Повернемо помаранчеву символіку
08/04/2006 | Обурений Українець
«Шановні Українці,
Ця нагода трапляється один раз на століття
Щоб ми були достойні цього вибору, друзі...»
Віктор Ющенко, 2004
Для мене те, що відбулося 3-г серпня, називається зрадою!
Можна довго сперечатися на тему коли ця зрада відбулася, але 3-го серпня вона стала очевидною для всіх! Ніяка політична доцільність не може виправдати таку поведінку! У 2004-му році ми всі підтримали президента (рука не підіймається написати з великої літери) та його партію з різних причин. Спільним у нас було те, що ми всі були проти знахабнілого, двічісудимого Януковича та його бригади, ми були проти масового пересeлення донецьких бандитів у столицю (що доречі вже викликало 5-ти процентне підвищення цін на житло в Києві). Ми були проти Підрахуя Кидалова, та багато чого іншого. Нажаль, президент виявився заслабким для нас, а його зрада болить ще більше ніж зрада Мороза. Він не зміг втілити в життя майже нічого з того, що обіцяв, але багато з того, проти чого обіцяв боротися, таки повернув. Нажаль ніхто так досі і не розуміє чому людина з 2-ма судимостями може керувати країною. Ніхто так нам і не пояснив хто отруїв президента. Підрахуй Ківалов тепер керуватиме суддями, а Ахметов боротиметься з організованою злочинністю
Чи можемо ми щось зробити? Чи можемо зупинити цей кошмар? Відверто кажучи, я не певний. Але що ми точно можемо зробити – так це кожен день нагадувати „народним обранцям” про їх зраду!! Я більше не зможу носити ані помаранчеву футболку, ані шарф з надписом “Так - Ющенко” ні іншу атрибутику з логотопом „Нашої України”. Цієї партії для мене більше не існує... разом з Ющенком та Морозом вони хитаючись крокують на смітник історії.
Оскільки і Віктор Ющенко і майже всі члени блоку „Наша Україна” зрадили своїх виборців, думаю, що всі ми повинні повернути їм помаранчеву символіку на знак протесту проти зради. Зрадників занадто багато, тому виникає питання кому і яким чином це все повертати. Варіантів багато, і кожен, хто відчуває себе зрадженим нехай вибирає сам.
Ми можемо відсилати революційну атрибутику поштою або приносити власноруч до будинку її безпосереднього власника, Андрія Ющенко, добробут якого зростав з кожною футболкою яку ми купували. Ми можемо її відсилати або нести на Банкову президентові, який зараз мабуть перед вимкнинеми телекамерами рухає пальцями та кричить у вимкнений мікрофон: “Ці руки нічого не підписували!”. Ми можемо цю символіку, разом з бочкою варення та корзиною печення, передати Петру Порошенку, бо він чомусь зациклився на шоколаді і ніяк не зрозуміє що вже давно треба в масову промисловість вводити продукти харчування для зрадників, кількість яких у українській політиці зростає в геометричній прогресії. Можемо відіслати їх пану Зваричу, який напевне придумає як всі ці речі вигідно продати українській діаспорі в США та на виручені гроші нарешті купити собі диплом. А можемо просто винести всю помаранчеву атрибутику і залишити на майдані, на радість бомжам, хай і вони згадають про теплі і ситні дні під час революції і може хоч вони, стримуючи огиду, зможуть це одягнути.
Лише після того, як помаранчева символіка зникне з наших домівок, ми нарешті зможемо зняти помаранчеві окуляри із своїх очей. Нажаль, нам буде дуже важко змінити політичну ситуацію в державі, але ми все ще можемо зробити одну дуже просту річ – НЕ МОВЧАТИ та ніколи більше не ідеалізовувати політичних лідерів! Кожна невиважена дія будь-якого політика, що направлена проти задекларованих принципів його політичної сили має викликати хвилю обурення суспільства. Ми не маємо більше права закривати очі на неправомірні дії будь-кого, з якого б політичного табору ця людина не була. Тоді, сподіваюся, до наступрих президентських та парламентських виборів ми зможемо виховати політиків нового покоління, які замість брехливої пропаганди будуть мати конкретні пропозиції, професійну команду та зрозумілу програму із конкретним списком дій. Тоді ми, виборці, зможемо як Юлія Тимошенко на останньому „круглому столі” покласти ці програми поряд та виписати список розбіжностей, який допоможе кожному українцю зробити розумний, свідомий та прагматичний вибір.
