09/05/2006 | Юрій Костенко

Стенограма виступу лідера Української народної партії Юрія КОСТЕНКА на Зборах депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів Полтавщини від Української народної партії 3 вересня 2006 року в Карлівці

Я хочу всім вам подякувати за те, що ви тут зібралися, зокрема керівництву полтавської партійної організації. Хоча ініціативу ми проголосили ще на нашому останньому з’їзді: через постійне спілкування й діалог з депутатами місцевих органів влади ми повинні виробити нову політичну стратегію нашої партії. Саме ви в найбільшій мірі знаєте проблеми сьогодення, саме ви в найбільшій мірі сьогодні як неформальні лідери того чи іншого села, району чи області можете впливати на політику цього регіону і саме через вас і відбудеться формування отієї потужної політичної сили, правої сили, яка сьогодні стає найбільш востребуваною в українському суспільстві.

Усі ті події, які відбулися за останні півроку в Україні, коли ми отримали нову владу з принципово іншою ознакою, ніж усе те, що було раніше, якраз і покликає вас і надихає мене як голову партії дол. Оптимізму, про який тут говорили. Я дійсно оптимістично дивлюся на найближче майбутнє і своїми оптимістичними ідеями, своїми міркуваннями я й приїхав поділитися з вами.
Але перш за все я хотів би коротко зупинитися на тих питаннях, про які сьогодні в будь-якій аудиторії запитують політиків. Я повернувся з майже двотижневої поїздки по західних регіонах України і багато спілкувався на районному рівні, на обласному рівні не тільки з активістами партії, але і з виборцями. Учора ми провели засідання правління партії, найближчого тижня відбудеться засідання Центрального проводу Української народної партії і ми представимо нашу політичну стратегію всім громадянам України.
Отже, питання, яке найбільше лунає при спілкуванні з виборцями: що відбулося в Україні і чому так сталося? В Україні вперше за роки незалежності до влади прийшла без ідеологічна сила, її не можна назвати політичною силою, тому що політика завжди віддзеркалює якусь ідеологію. Ця сила називається регіональна чи кланова, цій силі не притаманне будь-яке політичне забарвлення. І тому недивним є голосування у Верховній Раді, коли і представники блоку Юлії Тимошенко, представник великого капіталу, „Нашої України” підтримують ідеї найбільшого клану українського, який називає себе Партією регіонів. Тому голосування у Верховній Раді підтримуються усіма без винятку тими, хто свою ідею втілює виключно в кількість грошей, які в нього в кишені і не більше.

Ми є національно-демократична політична сила, яка народилася у вирі національного піднесення кінця 80-х, яка фактично добилася, щоб на політичній карті світу постала українська державність. Національна демократія вперше опинилася за межами впливів на державну політику. Нас немає як політичного суб’єкта у Верховній Раді, і саме тому, що нас немає, попри наявність 247 депутатів, які належали або називали себе членами помаранчевої команди, помаранчева коаліція так і не постала. Тому що торгувалися не за те, як у найкращий спосіб і в найкоротший термін зробити гарним життя в Україні, а так звана помаранчева команда, безідейна здебільшого, торгувалася за портфелі. Не поділивши їх, вона розсипалася і подарувала політичну перемогу помаранчевих тим, хто їм програв – опозиціонерам від Партії регіонів. Ось, що відбулося у Верховній Раді через відсутність національної демократії.
Перші кроки уряду нової влади свідчать, куди йтиме Україна принаймні в найближчі роки. Бюджетна резолюція, яку вніс до Верховної Ради уряд Януковича знову поверне до так званих зон, я не називаю це вільними економічними зонами, - зони, через які відмиватиметься 10-15 мільярдів гривень коштів учителів, лікарів, пенсіонерів.
Друге. Замість того дешевого газу, який обіцяв Янукович, як кандидат у президенти, як кандидат на посаду Прем’єр-міністра, сьогодні Партія регіонів уже декларує ціну газу не 95 доларів за 1000 кубів, а 135 доларів. Це призведе до шалених втрат кожного з нас, кожного громадянина цієї держави. Це другий елемент їхньої нової політики.
