Вартові Хама
09/19/2006 | Максим Ісаєнко
Ви колись бували за кордоном? І як враження від перетину українського кордону? Нормально? А яким видом транспорту їздили? Літаком чи поїздом, говорите. Ну тоді ви ще нічого не знаєте в цьому житті. Якщо цікаво, поділюся своїм досвідом перетину українського кордону, здобутим в ході кількох останніх поїздок.
Перш за все, хочу зупинитися на вартості поїздки, оскільки цей фактор, як на мене, є чи не найвирішальнішим для безлічі „незабутніх” вражень під час перетину українського кордону та поїздки. Менше платиш – більше вражень. Отже, зупинюся на тому, що мені ближче –Німеччина. Літак – десь від 500 європейських грошенят, потяг – в районі 250, ну а автобусом – навряд чи більше від 100. Всі ціни в обидва боки, пункт призначення – Берлін або околиці в радіусі десь 100 км. Зрозуміло, що літаком користується переважно т.зв. „українська еліта”, потягом цікавиться середній клас громадян, а всі інші, яких більшість – прості сіряки-заробітчани – їдуть автобусом. Хоч я ще й не середній клас, але й „сіряком” не є, але за останні пару років мені вдалося скористатися всіма трьома способами поїздок переважно в ході закордонних службових відряджень. Спосіб поїздки визначався бюджетом відповідного відрядження.
Почнемо з літака. Це той випадок, коли ти себе відчуваєш білою людиною починаючи з купівлі недешевого квитка і закінчуючи власне перельотом. Якщо Ви й сподіваєтеся на якісь незручності під час перетину кордону – то це може бути на українській митниці. Максимум незручності (за умови, що у вас нема контрабанди) – це заповнення митної декларації, чемне спілкування з митником/прикордонником, все відбувається в рамках не лише букви, але й духу закону. Нічого цікавого, мінімум „незабутніх” вражень, ну хіба що під час останнього перельоту (це було до початку кампанії по виборам в парламент) в аеропорту Франкфурта зустрів Порошенка, який здивовано дивився на мій Майданівський помаранчевий шалик, або там же почув, як публічно лається матом один з братів Кличків.
Трошки інший розклад на залізниці. Тут вас вже мають вже не за „еліту”, а за пронирливого баригу, який обов’язково має везти з собою якусь контрабанду. “Завжди приємна подорож” в мене неодноразово починалася з промивання мозків безкоштовною пресою, де вихвалялося поточне керівництво Укрзалізниці (Кірпа, Гладкіх), облизувалися м’які місця діючої влади та розмазувалася по стінці будь-яка опозиція, особливо, якщо вона не володіє кримінальними засобами відповіді. Але цікавіше було на кордоні, і чомусь саме з українського боку. Після першого проходу митників з перевіркою декларації (як не дивно, все в нормі) в вагон заходять такі собі майстри широкого профілю з викруткою і у вашій присутності починають розбирати обшивку вашого купе, одночасно хитро поглядаючи на присутніх пасажирів: „Хто буде нервуватися?” Якщо нічого не знайдено і ніхто не подає ознак зацікавленості процесом, дійство вибірково відбувається в інших купе. Далі пасажири їдуть в розбомбленому вагоні з роздратованим провідником (йому це все діло треба збирати). Подібне варварство під час перевірок практикується інколи у поляків, не зустрічав в угорців чи німців. Європа все-таки. Як правило, з собачками пройдуть, які наркотики пошукають. Заодно спитають, скільки алкоголю/цигарок у Вашому багажі.
Ну як розумієте, це все були квіточки. Всі „ягідки” дістаються сірякам, які подорожують автобусом. Шансів одержати від них адекватну відсіч в рамках закону наближаються до абсолютного нуля, та й самі пасажири часто-густо бавляться перевезенням речей, до яких можуть виникнути питання. Було б у митників чи перевізників бажання! А воно є! Але про все по порядку.
Поїздка Україна–Німеччина
Остання моя поїздка до Німеччини була з вельми обмеженим бюджетом, тож вирішив їхати автобусом. Вибір – очі розбігаються, поруч з консульством Німеччини в Києві пройти не можна, щоб Вам не накидали купу рекламок щодо варіантів поїздки автобусом. Не довго думаючи, вирішив зупинитися на компанії „Кий-гранд”, бо в свій час саме ця компанія возила українську офіційну наукову делегацію для відзначання року України в Польщі. Спілкування в офісі перед купівлею квитка: „Я знаю, що на кордоні практикується збирання 5 євро з кожного пасажира для дачі хабарів митникам. Я поїду з Вашою компанією, якщо у ваших автобусах такого нема”. Відповідь: „Ми солідна компанія, наші водії цим не займаються”. Ладно, проїхали, повірив. Наступне питання: „Мені необхідно потрапити в Дрезден”. – „Ніяких проблем, їдьте з нами, ми вас доставимо, наша зупинка якраз на околиці Дрездена”. Квиток придбав, навіть в 2 боки, бо так дешевше. На прощання: „Зателефонуйте нам за 2-3 дні до відправлення, ми повідомимо Вам номер автобусу”.
Телефоную за 2 чи за 3 дні, як домовлялися. Мені дають номер автобусу, я в свою чергу питаюся точне місце прибуття автобуса, щоб повідомити гостинному німцю-роботодавцю, який хоче мене зустріти. „Dresdner-tor”. Повідомляю німцю, з того боку незрозуміле мені питання: „А поближче до міста зупинки нема?” Як потім виявилося, „околиця Дрездена” знаходиться на автобані за 20 км від виїзду з міста. Якби мене ніхто не зустрічав, то довелося б викликати таксі за кілька десятків євро.
День від’їзду, їдемо Україною. Автобус завантажений пасажирами під зав’язку, в автобусі як і обіцялося, є туалет та телевізор з різною похабщиною „голосомъ, свойственнымъ російскому наръчію”*. Туалетом настійливо просять не користуватися, натомість десь раз на 2-3 години робиться зупинка біля придорожньої посадки: „Мальчікі налєво, дєвочкі направо (ілі чєрєз дорогу)”.