Ця нагода трапляється один раз на століття
Щоб ми були достойні цього вибору, друзі...»
Віктор Ющенко, 2004
Для мене те, що відбулося 3-г серпня, називається зрадою!
Можна довго сперечатися на тему коли ця зрада відбулася, але 3-го серпня вона стала очевидною для всіх! Ніяка політична доцільність не може виправдати таку поведінку! У 2004-му році ми всі підтримали президента (рука не підіймається написати з великої літери) та його партію з різних причин. Спільним у нас було те, що ми всі були проти знахабнілого, двічісудимого Януковича та його бригади, ми були проти масового пересeлення донецьких бандитів у столицю (що доречі вже викликало 5-ти процентне підвищення цін на житло в Києві). Ми були проти Підрахуя Кидалова, та багато чого іншого. Нажаль, президент виявився заслабким для нас, а його зрада болить ще більше ніж зрада Мороза. Він не зміг втілити в життя майже нічого з того, що обіцяв, але багато з того, проти чого обіцяв боротися, таки повернув. Нажаль ніхто так досі і не розуміє чому людина з 2-ма судимостями може керувати країною. Ніхто так нам і не пояснив хто отруїв президента. Підрахуй Ківалов тепер керуватиме суддями, а Ахметов боротиметься з організованою злочинністю
Чи можемо ми щось зробити? Чи можемо зупинити цей кошмар? Відверто кажучи, я не певний. Але що ми точно можемо зробити – так це кожен день нагадувати „народним обранцям” про їх зраду!! Я більше не зможу носити ані помаранчеву футболку, ані шарф з надписом “Так - Ющенко” ні іншу атрибутику з логотопом „Нашої України”. Цієї партії для мене більше не існує... разом з Ющенком та Морозом вони хитаючись крокують на смітник історії.
Оскільки і Віктор Ющенко і майже всі члени блоку „Наша Україна” зрадили своїх виборців, думаю, що всі ми повинні повернути їм помаранчеву символіку на знак протесту проти зради. Зрадників занадто багато, тому виникає питання кому і яким чином це все повертати. Варіантів багато, і кожен, хто відчуває себе зрадженим нехай вибирає сам.
Ми можемо відсилати революційну атрибутику поштою або приносити власноруч до будинку її безпосереднього власника, Андрія Ющенко, добробут якого зростав з кожною футболкою яку ми купували. Ми можемо її відсилати або нести на Банкову президентові, який зараз мабуть перед вимкнинеми телекамерами рухає пальцями та кричить у вимкнений мікрофон: “Ці руки нічого не підписували!”. Ми можемо цю символіку, разом з бочкою варення та корзиною печення, передати Петру Порошенку, бо він чомусь зациклився на шоколаді і ніяк не зрозуміє що вже давно треба в масову промисловість вводити продукти харчування для зрадників, кількість яких у українській політиці зростає в геометричній прогресії. Можемо відіслати їх пану Зваричу, який напевне придумає як всі ці речі вигідно продати українській діаспорі в США та на виручені гроші нарешті купити собі диплом. А можемо просто винести всю помаранчеву атрибутику і залишити на майдані, на радість бомжам, хай і вони згадають про теплі і ситні дні під час революції і може хоч вони, стримуючи огиду, зможуть це одягнути.
Лише після того, як помаранчева символіка зникне з наших домівок, ми нарешті зможемо зняти помаранчеві окуляри із своїх очей. Нажаль, нам буде дуже важко змінити політичну ситуацію в державі, але ми все ще можемо зробити одну дуже просту річ – НЕ МОВЧАТИ та ніколи більше не ідеалізовувати політичних лідерів! Кожна невиважена дія будь-якого політика, що направлена проти задекларованих принципів його політичної сили має викликати хвилю обурення суспільства. Ми не маємо більше права закривати очі на неправомірні дії будь-кого, з якого б політичного табору ця людина не була. Тоді, сподіваюся, до наступрих президентських та парламентських виборів ми зможемо виховати політиків нового покоління, які замість брехливої пропаганди будуть мати конкретні пропозиції, професійну команду та зрозумілу програму із конкретним списком дій. Тоді ми, виборці, зможемо як Юлія Тимошенко на останньому „круглому столі” покласти ці програми поряд та виписати список розбіжностей, який допоможе кожному українцю зробити розумний, свідомий та прагматичний вибір.