08/11/2006 | Чучхе

Аналогія надихнута однією цікавою брошюрою про тоталітаризм у східноазійських державах

Автор, досить, відомий сходознавець Ланьков дуже чітко проводить світову реакцію на порушення прав людини в Китаї з часів культурної революції і до наших днів

Цікаво, що в світі в 68-му році практично нічого не було відомо про міліони жертв Мао, навпаки, в Європі він мав заступників в особі Сартра, Маркузе та ще кількох ліваків і виглядав як такий собі ексцентричний диктатор, яким ми сьогодні звикли бачитти Туркменбаші.

З часом лібералізації китайської системи у опозиціонерів почало з"являтися все більше і більше шансів заявити про себе, а світовій опінії - дізнаватися про китайські реалії в сфері прав людини. І чим більш відкривається Китай, тим більше світ дізнається про всякі викривлення в ньому людських прав.

Як наслідок відбувається парадоксальне явище: з детоталізацією системи і всеж таки розширенням прав простих китайців зовнішньо виглядає так, що в країні закручуються гайки. Такий інформаційний феномен спостерігається не тільки в Китаї, а й на Кубі у В"єтнамі тощо

Так само можна сказати, що реакція "вільного світу" на фактично скритий від нього голодомор була слабшою, ніж на убивство Гонгадзе, що набуло розголосу, хоч загальний стан з правами людини при кучминій Україні був непорівняно кращий ніж в сталінській УРСР 33-го року (хоча і у Сталіна знайшлися адвокати типу Бернарда Шоу і т.п.)

Мені здається, що те, що ми вважаємо відкатом "помаранчевої революції" є такою ж інформаційною ілюзією, як і випадок з Китаєм. При Кучмі проблеми по лінії Схід-Захід були загнані в підпілля, так само, як і Сталін загнав у підпілля, наприклад, вірмено-азербайджанський конфлікт. Але виявилося, що засунути конфлікт кудись подалі, це не зупинити його, навпаки, він, будучи нічим не стримуваним, виривається на поверхню із страшною силою. Із збільшенням рамок свободи ми почали більше уваги приділяти протистоянню схід-захід. Ззовні нам здається, що загострюється самЕ протистояння, хоча як на мене справа в тому, що зараз із зкиненням усяких табу на обмін думками, на поверхню виплюснулось те, що підспутно бродило і накопичувало свою агресивну енергію. Змінилися самі рамки свободи, коли люди вже не говорять напівнатяками хай навіть антидержавницькі думки, але ж ці думки існували завжди, і тре було дати їм вихід, як дають вихід гною при зараженні.

Те саме із Кабміном. Тут багато хто готовий мало не йти в підпілля після приходу до влади Януковича. Але чи є це повним приходом до влади? Змінилися інформаційні рамки і коли на початку 2000-х Янукович вперше став прем"єром такої реакції не було, хоч прикучмівський янукович був значно демонічнішим і повновласнішим від Януковича нинішнього. Влада його набагато слабіша, однак з"явилося більше ознак, за якими його оцінюють як узурпатора та диктатора, аж до перекритих вулиць, чи недопущення журналістів на прес-конференцію, на що 5 років тому ніхто не звернув би і уваги.

Це не означає що мені якимось чином подобається Янукович, але мені здається, що деякі учасники нашого форуму малюють цього чорта набагато страшнішим, ніж він є насправді, а однак і закликають до якихось крайніх засобів боротьби, в той час, як нова епоха потребує нових засобів боротьби.