Наближаємося до українського кордону, пункт переходу – Краківець. Водій роздає бланки митних декларацій і на весь автобус кидає клич: „Думайте, як будемо проходити кордон”. Натяк більше ніж зрозумілий, ступінь „солідності” компанії теж продемонстрований. Тут же підривається з місця такий собі живчик, який не словом, а ділом (чому вжитий цей вираз, я поясню пізніше), реалізує почуте від водіїв: „Збираємо по 5 євро!” Публіка з непідробним ентузіазмом здає гроші, на весь автобус з майже 50 пасажирами знайшлося аж 4 (!) людини разом з автором цих рядків, які не погодилися давати митникам хабара за їхню ж роботу. Мотивація тих, хто здавав кошти: „Здаємо, щоб не примусили витягувати вантаж з автобуса та швидше пропустили на польський бік”. Вантаж ми дійсно не витягали, митний контроль пройшов без проблем. Заходить знов водій: „Гонщікі – на виход! Йдіть виясняйте свої проблеми, все одно без цього не поїдемо”. Виявилося, що в автобусі їде кілька українців, які займаються купівлею автомобілів за кордоном та доставкою їх в Україну. Зрозуміло, що виїхати повторно за кордон вони теж мають цим же автомобілем (він ввозився в Україну начебто як тимчасово), але шляхом взаємовигідних переговорів з митниками кожен з них свої проблеми владнав та поїхав за наступною покупкою. В сумі на українському боці автобус простояв понад 5 годин, хоча всі формальні і неформальні проблеми з українськими митниками/прикордонниками вирішилися менше ніж за 2 години. Під час цього стояння всі стали свідками, як кілька підлітків в авральному порядку буквально за кілька метрів від державного кордону на очах польських колег прибирали територію українського пропускного пункту. Що сталося? Виявляється, начальство чекало високого гостя – за кілька днів в ході візиту на Львівщину сюди мав приїхати Президент України оцінити рівень наближення до Європи. Як виявилося пізніше, даремно старалися, Президент до пропускного пункту не доїхав. Нічого, не страшно – гроші все одно підліткам заплачені не свої – щодня табунами їдуть сіряки, з них можна здоїти. Мені от лише цікаво, за що публіка з мого автобусу заплатила по 5 євро та простояла купу часу? Чи це покарання та наука всім на майбутнє за незговірливість 4 пасажирів?
Переїздимо на польський бік кордону. Паспортний та митний контроль пройдено менше ніж за одну годину, причому ніхто з пасажирів навіть не думає заїкатися давати хабара полякам, які за потреби можуть примусити вивантажувати багаж для перевірки. Втім, обійшлося, і після майже 6 годин стояння на україно-польському кордоні ми врешті-решт їдемо Польщею. Для справляння природних потреб як по території Польщі, так і далі Німеччини використовували туалети на спеціальних стоянках вздовж автобанів. Ніхто не може навіть подумати, щоб зупинитися в посадці. Європа все-таки, штрафи за порушення високі, а закони для всіх однакові!
Польсько-німецький кордон. Через запізнення автобусу попали на перезміну, тому стоїмо в очікуванні 2 години замість звичайної тут 1 години. Контроль поляки та німці здійснюють разом, ніяких декларацій, печатка в паспорті і ми вже їдемо по об’єднаній Європі. Всі в припіднятому настрої, жвава розмова кількох пасажирів привернула увагу всього автобусу. Як завжди, про політику, про Ющенка. Найцікавіше, що найпалкіше та абсолютно щиро відстоював Ющенка від наскоків опонентів саме той живчик, який збирав по 5 євро на кордоні. Навіщо ці слова, як це узгоджується з власними справами? Питання до З.Фрейда...
Приїхали ми на „Dresdner-tor” з запізненням близько 2 годин. На прощання мені водій радить заздалегідь попередити німецьке представництво компанії в Мюнхені про точну дату свого повернення, оскільки наприкінці літа автобуси перевантажені.
Німеччина та повернення в Україну
Не буду детально зупинятися на описові побуту в Німеччині, торкнуся лише тих речей, які мені стали відомі під час спілкування із співвітчизниками, з якими зустрівся на німецькій землі.
Перша моя зустріч з колегою з асоціації “За європейські цінності в науці” сталася завдяки міжнародній науковій конференції, яка відбувалася в Дрездені. Я пообіцяв його зустріти, щоб допомогти дібратися до помешкання та заодно обговорити справи асоціації. Чекав на зупинці понад 3 години – марно. Пізніше виявилося, що автобус, яким він їхав, затримали на нашому кордоні через те, що він був в борговій заставі десь за кордоном. Щоб довезти людей, викликали з Києва інший автобус і, як наслідок, приїхали з 12-годинним запізненням.
В подальшому завдяки дописувачу одному з форумів Майдану вдалося знайти в Дрездені представників української громади - заробітчан в Німеччині. Під час спілкування виявилося, що побори на українському кордоні цвітуть махровим цвітом. Хто не згоден платити – сила Закону обрушується на повну потужність. Наприклад, хтось не захотів платити або занадто “виступає”. Приходить митник: “Прайдьомьтє, гражданін! Ваша поведінка надто підозріла”. Багаж перетрусять до нитки і заодно попросять зняти нижню білизну з усіма інтимними подробицями особистого огляду. Крім того, мене попередили, що автобуси деяких фірм під час повернення в Україну мають підлу звичку не заїжджати за пасажирами, бо часто бувають переповнені та набирають на більш ранніх зупинках незапланованих пасажирів. За Ваш квиток вже все одно заплачено, а нікому немає діла до того, що в людини може закінчуватися віза чи є якась інша поважна причина їхати. Гроші вирішують все, і не на користь “маленького українця”.
Саме через це я забронював собі місце десь за 3 тижні до дати від’їзду, а в день від’їзду кілька разів надзвонював на мобільний телефон в автобусі, щоб нагадати про себе та заодно уточнити час виїзду. Остання інформація, яку я одержав від водіїв перед від’їздом зі свого помешкання – це те, що автобус запізнюється на півгодини. Начебто не страшно. Насправді довелося чекати понад 3 години, що я в цей час передумав, чекаючи проблем з візою, яка закінчується, можете лише здогадуватися. Втім, особисто для мене це були квіточки порівняно з надто терпкими ягідками інших.
