Антивізантія
07/29/2006 | Олександр Северин
Що відбувається? Відбувається війна. Холодна громадянська війна. Не так між Сходом і Заходом (хоча заперечувати це не можна, попри те, що цей конфлікт дуже великою мірою штучний, рукотворний і інспірований), як між "візантійською" верхівкою і українськими громадянами, котрі мають інше бачення суспільного і державного буття, а насамперед - інше бачення власних свобод, прав та інтересів. І значну кількість громадян ця візантійщина вкрай "дістала", що унаочнив і Майдан - 2004 і підтверджує теперішній рівень "[в]популярности" політикуму і державних інституцій.
Візантійщина полягає не у недорозвинености чи відсутности демократії. Демократія може інституційно оформлюватися як у вигляді сильної президентської влади, так і у парламентській іпостасі, але ніяк не кореспондується зі страшною відірваністю тих, хто зве себе "елітою" від суспільства, його інтересів та прагнень. Візантійщина - в "охлократії олігархії", себто у "владі натовпу олігархів", розуміючи під олігархами не конче грошові мішки, але і приватизаторів влади. Ці люди ніколи не будуть керуватися національними інтересами, якщо ці національні інтереси бодай на дещицю не співпадатимуть від вектору персональних прагнень до накопичення [грошей, влади, впливу, авторитету серед собі подібних тощо] vulgaris. Ці люди ніколи не погодяться на прозорість і підконтрольність суспільству, це не вкладається в іхніх перегрітих перманентною калькуляцію мізках.
Це патологічне прагнення влади заради більшої влади і більших грошей, це на сучасному рівні розвитку медиціни терапевтичними засобами не лікується. І такий підхід об'єктивно знаходиться у засадничій контроверсії з інтересами нації, котрі (погодьтеся, щоб там не говорити стосовно нюансів) полягають у:
- верховенстві права (втіленого у правовому законі),
- реалізації народного суверенітету, відповідальности держави,
- безумовному забезпеченні особистих прав і свобод кожного громадянина,
- рівних можливостях для вільного розвитку (себто у забезпеченні середовища вільної чесної конкурентности),
- перебуванні бандитів у тюрмах, а грошей - у кишенях тих, хто їх чесно заробив.
Коли людина нездатна уявити себе поза владною верхівкою, її не можна до влади допускати, така проява є суспільно небезпечною.
Коли хтось вважає себе "елітою" - це психіятрічне.
Коли навколовладні та периферійні політичні мискоборці не тільки неестетично товкуться біля корита, немилозвучно рохкаючи, але і страшенно свинячать у світлиці, то чи не час суспільству пустити їх на ковбасу?
Наразі я не відаю, чи будуть достроково припинені повноваження "недопарламенту", чи відбудуться, відтак, позачергові вибори. Але аксіоматичним є одне - якщо ми не хочемо гарячої громадянської війни, ми (суспільство, нація) маємо виграти холодну війну з візантійщиною.
У разі створення будь-якої "коаліції" та призначення уряду - і уряд і депутати мають потрапити під тотальний, наджорсткий, щоб не сказати - жорстокий тиск громадян. Посполите рушення, тотальна громадянська офензива.
У разі дострокового припинення повноважень ВРУ (українською - "БРЕШУ") - не менш сильний пресинг для примушення всіх демократичних і національних (принаймні за легендою) політичних сил до:
а) створення єдиного фронту супроти комунобандитського реваншу
на
б) таких програмових засадах, котрі їм продиктує той, кого один час було модно звати "маленьким українцем" і хто насправді є більшим за всіх "керманичів", бо їхню брехню, дурість і ніцість бачить наскрізь. Узгодження і прийняття єдиної виборчої плятформи на базі реальних вимог громадськости має стати (увага!) умовою підтримки на виборах.
Безперечно, у разі перемоги на виборах такого блоку новоутворений ним уряд мусить потрапити під такий саме громадянський тиск, ніж вірогідна поки що "ширка". Тільки в умовах постійного полювання народу за політиками та владцями в середовищі політиків та владців відбувається природній відбір.
Будь-яка революція лише тоді чогось вартує, коли вона вміє захищатися - слушно сказав один персонаж, що розумівся на революціях. Те, що ми звемо "Помаранчевою революцією", насправді було тільки "революцією в головах", не затронувши систему і не викинувши на смітник ідейно і морально убогу номенклятуру. Тому власне революція ще попереду - революція Вільної України проти безпросвітного комунопаханату, європейскости як цінністної системи проти візантійщини як системи знецінення негрошових цінностей і перемінення влади на товар. Попереду тотальна (і добре якщо безкровна) війна самозваної, саморобної і саморобленої "еліти" (перефразовуючи Андруховича - "курвобандитів") з тими, кого вони вважають не елітою, а відтак - бидлом. Себто, панове, з нами. Війна за Україну, війна, в котрій навряд чи братимуть у полон.
