07/29/2006 | Volodymir

Як зрозуміло із подальшої подачі інформації, ініціатива адресована не всім хто називає себе лівим, а поміркованим ліво-центристам, які є патріотами України. І лівий центр і патріотизм тут розуміється у первинному, не сплюндрованому великими комбінаторами, вигляді. Пропозиція – створення реального і одночасно правового механізму забезпечення соціальних гарантій, до чого мусить прагнути лівий центр.
Бо у вирі останніх подій було б некорисно втратити дійсно лівий спектр політичних прагнень. До того йдемо, і посилюється то все собі не на користь ще й здоровим менталітетом.
Українці кажуть, що їм постійно не везе із соєчасною самоідентифікацією і сусідами. Це генералізація, яка, як завжди, неповна. Та ніхто не може заперечувати цивілізаційної потужності народу цієї країни (this country – правило мовлення, а не відношення особи, що висловлюється. Ставлення до цього звороту як до зневажливого добре свідчить, до яких глибин і як фахово всім нам переорали мозки вправною пропагандою – не обходячи навіть такі мемо-дрібниці).
Хоч не завжди вдавалося асимілювати вороженьків, та привчити їх любити партесний спів, ввести у поширений обіг термін «центробежные силы федерации к самостийности» (юридичною мовою оригінала) – вдавалося завжди. У цьому частина суті українського менталітету проявляється більше, ніж у будь-яких інших проявах. Все інше як у всіх – невизначеність, що є джерелом влади при недозрілому громадянському суспільстві, обмеженість суверенітету через спорідненістю аж до злиття державної власності із державною владою, і всім, що з того витікає: квазіполітичним характером процесів на чолі із феодалами олігархічними квазіпартіями, «ні від кого незалежний суд»(взагалі – невиконання першої засадчої частини Конституції по суті), продовження активного використання ідеї соціальної держави для технічного забезпечення всеохватного поширення ідей заперечення приватної власності.
Це не суспільство недовласників. Це суспільство, поділене на не власників із власністю з невизначеним статутом, та феодалів, які з успіхом, навіть після сплеску громадянської свідомості під час Майдану, маніпулюють масами (а для ще більш лівих добавлю: та їх клеврети і компрадорські спільники, що прорахували свої вигоди та приєдналися, як завжди, до тих пір, доки вигідно).
Справжній соціалізм із його методами був чужорідним на цьому ґрунті, і потребував відомого підсилення організацією голодомору після того, як ворожий елемент вдалося виявити через механізм коренізації. Чистий соціалізм справедливо є надбанням і цінним історичним всесвітнім досвідом нечорноземної смуги із її умовами та запрограмованим менталітетом. Постсоціалістичній Україні не везе навіть не з лівими ідеями, а з якістю процесу.
Українські комуністи, ослаблені генетично відтоком особин із підвищеним вмістом тестостерону до центрального апарату, успішно для себе розтринькали і бюджети, що виділялися із фондів партії, і інфраструктуру первинних осередків, і навіть електорат. Соціалісти і СДПУ(о) спотворили ідею лівого центру демонстрацією «методів практичного управління», що засвідчило не те, що соціально-орієнтовані ідеї спотворюють душі, а що вони приваблюють комбінаторів і дають найбільший гешефть особистостям із особливими схильностями. На жаль.
Бо ідея соціальної держави не є збоченням в Україні, реальне гарантування прав людини другого покоління (зворот треба розуміти: соціальних економічних прав, права першого покоління – природні, прописані у Декларації прав людини) в Україні як ніде, навіть в умовах Шведського соціалізму, може бути забезпечена без підсилення держави (втручання держави у права власників через вилучення власності через загальновідомі та приховані податки) на основі громадянської (цивільної) власності.
Риторика про просунуті соціальні гарантії, коли навіть базові (природні) права людини прописані у Конституції не виконуються через неспроможність держави, є дурним базіканням і свідомою маніпуляцією. Це все рівно, що домагатися ігноруючі тактико-технічні реалії захищати, з допомогою автоматів від не керованих снарядів із дальністю польоту 60 км., ядерні реактори. Сенс у такої точки зору що з питань власності, що безпеки - є (оставити беззахисними), та щоб розібратися у подібних нескладних питаннях навіть середньої спеціальної освіти не треба.
Ліва ідея в Україні сплюндрована недостойними її вождями.
Та святе місце пусто не буває.
Продовжувати будувати олігархічний капіталізм, як це відбувається у Росії, створювати умови для нових українських полковників і гетьманів багатіти не за рахунок своєї підприємливості, а коштом безпринципності, та за рахунок усіх інших громадян, що не мають можливості ігнорувати кримінальний кодекс – це тупо.
Продовжувати наполягати на антіправових, антілібертарних утопіях - наївно.
Краще користуватися тими наробками, що були створені із залученням кращих фахівців та частини наших же ресурсів.

Механізм правового забезпечення соціальної ролі держави виник у Росії в процесі пошуків національної ідеї. Правникам, що його пропонували, чомусь не прийшло у голову така проста думка: на ментальній родині тоталітарного соціалізму (де право як таке не сприймається на дух) краще будуть будувати федеральний феодалізм або чухонський тоталітарний мілітаризм, ніж наступати на горло прагнення народу до тоталітаризму і нелюбові до права. Що і підтвердив розвиток подій – спотворення за східною (азійською) схемою через створення національного фонду під протекторатом наиглавнейшего (допоміг досвід еміратів), що з успіхом продовжує запобігати народженню класу незалежних суб'єктів-власників.

Останні події в Україні ще і ще раз продемонстрували, до чого приводить управління державною власністю на користь ідейних послідовників етатичного напрямку розвитку, - бюрократів (соціалістів, комуністів: із гентичнозапрограмованою схильністю линути та підпорядковуватися сильним та сильною настольгією за теперешнім колиски-Росії; невгамовним бажанням домовитися про олігархічно-державний спільний рух). І часу на суверенне втілення такого проекту зосталося небагато, бо коли таки домовляться про спільний рух - предмет зникне.
Отже.
Український народ і за менталітетом, і за істрією, і за паростками громадянського суспільства має можливість реалізувати унікальний шанс - перейти від феодального капіталізму до постсоціалістичного суспільства. І за це варто боротися.
Ідея базується на впорядкуванні відносин та створення преференцій правовій ідеї власності. Для чого кожен громадянинн України повинен отримати права ще і на громадянську власність, яка включає не тільки звичайне формальне право та правоспроможність мати або не мати власність на засоби виробництва (принцип формальної рівності та розуміння справедливості за принципом: кожному - своє), а включає придбане за правом громадянства (народження), наявне, невід'ємне і невідчужуване суб'єктивне право на реальну власність (рівне право на однаковий для всіх мінімум власності).
Рівна доля кожного забезпечується власністю, що створена під час експлуатації при марній спробі побудови соціалізму. Запобігання антиправових перекосів потребує чіткого визначення та гарантій прав власності суб'єктів, первинним з яких є людина. Ці мехінізми досить добре і фахово відпрацьвані. А у процессі має бути зацікавлене громадянське суспільсво, сил якого може як раз вистачити. Сам процес упорядкування базових відносин розірве порочний цикл обмеження елементів суверенітету України територією власності.

Довідка. Правові принципи побудови політичного устрою через правовий режи, побудований на признанні та закріпленні права кожного на громадянську власність, розроблений відомим фахівцем з права В.С. Нерсесянцем (1989 р) із колегами.
Не тільки українцями приростала імперія.