"Не будь байдужим", або як об стіну горохом
08/02/2006 | Юлія Зірка
Пам’ятаю, про громадський рух „Не будь байдужим!” вперше я почула в інтерв’ю Сашка Положинського на „5 каналі”. Тоді я зацікавилася ним не стільки через увагу до проблем української мови та культури (хоча в недалекому минулому я – студентка культурного ВУЗу, а зараз – журналіст-початківець), а скоріше через харизматичність та непересічність особистості його ініціатора. Ще б пак, адже пан Положинський – хлопець помітний: гарно співає, високо стрибає та й говорить ой як захопливо, а для дівчини мого віку все це щось та означає.
Минув майже рік і якось випадкову я наткнулася на радійну рекламу, яка розповіла мені таке: „29 липня, місто Полтава, Співоче Поле ім. Марусі Чурай. Третій етап громадської акції „Не будь байдужим!” . „Цікаво”, - подумала я і в призначений час вирушила до Полтави. Оце моє „цікаво” стосувалось не стільки концерту, скільки спілкування заїжджих „зірок” з полтавчанами. А „зірки” справді були: „Гуляйгород”, Володимир Кушпет, Сергій Захарець, „Гайдамаки”, „Флайzzzа”, „Мотор’ролла”, „Мандри” і, нарешті, „Тартак”.
14.00. Полтава. Співоче поле. Настрій піднесений. До початку акції – одна година. З’являються люди у вишиванках. Дівчата та хлопці в футболках з гаслом „НІ – Малоросії! Зробимо країну Україною!” роздають значки, прапорці та інформаційні матеріали. Збирають підписи під зверненням до органів державної влади з вимогами захистити українську мову в різних сферах життя. Ставлю свій підпис, пришпилюю на майку значок, встромляю в сумку кілька прапорців та беру інформаційні матеріали. Читаю.
„Громадський рух „Не будь байдужим” започаткований багатьма людьми, серед яких є як відомі особистості, так і прості люди, що переймаються долею України. Цей рух не є політичним, він нікого не рекламує, не був і не буде пов’язаний з жодними політичними силами (нарешті! – Ю.З.). Це добра воля й ентузіазм небайдужих людей: артистів, музикантів та просто однодумців.” Далі брошурка розповіла мені про власне головну українську проблему – відсутність національної ідентичності внаслідок тотальної зрусифікації. Оцю проблему наші владоможці не спромоглися вирішити (та що там вирішити – навіть зацікавитися нею не змогли!) за всі 15 років новітньої незалежності України.
„Дерусифікація усіх сфер життя українського суспільства - єдиний вихід із ситуації, що склалася, - стверджують організатори громадського руху. – Тільки Україна, побудована на основі цінностей українського народу – його мови, історії, культури – зможе забезпечити усім своїм громадянам достойне життя, вільний розвиток особистості. Тільки в такій Україні зможе зникнути прірва між політиками і суспільством, а чиновники будуть змушені стати патріотами держави й поважатимуть права громадян. Тому гасло нашої акції: „Ні – Малоросії! Зробимо країну Україною!” Власне, що тут ще додати... Все вже сказано. І все сказане – щира правда.
15.00. Чомусь все більше п’яних людей (неформали?)... Акція починається. На сцені фолк-гурт „Гуляйгород”. Звучать прекрасні народні пісні. Зліва від мене всідається на лавку зграйка п’яних підлітків. Компанія, яка сидить позаду, продовжує активно розпивати принесене, коментуючи сценічне дійство нецензурними російськими словами тюркського походження. Ведучий намагається заспокоїти неадекватний (п’яний? обкурений?) натовп перед сценою – марно. А на сцені вже полтавський гурт „Дель Тора”. Молодь розігрівається як може...
17.00. На часі спілкування з публікою. На сцену сходять лідери заявлених гуртів, розповідають історії про свій шлях до української мови. Але біда в тому, що в нашій (та і в будь-якій іншій) країні для того, щоб бути почутим, треба спочатку стати відомим. І, навіть коли ти вже став цим „відомим”, тебе все одно не чують, бо чекають від тебе звичних дій. Так сталося і цього разу. Молодь, яка зібралася на Співочому полі, не хотіла слухати, як музиканти говорять про „добре, розумне, вічне”, бо вона прийшла сюди (принаймні, переважна більшість) щоб погицати під улюблені пісеньки, підігрівшись перед цим лев’ячою дозою алкоголю.