Перетворивши дискурс державної політики на перманентний заколот у найкращих візантійських традиціях, вони мають отримати перманентну революцію.
Візантійщина полягає не у недорозвинености чи відсутности демократії. Демократія може інституційно оформлюватися як у вигляді сильної президентської влади, так і у парламентській іпостасі, але ніяк не кореспондується зі страшною відірваністю тих, хто зве себе "елітою" від суспільства, його інтересів та прагнень. Візантійщина - в "охлократії олігархії", себто у "владі натовпу олігархів", розуміючи під олігархами не конче грошові мішки, але і приватизаторів влади. Ці люди ніколи не будуть керуватися національними інтересами, якщо ці національні інтереси бодай на дещицю не співпадатимуть від вектору персональних прагнень до накопичення [грошей, влади, впливу, авторитету серед собі подібних тощо] vulgaris. Ці люди ніколи не погодяться на прозорість і підконтрольність суспільству, це не вкладається в іхніх перегрітих перманентною калькуляцію мізках.
Це патологічне прагнення влади заради більшої влади і більших грошей, це на сучасному рівні розвитку медиціни терапевтичними засобами не лікується. І такий підхід об'єктивно знаходиться у засадничій контроверсії з інтересами нації, котрі (погодьтеся, щоб там не говорити стосовно нюансів) полягають у:
- верховенстві права (втіленого у правовому законі),
- реалізації народного суверенітету, відповідальности держави,
- безумовному забезпеченні особистих прав і свобод кожного громадянина,
- рівних можливостях для вільного розвитку (себто у забезпеченні середовища вільної чесної конкурентности),
- перебуванні бандитів у тюрмах, а грошей - у кишенях тих, хто їх чесно заробив.
Коли людина нездатна уявити себе поза владною верхівкою, її не можна до влади допускати, така проява є суспільно небезпечною.
Коли хтось вважає себе "елітою" - це психіятрічне.
Коли навколовладні та периферійні політичні мискоборці не тільки неестетично товкуться біля корита, немилозвучно рохкаючи, але і страшенно свинячать у світлиці, то чи не час суспільству пустити їх на ковбасу?
Наразі я не відаю, чи будуть достроково припинені повноваження "недопарламенту", чи відбудуться, відтак, позачергові вибори. Але аксіоматичним є одне - якщо ми не хочемо гарячої громадянської війни, ми (суспільство, нація) маємо виграти холодну війну з візантійщиною.
У разі створення будь-якої "коаліції" та призначення уряду - і уряд і депутати мають потрапити під тотальний, наджорсткий, щоб не сказати - жорстокий тиск громадян. Посполите рушення, тотальна громадянська офензива.
У разі дострокового припинення повноважень ВРУ (українською - "БРЕШУ") - не менш сильний пресинг для примушення всіх демократичних і національних (принаймні за легендою) політичних сил до:
а) створення єдиного фронту супроти комунобандитського реваншу
на
б) таких програмових засадах, котрі їм продиктує той, кого один час було модно звати "маленьким українцем" і хто насправді є більшим за всіх "керманичів", бо їхню брехню, дурість і ніцість бачить наскрізь. Узгодження і прийняття єдиної виборчої плятформи на базі реальних вимог громадськости має стати (увага!) умовою підтримки на виборах.
Безперечно, у разі перемоги на виборах такого блоку новоутворений ним уряд мусить потрапити під такий саме громадянський тиск, ніж вірогідна поки що "ширка". Тільки в умовах постійного полювання народу за політиками та владцями в середовищі політиків та владців відбувається природній відбір.
Будь-яка революція лише тоді чогось вартує, коли вона вміє захищатися - слушно сказав один персонаж, що розумівся на революціях. Те, що ми звемо "Помаранчевою революцією", насправді було тільки "революцією в головах", не затронувши систему і не викинувши на смітник ідейно і морально убогу номенклятуру. Тому власне революція ще попереду - революція Вільної України проти безпросвітного комунопаханату, європейскости як цінністної системи проти візантійщини як системи знецінення негрошових цінностей і перемінення влади на товар. Попереду тотальна (і добре якщо безкровна) війна самозваної, саморобної і саморобленої "еліти" (перефразовуючи Андруховича - "курвобандитів") з тими, кого вони вважають не елітою, а відтак - бидлом. Себто, панове, з нами. Війна за Україну, війна, в котрій навряд чи братимуть у полон.
Перетворивши дискурс державної політики на перманентний заколот у найкращих візантійських традиціях, вони мають отримати перманентну революцію.
