Майдан: встати й вийти
08/01/2006 | Киянка
Територія правди: хай це буде вся Україна!
Встати й вийти – закликали майданівські активісти. В перший день, коли під Верховною Радою з’явилися прихильники антикризової коаліції, встали й вишли туди ж пару соток людей. Далеко не всі прочитали цей заклик в Інтернеті. Але вони зробили більше, ніж гаряче пообговорювали ситуацію зі знайомими (до чого вдавалися, втім, теж далеко не всі - пофігістів, уви, примножилося :( ).
Встати й вийти – це активніша дія, навіть якщо не всі, хто встали й вийшли, точно знали, що ж далі робити. Проблема не стільки в тому, що й на Майдан в наступні дні не всі йшли з достатнім розумінням що робити (можна ж порадитись та щось для кожного посильне придумати), скільки в тому, що тих, хто спромігся на активну дію, виявилося цього разу значно менше. Хтось зауважить: для того, щоб виходити, треба чітко уявляти, навіщо. Це правда. Дистрофія думки чи дистрофія волі – що гірше? Майданівці на Майдані долали і чуму, і холеру :).
Майданівці писали, друкували, роздавали інформаційні й інформаційно-аналітичні матеріали з сайту (а потім ще й газету) для того, щоб:
по-перше, інформувати бажаючих про ситуацію, що склалася;
по-друге, донести до якомога більшої кількості людей, що, на думку майданівців, варто в цій ситуації робити;
по-третє, дати можливість всім бажаючим прилучатися до теперішніх та майбутніх активних дій із захисту та розбудови демократичної України, в команді людей, які вже мають такий досвід.
А головне – тому що кожен з них хотів щось конкретне корисне зробити, тому що не міг інакше, тому що, виконуючи повсякденні свої обов’язки, думав: а як там зараз наші на Майдані, що ще можна зробити?
Там, на Майдані, і в наметі, й біля нього, всі – різні. Дискусії точилися і «в середині», й «назовні». Останні – часом дуже гарячі. Що ж, на всіх не вгодиш, і не треба. Дехто з самих старших з нас, між полемікою з однодумцями та опонентами, зітхає: «за великим рахунком, нічого з цим не зробиш». Звичайно, правий Шарп – комусь достатньо надати правдиву інформацію, когось – позбавити страху, познайомити з тими, хто вже щось робить… А цікаво, що б він написав після спілкування з тими, хто на Майдані чи деінде, знає приблизно те ж саме про політику та взагалі про життя, оцінює це зовсім по іншому, робить зовсім інші – діаметрально протилежні - висновки, та готовий не менш рішуче їх відстоювати?
Правда, бували «проходячи повз» наш намет, як на мене, й неприємніші «гості», які йшли полоскатися до фонтанів, кидаючи «от одні дурні лохи чубляться з іншими». На тлі перших і других зовсім дрібничками виглядали, знов таки як на мене, позиційні сварки між сусідами по демтабору, вже не кажучи про окремих його мешканців з, скажімо так, зовсім оригінальними ідеями.
Але зітхання «не той тепер Майдан» - це не для майданівців. Велику кількість мітингувальників, яких «разом було багато», ми вже бачили півтора року тому. Це було вражаюче, несподівано, неочікувано. Проте після першого піднесення й перших перемог закрадалося питання: чи утримають революційний тонус в мирній розбудовчій діяльності такі різні учасники? Адже зрозуміло, що всерйоз і надовго можуть єднатися ті, в кого спільні фундаментальні цінності й інтереси. Всі інші тактичні єднання, хоч і можуть спрацьовувати на певному етапі, не є надійні. Розраховувати на них – це будувати на піску.
Можна, звісно, ще раз зауважити: воістину, не мудр той, хто, в намаганні зробити опонентів друзями, розчаровує соратників, а той, хто потурає злу, його примножує. А можна й зробити висновки для себе. Можливо, варто самим працювати з тими, з ким це більш-менш ефективно, а опонентів лише викривати, коли це потрібно. Судячи зі спостережень біля нашого намету, пере-переконати когось особливо ні в кого не виходить. Краще звернути увагу на цільові дії, адресовані молоді, та таким людям, які, як от частина гостей нашого намету, підходили саме за інформацією про те, що діється і що робити. Серед них є потенційні активісти, які приглядаються, з ким можна щось робити разом. Намет, якщо не постійний, так хоч періодичний (по вихідних чи в гостро екстрених випадках) має також сенс навіть для того, щоб спрямовувати на щось корисне тих, хто, співчуваючий, прийшов потусуватися.
Біля намету набувався досвід конкретної практичної співпраці з сусідами по демтабору. Знаково, як на мене, що найбільш ефективною вона була з УНСОвцями, хоч окремі моменти роботи фактично на спільну справу спостерігалися і з рядовими БЮТівцями (роздавали нашу газету) та УНПівцями («вільний мегафон»).