Отже, їдемо. Перше, що мене з якогось дива питає водій: чи все в порядку з візою? – Все в порядку, було б в непорядку, якби Ви не заїхали. Під’їздимо до кордону. Неподалік в автобусі їде колишня мешканка України, нині громадянка Німеччини разом з своєю неповнолітньою дочкою, яка вже встигла добряче асимілюватися. Вони при собі мають типові внутрішні німецькі аусвайси, які дають право їздити по Єврозоні та в Польщу. Для проїзду в Україну аусвайси не проходять, треба закордонні паспорти, яких вони не мають. Водій пообіцяв їм посприяти в проходженні українського кордону і ті попустилися. Пройшли в темпі вальсу німецько-польський кордон, їдемо Польщею. Попереду від нас на відстані 100-200 м на слизькій після дощу дорозі водій величезної фури не впорався з керуванням, яка стала поперек дороги. До попереднього часу запізнення додалося ще 2 години на звільнення дороги. Під час дороги пасажири вчасно помітили, що через перевтому один з водіїв почав засинати за кермом.
Польсько-український кордон, пропускний пункт Шегині. Перевірка паспортів. Мати з дівчиною їхати далі не можуть, бо не мають закордонного паспорту. Скільки не благали польського прикордонника пропустити на український бік – марно! Він насправді не мав підстав затримувати подорожніх, але знав про корупцію на українському боці. Виходьте з автобуса! Треба бачити було цих двох нещасних та зморених людей з важкими сумками подарунків, одна з яких мабуть чи не вперше в житті їхала на батьківщину своєї матері! Як вона в істериці кричала на водія, який дав їм надію, хоча міг просто відкрито сказати, щоб не їхали, бо не проїдуть. І що потім вона розповість вдома однокласникам про Україну? І ця ситуація була б неможливою, якби водій не мав досвіду, як можна проїхати в Україну з недійсними документами. За свідченням пасажирів, такі випадки зустрічаються досить часто, і якщо не зустрінеться принциповий польський митник, то український кордон вже можна перетнути без проблем. Плати і їдь! Звичайно, з того і водію копієчка капає!
На українському боці кордону відбувся традиційний добровільний збір по 5 євро, знову ж таки не здали одиниці. Прикордонники перевірили лише паспорти, про багаж митники і не подумали спитати – гроші зробили свою справу. Пройшли весь кордон на диво швидко і десь за 2 години їдемо Україною. Я питаюся що і до чого у пасажирів. Всі одностайно говорять, що такого видоювання грошей та бардаку не було з часів Помаранчевої Революції. Поки при владі була Юлька, митники були вельми законослухняними, про 5 євро при проїзді кордону ніхто і не заїкався. Чудеса почали творитися десь від Нового Року, коли в Україні почалася виборча лихоманка-2006. Зараз навіть існує певний бізнес по провезенню в Україну хоч ядерної бомби. Для цього є люди, які мають власні авто та своїх людей на митницях, знають всі входи і виходи. Плати і провезеш все, що потрібно!
Автобус запізнився в Київ десь на 5 годин. Частина людей мала квитки на потяги, які вже поїхали. Ніхто з обох водіїв навіть не спробував вибачитися, про моральні та матеріальні збитки мову можна навіть і не вести.
...Я повернувся в Україну, яка одержала новообраного „прімєр”-міністра. На мою землю навалилася тінь Великого Хама. Вартових він має надійних...
* вислів взято з наказу 1786 року київського митрополита С.Миславського щодо мови богослужінь в українських церквах. Про цей факт згадується в книзі Святослава Караванського «Пошук українського слова або боротьба за національне Я».
Перш за все, хочу зупинитися на вартості поїздки, оскільки цей фактор, як на мене, є чи не найвирішальнішим для безлічі „незабутніх” вражень під час перетину українського кордону та поїздки. Менше платиш – більше вражень. Отже, зупинюся на тому, що мені ближче –Німеччина. Літак – десь від 500 європейських грошенят, потяг – в районі 250, ну а автобусом – навряд чи більше від 100. Всі ціни в обидва боки, пункт призначення – Берлін або околиці в радіусі десь 100 км. Зрозуміло, що літаком користується переважно т.зв. „українська еліта”, потягом цікавиться середній клас громадян, а всі інші, яких більшість – прості сіряки-заробітчани – їдуть автобусом. Хоч я ще й не середній клас, але й „сіряком” не є, але за останні пару років мені вдалося скористатися всіма трьома способами поїздок переважно в ході закордонних службових відряджень. Спосіб поїздки визначався бюджетом відповідного відрядження.
Почнемо з літака. Це той випадок, коли ти себе відчуваєш білою людиною починаючи з купівлі недешевого квитка і закінчуючи власне перельотом. Якщо Ви й сподіваєтеся на якісь незручності під час перетину кордону – то це може бути на українській митниці. Максимум незручності (за умови, що у вас нема контрабанди) – це заповнення митної декларації, чемне спілкування з митником/прикордонником, все відбувається в рамках не лише букви, але й духу закону. Нічого цікавого, мінімум „незабутніх” вражень, ну хіба що під час останнього перельоту (це було до початку кампанії по виборам в парламент) в аеропорту Франкфурта зустрів Порошенка, який здивовано дивився на мій Майданівський помаранчевий шалик, або там же почув, як публічно лається матом один з братів Кличків.
Трошки інший розклад на залізниці. Тут вас вже мають вже не за „еліту”, а за пронирливого баригу, який обов’язково має везти з собою якусь контрабанду. “Завжди приємна подорож” в мене неодноразово починалася з промивання мозків безкоштовною пресою, де вихвалялося поточне керівництво Укрзалізниці (Кірпа, Гладкіх), облизувалися м’які місця діючої влади та розмазувалася по стінці будь-яка опозиція, особливо, якщо вона не володіє кримінальними засобами відповіді. Але цікавіше було на кордоні, і чомусь саме з українського боку. Після першого проходу митників з перевіркою декларації (як не дивно, все в нормі) в вагон заходять такі собі майстри широкого профілю з викруткою і у вашій присутності починають розбирати обшивку вашого купе, одночасно хитро поглядаючи на присутніх пасажирів: „Хто буде нервуватися?” Якщо нічого не знайдено і ніхто не подає ознак зацікавленості процесом, дійство вибірково відбувається в інших купе. Далі пасажири їдуть в розбомбленому вагоні з роздратованим провідником (йому це все діло треба збирати). Подібне варварство під час перевірок практикується інколи у поляків, не зустрічав в угорців чи німців. Європа все-таки. Як правило, з собачками пройдуть, які наркотики пошукають. Заодно спитають, скільки алкоголю/цигарок у Вашому багажі.
