08/04/2006 | Andrij Pavlyshyn

Падає дощ.
Паскудно на душі.
Львівські газети поставили хрест на репутації Ющенка.
Другий в історії України гетьман-бджоляр занапастив історичний шанс і надії народу.
Цікаво, яке гобі мав де Голь? Яких жінок кохав генерал Франко? Я знаю про коханок Міттерана і нічого не знаю про гобі Гельмута Коля. Але точно знаю, що їхні приватні уподобання не шкодили долі їхніх націй.
Для нашої нації любовні інтриги Хмельницького та Мазепи ставали ефективною зброєю в руках ворогів.
Бджоли тоді ще не мали такого значення. Прикро, що ці чудові комахи віддуваються за невдачі Президента.
Мені дуже симпатичні гобі Ющенка – народні промисли, мистецтво, археологія, бджоли. Я тішуся і по-доброму заздрю його любові до дружини та дітей. Навіть після всіх тих провалів я не бачу тут жодних проблем чи підстав для іронії.
Мене хвилює виразна неадекватність його як Президента.
Те, що чоловік сів не на свого коня, зрозуміло вже всім. Але мусів, бо нікому більше було сідати.
Але то такий кінь, що раз на нього вже сів, то сам собі не належиш.
Як на тобі зійшлися надія народу, відповідальність за долю держави, пролягла лінія фронту протистояння добра і зла – то, чоловіче добрий, або неси сей хрест як слід, або із того коня злізай.
Ніхто із мудрих не осудив би Президента, котрий би чесно після інавгурації прорік:
"Дякую вам всім, що повірили мені, і ми разом проклали дорогу до перемоги над Злом. Але я не бойовий генерал Добра, я – філософ, культуролог, концептуаліст. Я не годен очолити тверду щоденну виснажливу боротьбу, то не в моїй натурі. Я можу бути добрим батьком нації, залишатися моральним авторитетом, писати універсали, робити Україні добру рекламу у світі. Тобто діяти десь в тих об’ємах, що визначають роль президента згідно конституційної реформи, як Британська Королева.
Але в той же час я розумію всю критичну складність теперішньої ситуації.
Урядові та парламентські структури контролює Росія, вона має не лише інформацію про новітні гріхи та злочини всієї нашої "еліти" із моїм оточенням включно, а й весь КГБшний архів посадовців і сексотів колишніх, її агентурна мережа величезна і ефективна.
Вся наша судова система корумпована. Прокуратура - то орган саботажу. Армія та міліція слабкі й матеріально упосліджені. Вся державна структура країни - то одна розлога Авгієва стайня. В країні моральна катастрофа. Нема на кого опертися.
Я із своєю незлобливою вдачею і небажанням відректися від приватного життя та уподобань не дам собі з цим всім ради. В країні надзвичайна ситуація, що потребує неординарних суперефективних кроків. Шукаймо вихід".
От написав це все – і думаю: а що могло би бути далі?
Ну, позиціонував би себе Президент відкрито і чесно. А кому було дати в руки виконавчу владу? Хто міг би створити надзвичайний уряд національної довіри, мобілізувати всі ресурси країни на утихомирення кучмівських, донецьких і помаранчевих кланів, на очистку і реструктуризацію силових і судових систем в той час? Тимошенко показала, на що здатна, її кроки і кроки її команди ані близько не відповідали тодішнім обставинам і потребам.
А хто ще міг би стати українським Вашингтоном?
Ми навіть і не думали його шукати.
Нам здавалось, що людина, котра не здатна навести порядок у власній партії та близькому оточенні, котра не має внутрішньої дисципліни і всюди хронічно запізнюється, – що така людина зможе навести лад у державі. Ми своїм ура-пофігізмом не лише принесли Ющенка у жертву, а й змарнували унікальний шанс для очищення і перспективи держави.
А тепер обурюємося і вішаємо на цю трагічно нещасливу історичну постать всі провини.
Певно тоді, після Майдану просто ще не настав наш час.
Ще були ми надто кволі і незрілі.
Потренуємося на Януковичові та будемо пробувати знову. Мудріше і відповідальніше.