Сільське господарство. Азаров уже задекларував те, що вони мають скасувати так званий фіксований податок, а це означає дірки в кишенях сільськогосподарського виробника, і це означає мільйони й мільярди олігархів. І останній штрих. Азаров, який пішов з посади голови Державної податкової адміністрації, і ота „азаровщина”, яку прозвали всі підприємці, яка полягала в тому, що без так званого відкату жодна операцій чи то зі сплати ПДВ, чи то із завезення в Україну тих чи інших товарів, які потрібні для українського виробництва, неможлива. Азаровщина з перших днів діяльності уряду Януковича вже розпустила не те, що, як кажуть, бутончики, уже такі квіти пішли, і всі підприємці побачили в чому суть нової влади і нової політики.
Ще одна неприємна річ для нас як для національної демократії: до влади дірвались відверто антиукраїнські сили, разом із соціалістами і комуністами ці сили здійснюватимуть потужний наступ на українське і всі види українського перебуватимуть під серйозним політичним чи адміністративним пресингом.
Чому так сталося? Багато шукають простої відповіді: у цьому винен Президент Ющенко. І це я чув майже скрізь, особливо в Західній Україні. Причому із прокльонами, з такими словами, які я навіть не можу з цієї трибуни повторювати. Це гірка правда, що Ющенко припустився великих помилок. Але не тільки Ющенко. Давайте скажемо чесно і відверто, і назвемо всі аспекти того, що сталося. Так, Ющенко не зробив головного як Президент і як лідер правоцентристських сил. Під його патронатом повинна була постати об’єднана українська правоцентристська політична сила. Сила конкурентоспроможна, сила, яка здатна боротися за владі, а не бути політичним офіціантом у влади, як сьогодні багато правоцентристських сил обслуговують інтереси кланів у Верховній Раді. Ось у чому стратегічна помилка Віктора Андрійовича Ющенка. А ми пропонували в найбільшій мірі, і це стало причиною нашого принципового розходження, мого, з Ющенком, щоб за рахунок об’єднання Руху, нас, КУНу і всіх інших правоцентристських партій, створити ту політичну силу, яка б дозволяла Президентові Ющенку проводити у Верховній Раді всі ті закони, без яких він ніколи не зробить 10 кроків, жодного кроку не зробить, тому що його програма на 99 відсотків – правоцентристська програма, яка потребує принципово іншої державної політики, яку можна зробити, тільки ухваливши принципово інші закони.
Подивіться, тут же, мабуть, є підприємці, і ви спілкуєтеся з підприємцями. Скільки говорять про необхідність серйозної податкової реформи. Он сидить Валерій Михайлович Асадчев – він фахівець, - який розробив концептуальний механізм, принципово іншу схему податкової політики в Україні, політики, за якої дійсно через закон можна примусити багатого ділитися з бідним, так, як це робить уся розвинута демократична Європа.
Реформа місцевого самоврядування. Валерій Михайлович Асадчев ще коли Віктора Андрійовича переконував у тому, що назріла, перезріла пора для того, щоб місцевому самоврядуванню підвести економічну основу. Але це все робить через закони. Ось звідки можуть з’явитися оті всі 5 чи 10 мільйонів нових робочих місць. Через принципово іншу економічну політику, через те, що працювати в Україні стане економічно вигідним, через те, що в Україні умови стануть найбільш привабливими для інвестора. Тільки тоді він сюди прийде. А не говорити на найвищих трибунах про те, що нас почали любити інвестори, бо ми помаранчеві стали. А в реальному житті той інвестор, який прийшов після помаранчевої революції, наштовхнувся на ще більшу кількість проблем в Україні, які не дозволяють йому тут розпочинати ту чи іншу справу. Тому це питання дійсно є стратегічним.