Ну як розумієте, це все були квіточки. Всі „ягідки” дістаються сірякам, які подорожують автобусом. Шансів одержати від них адекватну відсіч в рамках закону наближаються до абсолютного нуля, та й самі пасажири часто-густо бавляться перевезенням речей, до яких можуть виникнути питання. Було б у митників чи перевізників бажання! А воно є! Але про все по порядку.
Поїздка Україна–Німеччина
Остання моя поїздка до Німеччини була з вельми обмеженим бюджетом, тож вирішив їхати автобусом. Вибір – очі розбігаються, поруч з консульством Німеччини в Києві пройти не можна, щоб Вам не накидали купу рекламок щодо варіантів поїздки автобусом. Не довго думаючи, вирішив зупинитися на компанії „Кий-гранд”, бо в свій час саме ця компанія возила українську офіційну наукову делегацію для відзначання року України в Польщі. Спілкування в офісі перед купівлею квитка: „Я знаю, що на кордоні практикується збирання 5 євро з кожного пасажира для дачі хабарів митникам. Я поїду з Вашою компанією, якщо у ваших автобусах такого нема”. Відповідь: „Ми солідна компанія, наші водії цим не займаються”. Ладно, проїхали, повірив. Наступне питання: „Мені необхідно потрапити в Дрезден”. – „Ніяких проблем, їдьте з нами, ми вас доставимо, наша зупинка якраз на околиці Дрездена”. Квиток придбав, навіть в 2 боки, бо так дешевше. На прощання: „Зателефонуйте нам за 2-3 дні до відправлення, ми повідомимо Вам номер автобусу”.
Телефоную за 2 чи за 3 дні, як домовлялися. Мені дають номер автобусу, я в свою чергу питаюся точне місце прибуття автобуса, щоб повідомити гостинному німцю-роботодавцю, який хоче мене зустріти. „Dresdner-tor”. Повідомляю німцю, з того боку незрозуміле мені питання: „А поближче до міста зупинки нема?” Як потім виявилося, „околиця Дрездена” знаходиться на автобані за 20 км від виїзду з міста. Якби мене ніхто не зустрічав, то довелося б викликати таксі за кілька десятків євро.
День від’їзду, їдемо Україною. Автобус завантажений пасажирами під зав’язку, в автобусі як і обіцялося, є туалет та телевізор з різною похабщиною „голосомъ, свойственнымъ російскому наръчію”*. Туалетом настійливо просять не користуватися, натомість десь раз на 2-3 години робиться зупинка біля придорожньої посадки: „Мальчікі налєво, дєвочкі направо (ілі чєрєз дорогу)”.
Наближаємося до українського кордону, пункт переходу – Краківець. Водій роздає бланки митних декларацій і на весь автобус кидає клич: „Думайте, як будемо проходити кордон”. Натяк більше ніж зрозумілий, ступінь „солідності” компанії теж продемонстрований. Тут же підривається з місця такий собі живчик, який не словом, а ділом (чому вжитий цей вираз, я поясню пізніше), реалізує почуте від водіїв: „Збираємо по 5 євро!” Публіка з непідробним ентузіазмом здає гроші, на весь автобус з майже 50 пасажирами знайшлося аж 4 (!) людини разом з автором цих рядків, які не погодилися давати митникам хабара за їхню ж роботу. Мотивація тих, хто здавав кошти: „Здаємо, щоб не примусили витягувати вантаж з автобуса та швидше пропустили на польський бік”. Вантаж ми дійсно не витягали, митний контроль пройшов без проблем. Заходить знов водій: „Гонщікі – на виход! Йдіть виясняйте свої проблеми, все одно без цього не поїдемо”. Виявилося, що в автобусі їде кілька українців, які займаються купівлею автомобілів за кордоном та доставкою їх в Україну. Зрозуміло, що виїхати повторно за кордон вони теж мають цим же автомобілем (він ввозився в Україну начебто як тимчасово), але шляхом взаємовигідних переговорів з митниками кожен з них свої проблеми владнав та поїхав за наступною покупкою. В сумі на українському боці автобус простояв понад 5 годин, хоча всі формальні і неформальні проблеми з українськими митниками/прикордонниками вирішилися менше ніж за 2 години. Під час цього стояння всі стали свідками, як кілька підлітків в авральному порядку буквально за кілька метрів від державного кордону на очах польських колег прибирали територію українського пропускного пункту. Що сталося? Виявляється, начальство чекало високого гостя – за кілька днів в ході візиту на Львівщину сюди мав приїхати Президент України оцінити рівень наближення до Європи. Як виявилося пізніше, даремно старалися, Президент до пропускного пункту не доїхав. Нічого, не страшно – гроші все одно підліткам заплачені не свої – щодня табунами їдуть сіряки, з них можна здоїти. Мені от лише цікаво, за що публіка з мого автобусу заплатила по 5 євро та простояла купу часу? Чи це покарання та наука всім на майбутнє за незговірливість 4 пасажирів?
Переїздимо на польський бік кордону. Паспортний та митний контроль пройдено менше ніж за одну годину, причому ніхто з пасажирів навіть не думає заїкатися давати хабара полякам, які за потреби можуть примусити вивантажувати багаж для перевірки. Втім, обійшлося, і після майже 6 годин стояння на україно-польському кордоні ми врешті-решт їдемо Польщею. Для справляння природних потреб як по території Польщі, так і далі Німеччини використовували туалети на спеціальних стоянках вздовж автобанів. Ніхто не може навіть подумати, щоб зупинитися в посадці. Європа все-таки, штрафи за порушення високі, а закони для всіх однакові!
Польсько-німецький кордон. Через запізнення автобусу попали на перезміну, тому стоїмо в очікуванні 2 години замість звичайної тут 1 години. Контроль поляки та німці здійснюють разом, ніяких декларацій, печатка в паспорті і ми вже їдемо по об’єднаній Європі. Всі в припіднятому настрої, жвава розмова кількох пасажирів привернула увагу всього автобусу. Як завжди, про політику, про Ющенка. Найцікавіше, що найпалкіше та абсолютно щиро відстоював Ющенка від наскоків опонентів саме той живчик, який збирав по 5 євро на кордоні. Навіщо ці слова, як це узгоджується з власними справами? Питання до З.Фрейда...
Приїхали ми на „Dresdner-tor” з запізненням близько 2 годин. На прощання мені водій радить заздалегідь попередити німецьке представництво компанії в Мюнхені про точну дату свого повернення, оскільки наприкінці літа автобуси перевантажені.