Бідний Положинський... Кому він розповідав про мову та культуру? Неадекватним „русскоязычным” неформалам чи п’яному (нехай і україномовному) шмаркачу, який, ставлячи йому запитання, постійно „тикав” (мабуть тому, що слів інших не знає)?..
18.00. Повне розчарування. Тепер я можу відверто сказати – мені соромно за мою країну, бо вона населена такими людьми. Людьми без гідності, без поваги до себе та до інших, людьми, які не мають уявлення про культуру мовлення і культуру поведінки. „П’яне і обкурене бидло”,- як сказав один мій друг. І це справді так. Бо навіть тваринами їх не можна назвати – не хочеться ображати тварин таким порівнянням. Люди – ось що справді засмучує та псує враження від моєї країни, бо вони і є – Україна (даруйте, Олександре Положинський, що запозичила ваші слова).
Я люблю нашу прекрасну природу, нашу багату культурну спадщину, але за що мені любити цих людей? За те що вони постійно скаржаться, не намагаючись щось змінити – так, в собі!? Бо завжди треба починати з себе. І не в масштабах одиниць, а в масштабі одиниць всієї країни. За що мені любити цих людей? За те, що вони не мають найменшої поваги до людини, яка хоче донести свою думку, і саме тому виходить до натовпу обкурених ідіотів, сподіваючись бути почутим хоча б кимось? За те, що їм начхати на свою країну? За те, що принцип „Моя хата зкраю” вони вважають своєю національною ідеєю? За те, що вони байдужі до всього, крім задоволення своїх ницих потреб?
Мою країну населяють не люди, а „продукти”. Продукти розкладу тоталітарного суспільства і тоталітарного мислення. Продукти не мають мови, культури, гідності врешті решт, і говорити їм про ці поняття – що жбурляти горохом об стіну. Адже продукти не вміють думати...
Мені соромно за мій народ, який називає себе „українцями”. Насправді він заслуговує набагато гіршого, ніж має зараз. А хто на що заслуговує, те колись і отримає. Принаймні, я на це сподіваюсь.
Мені дуже соромно за мій народ, але Батьківщину свою я люблю. На концерт тоді я так і не залишилась, бо побачила вже достатньо. Та й чи був він головним у той день? Звісно, ні. Але коли звучить музика, свідомість чомусь мовчить...
Стаття надійшла на пошту Майдану
Wed, 02 Aug 2006 07:17:17 +0000 (GMT)
Минув майже рік і якось випадкову я наткнулася на радійну рекламу, яка розповіла мені таке: „29 липня, місто Полтава, Співоче Поле ім. Марусі Чурай. Третій етап громадської акції „Не будь байдужим!” . „Цікаво”, - подумала я і в призначений час вирушила до Полтави. Оце моє „цікаво” стосувалось не стільки концерту, скільки спілкування заїжджих „зірок” з полтавчанами. А „зірки” справді були: „Гуляйгород”, Володимир Кушпет, Сергій Захарець, „Гайдамаки”, „Флайzzzа”, „Мотор’ролла”, „Мандри” і, нарешті, „Тартак”.
14.00. Полтава. Співоче поле. Настрій піднесений. До початку акції – одна година. З’являються люди у вишиванках. Дівчата та хлопці в футболках з гаслом „НІ – Малоросії! Зробимо країну Україною!” роздають значки, прапорці та інформаційні матеріали. Збирають підписи під зверненням до органів державної влади з вимогами захистити українську мову в різних сферах життя. Ставлю свій підпис, пришпилюю на майку значок, встромляю в сумку кілька прапорців та беру інформаційні матеріали. Читаю.
