09/12/2006 | Михайло Зінько

ПЕРЕДВИБОРНІ ЕСКІЗИ ДО 2009 РОКУ
Ще задовго до президентських виборів в Україні я хочу зробити політичний прогноз щодо того, хто в Україні буде четвертим Президентом. Читачеві, мабуть, не дуже цікаво читати про те, що буде безпосередньо за півроку до виборів. Стрижнем політичного прогнозу повинні бути знання і розуміння причин, що лежать в основі мотивів дій конкретних політиків.
Перш ніж вдаватися до характеристик тих чи інших кандидатів, я б хотів коротенько спинитися на знакових подіях, які вже передують президентським виборам 2009 року. До таких знакових подій можна віднести події листопада-грудня 2004 року, які називають Помаранчевою революцією, та вибори на пропорційній основі до Верховної Ради України 2006 року. Якщо говорити про контрреволюцію, то потрібно з'ясувати, а чи була революція (у цьому разі йдеться про Помаранчеву революцію) взагалі. Революція, як відомо, повинна змінювати одну політичну систему на іншу. Але без особливих зусиль ми доходимо висновку, що система кучмізму залишилася практично без змін.
Вибори 2006 року закріпили за партіями право бути посередниками між виборцем і народним депутатом, хоч це грубо суперечить Конституції та порушує пряме виборче право народу. Право керувати державою отримали партії, які не мають ні ідеології, ні теоретичного підґрунтя. І це при тому, що ступінь довіри до політичних партій як суб'єктів державного життя не перевищує в цілому 3%. Фактично навіть не партії керуватимуть державою, а пара фізичних осіб, що є лідерами цих партій, за які голосував народ.
Сумніваюся, що Майдан хотів саме таких прав у виборах, але... Що ж стосується коаліції, яка створила парламентську більшість та сформувала уряд, то через свою різношерстість вона не буде тривкою в час випробувань. Достатньо спровокувати один-два серйозні конфлікти, як вона «розсиплеться» і дострокових парламентських виборів, як і нового уряду, не минути.
Критична маса бізнесу в парламенті перейшла допустимі норми, а тому лобізм може підмінити нормальну законотворчу роботу Верховної Ради, що неодмінно негативно позначиться на її суспільному рейтингу. Масла у вогонь також може підлити боротьба між бізнесменами-депутатами за сфери впливу та контролю за тими чи іншими сферами економіки. Вважаю, що успішному існуванню нової влади може сприяти лише постійне економічне зростання всіх показників та відновлення порядку і справедливості.
Підсумовуючи сказане, зазначу, що в Україні жодної повзучої контрреволюції немає, бо й не було самої революції.

Так хто буде четвертим Президентом України?

І. В. Ющенко
В Україні ще не було жодного Президента, який би не хотів, щоб його каденція тривала ще п'ять років. Віктор Андрійович може бути винятком, якщо відмовиться. Якщо ні, то я наважуся запропонувати Вам новий анекдот: «Ющенко знову Президент!».

