не вірить.

Політики полюбляють західне слово "п а р л а м е н т" . А люди ж кажуть "верховна зрада", і авторитет її відповідно низький. Хто так знизив той авторитет? – я б хотів поставити тут запитання, бо то ж і авторитет України.

Моральне виснаження – воно ще важче, ніж бідність. Але ми якось навчилися рятуватися пісенькою барда Ігоря Жука:

"Газет не читай. Збережи потурбовані нерви,
Закрий телевізор картиною Клода Моне…”

Пісенька виникла, може, ще тоді, коли Кучма з Медведчуком випробовували нову модель рабовласницького ладу на посткомуністичному просторі. Але картину Клода Моне ми тримаємо біля телевізора напохваті.

Чеканням і сподіванням народу, нарешті, зненацька було завдано удару 6 липня: "аки тать нощ'ю" вискочила антикризова коаліція. Цю більшовицьку назву я б посилив: "Антикризова антикоаліція"...

Що ж їх всіх об'єднало, окрім єдиної комуністичної колиски? "Партія Регіонів". Я давно не можу зрозуміти, що це таке. Команда синьо-білих? Але команда чесно грає проти іншої команди, не глобалізуючи своїх інтересів на весь Схід. Чому раніше ми не чули про ворожий Схід, поки того Сходу не став представляти Віктор Янукович?

Стало ясніше, коли я натрапив на документ. Фотографія 2004 року. Медведчук, Янукович і Кучма в доземному поклоні: перед ними в кріслі сидить маленький Путін. Ось це фото – вирізка з "Дзеркала тижня" за 30 жовтня. Тут зрозуміла і політична, і моральна, і економічна платформа. І чому "Схід" проти"Заходу". І чому непримиренно. Добре схопив суть Путінський фотограф М.Климентьєв...

ПЛАТФОРМА КОМУНІСТІВ – банкротів 20 віку – записана в "Чорній книзі комунізму". Але посткомуністи виявилися ще гіршими за комуністів. "Чорних книг" про себе не читають, вождів своїх не цитують, від спадщини їх не відмовляються, а від злочинів комунізму відмовляються. В Україні ті злочини найчорніші. Вина їх перед українським народом найтяжча. Але й запеклість найтяжча. Вони й досі Україну та українську мову трясуть, як чорт суху грушу. І невідомо, що на їхній платформі, коли вони проти її очищення...

ПЛАТФОРМА СОЦІАЛІСТІВ. Така сама. Тільки розламалася. Та сама спекуляція на рідній мові, те саме лицемірство. Зрештою, я не маю чого додати від себе до того, що чув з виступу Йосифа Вінського, другої особи в соцпартії, про першу особу – Олександра Мороза. Як відмитися від правди? Адже всі ці лідери з платформ невиїзні, а коли й виїдуть, їх на Заході не прийматимуть. Чи, може, їм писати "Посвідчення, видане Олександрові Олександровичу Морозу в тому, що він – не зрадник, а спікер української праламентської республіки"? Не витримує українська душа того аморалізму. По суті, і далі триває та понад семидесятирічна війна з народом. Нагадаю, що ще в часи Брежнєва ми знали вірш Євтушенка:

"Но потеряли мы в пути неровном
И двадцать миллионов на войне,
И миллионы – на войне с народом.

Так звана політична еліта в Україні – проти народу. Вона була проти народу і за вождів.

"Б'єте в громохкий барабан,
у барабан із людських шкір!
В людей замало в серці ран,
зате багато дір"

(Микола Бажан)

Єдине, чим можна втішати, то тим, що в біблійні часи було те саме. Ось в 11-му Псалмі говориться:
"Безбожні кружляють навколо, бо нікчемність між людських синів піднімається".

Хотів би нагадати безбожним, що їхній сезон минає. Їхня безславна мить на сцені минає. А "Господній Закон досконалий – він зміцнює душу".
І далі в 17 Псалмі: "Із справедливим ти поводишся справедливо, із чистим поводишся чисто, а з лукавим – за лукавством його, бо народ від біди ти спасаєш, очі лукаві принижуєш". А тут вже я читаю натяки на розпуск парламенту...

Надіслано на пошту Майдану
Від: "Press-Centre" inform@aub.com.ua
Дата: Fri, 28 Jul 2006 19:34:20 +0300

Сверстюк Євген Олександрович – відомий український письменник, доктор філософії, колишній політв”язень. Є автором багатьох книг, численних есеїв і статей із літературознавства, психології, філософії та релігії, перекладів із німецької, англійської та російської мов. Лауреат Шевченківської премії та Міжнародної премії ЮНЕСКО. В Україні і на Заході відомий від 60-х рр. як учасник національного опору, один з організаторів “самвидаву”. Відбув 12-річне ув”язнення і заслання у радянських таборах за літературні твори, зокрема за книжку “Собор у риштуванні” (Париж, 1970). Нині редактор всеукраїнської газети “Наша Віра”, Президент Українського ПЕН-Клубу, співорганізатор ВГО “Громадянська Позиція”.