Усі проблеми сьогодення базуються на тому, що в Україні за всі роки незалежності так і не постала конкурентоспроможна правоцентристська політична сила. Більше того, з року в рік правоцентристська політична ніша, яка підтримувала начебто всіх державників, усі державні починання, яка була становим хребтом у Верховній Раді наша опозиція починалася із 130 народних депутатів – членів Народної ради... Так от в українському суспільстві саме правоцентристи через отой моральний дух, через оті сотні тисяч мітингуючих біля Верховної Ради і привели до того, що комуністична Верховна Рада проголосила Акт про незалежність, а наша меншість президентом зробила Віктора Ющенка. Це все робили ми, правоцентристи. І не треба було передавати в руки групи „Разом”, бізнес-оточення Віктора Андрійовича у Верховній Раді минулого скликання, усі політичні дивіденди, назвавши це партією народний союз „Наша Україна”, яка до право центризму не мала жодного відношення. У крайньому випадку їх можна назвати лібералами. А якщо говорити щиро і відверто, то це об’єднання, яке дбає про свої власні інтереси, що ви побачили на свої власні очі після того, як ця партія навіть і року не проіснувала.
Питання, яке сьогодні знову ж таки ставлять нам і, можливо, навіть з докором: а чи була права Українська народна партія, коли пішла на вибори фактично самостійно? Сьогоднішнє зібрання дає чітку відповідь, що ми дивилися наперед і ми були праві, що дали можливість отому українському патріотичному громадянинові, який багато чому й хотів за нас проголосувати, але не проголосував, тому що крутилися ще й потужні технології. Одна з них: не голосуйте за нас, бо ваш голос пропаде. Або: голосуйте або за Юлю, або за Януковича, бо цим самим ви обиратимете Прем’єр-міністра. І дообиралися. Так от те, що сьогодні Українська народна партія на правому фланзі може зібрати таке зібрання, те, що ми в період, коли вирішувалася доля, чи буде парламент, чи не буде парламент, я маю на увазі розпуск, спромоглися єдині вивести у місті Києві більше ніж 10-тисячну партійну демонстрацію з вимогою до Президента Ющенка розпустити парламент, те, що ми майже півтора місяця наметами демонстрували незгоду з тією так званою командою, яка стала владою в Україні, і те, що ми сьогодні ось тут у цьому залі, усе це переконує, що ми були праві. Ми були праві тому, що саме наш блок і в Луганську, і в Донецьку, і в Криму говорив те, що він говорив у Полтаві чи у Львові. Ми говорили про українську національну ідею, ми говорили про величну історію України, ми говорили про національно-визвольний рух – ОУН-УПА, ми говорили про те, що НАТО – це надійний захист кордонів, але це й найшвидший шлях досягнення найвищого рівня життя в Україні за найкоротший термін. Бо сьогодні член НАТО Естонія дає своєму пенсіонерові 300 доларів, а кандидат у члени НАТО Румунія – тільки 150 доларів. Ось що таке НАТО. Ми це говорили, дивлячись в очі громаді. І в Криму мені півгодини не давали комуністи проводити таку зустріч, вимагаючи, щоб я перейшов на общепонятний діалог чи діалект. На відміну від інших лідерів, які в Криму об’єднували флоти український в російський, у Луганську обіцяли другу російську мову, а у Львові казали про те, що вони підтримують УПА.
Те, що ми провели на цих виборах, дасть великі плоди вже на наступних виборах, бо в Донецькій області сьогодні нас почув 1%, а через 4 роки нас почує там 10%. В Україні нас підтримали, ЦВК нам написала 1,87% до Верховної Ради. Хоча за неофіційними даними з того ж ЦВК, ми набрали 3,8. їх передали іншим політичним силам. Так от, навіть 2%, які проголовували за нас як за правоцентристську політичну силу, обернуться як мінімум 20% на наступних виборах. Я в цьому не маю жодного сумніву, і я вітаю кожного з вас, що ви цей шлях так пройшли чесно, як і ваш лідер Юрій Костенко.