Відповіді
2006.07.30 | Сергей ГРУЗДОВ
Re: Антивізантія
Если бы со старта на Майдане людям бы сказали правду: что страна в дерьме и каждый будет выживать как сможет. Но дерьмом назвали бы не нескольких лиц, а условия, при которых стало возможным этим лицам так действовать. И показали - как каждому разумно «выживать как сможет» в направлении уничтожения этих самых условий. При этом немедленно выстроили механизм мощной защиты тех граждан, кто совершает практические шаги в этом самом направлении, и обеспечили агрессивную гласность массовой информации по данной теме.Майдан был готов все это воспринять, подхватить, и через некоторое время процесс бы стал необратимым. Государство Украина неизбежно попало бы под контроль гражданского общества. Страна Украина действительно сделала бы прорыв в цивилизацию. Но тогда бы ясно видимая теперь шкурная цель лидеров – передовая позиция у корыта, - уж точно не воплотилась бы в жизнь. То же пугает и остальных госчиновников. Они не собирались и не собираются допустить над собой контроль и позволить формировать гражданское общество, обязательно потребующее отчета и ответственности. Потому-то тогда устроили зимние кричалки-танцевалки на Майдане под уговоры постоять еще и еще. Приятные уху и сердцу ограбленных граждан майданные лозунги оказались примитивным лоходромом. Даже с вычеркнутым из памяти содержанием кандидатских речей, кошмаром выглядит для страны Украины результат объективного анализа практических результатов государственного строительства. А уж в сравнении с теми речами – вовсе катастрофа. Или, нельзя исключать, особо опасное умышленное преступление. Но это уже совсем другая тема для размышлений.
Вовсе не смена фамилий государственных чиновников нужна Украине, не выбор персон для кресел. Успешно кастрированное государством «право на обращение граждан» надо немедленно поднять на уровень права требовать отчета, обеспечив публичность этих отчетов и юридическую ответственность за соответствие закону конкретных деяний чиновника по каждому конкретному вопросу его компетенции. Крайне необходимо изменить условия деятельности госчиновников, установить полный контроль за ней с позиции буквы закона, но не «органами», а непосредственно активной частью населения страны. Надо отобрать у правоохранителей монопольную возможность абстрактного «контроля», заставив их заниматься юридически значимой фиксацией фактов отклонения деяний чиновников от точного исполнения должностных обязанностей.
Задачу загона украинского государства со всеми его институтами в оглобли рабочей лошади надо рассматривать как первую, неотложную и на сегодня даже опасную задачу всех жителей Украины: предпринимателей, рабочих, крестьян, интеллигенции, студентов и т.д, не являющихся госслужащими. Именно здесь надо концентрировать опыт, публиковать инструкции, поддерживать инициативы, защищать граждан, вступивших в конфликт в означенном направлении с нынешней системой власти. Именно тут ждут своего часа истинные Герои Украины, которых будет награждать ее народ, а не государственные чиновники.
А чиновники?.. Что ж, они сами виноваты в том, что сегодня их следует рассматривать как врагов разграбленной ими страны, с незаконными деяниями которых должен всерьез вступать в борьбу каждый, кого действительно интересует нормальное развитие государства Украина и будущее ее народа.
2006.07.30 | VOL
Захищатися нападаючи
Згоден на всі 100% з автором. І тому пропоную захищати себе розвернувши масовану контрпропаганду проти комуністично-совковської ідеології застосувавши для цього усі доступні засоби.Сьогодні, на 5-му дивився повтор передачі "Чи є наша влада в Криму" і в черговий раз зробив висновок для себе, що не можна випускати на такі дебати спокійних людей як Стретович. Симоненко не давав йому сказати слова. В противагу таким як Симоненко треба виставляти говірких (і майже без гальм людей) щоб вони своєю скороговіркою і аргументами перебивали потік брехливих і відволікаючих слівопонента від "візантійського" блоку.
2006.07.31 | BIO
Re: Захищатися нападаючи
З практичної т. зору події в Ірпені показалиЯК несамовито може захищатися непотріб від справжньої
конкуренції. 10 "Ірпенів" ще замало для перелому але
під сотню переможних прецендентів вирвуть з Дракону душу...
А тіло піде на котячи страви - коти це наши сенсеї з конспірації.
Тож коли почнемо клонувати Монтян ?
2006.07.31 | zmej_gorynych
Re: Антивізантія
Пане Олександре,Ви правильно все говорите. Констатуєте факти. Але от як правник скажіть, ЯК можна було б в рамках нинішнього правового поля "маленькому українцю" перебрати важелі впливу на "політелітарних" підарасів?
Як математик можу на підставі теореми Гейделя (про повноту) стверджувати (образно), що неможливо в рамках закритої системи довести її хибність (прєвєд МЄДВЄДчуку-Кучмі-і-іже-с-німі).
Можна, звичайно, спробувати тупо їх "нагнути" (Майдан-2). Але будуть же на всіх кутках кричати про нелегітимність!