„Громадський рух „Не будь байдужим” започаткований багатьма людьми, серед яких є як відомі особистості, так і прості люди, що переймаються долею України. Цей рух не є політичним, він нікого не рекламує, не був і не буде пов’язаний з жодними політичними силами (нарешті! – Ю.З.). Це добра воля й ентузіазм небайдужих людей: артистів, музикантів та просто однодумців.” Далі брошурка розповіла мені про власне головну українську проблему – відсутність національної ідентичності внаслідок тотальної зрусифікації. Оцю проблему наші владоможці не спромоглися вирішити (та що там вирішити – навіть зацікавитися нею не змогли!) за всі 15 років новітньої незалежності України.
„Дерусифікація усіх сфер життя українського суспільства - єдиний вихід із ситуації, що склалася, - стверджують організатори громадського руху. – Тільки Україна, побудована на основі цінностей українського народу – його мови, історії, культури – зможе забезпечити усім своїм громадянам достойне життя, вільний розвиток особистості. Тільки в такій Україні зможе зникнути прірва між політиками і суспільством, а чиновники будуть змушені стати патріотами держави й поважатимуть права громадян. Тому гасло нашої акції: „Ні – Малоросії! Зробимо країну Україною!” Власне, що тут ще додати... Все вже сказано. І все сказане – щира правда.
15.00. Чомусь все більше п’яних людей (неформали?)... Акція починається. На сцені фолк-гурт „Гуляйгород”. Звучать прекрасні народні пісні. Зліва від мене всідається на лавку зграйка п’яних підлітків. Компанія, яка сидить позаду, продовжує активно розпивати принесене, коментуючи сценічне дійство нецензурними російськими словами тюркського походження. Ведучий намагається заспокоїти неадекватний (п’яний? обкурений?) натовп перед сценою – марно. А на сцені вже полтавський гурт „Дель Тора”. Молодь розігрівається як може...
17.00. На часі спілкування з публікою. На сцену сходять лідери заявлених гуртів, розповідають історії про свій шлях до української мови. Але біда в тому, що в нашій (та і в будь-якій іншій) країні для того, щоб бути почутим, треба спочатку стати відомим. І, навіть коли ти вже став цим „відомим”, тебе все одно не чують, бо чекають від тебе звичних дій. Так сталося і цього разу. Молодь, яка зібралася на Співочому полі, не хотіла слухати, як музиканти говорять про „добре, розумне, вічне”, бо вона прийшла сюди (принаймні, переважна більшість) щоб погицати під улюблені пісеньки, підігрівшись перед цим лев’ячою дозою алкоголю.
Бідний Положинський... Кому він розповідав про мову та культуру? Неадекватним „русскоязычным” неформалам чи п’яному (нехай і україномовному) шмаркачу, який, ставлячи йому запитання, постійно „тикав” (мабуть тому, що слів інших не знає)?..
18.00. Повне розчарування. Тепер я можу відверто сказати – мені соромно за мою країну, бо вона населена такими людьми. Людьми без гідності, без поваги до себе та до інших, людьми, які не мають уявлення про культуру мовлення і культуру поведінки. „П’яне і обкурене бидло”,- як сказав один мій друг. І це справді так. Бо навіть тваринами їх не можна назвати – не хочеться ображати тварин таким порівнянням. Люди – ось що справді засмучує та псує враження від моєї країни, бо вони і є – Україна (даруйте, Олександре Положинський, що запозичила ваші слова).
Я люблю нашу прекрасну природу, нашу багату культурну спадщину, але за що мені любити цих людей? За те що вони постійно скаржаться, не намагаючись щось змінити – так, в собі!? Бо завжди треба починати з себе. І не в масштабах одиниць, а в масштабі одиниць всієї країни. За що мені любити цих людей? За те, що вони не мають найменшої поваги до людини, яка хоче донести свою думку, і саме тому виходить до натовпу обкурених ідіотів, сподіваючись бути почутим хоча б кимось? За те, що їм начхати на свою країну? За те, що принцип „Моя хата зкраю” вони вважають своєю національною ідеєю? За те, що вони байдужі до всього, крім задоволення своїх ницих потреб?
Мою країну населяють не люди, а „продукти”. Продукти розкладу тоталітарного суспільства і тоталітарного мислення. Продукти не мають мови, культури, гідності врешті решт, і говорити їм про ці поняття – що жбурляти горохом об стіну. Адже продукти не вміють думати...