В майданівському наметі було продовжено збір підписів під Зверненням до Президента, політиків та громадян. Більше 7 тисяч активних громадян підтримали це Звернення майданівці, дехто не утримувався, щоб не дописати трохи своїх думок. Ми бачили, як хочуть люди зробити щось їм доступне! «Глас народу» був декількома порціями донесений до Президента. Дехто з тих, хто підписував чи розпитував про Звернення, цікавився, що саме, на нашу думку, воно дасть. Сподіваємося, це могло додати Ющенку рішучості, адже у його розпорядження прибули аргументи, що багато людей протестують проти антикризової коаліції.
Наша газета «Територія правди» (1-й, 2-й та 3-й випуски) отримала на Майдані «бойове хрещення». Протягом останніх двох тижнів вона розповсюджувалася в безперервно працюючому нашому наметі. За цей час було розповсюджено три числа газети по 5 тис. примірників кожне. Половина людей, які взяли газету один раз, незабаром поверталися для того, щоб взяти ще й сусідам-знайомим, або ж за свіжим номером. Багато дякували. Зворушливо було бачити благословення стареньких, їх гривні з пенсії, що кидали у скриньку пожертв на наступний випуск.
Ми будемо старатися й далі розбудовувати «Територію правди» - приходьте на вже знайоме місце Майдану Незалежності по вихідних. Але «Територію правди» варто поширювати й по інших куточках Києва та всієї України. Це залежить і від Вас, наші шановні читачі. Разом з щирою подякою тим, хто сприяв появі нашої газети, її популяризуванню, тим, хто читав, задавав питання та вносив пропозиції - закликаємо всіх, хто справді хоче жити на території правди з назвою «Україна», й далі підтримати рупор патріотичних громадян.
Нарешті, наш намет – це черговий досвід реалу для самих майданівці, із залученням нових активістів, перевірки на дієздатність «стареньких», і всіх – на швидкість реакцій, на здатність координації та співдії, на фізичну й нервову витривалість :) . Знавала я, чесно кажучи, і кращу організацію :), але, схоже, що на сьогоднішній день, принаймні в Києві, майданівці виявилися найбільш дієвим авангардом з відстоювання та спроб розширення території правди. І дай, Боже, нам успішно трудитися, щоб ця територія розширювалася по всій Україні!
Встати й вийти – закликали майданівські активісти. В перший день, коли під Верховною Радою з’явилися прихильники антикризової коаліції, встали й вишли туди ж пару соток людей. Далеко не всі прочитали цей заклик в Інтернеті. Але вони зробили більше, ніж гаряче пообговорювали ситуацію зі знайомими (до чого вдавалися, втім, теж далеко не всі - пофігістів, уви, примножилося :( ).
Встати й вийти – це активніша дія, навіть якщо не всі, хто встали й вийшли, точно знали, що ж далі робити. Проблема не стільки в тому, що й на Майдан в наступні дні не всі йшли з достатнім розумінням що робити (можна ж порадитись та щось для кожного посильне придумати), скільки в тому, що тих, хто спромігся на активну дію, виявилося цього разу значно менше. Хтось зауважить: для того, щоб виходити, треба чітко уявляти, навіщо. Це правда. Дистрофія думки чи дистрофія волі – що гірше? Майданівці на Майдані долали і чуму, і холеру :).
Майданівці писали, друкували, роздавали інформаційні й інформаційно-аналітичні матеріали з сайту (а потім ще й газету) для того, щоб:
по-перше, інформувати бажаючих про ситуацію, що склалася;
по-друге, донести до якомога більшої кількості людей, що, на думку майданівців, варто в цій ситуації робити;
по-третє, дати можливість всім бажаючим прилучатися до теперішніх та майбутніх активних дій із захисту та розбудови демократичної України, в команді людей, які вже мають такий досвід.
А головне – тому що кожен з них хотів щось конкретне корисне зробити, тому що не міг інакше, тому що, виконуючи повсякденні свої обов’язки, думав: а як там зараз наші на Майдані, що ще можна зробити?
Там, на Майдані, і в наметі, й біля нього, всі – різні. Дискусії точилися і «в середині», й «назовні». Останні – часом дуже гарячі. Що ж, на всіх не вгодиш, і не треба. Дехто з самих старших з нас, між полемікою з однодумцями та опонентами, зітхає: «за великим рахунком, нічого з цим не зробиш». Звичайно, правий Шарп – комусь достатньо надати правдиву інформацію, когось – позбавити страху, познайомити з тими, хто вже щось робить… А цікаво, що б він написав після спілкування з тими, хто на Майдані чи деінде, знає приблизно те ж саме про політику та взагалі про життя, оцінює це зовсім по іншому, робить зовсім інші – діаметрально протилежні - висновки, та готовий не менш рішуче їх відстоювати?