Німеччина та повернення в Україну
Не буду детально зупинятися на описові побуту в Німеччині, торкнуся лише тих речей, які мені стали відомі під час спілкування із співвітчизниками, з якими зустрівся на німецькій землі.
Перша моя зустріч з колегою з асоціації “За європейські цінності в науці” сталася завдяки міжнародній науковій конференції, яка відбувалася в Дрездені. Я пообіцяв його зустріти, щоб допомогти дібратися до помешкання та заодно обговорити справи асоціації. Чекав на зупинці понад 3 години – марно. Пізніше виявилося, що автобус, яким він їхав, затримали на нашому кордоні через те, що він був в борговій заставі десь за кордоном. Щоб довезти людей, викликали з Києва інший автобус і, як наслідок, приїхали з 12-годинним запізненням.
В подальшому завдяки дописувачу одному з форумів Майдану вдалося знайти в Дрездені представників української громади - заробітчан в Німеччині. Під час спілкування виявилося, що побори на українському кордоні цвітуть махровим цвітом. Хто не згоден платити – сила Закону обрушується на повну потужність. Наприклад, хтось не захотів платити або занадто “виступає”. Приходить митник: “Прайдьомьтє, гражданін! Ваша поведінка надто підозріла”. Багаж перетрусять до нитки і заодно попросять зняти нижню білизну з усіма інтимними подробицями особистого огляду. Крім того, мене попередили, що автобуси деяких фірм під час повернення в Україну мають підлу звичку не заїжджати за пасажирами, бо часто бувають переповнені та набирають на більш ранніх зупинках незапланованих пасажирів. За Ваш квиток вже все одно заплачено, а нікому немає діла до того, що в людини може закінчуватися віза чи є якась інша поважна причина їхати. Гроші вирішують все, і не на користь “маленького українця”.
Саме через це я забронював собі місце десь за 3 тижні до дати від’їзду, а в день від’їзду кілька разів надзвонював на мобільний телефон в автобусі, щоб нагадати про себе та заодно уточнити час виїзду. Остання інформація, яку я одержав від водіїв перед від’їздом зі свого помешкання – це те, що автобус запізнюється на півгодини. Начебто не страшно. Насправді довелося чекати понад 3 години, що я в цей час передумав, чекаючи проблем з візою, яка закінчується, можете лише здогадуватися. Втім, особисто для мене це були квіточки порівняно з надто терпкими ягідками інших.
Отже, їдемо. Перше, що мене з якогось дива питає водій: чи все в порядку з візою? – Все в порядку, було б в непорядку, якби Ви не заїхали. Під’їздимо до кордону. Неподалік в автобусі їде колишня мешканка України, нині громадянка Німеччини разом з своєю неповнолітньою дочкою, яка вже встигла добряче асимілюватися. Вони при собі мають типові внутрішні німецькі аусвайси, які дають право їздити по Єврозоні та в Польщу. Для проїзду в Україну аусвайси не проходять, треба закордонні паспорти, яких вони не мають. Водій пообіцяв їм посприяти в проходженні українського кордону і ті попустилися. Пройшли в темпі вальсу німецько-польський кордон, їдемо Польщею. Попереду від нас на відстані 100-200 м на слизькій після дощу дорозі водій величезної фури не впорався з керуванням, яка стала поперек дороги. До попереднього часу запізнення додалося ще 2 години на звільнення дороги. Під час дороги пасажири вчасно помітили, що через перевтому один з водіїв почав засинати за кермом.
Польсько-український кордон, пропускний пункт Шегині. Перевірка паспортів. Мати з дівчиною їхати далі не можуть, бо не мають закордонного паспорту. Скільки не благали польського прикордонника пропустити на український бік – марно! Він насправді не мав підстав затримувати подорожніх, але знав про корупцію на українському боці. Виходьте з автобуса! Треба бачити було цих двох нещасних та зморених людей з важкими сумками подарунків, одна з яких мабуть чи не вперше в житті їхала на батьківщину своєї матері! Як вона в істериці кричала на водія, який дав їм надію, хоча міг просто відкрито сказати, щоб не їхали, бо не проїдуть. І що потім вона розповість вдома однокласникам про Україну? І ця ситуація була б неможливою, якби водій не мав досвіду, як можна проїхати в Україну з недійсними документами. За свідченням пасажирів, такі випадки зустрічаються досить часто, і якщо не зустрінеться принциповий польський митник, то український кордон вже можна перетнути без проблем. Плати і їдь! Звичайно, з того і водію копієчка капає!
На українському боці кордону відбувся традиційний добровільний збір по 5 євро, знову ж таки не здали одиниці. Прикордонники перевірили лише паспорти, про багаж митники і не подумали спитати – гроші зробили свою справу. Пройшли весь кордон на диво швидко і десь за 2 години їдемо Україною. Я питаюся що і до чого у пасажирів. Всі одностайно говорять, що такого видоювання грошей та бардаку не було з часів Помаранчевої Революції. Поки при владі була Юлька, митники були вельми законослухняними, про 5 євро при проїзді кордону ніхто і не заїкався. Чудеса почали творитися десь від Нового Року, коли в Україні почалася виборча лихоманка-2006. Зараз навіть існує певний бізнес по провезенню в Україну хоч ядерної бомби. Для цього є люди, які мають власні авто та своїх людей на митницях, знають всі входи і виходи. Плати і провезеш все, що потрібно!
Автобус запізнився в Київ десь на 5 годин. Частина людей мала квитки на потяги, які вже поїхали. Ніхто з обох водіїв навіть не спробував вибачитися, про моральні та матеріальні збитки мову можна навіть і не вести.
...Я повернувся в Україну, яка одержала новообраного „прімєр”-міністра. На мою землю навалилася тінь Великого Хама. Вартових він має надійних...
* вислів взято з наказу 1786 року київського митрополита С.Миславського щодо мови богослужінь в українських церквах. Про цей факт згадується в книзі Святослава Караванського «Пошук українського слова або боротьба за національне Я».
Відповіді
2006.09.20 | Хвізик
Хочу привернути увагу високошанованого автора
до небажаністі вживання виразу "біла людина" в подібному контексті:> Почнемо з літака. Це той випадок, коли ти себе відчуваєш білою людиною починаючи з купівлі недешевого квитка і закінчуючи власне перельотом.
Бо будуємо ми вільну Україну для того, щоб всі її громадяни, які поважають суверенітет та територіальну цілісність Держави, знають її Конституцію та говорять її українською мовою, були у ній однаково вільними, незалежно від того, якого вони кольору.
