Люди, об'єднані спільним майбутнім
09/12/2006 | технолог
Мій броузер, коли під’єднує мене до Мережі, початковою сторінкою завантажує першу сторінку „Майдану”. Я маю примарну надію, що таке саме робить більшість завантажувачів у постійних відвідувачів цих сторінок...
Чому так відбувається? Відповідь проста: бо ми „Люди, об’єднані спільним майбутнім”.
Це не моя думка, ця думка народилася у минулому сторіччі у етнічного росіянина Донцова, який жив в Україні і відчував себе українцем.
Ця думка надає мені можливість звернутися до нашої спільноти з простим питанням. А що, власне, трапилось? І чи варто нервувати?
Шість років тому нас об’єднало спільне бачення нашого майбутнього. Шість років ми спільно реалізовували кожен своє власне бачення майбутнього, з подивом відзначаючи, що таке саме бачення є у дуже багатьох людей, які є в Мережі, або не є, але кожного дня оточують нас. Це бачення було і є спільним у мільйонів громадян, які вийшли на захист свого майбутнього на Майдани нашої країни так само, як ми виходили на Майдан з 2000 року, і на „Майдан” з того ж року.
Зараз серед „Майданівців” існує певне гостре питання: „Що ж відбулося останніми часами і як до цього відноситися?”. Є певні, на мою думку, занадто емоційні оцінки ситуації...
Насправді, не відбулося нічого кардинально нового...
Ми всі прекрасно знаємо наших політиків, їхні особливості, їхню поведінку і те, до чого вони здатні. Ми їх спостерігали на протязі всієї їхньої діяльності, може недостатньо контролювали та критикували їх, але ж вони є такими як вони є...
„Коли кішка біжить, як кішка, нявчить, як кішка, виглядає, як кішка – вона кішкою і є”. Тому треба і відноситись до цього відповідно.
Ми всі будуємо своє життя самостійно. Звичайно, це відбувається це і під зовнішнім впливом, але практично всі, хто читає цей матеріал, відзначаються тим, що вони своїм розумом, своєю наполегливістю, своєю працею досягли більшості того, чого вони прагнули досягнути...
Звичайно, мені можна закинути те, що ми не досягли більшості того, про що мріяли, але ж ми завжди мріємо про те, що ховається за видноколом, і завжди маємо потенційну можливість цього досягати... Але життя примушує бути реалістами...
Тому будемо реалістами і від такого, майже ліричного вступу перейдемо до реалій...
В нашому житті за останні півроку кардинально не змінилося нічого такого, що б викликало занадто емоційне сприйняття нагальної ситуації.
Ми маємо тих самих політиків, яких мали на протязі останніх кількох років. Ми всіх їх прекрасно знаємо. Ми самі їм доручили виконати те, що нам було потрібно. Вони вчергове з цим не впоралися, тупо займаючись вирішенням своїх, по великому рахунку, мізерних забаганок, бо на великі мрії вони за інтелектом не здатні...
І що, це для нас новина?
То й грець з ними...
Нас тут об’єднує спільне майбутнє, то й давайте про нього думати. Просто тому, що крім того, що вони спільне, воно також є і глибоко індивідуальним для кожного з нас.
Ми вільні, і саме тому, що ми вільні, ми не залежимо від тих, хто зараз при владі. При владі і тому, що ми свого часу вирішили надати її їм на їхнє прохання. Саме тому ми несемо певну відповідальність за те, що відбувається.
То й давайте думати про це, саме просте, що є у нашому житті. Бо ми так само, як і наші пращури, будуємо власні хати, народжуємо та виховуємо своїх дітей. Одним словом – живемо.
Єдине, чим Майданівці вирізняються від переважної більшості звичайних наших співгромадян, це те, що ми маємо бажання, маємо здібності, маємо можливість впливати як на своє власне, так і на наше спільне майбутнє.
На цьому тижні відбулася в реалі певна розвідка заради того, щоб зрозуміти, як змінився розклад суспільних відносин в Україні і де місце і місія Майданівської спільноти. У підсумку певного моделювання, з’ясувалася цікава картина: ми маємо певне, дуже потужне коло наших спільників, як явних, так і потенційних, серед найрізніших утворень у нашому суспільстві, ми маємо велике коло тих, хто відноситься до нас нейтрально, але з ким є сенс працювати, щоб налагодити конструктивне співробітництво, ми маємо певне коло наших світоглядних супротивників, які з свого боку достатньо пильно спостерігають за тим, що в нас відбувається, і, навіть, сприймають те, що тут народжується...
Але не це найважливіше!
Найважливіше те, що вималювалась місія і місце Майдану у сучасній ситуації. Наша спільнота, створивши один з найпотужніших комукаційних ресурсів, прирекла себе на те, щоб стати площиною, на якій ми можемо і мусимо збирати для діалогу всі ці верстви як наших прихильників, так і супротивників. Бо тільки у діалозі ми можемо знайти, хоча б у якомусь наближенні істину, усвідомити прагнення один одного і визначитись насамперед для себе, чого нам чекати і що ми можемо зробити, запропонувати своє бачення нашого спільного майбутнього, і, врешти решт, реалізовувати його.