ІІ. Ю.Луценко
Молодого і амбітного Юрія Віталійовича я поставив на друге місце, бо вважаю, що В.Ющенко через певні обставини не захоче більше йти на другий термін і, зіславшись на стан здоров'я, а така підстава є, може навіть про це оголосити достроково. Для цього він підбере відповідний час, щоб створити належний ефект, і назве прізвище Луценка, як свого наступника на посаді Президента. А до цього моменту наш головний міліціонер повинен буде «видати на-гора» пару гучних кримінальних справ, після яких в уяві виборця Луценко ще більше сприйматиметься як справжній державник, із сильними і вольовими якостями, які і так є в нього від природи. Як не дивно, Партія реґіонів та її лідер, вважаю, не робитимуть йому в цьому перешкод, але до певної міри і до певного часу. Якщо бурхлива правоохоронна діяльність Ю.Луценка не виходитиме за рамки програми кандидата, чиє головне завдання - це поділити з Ю.Тимошенко протестний електорат, то протидії з боку «донецьких» не буде. Якщо ж міністр ВС України, що входить до складу Кабінету міністрів, в рамках свого плану щодо президентства вийде на «золоті жили» «донецьких» і захоче їх «прикрити», тоді ситуація із підтримкою, звичайно, зміниться на протилежну, тим паче, що вибори до ВРУ не за горами. У нього, поки що, не має власної політичної сили, а без неї йти на вибори ризиковано. Але в нетрях суспільства і головах багатьох прагматичних політиків вже формуються обриси нової політичної партії із числа молодих, незаплямованих і водночас відомих політиків, таких, як Катеринчук, Князевич, Кириленко, Коновалюк, Каськів тощо. Якщо вони не пересваряться або їм в цьому не «допоможуть» досвідчені політики, то Україна може отримати нову політичну силу, якій народ авансом віддасть свої симпатії. Ось ця політична сила і може зробити Ю.Луценка своїм лідером, а заодно забезпечити посаду Президента України. Потрібно зазначити, що у спілкуванні з людьми на багатолюдних мітингах Луценко може дати фору будь-якому політикові, а якщо його програма буде ще насиченою новими і цікавими ідеями, за чим скучив український виборець, то вже на старті перегонів його сміливо можна віднести до фаворитів.

ІІІ. Ю.Тимошенко
Із «помаранчевого» табору вона чи не єдина, хто залишився в пам'яті людей як політик, що зберіг ідеали Майдану. Входячи в трійку найпопулярніших політиків України, вона має, на відміну від Луценка, ще й достатньо відоме ім'я за кордоном. Цей фактор буде мати чимале значення у виборчих перегонах 2009 року. За час, що залишився до виборів, Юля Володимирівна може внести потрібні корективи в свою тактику та стратегію і зробить все можливе для зменшення числа тих, хто їй не довіряє. Вона вміє вчитися, тому із запропонованого вибере те, що матиме ефект саме в Україні, адже у виборчих кампаніях вона аж ніяк не новачок. Вона любить вибори. З кожної виборчої кампанії вона виходить із дедалі відчутнішими досягненнями. Готуючи виборців до того, що в Україні є лише два політики - вона і Янукович, які варті один одного за своєю силою і популярністю в змаганні за посаду Президента, Юля Володимирівна вже зараз робить заявку на весь протестний електорат. Не так вже й важко лідеру опозиції домогтися любові у виборців у час щоквартального підвищення цін на комунальні послуги, періодичні підвищення цін на електроенергію, газ, транспорт, телефон тощо, особливо тоді, коли якихось відчутних резервів для підвищення зарплати немає. А якщо до цього додати ті проблеми, що лягають на наш аграрний сектор і харчову промисловість через вступ України до СОТ, то вже сьогодні можна починати прораховувати варіанти змін у державі у зв'язку із її президентством. Бути в опозиції перед виборами, особливо в час економічних проблем, вигідніше, ніж в цей час бути при владі. Мало того, при владі потрібно буде триматися не один, а цілих три роки, тож висновки напрошуються самі по собі. Шанси Тимошенко зростуть ще більше тоді, коли розпадеться антикризова коаліція і уряд Януковича змушений буде піти у відставку, що є вкрай негативним чинником для останнього в боротьбі за посаду Президента. Політична сила, що називається її іменем впродовж багатьох років є досить хорошим брендом для реклами і агітації БЮТу, а заодно і самої Юлії Володимирівни.
Водночас, Ю.Тимошенко має і слабкі місця. Якщо їх знати і вміло використати, то її перспективи на президентство виглядатимуть не такими вже й безхмарними.