2006.09.20 | DoctorZ
Re: Вартові Хама - один момент дуже цікавий
>захотів платити або занадто “виступає”. Приходить митник: “Прайдьомьтє, гражданін! Ваша поведінка надто підозріла”. Багаж перетрусять до нитки і заодно попросять зняти нижню білизну з усіма інтимними подробицями особистого огляду.
Брехня й елементарне незнання процедури. Багаж можуть перетрусити - це так. А ось особистий догляд прводиться лише з письмового наказу стршого зміни. Копія надається доглядаємому. У наказі має бути зазначено, що конкретно митниця намагається знайти. Після отримнання цього наказу митник пропонує догдядаєжмій особі з власноїх волі видати ті речі, про які йдеться. І тільки у разі відмови це зробити, особистий догляд проводиться. Порушення ціє процедури - привід для скарг й розслідування. Митники можуть погрожувати особистим доглядом, але насправді провести його дуже нелегко.
> Найцікавіше, що найпалкіше та абсолютно щиро відстоював Ющенка від наскоків опонентів саме той живчик, який збирав по 5 євро на кордоні. Навіщо ці слова, як це узгоджується з власними справами? Питання до З.Фрейда...
Це до того, що "хочеш змін - почни з себе"
2006.09.20 | Свiдомий
Re: Вартові Хама
Максим Ісаєнко пише:> Почнемо з літака. Це той випадок, коли ти себе відчуваєш білою людиною починаючи з купівлі недешевого квитка і закінчуючи власне перельотом. Якщо Ви й сподіваєтеся на якісь незручності під час перетину кордону – то це може бути на українській митниці. Максимум незручності (за умови, що у вас нема контрабанди) – це заповнення митної декларації, чемне спілкування з митником/прикордонником, все відбувається в рамках не лише букви, але й духу закону.
То ще, прошу пана, залежить вiд аеропорту. Якщо летiти на Бориспiль, то там все так, як ви описали (тьфу-тьфу, щоб не наврочити). А от про львiвський аеропорт цього, на жаль, сказати не можна, - якщо знаєте англiйську, то почитайте собi тут вiдгуки тих, хто там побував: http://www.sleepinginairports.net/europe/lviv.htm
До речi, в Державнiй митнiй службi України працює Служба довiри (http://www.customs.gov.ua/cataloguer.jsp?cataloguerId=6143) - про всi правопорушення з боку українських митникiв можна i треба доповiдати електронною поштою на dovira@customs.gov.ua (зокрема, й про Ваш випадок), вказавши якомога бiльше вiдомих Вам деталей (дата, час, мiсце перетину кордону, iм'я, ранг або особистi прикмети прикордонника, який порушив закон, суть правопорушення тощо). В тому числi, до розгляду приймаються й анонiмнi повiдомлення.
2006.09.20 | ОРИШКА
Re: Вартові Хама
До чого тут прикордонники, всі питання - до живчика що гроші збирає. Він спілкується. А сайт довіри - не смішіть.Відео з гудзика - і по УТ1 крутити ролики. Та кому це потрібно? 5 євро - не така вже й велика сума, а гідність- то химера, як і совість.
2006.09.20 | Свiдомий
Re: Вартові Хама
ОРИШКА пише:> До чого тут прикордонники, всі питання - до живчика що гроші збирає. Він спілкується. А сайт довіри - не смішіть.
Часто митники вимагають хабара напряму - без всяких там живчикiв. А вiдправити скаргу по електроннiй поштi в Службу довiри нiчого не коштує. Багато хабарникiв в митнiй службi спокiйно працюють лише тому, що на них нiхто нiколи не скаржиться. Нездоровий скепсис тут нi до чого - в таких випадках потрiбно дiяти.
> Відео з гудзика - і по УТ1 крутити ролики.
У вас є вихiд на УТ-1? Чи, може, розповiсте нам, як робити вiдео з гудзика?
>Та кому це потрібно? 5 євро - не така вже й велика сума, а гідність- то химера, як і совість.
Сума не має значення. Не давати - i все. При потребi - скаржитися. Лише так можна викоренити хабарництво.
2006.09.20 | ОРИШКА
Re: Вартові Хама
Ні,на жаль, не можна.І відео з гудзика - також утопія.
ЮВТ на них потрібна
2006.09.20 | Свiдомий
Re: Вартові Хама
ОРИШКА пише:> Ні,на жаль, не можна.
> І відео з гудзика - також утопія.
>
> ЮВТ на них потрібна
На ЮВТ доведеться чекати до наступних виборiв. А поки що можна (i треба) зробити те, що я пропоную вище.
2006.09.20 | ОРИШКА
Re: Вартові Хама
Ви абсолютно праві по суті - але як донести цю суть до тих тисяч людей, що перетинають митниці в автобусах? ПОрядок заведений, процедура відщліфована.Ви ж розумієте, що призиви - не до мене, вже так склалося - я літаком користуюся, інколи - потягом, хабарів не даю, проблем не було.
А як втовкмачить тим, кому потрібно?
Та розумієте, люди, що корупція та хабарі вважається хай і хрєновою, але обов'язковою складовою життя більшістю українців? І що робити - то вже питання не тільки для політиків - а й психологів, і не на один рік.
2006.09.20 | Свiдомий
Re: Вартові Хама
ОРИШКА пише:> Ви абсолютно праві по суті - але як донести цю суть до тих тисяч людей, що перетинають митниці в автобусах? ПОрядок заведений, процедура відщліфована.
> Ви ж розумієте, що призиви - не до мене, вже так склалося - я літаком користуюся, інколи - потягом, хабарів не даю, проблем не було.
> А як втовкмачить тим, кому потрібно?
>
> Та розумієте, люди, що корупція та хабарі вважається хай і хрєновою, але обов'язковою складовою життя більшістю українців? І що робити - то вже питання не тільки для політиків - а й психологів, і не на один рік.
За той час, що я є дописувачем та читачем "Майдану", повiдомлення про вимагання хабара митниками траплялися на цьому сайтi досить часто. Якщо хоча б тi постраждалi, якi читають "Майдан", будуть скаржитися на вказану вище адресу електронної пошти, непомiченим це не пройде, i митнiй службi доведеться вживати заходiв щодо розслiдування випадкiв хабарництва на основi цих скарг.
Iншими словами - суспiльство потрiбно змiнювати силою власного прикладу.