Завдання, які ми ставимо. Без сумніву, сьогодні треба об’єднуватися. Про це говорять в усіх аудиторіях і на всіх рівнях. Але давайте скажемо чесно і відверто, чого ми хочемо досягти цим об’єднанням. Я висловлюватиму тут позицію Української народної партії з урахуванням того, що є представники інших партій, причому це є позиція не тільки голови, а й наших керівних органів. Як ми бачимо об’єднання і з чого виходимо. У першу чергу ми чітко заявляємо, що об’єднуватися треба близьким за ідеологією політичним силам. Інші види об’єднання – це шлях у нікуди. Зараз дуже багато говорять про пошук нового харизматичного вождя. Почекайте, а в нас іще півтора року тому був харизматичний, український, народний вождь. А чому і чим сьогодні він когось став не задовольняти? Чому раптом виникає ідея, що вже треба шукати не месію, а матку боску в Україні? І відчувається, що саме в цьому є головна проблема України.
Як людина і як професійний політик, що вже 17 років чесно займається цією справою, перш ніж нею зайнятися, я як колишній науковець вивчав досвід інших країн. І що побачив:
Перше. Є різні схеми у Європі щодо боротьби за владу, але скрізь панує одна основа – це спільна ідеологічна позиція. Подивіться: Італія. Адже об’єднання Берлу сконі „Форте Італія” („Вперед, Італія”) - це ж не одна партія, це 6 правоцентристських партій об’єдналися, пішли на вибори і мали майже чотири роки можливість керувати країною, запропонувавши правоцентристську політику. Ліве об’єднання, яке сьогодні перемогло, - це об’єднання 9 лівоцентристських партій. Отак законодавство регулює боротьбу за владу в Італії, але не харизматичним вождем, а політичною силою.
Візьмемо приклад Польщі, найближчої до нас, і ми багато в чому повторюємо саме кроки Польщі, в тому числі як партія і як держава. У Польщі була „Солідарність” – це Народний рух за перебудову. Алі на основі „Солідарності” народилися партії, тобто Народний рух породив усі праві і правоцентристські партії. Далі був 2002 рік, коли ці партії об’єдналися у правоцентристський блок (те, що там була ліва партія Порошенка і ліберальна партія Щербаня не впливало на політику, це був правоцентристський блок), і ми отримали політичну перемогу. Далі в Польщі за владу вже бо яряться не блоки, а ідеологічні партії. Партія „Право і справедливість” є політичним монополістом: у них є президент, прем’єр-міністр і маршалек сейму, тобто спікер сейму. Усе від партії „Право і справедливість”, як набрала на останніх виборах 34% голосів. Друга права партія – 24% голосів. Вони були конкурентами, а в сукупності вони отримали визначальну перемогу після багатьох років правління лівих.
