09/07/2006 | Сергій Грабовський

Опозицію в Україні дуже люблять.

І президент, і прем'єр, і спікер останнім часом не втомлюються повторювати на кожному розі, що без опозиції демократія в країні кульгатиме. А ще - що опозиція це головний контролер дій влади, і до її голосу треба повсякчас дослухатися. А також зважати на її мудрі поради.

Якщо ж послухати простих громадян, то вони теж наче люблять опозицію. Принаймні, вони не люблять владу. І теж готові завжди дослухатися до сказаного критиками влади.

Нічого не скажеш, дуже правильні слова. Але що за цими словами?

Як влада практично реагує на зауваги опозиціонерів, висловлені разом із осанною на адресу опозиції з боку владоможців?

І як, з іншого боку, реагує на ці зауваги суспільство, без підтримки якого опозиція мертва, а значить, мертва й демократія як така?

Щоб наочно пересвідчитися, якою буде відповідь на ці запитання, за прикладом не треба далеко ходити.

Четвертого вересня Юлія Тимошенко усно і письмово на всю Україну заявила, що "сьогодні внаслідок безпрецедентного порушення законодавства і Конституції України в нашій державі діє нелегітимний Кабінет Міністрів".

Підстави цієї заяви? 8 липня 2005 року Верховна Рада ухвалила закон "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності".

Стаття 5 цього закону наголошує: "Акт про призначення особи, яка є народним депутатом на посаду, що є несумісною з її депутатським мандатом, втрачає чинність через двадцять календарних днів з дня його видання, якщо повноваження народного депутата України не припинені в установленому законом порядку".

А станом на 4 вересня, заявила Тимошенко, не припинені депутатські повноваження прем'єра Януковича, першого віце-прем'єра Азарова, віце-прем’єрів Клюєва та Рибака, міністрів Джарти, Тулуба, Тарасюка, Ніколаєнка, Рудьковського, Павленка та Зварича.

Отже, маємо порушення закону стосовно всіх цих персонажів, а на додачу ще й Основного закону в частині, яка стосується голови уряду – адже повноваження нардепа Януковича в порядку, встановленому частиною другою та четвертою статті 81 Конституції, не припинені.

Янукович антиконституційно суміщає дві посади, робить висновок Тимошенко, а йому підспівує потужна урядова команда, яка в основному складається з високопоставлених членів Партії регіонів.

Але не тільки: тут і два міністри-соціалісти, і два "нашоукраїнці".

Це нехтування з боку уряду Конституцією й законом вимагає від нас, підкреслює лідерка опозиції, щоб ми змогли "згуртуватися і використати шанс, який знову дає нам доля для усунення фінансово-кримінального угрупування, чиє перебування у владі стоїть перепоною на шляху нашої країни до демократії і цивілізованих стандартів".

Реакція з боку владних фракцій не забарилася: це все, мовляв, дурниця, всі фігуранти згідно із законом давно вже написали заяви про складання депутатських мандатів, а що Верховна Рада не задовольнила цих заяв, то це через те, що не було сесійних засідань.

На найближчому сесійному засіданні все буде врегульовано згідно із законом, заявив міністр юстиції, він же депутат Роман Зварич.

І справді, у згаданому Юлією Тимошенко законі є стаття 3, в якій говориться: "Особа, яка протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня призначення на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, порушує вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності на посадах, призначення на які та звільнення з яких здійснює Президент України або Кабінет Міністрів України, і не подала в установленому законом порядку заяви про складення повноважень народного депутата України, має бути звільнена з посади за відповідним рішенням Президента України або Кабінету Міністрів України".

Як бачимо, тут ідеться про іншу формулу звільнення з посади: якщо за 15 днів сумісник не спромігся подати відповідну заяву. А якщо він справді подав цю заяву?

Чи діє в такому разі стаття 5? Виходячи зі здорового глузду – діє. Бо в цій статті нічого не сказано про подану заяву, йдеться тільки про факт суміщення повноважень.

Але ж заяви давно подані, стверджують речники уряду, тому звільнити урядовців глава держави, до котрого звертається Юлія Тимошенко, не має права. Стаття ж 5 не може бути введена в дію, бо не можна твердити, що депутатські повноваження не припинені: процес їхнього припинення в самому розпалі, заяви зареєстровані, вони будуть розглянуті, і т.д., і т.п.

Іншими словами, влада мимохідь відкинула інвективи опозиції.

Реакція ж суспільства на заяву опозиції відсутня. Взагалі.

І це найгірше. Адже все вкупі засвідчує відсутність політичної демократії в країні.

По-перше закон "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" не є законом у повному розумінні цього слова.

Він не виписує механізм автоматичної втрати посад сумісниками через 20 днів після встановлення факту сумісництва, не зазначає, яка інстанція має фіксувати цей факт, не встановлює відповідальність Верховної Ради за невідкладну реалізацію процедури ліквідації факту сумісництва.

Текст цього закону дозволяє двозначне трактування його положень, що ми і спостерігаємо зараз.

Президент Ющенко минулого року як гарант Конституції мусив повернути закон до Верховної Ради з низкою дуже істотних зауважень. Але не повернув. Що означає некомпетентність як апарату глави держави, так і самого Віктора Андрійовича.

По-друге, якщо вже так сталося, якщо вже закон такий недолугий, то Верховна Рада 5 вересня мала відкрити сесію саме питанням про розгляд заяв сумісників – поза будь-якою чергою. Тоді б скандальна ситуація була якоюсь мірою залагоджена.

Насправді ж, як сказав міністр юстиції, це питання розглядатиметься 12-13 вересня. Іншими словами, закон порушується, і що з того? Не вперше, не востаннє, так було і так буде.

Ось тут ми переходимо до того, чим є "по-третє". Цими днями виборцям Верховна Рада й уряд наочно продемонстрували, що чхали вони на закон, що його виконувати будуть тільки тоді і так, як їм захочеться.

Що за цих обставин зобов'язана робити опозиція? Бити на сполох, виводити людей на вулиці.

Виборці ж мають віднині повне право розібрати по цеглинці будинок Верховної Ради і кинути у Дніпро узурпаторів влади, котрими стали не тільки сумісники, а й усі члени парламентської більшості. От це і була б демократія в дії.

Проте після гучної заяви 4 вересня опозиція знову зникла з політичних обширів, а країна безмовствує. Очевидно, благоденствує.

Власне, що казати про урядовців-сумісників, коли "в законі" у нас не тільки вони, а й персона, покликана за своїм статусом дбати про дотримання прав людини в країні – обмудсмен Ніна Карпачова, яка вже кілька місяців успішно суміщає цю посаду з депутатським мандатом, хоча стаття 8 закону про уповноваженого Верховної Ради з прав людини недвозначно вимагає, щоб обставини, пов'язані із таким суміщенням були усунуті впродовж 10 днів.

Далі ж у законі сказано: "У разі неможливості усунути їх протягом десяти днів Уповноважений зобов'язаний зробити у зазначений строк заяву про відмову виконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, що належать Уповноваженому. Якщо протягом зазначеного строку Уповноважений не виконає встановлених вимог, його повноваження припиняються і Верховна Рада України зобов'язана звільнити його з посади".

Звернули увагу? Зобов'язана. Рада. Але не виконує своїх зобов'язань. Бо не хоче.

А народ не розносить цю Раду по цеглині, опозиція не веде його на штурм, отож демократія не діє.

А коли в країні відсутні демократичні механізми – як "нагорі", так і "внизу", коли влада "в законі", то опозицію можна любити. На словах.