2006.09.20 | ОРИШКА
Re: Вартові Хама
Обома чотирма лапами - за. Але за них ми це не зробимо.Щось таке радикальне повинно бути. Р-раз! І починає працювати закон на всіх напрямках. Вважаю, що тут - працює, там - ні, все рівно не допоможе, помити один пальчик - не значить відчистити від бруду все тіло.
На цій жахливій константі думка зупиняється. І вся надія, що на "Майдані" знайдуть пігулку, що вилікує одразу. Інакше - життя коротке, а жити з тим, що болить - важко.
2006.09.20 | Свiдомий
Re: Вартові Хама
ОРИШКА пише:> Обома чотирма лапами - за. Але за них ми це не зробимо.
>
> Щось таке радикальне повинно бути. Р-раз! І починає працювати закон на всіх напрямках. Вважаю, що тут - працює, там - ні, все рівно не допоможе, помити один пальчик - не значить відчистити від бруду все тіло.
>
> На цій жахливій константі думка зупиняється. І вся надія, що на "Майдані" знайдуть пігулку, що вилікує одразу. Інакше - життя коротке, а жити з тим, що болить - важко.
"Борiтеся - поборете", як писав Тарас Григорович. Як не за них, то за себе. А iншi послiдують Вашому активному прикладу.
2006.09.20 | Illia
Тема для журналістів
Не так вже й важко 2-3 журналістам. Буцім-то незнайомим купити квитка на однаковий автобусний рейд до Німеччини. Запастися маленькими камерами, диктофонами та іншим "шпійонським" знаряддям. І поїхати до Німеччини.При цьому знімаючи і записуючи всіх живчиків, митників, хабарників і таке інше. Потім, по результатах, зробити передачку. Невже нікому не цікаво?2006.09.20 | Skapirus
Дякую, я теж подумав про це
Ввечері відправлю з мила Майдану їм відповідне повідомлення і заодно пошукаю в інеті, чи має перевізник "Кий-Гранд" свій сайт з милом. Хай повикручуються. Подивимося.2006.09.20 | Свiдомий
Re: Дякую, я теж подумав про це
Skapirus пише:> Ввечері відправлю з мила Майдану їм відповідне повідомлення і заодно пошукаю в інеті, чи має перевізник "Кий-Гранд" свій сайт з милом. Хай повикручуються. Подивимося.
Сайт "Кий-гранд" має. Ось адреса: http://www.avtobus.kiev.ua/ , електронна пошта: kiy-grand@ukr.net
2006.09.21 | Skapirus
Відправив на обидві вказані Вами адреси, а також...
копію на мило газет "Україна молода", "Газета по-киевски", агенцій Обком, УНІАН та Обозрєватєль:Subject: Do vidoma
Vitannia!
Nadsylajemo Vam do vidoma material pro systemu korupciji pid chas
avtobusnyh pojizdok za kordon. Stattia rozmischena na adresi:
http://maidan.org.ua/static/mai/1158682642.html
Maidan-INFORM
2006.09.21 | Свiдомий
Re: Відправив на обидві вказані Вами адреси, а також...
Skapirus пише:> копію на мило газет "Україна молода", "Газета по-киевски", агенцій Обком, УНІАН та Обозрєватєль:
Subject: Do vidoma
> Vitannia!
>
> Nadsylajemo Vam do vidoma material pro systemu korupciji pid chas
> avtobusnyh pojizdok za kordon. Stattia rozmischena na adresi:
> http://maidan.org.ua/static/mai/1158682642.html
>
> Maidan-INFORM
Вiдправте також в "Газету по-українськи" (office@gpu-ua.info) - там полюбляють писати про такi речi.
2006.09.20 | пан Roller
+1
2006.09.20 | ОРИШКА
Ракову пухлину ромашкою не виполощеш
2006.09.20 | Свiдомий
Оришко, а Ви часом не власниця "Кий-гранду"?
2006.09.20 | ОРИШКА
Re: Оришко, а Ви часом не власниця "Кий-гранду"?
Та ви шо. Я - пахар.2006.09.20 | Свiдомий
Re: Оришко, а Ви часом не власниця "Кий-гранду"?
ОРИШКА пише:> Та ви шо. Я - пахар.
То й нема чого хлопця вiдговорювати вiд свого намiру - нехай трохи попсує їм нерви i навчить таким речам, як повага до клiєнта та культура обслуговування. А також пошанi до законiв (зокрема тих, де йдеться про хабарi).
2006.09.20 | ОРИШКА
Re: Оришко, а Ви часом не власниця "Кий-гранду"?
Та хіба я проти? На здоров'я. Але ви прекрасно знаєте, що системи це не змінить. Як хата горить піпетка води не допоможе. Хоча й не зашкодить.Я б хотіла змін, а їх засунули в одне місце. Згодна, що добрими справами потрібно кожен день займатися, але в цих умовах дуже скоро можуть закрити рота, і писати будемо в небо. Ні в якому разі не вважаю пошагову діяльність за марну, але ще раз про пухлину.
Розкажіть, де збираються хірурги.
2006.09.20 | Віктор
Re: Оришко, а Ви часом не власниця "Кий-гранду"?
в 2002 році їздив в Мюнхен на виставку і теж автобусами компанії Кий-Гранд.Автобус-люкс сподобався, але люди які знаходились в автобусі(і пасажири і водії) були наші вітчизняні "совки". Вони звикли по-життю приробляти до мерседеса, наше українське п"яте колесо від воза.
За чотири роки нічого не змінилось нажаль.
Кий-Гранд одна з кращих в Україні перевізних компаній, але вона не в змозі відмінити "систему".Якщо їх закриють, то на їх місце стане інша компанія і буде ще гірший сервіс. Адже "система" проковтнула після помаранчевих подій Ющенка з Юлею і не подавилась."Система" тримає "раком" тридцять п"ять мільйонів українців і має їх кожного дня коли вони купують хліб і сплачують ПДВ."Система" вбивала і вбиває найактивніших і наймудріших з нас.
Потрібно подолати "СИСТЕМУ" в Україні - систему комунобандитського порядку. І перевізники нас за кордон - тоді поєвропейські і краще будуть працювати.
2006.09.22 | Сергій
Re: Оришко, а Ви часом не власниця "Кий-гранду"?