В нас також є нагода і нагальна потреба переглянути, як і що є з Меморандумом Майдану, бо днями буде його річниця, можливо треба відкоригувати його посили, які не відповідають сучасній ситуації...
Чому так відбувається? Відповідь проста: бо ми „Люди, об’єднані спільним майбутнім”.
Це не моя думка, ця думка народилася у минулому сторіччі у етнічного росіянина Донцова, який жив в Україні і відчував себе українцем.
Ця думка надає мені можливість звернутися до нашої спільноти з простим питанням. А що, власне, трапилось? І чи варто нервувати?
Шість років тому нас об’єднало спільне бачення нашого майбутнього. Шість років ми спільно реалізовували кожен своє власне бачення майбутнього, з подивом відзначаючи, що таке саме бачення є у дуже багатьох людей, які є в Мережі, або не є, але кожного дня оточують нас. Це бачення було і є спільним у мільйонів громадян, які вийшли на захист свого майбутнього на Майдани нашої країни так само, як ми виходили на Майдан з 2000 року, і на „Майдан” з того ж року.
Зараз серед „Майданівців” існує певне гостре питання: „Що ж відбулося останніми часами і як до цього відноситися?”. Є певні, на мою думку, занадто емоційні оцінки ситуації...
Насправді, не відбулося нічого кардинально нового...
Ми всі прекрасно знаємо наших політиків, їхні особливості, їхню поведінку і те, до чого вони здатні. Ми їх спостерігали на протязі всієї їхньої діяльності, може недостатньо контролювали та критикували їх, але ж вони є такими як вони є...
„Коли кішка біжить, як кішка, нявчить, як кішка, виглядає, як кішка – вона кішкою і є”. Тому треба і відноситись до цього відповідно.
Ми всі будуємо своє життя самостійно. Звичайно, це відбувається це і під зовнішнім впливом, але практично всі, хто читає цей матеріал, відзначаються тим, що вони своїм розумом, своєю наполегливістю, своєю працею досягли більшості того, чого вони прагнули досягнути...
Звичайно, мені можна закинути те, що ми не досягли більшості того, про що мріяли, але ж ми завжди мріємо про те, що ховається за видноколом, і завжди маємо потенційну можливість цього досягати... Але життя примушує бути реалістами...
Тому будемо реалістами і від такого, майже ліричного вступу перейдемо до реалій...
В нашому житті за останні півроку кардинально не змінилося нічого такого, що б викликало занадто емоційне сприйняття нагальної ситуації.
Ми маємо тих самих політиків, яких мали на протязі останніх кількох років. Ми всіх їх прекрасно знаємо. Ми самі їм доручили виконати те, що нам було потрібно. Вони вчергове з цим не впоралися, тупо займаючись вирішенням своїх, по великому рахунку, мізерних забаганок, бо на великі мрії вони за інтелектом не здатні...
І що, це для нас новина?
То й грець з ними...
Нас тут об’єднує спільне майбутнє, то й давайте про нього думати. Просто тому, що крім того, що вони спільне, воно також є і глибоко індивідуальним для кожного з нас.
Ми вільні, і саме тому, що ми вільні, ми не залежимо від тих, хто зараз при владі. При владі і тому, що ми свого часу вирішили надати її їм на їхнє прохання. Саме тому ми несемо певну відповідальність за те, що відбувається.
То й давайте думати про це, саме просте, що є у нашому житті. Бо ми так само, як і наші пращури, будуємо власні хати, народжуємо та виховуємо своїх дітей. Одним словом – живемо.
Єдине, чим Майданівці вирізняються від переважної більшості звичайних наших співгромадян, це те, що ми маємо бажання, маємо здібності, маємо можливість впливати як на своє власне, так і на наше спільне майбутнє.
На цьому тижні відбулася в реалі певна розвідка заради того, щоб зрозуміти, як змінився розклад суспільних відносин в Україні і де місце і місія Майданівської спільноти. У підсумку певного моделювання, з’ясувалася цікава картина: ми маємо певне, дуже потужне коло наших спільників, як явних, так і потенційних, серед найрізніших утворень у нашому суспільстві, ми маємо велике коло тих, хто відноситься до нас нейтрально, але з ким є сенс працювати, щоб налагодити конструктивне співробітництво, ми маємо певне коло наших світоглядних супротивників, які з свого боку достатньо пильно спостерігають за тим, що в нас відбувається, і, навіть, сприймають те, що тут народжується...
Але не це найважливіше!
Найважливіше те, що вималювалась місія і місце Майдану у сучасній ситуації. Наша спільнота, створивши один з найпотужніших комукаційних ресурсів, прирекла себе на те, щоб стати площиною, на якій ми можемо і мусимо збирати для діалогу всі ці верстви як наших прихильників, так і супротивників. Бо тільки у діалозі ми можемо знайти, хоча б у якомусь наближенні істину, усвідомити прагнення один одного і визначитись насамперед для себе, чого нам чекати і що ми можемо зробити, запропонувати своє бачення нашого спільного майбутнього, і, врешти решт, реалізовувати його.
В нас також є нагода і нагальна потреба переглянути, як і що є з Меморандумом Майдану, бо днями буде його річниця, можливо треба відкоригувати його посили, які не відповідають сучасній ситуації...