Мені соромно за мій народ, який називає себе „українцями”. Насправді він заслуговує набагато гіршого, ніж має зараз. А хто на що заслуговує, те колись і отримає. Принаймні, я на це сподіваюсь.
Мені дуже соромно за мій народ, але Батьківщину свою я люблю. На концерт тоді я так і не залишилась, бо побачила вже достатньо. Та й чи був він головним у той день? Звісно, ні. Але коли звучить музика, свідомість чомусь мовчить...
Стаття надійшла на пошту Майдану
Wed, 02 Aug 2006 07:17:17 +0000 (GMT)
Відповіді
2006.08.02 | VOL
Юлечко! Вас розуміють і зрозуміють мудрі і щирі
Хоч і велика різниця у віці між Вами і мною, але ми відстоюємо одні й ті ж ідеали.Продовжуйте. Не зупиняйтесь і не звертайте уваги на синьці і гулі.
2006.08.02 | ОРИШКА
Re: Юлечко! Вас розуміють і зрозуміють мудрі і щирі
Мила Юля!Выд цього найбыльше болить серце. Але є й інші, хоча - тих,що ви бачили, мабуть, більше.
Та й серед п'яненьких дуриголов, може, пізніше визріють нормальні люди. ТО вік такий.
До мене приходить молодь (тю, а я хто?) вивчати мови - вона зовсім не така...
А ви - талановита і хороша дівчина.
2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: Юлечко! Вас розуміють і зрозуміють мудрі і щирі
Мила Орисю! Як не прикро, але там були і ті, "кому за...", але у такому ж вигляді і стані...2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: Юлечко! Вас розуміють і зрозуміють мудрі і щирі
Дякую! Дякую за щирі слова!2006.08.02 | Echo
Re: Зрозуміти людину тяжче, ніж звинувати її
>>Мені соромно за мій народ, який називає себе „українцями”.А мені ні.
Якщо ти мрійниця, яка спустилася із Місяця, то тоді зрозуміло.
А якщо живеш серед цих людей, і в стані зрозуміти, чому так, то тобі не буде соромно.
Американці двічі вибрали Буша, і їм не соромно, а тобі соромно.
Чи був в Америці комуністичний режим, голодомори і війни(за останні 2000 років)? Чи заважали Америці розвивати свою країну? Чи була вона нашпигована агенамти спецслужб застосовуючи різні методи для підриву країни?
А то виходить: "Я так розумна і свідома..."
Зрозуміти людину тяжче, ніж звинувати її.
2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: Зрозуміти людину тяжче, ніж звинувати її
Ніякі негаразди не пояснять деградацію суспільства. До чого ж тут Америка?...2006.08.02 | Павло
Борітеся - поборете!
Треба просто робити свою справу... Треба намагатися... І не треба зневірятися... Люди бувають різні, але у нас не ідеальна країна, а реальна. З цього треба виходити. А реальне життя не завжди відповідає моделі, яка існує в голові кожного із нас.Тому просто треба жити і робити все, що від тебе залежить. А надіятись на те, що відразу усе зміниться - це нереально. Але вода камінь точить...
2006.08.02 | Роман ShaRP
Не поборят.
Комплекс неполноценности национал-демагогов непоборим, потому что он не исчезнет, пока не перестанет слышать и читать русские слова. А слышать и читать он их не перестанет.Финита-ляля, сливайте национал-патриотическую воду.
2006.08.03 | Павло
Поживемо, побачимо...
Знову Ви Романе намагаєтеся сказати, за змістом, що Українська мова має померти (мертва мова це та мова, якою не розмовляють і яку не викоиристовують). Але на все Божа воля, а не Ваша. Якщо так має статися, то станеться, а якщо ні - то ні. А від Вас і від мене залежить чи ми будемо сприяти цьому чи ні. А далі кожен буде виправдовувати свої вчинки згідно зі своїми переконаннями перед своєю совістю. Я, не хочу щоб українська мова вмерла, і тому намагаюся її вживати там, де це можу, хоча відчуваю певну дискримінацію. А Ви, відповідно, чините так, як вважаєте за потрібне.Ви пишете, що дехто не може спокійно читати російські слова. Це неправда. Усі україномовні українці непогано знають російську мову, в той час як російськомовні не знають і не хочуть знати української. Хоча є такий вислів, який я прочитав на підручнику з англійської мови: "Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина". Мабуть не для російськомовних це написано. Чомусь культурні люди намагаються захистити мови, які зникають, різні хартії придумують. Це теж, мабуть, на думку російськомовних, якась "галіматья". Головне, щоб російська мова forever і скрізь.