Тому, якщо ми говоримо про об’єднання, то не треба знову починати із пошуку вождя. Уже дошукалися вождів на Банковій до того, що хочеться на нову праву партію поставити правоцентриста чи правого Юрка Луценка – міністра внутрішніх справ, соціаліста. Оце схема роботи під вождя. Вона веде в нікуди. Отже, наша принципова позиція - об’єднуватися саме правими і правоцентристськими силами. Блок чи одна партія – це покаже час. Але найголовніше, щоб не було знову тієї гримучої суміші, яка розірвала „Нашу Україну” і яка може розірвати так звану об’єднану опозицію під одним вождем – лівоцентристкою Юлією Тимошенко. Юлія Володимирівна задекларувала свою політичну позицію не тільки з трибуни, але і в програмі „Батьківщини”, бо це умовний блок: є одна партія „Батьківшина”, яка є основою блоку Юлії Тимошенко. У програмі партії „Батьківщина” чорним по білому написано, що це соціал-демократична партія. Тому вони й подали заявку до Соцінтерну, а не до Європейської народної партії. І в мене викликає здивування, коли серед право центристів, я не кажу про пересічного громадянина, виникають дискусії: так, може, дійсно, давайте от разом, бо вже ж загроза демократії, давайте об’єднаємося з Тимошенко. Так, ми об’єднаємося з цим напрямом в українській політиці для захисту демократичних завоювань, для того, щоб виборці мали право голосувати за ідеологічні політичні сили, а не за оці безідейні клани і так звані мегаблоки, які кожному ще дадуть дуже багато сюрпризів, і, на жаль, тільки неприємних сюрпризів. У цьому ми єдині з блоком Юлії Тимошенко. В усьому іншому – це принципово інша ідеологія. Тому що права ідеологія – це в першу чергу на національній основі сприяти економічній діяльності. Ліва ідеологія – це більше ідеологія захисту інтересів робітничого класу, тобто підтримка всього того, що дає економіка для фінансування соціальних програм, ідеологія соціального розвитку. Отже, в одному об’єднанні, якщо ми знову підемо у Верховну Раду, то у Верховній Раді буде та ж ситуація, як і після перемоги помаранчевих, коли формально ми отримали більшість у Верховній Раді, уряд на чолі з Юлією Володимирівною, а політики економічної, яку зрозумів би фермер, малий підприємець так і не виникло. Бо перше, що зробив уряд Тимошенко - це підвищив податки на малого підприємця, на курку, яка несе золоті яйця в ринковій економіці. За рахунок малого й середнього підприємництва створюється 60-80% робочих місць і стільки ж надходжень до Державного бюджету. Ось чому ми не можемо об’єднатися в одній коаліції для того, щоб боротися за владу.
Тепер щодо других надзвичайно важливих речей, щодо об’єднання. Окрім ідеології, ми, якщо говоримо про демократію, повинні об’єднання проводити у демократичний спосіб. Сьогодні дуже багато колеги і з Народного руху, і з „Собору” говорили про гетьманів. Що йде боротьба за гетьманство над цією об’єднаною політичною силою. Я зробив заяву, можете її прочитати в „Україні молодій”, я відмовляюся від балотування на посаду голови цієї об’єднаної великої правоцентристської партії, аби не створювати міфи, що оце тільки сплю й бачу кимось чи чимось керувати. Ні, шановні друзі, якщо ми говоримо про демократію, то об’єднання треба проводити в той спосіб, в який ми потім зможемо в державі запровадити демократичні принципи. Тобто принцип, коли ви, партійці, приходити у такий зал, на рівні конкретної районної організації. Усі партії запросіть у цей зал, проведіть об’єднавчу конференцію, оберіть таємним голосуванням вашого лідера і делегуйте до обласної конференції своїх кандидатів на об’єднаний з’їзд в області. Ось що таке принцип „знизу”. Обласна конференція обере шляхом таємного голосування лідера на обласному рівні. Далі в такий же спосіб формуємо з‘їзд, і за 2-3 місяці, почавши знизу, ми зможемо привести оцю об’єднану політичну силу до Києва. І тоді в Києві не треба, щоб Віктор Андрійович Ющенко призначав лідера цієї політичної сили, а знову ж таки з’їзд у демократичний спосіб обирав би голову. Це демократична ідеологія, яку пропонує Українська народна партія всім без винятку своїм колегам. Але, на превеликий жаль, цей простий демократичний механізм не сприймається більшістю партій, якщо не всіма, іншими. Ось у цьому, шановні колеги з партій-побратимів, є головна причина того блокування, через яке не відбувається об’єднавчий процес.