IV. В.Янукович
Протистояння між Сходом і Заходом в час виборчих кампаній 2004 і 2006 років були хорошим підґрунтям для переможної ходи і Партії реґіонів, і самого Віктора Федоровича. Це протистояння поступово буде зменшуватися, і для цього є всі політичні і правові підстави. Наприклад, економіка країни не може розвиватися лише за рахунок половини її мешканців, що живуть на лівому березі Дніпра, і це зрозуміло. Західна Україна в цьому сенсі вимагатиме більшої уваги і, відповідно, більших фінансових вливань. Сумніваюся, що це із належним розумінням буде сприйнято на Сході. Проблеми в житлово-комунальній сфері у мешканців Луганщини, Донеччини чи Запоріжжя є не меншим, а швидше більшими, ніж на Заході, бо «западенці» рішучіші в боротьбі за свої права і більш ніж рік серйозних житлових незручностей не терплять на відміну від мешканців Алчевська чи Новоукраїнська. Відмова Януковича від обіцянок виборцям щодо статусу російської мови та НАТО в обмін на посаду прем'єр-міністра України явно не додасть йому балів у свого сталого електорату і однозначно негативно відіб'ється на результатах виборів 2009 року.
Єдине, що може забезпечити успіх Віктору Федоровичу на президентських перегонах - це постійне і неуклінне зростання економіки і добробуту населення, причому аж до завершення цієї кампанії. Зробити це через постійний і неминучий ріст цін на енергоносії, а, відповідно, на всі товари і послуги, буде дуже і дуже не просто. Другий чинник, що позитивно може відбитися на його рейтингу - це наведення в країні дисципліни і порядку. Забезпечення справедливості, особливо в роботі судів та правоохоронних органах, може створити із Януковича образ сильного, надійного і справедливого керівника держави, за яким давно скучив український народ. Правда, тут потрібно буде неодноразово бити і по своїх. Як воно відіб'ється на настроях олігархів, поки що невідомо, хоча здогадатися не важко. Саме бізнес-групи «донецьких» можуть стати основним бар'єром для Януковича на шляху до президентського п'єдесталу, бо чи потрібен їм політик, який може відбитися від рук і стати самостійною політичною фігурою та ще й із підконтрольними йому силовими відомствами? Вже зараз помітно, що Віктор Федорович досить швидко набирає бали як політик всеукраїнського масштабу, а це з часом обов'язково накладе свій відбиток на стосунки зі своїми. Третім потужним фактором його успіху може стати нова програма розвитку країни із цікавими і новими ідеями, які можуть захопити населення, особливо, якщо до цього часу будуть успіхи в наведенні порядку і відновлення справедливості.

V.В.Литвин
Володимир Михайлович хоч і має найнижчий рейтинг із першої п'ятірки політиків, проте він викликає менше недовіри, ніж інші. Представник Центральної України в умовах єднання Заходу і Сходу може зайняти найвигіднішу позицію миротворця і стати уособленням цього єднання. Протистояння між Сходом і Заходом розпалювали самі політики, бо це протистояння забезпечувало їм політичну кар'єру, але тепер з'явився попит на політика, який не був ні на боці «помаранчевих», ні на боці «біло-синіх». Він має достатньо вагомий досвід адміністративної і законотворчої роботи, а тому в кріслі Президента він виглядатиме більш привабливо, ніж решта претендентів. Якщо Янукович і його команда вирішать, що Віктору Федоровичу більше імпонує посада прем'єр-міністра, ніж гаранта Конституції, (звичайно, за певних умов) то дуже ймовірним є те, що від влади на посаду Президента буде запропонована єдина узгоджена кандидатура - В.Литвин. Досвід висунення єдиного кандидата від влади вже є, і потрібно сказати, що він був вдалим. На відміну від решти потенційних кандидатів у Президенти, Литвин є вихідцем із села, і ця обставина при вмілому піарі може принести додаткові дивіденди. Уявимо на мить, що від влади йде єдиний кандидат на посаду Президента - В.Литвин, а протестний електорат ділять між собою: на Сході - Вітренко і Симоненко, а на Заході - Тимошенко і Луценко - і провладний кандидат робиться переможцем, що дуже ймовірно.
Але це лише ескізи до політичної картини 2009 року. Час і життя все розставлять на свої місця.

Михайло ЗІНЬКО