Єдине для мене є незрозумілим: Звідки така ненависть до української мови? Ніхто російської мови не відкидає, але чому в Україні все має бути лише по-російські?
2006.08.03 | Роман ShaRP
Again and again
Павло пише:> Знову Ви Романе намагаєтеся сказати, за змістом, що Українська мова має померти.
Поздравляю очередного "патриота" соврамши. Я такого и не говорил и не думал.
> Ви пишете, що дехто не може спокійно читати російські слова. Це неправда.
А по-моему неправда - это то, что пишете вы.
>Усі україномовні українці непогано знають російську мову,
А вот некто "Мірко" пишет, что не знает. Кто-то из вас двоих врет.
>в той час як російськомовні не знають і не хочуть знати української.
Далеко не все.
> Хоча є такий вислів, який я прочитав на підручнику з англійської мови: "Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина".
Это был плохой учебник Беха.
> Єдине для мене є незрозумілим: Звідки така ненависть до української мови?
Не знаю. У меня ее нет.
>Ніхто російської мови не відкидає
Вы опять пишете неправду.
2006.08.04 | Павло
Re: Again and again
Павло пише:> Знову Ви Романе намагаєтеся сказати, за змістом, що Українська мова має померти.
Роман відповідає: "Поздравляю очередного "патриота" соврамши. Я такого и не говорил и не думал."
Таке складається загальне враження...
> Ви пишете, що дехто не може спокійно читати російські слова. Це неправда.
Роман відповідає:
"А по-моему неправда - это то, что пишете вы. "
А ось ваша фраза, Романе:
"Комплекс неполноценности национал-демагогов непоборим, потому что он не исчезнет, пока не перестанет слышать и читать русские слова. А слышать и читать он их не перестанет."
Хіба це не Ви писали?
>Усі україномовні українці непогано знають російську мову,
Роман пише:
"А вот некто "Мірко" пишет, что не знает. Кто-то из вас двоих врет."
Виняток тільки підтверджує правило... Середньостатистичний україномовний українець все ж таки знає російську мову.
>в той час як російськомовні не знають і не хочуть знати української.
Роман пише:
"Далеко не все."
Дійсно не всі, але багато...
> Хоча є такий вислів, який я прочитав на підручнику з англійської мови: "Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина".
Роман пише: "Это был плохой учебник Беха."
Ну і що? Ми тут не про якійсь підручник дискутуємо, а про загальнокультурні цінності.
> Єдине для мене є незрозумілим: Звідки така ненависть до української мови?
Роман пише: "Не знаю. У меня ее нет."
В вас може й немає, але знов, складається таке враження... Можливо Ви так подаєте свою позицію...
>Ніхто російської мови не відкидає
Роман пише "Вы опять пишете неправду."
Це голослівне звинувачення. Якщо хтось й відкидає, то це також, як будь який виняток, лише підтверджує правило. Російську мову також потрібно знати, так як і англійську, самі розумієте чому. Й усі нормальні люди це розуміють.
2006.08.04 | Роман ShaRP
Извините, что побеспокоил...
сразу бы сказали, что вы фанатеете от отсосавшего у регионалов пердизента - я бы на вас и времени не тратил.2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: Извините, что побеспокоил...
Що ж, Ваша лексика підтвердила Ваш культурний рівень.2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: Again and again
А у Вас, Романе, мабуть на все є своя правда?2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: Поживемо, побачимо...
Хіба я можу ще щось додати до ваших слів?..2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: Борітеся - поборете!
Та хто ж зневіряється? Просто я занадто вразлива та імпульсивна, от і виходять такі матеріали.2006.08.02 | Володимир, Полтава
Re: "Не будь байдужим", або як об стіну горохом
Те що Ви побачили - не все що там відбувалося.Напевно хоч кілька людей їз цього п"яного натовпу стали більше Українцями, хтось може вперше почув якісну українську музику.