Але окрім демократичності цього процесу, треба зважати ще й на такі речі. Для того, щоб стати конкурентоспроможними, національна демократія повинна стати віддзеркаленням економічних інтересів, саме цього бракувало Народному рухові України (за перебудову), а потім Народному рухові України. А не віддзеркалюючи економічні інтереси, ми не можемо отримувати і підтримку від тих, хто займається реальною економікою, і все те, що потрібно для реалізації цієї політики. Мета економічної політики в цьому правоцентристському об’єднанні потребує докорінного реформування. Ми на своїх партійних зібраннях постійно робимо наголос на тому, що кожен партійний лідер, починаючи від осередку в селі і закінчуючи головою обласної організації, має починати день і закінчувати день у спілкуванні з фермером, малим підприємцем, з національним товаровиробником, і в такому спілкування народжуватиметься потрібність нашої партії для економіки.
І останній елемент щодо цієї об’єднаної політичної сили. Сьогодні ми зіштовхнулися з такою кланової величиною в Україні, що нашими традиційними методами, патріотичними, напівромантичними подолати їх уже неможливо. Тому партія без серйозної модернізації, без того, щоб застосовувати нові технології для політичної діяльності, політичної боротьби, неможливо. Але для цього потрібні величезні кошти, це ви чудово всі усвідомлюєте. Тому партійна реформа, про яку ми говоримо, повинна починатися з дуже простого: щоб кожен член партії і кожен прихильник цієї партії посаль хоч гривню щомісяця вносити у спільну партійну казну, для того, щоб вона ставала все потужнішою і давала можливості для такої політичної роботи. Але без сумніву, при всіх цих завданнях щодо об’єднання в єдину політичну силу ключовим залишається те, про що і ви говорили: ви є основою і обличчям політичної сили. Тому саме на вас покладається найбільша відповідальність за формування цієї нової об’єднаної патріотичної сили, яка здатна змінити державну політику на користь України і на користь громадян держави. Тому що в найбільшій мірі знаєте і потреби, і проблеми. Якщо ви своєю діяльністю, чесною, віддано, покажете тому маленькому українцеві, як каже Віктор Андрійович, що саме член Української народної партії є захисником його інтересів, то саме в такий спосіб відбувається формування довіри виборця до політичної сили. Уже екрани телебачення, уже ці мегапроекти не діятимуть на наступних виборах, уже виборця навчили всі політики: не вір їм! І виборець уже віритиме не словам, а ділам. Тільки ділом і конкретикою можна сьогодні прихилити виборця до себе.
Особисто я сьогодні дуже оптимістично дивлюся в наше політичне майбутнє. Підставою для цього є те, що, називаючи всіх помаранчевих не дуже теплими словами, сьогодні виборці найменше претензій висловлюють саме нашій політичній силі. Тому що ми представили і їхнє бачення того, якою має бути державна політика, ми представили і ту команду, хоч тут уже хтось і говорив, що обличчя ті самі... Але ж Валерій Михайлович також 15 років працює в політиці. Але він прийшов сьогодні в Полтаву, і всі сказали: оце свіже обличчя, свіже політичне обличчя. Так от, головне, шановні друзі, не свіже обличчя з гарними очима, а головне, щоб воно віддавало політичною свіжиною, бо воно працює в інтересах держави. Ось у цьому плані виборці сьогодні звертають увагу в першу чергу на нас, бо вони чудово усвідомлюють, що за всі роки незалежності саме брак правих при владі, або фактично неможливість правим керувати Україною і призвело до всіх цих негараздів. Адже саме праві зробили Естонію Естонією, Польщу Польщею, Чехію Чехією в сучасному вимірі, де люди отримують високу і заробітну плату, і пенсію, і громадянин цієї держави почуває себе комфортно. Уже немає для нього ніяких загроз від більших чи менших сусідів, уже ця держава не є буферною зоною між інтересами Сходу і Заходу, а вони живуть задля себе. Саме таку політику пропонує наша партія і своїм колегам по ідеології, саме такої політики прагне сьогодні український громадянин, і я впевнений, що на наступних виборах ця політика буде найбільш востребуваною, а відтак саме Українська народна партія, чи блок правих сил, чи одна партія отримають ту перемогу, яка принципово змінить наше життя і життя наших дітей. Слава вам, слава Україні! Я вам дякую за те, що ми разом.