08/03/2006 | Михайло Зінько

За що боролися, на те й напоролися.
Шлях перемоги. №31 2 серпня.
В Україні склалася ситуація, коли В.Ющенко перебуває зараз - якщо провести правові аналогії - у ролі прокурора, адвоката і судді, що ненормально. Попри певні показники економічного зростання, мусимо говорити про масштабну політичну кризу, яка охопила органи влади.

Ще з 2005 року в Україні не функціонує Конституційний Суд, з 30 січня 2006 року Кабінет Міністрів України у відставці, Верховна Рада не функціонує в нормальному режимі і з дня на день чекає свого розпуску. За таких обставин Президент як гарант Конституції мав би звернутися до народу та призначити референдум, але й тут не все гаразд із законодавчою базою.

Таким чином, вся відповідальність за стан справ в Україні лежить на Президентові В.Ющенко, який належно не оцінив ситуацію в країні та своєчасно не вжив заходів щодо нормалізації становища, адже криза розпочалася ще після відставки уряду Ю.Тимошенко.

Але скільки б ми не критикували Віктора Андрійовича, йому потрібна сьогодні допомога та дружня порада. Він має лише три шляхи виходу із кризи:

1. Розпустити Верховну Раду України (ВРУ).
2. Не розпускати ВРУ, досягнувши певних поступок.
3. Розпустити ВРУ і призначити референдум.
Отже, розпуск ВРУ може бути на таких підставах:
- несформованість КМУ у 60-денний термін;
- недієздатність ВРУ через відсутність кворуму.

Факт несформованості уряду в зазначений термін є незаперечним. Щодо виходу 151 нардепа зі складу ВРУ, то це залишається запасним варіантом для розпуску.

Якого ефекту можна досягнути розпуском ВРУ? Практично ніякого. Протиріччя між cходом і заходом ще більше посиляться, а персональний склад, як і політичний, залишиться майже незмінним. Ефект від розпуску може мати місце лише тоді, коли дострокові вибори пройдуть на мажоритарній основі, для чого є всі конституційні підстави, адже пропорційна система передбачає посередництво партії між виборцем і народним депутатом, а це суперечить Конституції України.

Наступний варіант: збереження сьогоднішнього складу ВРУ і відмова від її розпуску після розширення коаліції, зміни її назви, формування уряду національної довіри тощо. Ситуація у політичному сенсі принципово не зміниться, а лише буде надано час для розв'язання проблеми і хвороба перейде в хронічний стан. На які б уступки не пішла коаліція, вона повернеться до свого вже через пару місяців, коли зникне загроза розпуску. «Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться». Першою ластівкою стало звернення 240 депутатів про законність зміни складу ЦВК в перерві між другим і третім туром президентських виборів 2004 року. Іншими словами, коаліціянти ставлять під сумнів легітимність обрання В.Ющенка на посаду Президента. А звідки висновок: біло-блакитні прагнуть реваншу і контролю над усіма гілками влади.

Отже, ціна президентських уступок - це ламаний гріш в базарний день.
Верховна Рада, кістяком якої є ПР, СПУ і КПУ не змінить свого нутра. Слід усвідомити, що конституційно-політична реформа створила такі умови, за якими законодавча і виконавча гілки влади є практично одним і тим самим органом. Президент із своїми куцими повноваженнями та з низькими вольовими якостями дуже швидко перетвориться в хлопчика для биття. За таких обставин його рейтинг різко впаде, і тоді його волання до народу будуть викликати лише сміх, злість та зневагу. Сподівання на повний контроль з боку Президента за всіма силовими відомствами (що не передбачено Конституцією) - це не що інше, як сон рябої кобили. У разі застосування іншого варіанта ми будемо мати М.Грушевського-2. Подумайте, Вікторе Андрійовичу, кому вигідний такий варіант - чи часом не північному нашому сусідові?

Третій варіант: розпуск ВРУ і призначення всеукраїнського референдуму щодо виборчої системи (пропорційна чи мажоритарна). Усі фракції ВРУ не бояться повторних виборів, то й сильного опору не буде. Але якщо на референдумі, в чому мало хто сумнівається, народ проголосує за мажоритарну систему виборів, тоді вплив Президента на ВРУ суттєво посилиться, і він зможе отримати підконтрольну йому більшість. Разом із перемогою мажоритарної системи виборів наступить кінець конституційно-політичній реформі, яка базується на пропорційній системі виборів. Разом з тим, на референдум можна і потрібно винести Закон «Про суверенітет народу України», що має захистити народ від небажаних наслідків зміни в державному керівництві. Референдум посилив би вплив Президента в державі і сприяв би виходу з політичного глухого кута.

Михайло ЗІНЬКО