Напевно хоч кілька горошин попали не в стіну.
І я думаю таких було немало!
Ця акція - дійсно ефективна і потрібна штука
Дай, Боже, наснаги тим хто її робить!
2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: "Не будь байдужим", або як об стіну горохом
Сподіваюсь, що Ви маєте рацію, і хтось таки змінив свою думку.2006.08.02 | Роман ShaRP
А во лбу звездень горит...
>Далі брошурка розповіла мені про власне головну українську проблему – відсутність національної ідентичності внаслідок тотальної зрусифікації.А я считаю, что брошюрка врет, и это не главная украинская проблема.
>Дерусифікація усіх сфер життя українського суспільства - єдиний вихід із ситуації, що склалася, - стверджують організатори громадського руху.
А я считаю, что они либо врут, либо не понимают, что говорят.
>Тільки Україна, побудована на основі цінностей українського народу – його мови, історії, культури – зможе забезпечити усім своїм громадянам достойне життя, вільний розвиток особистості.
А я считаю, что они опять врут, либо глубоко заблуждаются.
>Тепер я можу відверто сказати – мені соромно за мою країну, бо вона населена такими людьми.
Чемодан-аэропорт-Канада. Там умеют, кстати, обеспечивать гражданам достойную жизнь и свободное развитие личности без малейшей привязки к "ценностям украинского народа".
2006.08.02 | ОРИШКА
Re: А во лбу звездень горит...
Роман, человек ЭТО увидел. Вы смотрите под другим углом (из другого угла?)Пусть расцветают сто цветов. Истина все равно где-то посередине.
Странно - я сама когда закипаю - меня несет. А если вижу кипение других - пытаюсь вернуть в тишь да гладь. Войны боюсь, наверное.
2006.08.02 | Роман ShaRP
Має той пустельник.
ОРИШКА пише:> Роман, человек ЭТО увидел. Вы смотрите под другим углом (из другого угла?)
Я концертов видел, наверное, не меньше, чем она. И журналистом на концертах тоже выступал. Именно журналистом, а не национал-агитпропагандистом. Журналист из нее не "начинающий", журналист из нее никакой. Таким место разве что в агитпроплистках типа "Незборимої нації" (если оно еще выходит) или "Українського слова", где главным рыгахтором один из популярных сливаффтрараф сайто Майдан Богдан Червак, проводник Киевской городской организации ОУН (© "День" №125, суббота, 29 июля 2006, - я плакаль).
Ну вот на сайто Майдан еще берут, - тут в "редколлегии" не менее отстойный агитпропагандист-сливаффтар Ярослав Сватко. Этим "хоч нэгрэня, абы нэ москаль", и главное шоб со словом "национальнэ".
> Странно - я сама когда закипаю - меня несет. А если вижу кипение других - пытаюсь вернуть в тишь да гладь.
Да нет никакого "кипения". Это все то же самое презрительное "кг/ам" или "тьху" на национал-демагогов, только несколько растянутое. Бо маю час і трохи натхнення.
Має той пустельник хату із каміння,
Ложе кам'яне, свічку кам'яну.
Кожен день спросоння вдяга вишиванку
Й лупить головою в кам'яну стіну.
- назюзюналистам посвящается. Полусодрано сами знаете откуда.
2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: Має той пустельник.
Товаришу, вашої злоби вистачить, щоб доплюнути до Москви, тож тренуйтеся. Той, хто має за душею абсолютну пустку, тільки і вміє, що загризатися до інших.2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: А во лбу звездень горит...
Тому, шановний пане, мені і соромно за свою країну. Через таких байдужих як Ви.2006.08.03 | Андрій
Re: "Не будь байдужим", або як об стіну горохом
Я був присутній на концерті і шокований не стільки глядачами, скільки організаторами. Безкінечні нудні нотації.. Хіба за цим їхали на концерт з райцентрів?2006.08.05 | Юлія Зірка
Re: "Не будь байдужим", або як об стіну горохом
Ви праві. Мабуть, концерт і акцію варто розмежовувати, але чи буде від цього користь і результат?