Правда, бували «проходячи повз» наш намет, як на мене, й неприємніші «гості», які йшли полоскатися до фонтанів, кидаючи «от одні дурні лохи чубляться з іншими». На тлі перших і других зовсім дрібничками виглядали, знов таки як на мене, позиційні сварки між сусідами по демтабору, вже не кажучи про окремих його мешканців з, скажімо так, зовсім оригінальними ідеями.
Але зітхання «не той тепер Майдан» - це не для майданівців. Велику кількість мітингувальників, яких «разом було багато», ми вже бачили півтора року тому. Це було вражаюче, несподівано, неочікувано. Проте після першого піднесення й перших перемог закрадалося питання: чи утримають революційний тонус в мирній розбудовчій діяльності такі різні учасники? Адже зрозуміло, що всерйоз і надовго можуть єднатися ті, в кого спільні фундаментальні цінності й інтереси. Всі інші тактичні єднання, хоч і можуть спрацьовувати на певному етапі, не є надійні. Розраховувати на них – це будувати на піску.
Можна, звісно, ще раз зауважити: воістину, не мудр той, хто, в намаганні зробити опонентів друзями, розчаровує соратників, а той, хто потурає злу, його примножує. А можна й зробити висновки для себе. Можливо, варто самим працювати з тими, з ким це більш-менш ефективно, а опонентів лише викривати, коли це потрібно. Судячи зі спостережень біля нашого намету, пере-переконати когось особливо ні в кого не виходить. Краще звернути увагу на цільові дії, адресовані молоді, та таким людям, які, як от частина гостей нашого намету, підходили саме за інформацією про те, що діється і що робити. Серед них є потенційні активісти, які приглядаються, з ким можна щось робити разом. Намет, якщо не постійний, так хоч періодичний (по вихідних чи в гостро екстрених випадках) має також сенс навіть для того, щоб спрямовувати на щось корисне тих, хто, співчуваючий, прийшов потусуватися.
Біля намету набувався досвід конкретної практичної співпраці з сусідами по демтабору. Знаково, як на мене, що найбільш ефективною вона була з УНСОвцями, хоч окремі моменти роботи фактично на спільну справу спостерігалися і з рядовими БЮТівцями (роздавали нашу газету) та УНПівцями («вільний мегафон»).
В майданівському наметі було продовжено збір підписів під Зверненням до Президента, політиків та громадян. Більше 7 тисяч активних громадян підтримали це Звернення майданівці, дехто не утримувався, щоб не дописати трохи своїх думок. Ми бачили, як хочуть люди зробити щось їм доступне! «Глас народу» був декількома порціями донесений до Президента. Дехто з тих, хто підписував чи розпитував про Звернення, цікавився, що саме, на нашу думку, воно дасть. Сподіваємося, це могло додати Ющенку рішучості, адже у його розпорядження прибули аргументи, що багато людей протестують проти антикризової коаліції.
Наша газета «Територія правди» (1-й, 2-й та 3-й випуски) отримала на Майдані «бойове хрещення». Протягом останніх двох тижнів вона розповсюджувалася в безперервно працюючому нашому наметі. За цей час було розповсюджено три числа газети по 5 тис. примірників кожне. Половина людей, які взяли газету один раз, незабаром поверталися для того, щоб взяти ще й сусідам-знайомим, або ж за свіжим номером. Багато дякували. Зворушливо було бачити благословення стареньких, їх гривні з пенсії, що кидали у скриньку пожертв на наступний випуск.
Ми будемо старатися й далі розбудовувати «Територію правди» - приходьте на вже знайоме місце Майдану Незалежності по вихідних. Але «Територію правди» варто поширювати й по інших куточках Києва та всієї України. Це залежить і від Вас, наші шановні читачі. Разом з щирою подякою тим, хто сприяв появі нашої газети, її популяризуванню, тим, хто читав, задавав питання та вносив пропозиції - закликаємо всіх, хто справді хоче жити на території правди з назвою «Україна», й далі підтримати рупор патріотичних громадян.
Нарешті, наш намет – це черговий досвід реалу для самих майданівці, із залученням нових активістів, перевірки на дієздатність «стареньких», і всіх – на швидкість реакцій, на здатність координації та співдії, на фізичну й нервову витривалість :) . Знавала я, чесно кажучи, і кращу організацію :), але, схоже, що на сьогоднішній день, принаймні в Києві, майданівці виявилися найбільш дієвим авангардом з відстоювання та спроб розширення території правди. І дай, Боже, нам успішно трудитися, щоб ця територія розширювалася по всій Україні!
Відповіді
2006.08.01 | Сахаров
Цьом! (-)