07/30/2006 | Богдан Червак

Перший круглий стіл, на якому вирішувалися пекучі суспільні питання відбувся в Україні у гарячі листопадові дні 2004 року. Тоді у його роботі, крім Віктора Ющенка, Віктора Януковича та Володимира Литвина, взяли участь “іноземні спостерігачі”. Без сумніву, це принизило націю. Але на той час був Майдан і саме він визначив хід історії, а тому про цей перший круглий стіл сьогодні мало хто згадує.

Нинішній загальнонаціональний круглий стіл, у якому взяли участь Глава держави, керівники уряду та Верховної Ради, лідери парламентських фракцій, представники громадськості, будуть пам’ятати довго. І не тому, що там розв’язувалися проблеми, пов’язані із функціонуванням інститутів влади, а передусім тому, що вперше після Української революції нація отримала можливість не лише побачити, але й належно оцінити своїх “героїв”. Іншими словами, ініційований Президентом Ющенком круглий стіл став суспільним дзеркалом у якому відбилися характерні риси сучасної української нації, її проблеми та устремління.

“Героєм” дискусій на Банковій був Президент Віктор Ющенко. Несподівано для багатьох, а насамперед для безпосередніх учасників круглого столу, Президент не захотів виступити у ролі миротворця. Відкриваючи засідання круглого столу, він заявив: “Я закликаю розпочати процес об’єднання навколо принципів об’єднання країни”. Згодом нація почула із уст Президента лекцію про національні інтереси та необхідність їх відстоювання, соборність держави як невід’ємну складову її процвітання, українську мову, без якої не буде Української держави, європейський та євроатлантичний вибір у контексті забезпечення національної безпеки країни, врешті – про створення Української помісної православної церкви як важливого чинника духовної єдності держави. При цьому Ющенко, фактично, відмовився від будь-яких компромісів, якщо вони, на його думку, стоять на заваді реалізації його плану розбудови Української держави. Це яскраво проявилося у дискусіях щодо НАТО. Президент не лише зумів віднайти переконливі аргументи, що пояснюють доцільність євроатлантичного вибору, а й не погодився на формулювання, які не вносять чіткість у це питання.
У цей день Президент Ющенко повернув собі образ лідера Майдану, якому вірив і за якого боровся український народ.

Крім Ющенка, більше ніхто із учасників круглого столу не був готовий до дискусій на тему майбутнього України. Найбільше – лідер Партії регіонів Віктор Янукович. Він, як правило, мовчав. Важко сказати чим пояснювалося це мовчання: настановами американських радників, які стверджують, що чим менше говорить Янукович, тим більшим є його рейтинг, чи неготовністю піднятися на висоту українського державника. А тепер уявіть собі на мить, що у кріслі модератора, а відтак Глави держави сидить Віктор Янукович? Два роки тому ця перспектива була досить реальною.

На жаль, до образу “революціонерки” не змогла піднятися лідер БЮТ Юлія Тимошенко. У Секретаріаті Президента вона захищала свою партійну правду, яка і так усім відома. Тональність і пафос Ющенка вона не зрозуміла, або ж не хотіла сприйняти, не кажучи вже про те, щоб стати на бік Президента, як це вона зробила під час президентської виборчої кампанії. Віддаючи належне бійцівським рисам Юлії Тимошенко, її часто порівнюють із Жанною Дарк. Проте цей образ у день проведення круглого столу суттєво потьмарився. Ми побачили кулуарного політика, який веде “війну” із своїми опонентами, але при цьому не вважає за необхідне чітко й недвозначно заявити про ідеали, за які, власне, ведеться бій.

На тлі Президента Ющенка політичними карликами видаються його соратники із НСНУ. Роман Безсмертний, який на круглому столі представляв інтереси Блоку “Наша Україна”, на відміну від своїх колег, навіть не “тягнув” на лідера парламентської фракції. Його моралізаторські монологи не справляли враження, оскільки на той час уже було відомо, що “Наша Україна” розпочала офіційні переговори стосовно приєднання (вступу) до “антикризової коаліції”. А категоричність з якою Безсмертний обстоював ідею вступу України до НАТО компенсувалася тупістю із якою перший комуніст країни Петро Симоненко виступав проти цієї ідеї. Кажуть, що Президент Ющенко лобіює інтереси “Нашої України”. Принаймні, у цьому його постійно звинувачують “Регіони”, соціалісти й комуністи. Якщо це правда, то так і хочеться порадити Президентові: не варто марнувати час і зусилля.

Усе ж найбільш некомфортно під час круглого столу почував себе лідер КПУ Петро Симоненко із яким взагалі мало хто хотів вести дискусію. Причина – на поверхні: ніхто не бажає розбивати голову об залізобетон. Круглий стіл зайвий раз підкреслив маргінальність КПУ та необхідність якнайшвидше розпрощатися із цим рудиментом історії.

Осібне місце належить соціалістам, яких під час полеміки представляли голова Верховної Ради Олександр Мороз та лідер соціалістичної фракції Василь Цушко. Останній переконував присутніх, що “не гуляють в цьому парламенті долари, тому що настільки багаті депутати прийшли, що їх купити не можна”. Схоже, тема корупції відтепер найпопулярніша у середовищі вітчизняних соціалістів. Чого б це?

Натомість Мороз освоював нову-стару роль спікера парламенту, а тому говорив про потребу єднання, тобто розширення “антикризової коаліції”. Впадало у вічі, що він прагне взяти на себе роль “спільного знаменника”, тобто лідера спроможного гармонізувати різні погляди на ситуацію в країні. Але щоб досягти цієї мети, треба бути передусім моральним авторитетом, яким Мороз ніколи не був і не буде.

Цілком виправданою була участь у “круглому столі” відомих громадських діячів. Їх виступи, на відміну від виступів політиків, відрізнялися щирістю і вболіванням за долю України. Проблема лише в тому, що полум’яні спічі Плюща, Брюховецького, Юхновського, Олійника, Сверстюка та інших знаменитих людей дійшли до сердець мільйонів, але не тих, кому вони у першу чергу адресувалися.

Підсумовуючи роботу загальнонаціонального круглого столу, Президент України Віктор Ющенко висловив переконання, що він “стане точкою відліку нового часу в житті країни”. Час покаже, чи мав рацію Президент. А поки що в “Універсалі національної єдності”, довкола якого кипіли пристрасті, лише означена низка проблем, які нація зобов’язана розв’язати, якщо не хоче, щоб круглий стіл згодом перетворився у барикаду.

Стаття надійшла на пошту Майдану Sat, 29 Jul 2006 16:55:37 +0000 (GMT)