!Кий-Гранд одна з кращих в Україні перевізних компаній, але вона не в змозі відмінити "систему".!Якщо це так, то я напевно сиджу в танку. Невже таке можливо сказати про "кантору" що знаходиться в 2 кімнатній квартирі по вул. Златоустівській біля нім. консульства і володіє 5-ма старими автобусами, викупленими десь на шроті чи в німецькому райзебюро "Кастнер", яке й "кришує" весь цей "бізнес" у Німеччині.
Переважно такі контори організовані на співпраці совкових кадрів з колишніми громадянами совка, тепер-власниками нім. паспортів. Лише 2 з числених компаній мають партнерський договір з Eurolines, сервіс там не набагато ліпший, проте хоча б хамства немає, ну й з квитком придбаним в агенстві Eurolines вже можливо виставляти претензії.
В Україні цей сегмент перевезень відданий на поталу невідомо кому. Залізниця не особливо переймається - подивіться розклад закордонних поїздів (до Європи далі Перемишля)...їх аж...3 (причепні вагони до Праги, Братіслави, Відня та Вроцлава прошу не рахувати-це "душогубки", що в дорозі понад 30 годин). Причому хвалений "інтесіті" до Кракова це всього 2-3 вагони що ходять 3 рази в тиждень, оскільки вагони люкс та купе (а не звичні в Європі сидячі для інтерсіті) тож ціна по міжнародному тарифу як для літаку, отже ходять напівпорожні й ті. Крім того обидва і на Берлін, і на Варшаву в Європі мають славу поїздів цигаркової контрабанди, от їх і мучать на кордонах. Друге - відсутність вагонів, сертифікованих до руху Європою, будувати вагони з помпою в московські поїзди ми можемо, а щось гідне до Європи з біотуалетами та кондиціонерами чи вже й би купити хоч в поляків чи в чехів-зась. Третє-безпека в поїздах-це те, що відлякає будь-якого іноземця користуватися ними, анекдоти про здирництво блукають туристичними форумами Європи дуже давно, і вивести їх буде не легко, прецидентів і досі є доволі багато.
Про літаки тратити часу не буду-про то багато писали. Наведу лише дивний факт: кілька так званих дискаунтерів (типу ЕasyJet, RyanAir, SkyEurope, German Wings) цікавилися можливостями здійснювати рейси до Львова та Києва... та далі Жешува їм долетіти не вдалося, здогадайтеся з 3-ох раз чому
Одного недільного зимового дня на автовокзалі Львова я нарахував...11 автобусів до Німеччини різних напрямків, 2 до Італії, по 1 до Франції, Британії, Австрії-це лише ті, що заїжджають на автовокзал, є такі що підбирають пасажирів біля своїх бюро. Автобуси були ледь не кожен вщент заповнений. Тепер подумаємо - куди йдуть ці кошти, може це мабуть комусь потрібно? ...
2006.09.20 | пан Roller
В Симеизе лучше.
2006.09.20 | ОРИШКА
Re: В Симеизе лучше.
Про Симеиз попробую в конце недели, я опять пашу с шести утра.2006.09.20 | пан Roller
Brgds
2006.09.20 | vvkornilov
Re: Вартові Хама
Найцікавіше, що найпалкіше та абсолютно щиро відстоював Ющенка від наскоків опонентів саме той живчик, який збирав по 5 євро на кордоніНавіщо ці слова, як це узгоджується з власними справами? Питання до З.Фрейда...
абсолютно вся західноукраїнська каморра підтримувала Ющенка і малявою, і СПРАВОЮ. Тому нічого дивного. Агітатори брехали людям у тому ж Луцьку, що як Ющенко буде президентом, то скасує розмитнення. Навіть не бугага, а мдя, це ж яким лохом треба бути було. Питання до автора, чи він є лох.
Паспортний та митний контроль пройдено менше ніж за одну годину, причому ніхто з пасажирів навіть не думає заїкатися давати хабара полякам, які за потреби можуть примусити вивантажувати багаж для перевірки
звичайно. Бо як він справді серйозне щось везе, то полякам уже дзвонили і про дерібан домовилися, а якщо щось мале і на свій страх і ризик -- значить, він дибіл, а українці з якихось причин не схотіли маратися. Крім того, є розуміння -- ляхам ЄС виділяє на рік мільйонів 70 на "вилов порушників режиму кордону". Треба ж і їм дати получити дотацію:)))
Плати і їдь! Звичайно, з того і водію копієчка капає!
- чудова національна ідея, до речі! Поступово відучить українців бути лохами.
Я питаюся що і до чого у пасажирів. Всі одностайно говорять, що такого видоювання грошей та бардаку не було з часів Помаранчевої Революції. Поки при владі була Юлька, митники були вельми законослухняними, про 5 євро при проїзді кордону ніхто і не заїкався.
БРЕХНЯ. Зараз хоч якийсь порядок встановився, а тоді була (бугага) "контрабанда-стоп". Типу ось вам телефон, домовляйтеся...
Я повернувся в Україну, яка одержала новообраного „прімєр”-міністра. На мою землю навалилася тінь Великого Хама
- ознака бидлоти. Аффтар, виїзжай чесно вже на заробітки нарешті, і не псуй повітря. Поживи у якомусь Жешуві:) на сільгоспроботах:):)
2006.09.20 | Свiдомий
Re: Вартові Хама
Чи ти ба! Яйцукович найняв собi україномовного прихильника на майданiвскому форумi. Ви часом не родич Анни Герман або Тарасика Януковола?P.S. За ЮВТ порядку на українсько-польському кордонi було незрiвнянно бiльше. Бардак "а-ля часи Кучми" вiдродився з другим пришестям "проФФесора".
2006.09.21 | jean-valjean
Автобус - то ще не все. З авто також багато дурниць твориться
Автобусом ніколи їздити за кордон не доводилося, а от на авто - частенько.У випадку з автобусами можна знайти хоч якесь притягнуте за вуші "пояснення" дій митників з прикордонниками, бо вони "живі гроші" заробляють.
Що стосується автомобілів - на українському кордоні панує "бєссмислєнная і бєспощадная" тупість, яку можна порівняти хіба з "придворною" військовою частиною періоду застою. І це особливо очевидно, коли рухаєшся на машині часу в напрямку захід-схід (оскільки відстані між кордонами часто-густо 200-500 км, картина вимальовується майже "наживо").
Починається все з того, що термінал-то побудовано ніби і правильно, та і написи всі правильною англійською мовою вказують на зелений, червоний, дипломатичний коридори. Справа в тому, що прикордонники без будь-якої логіки заповнюють ці коридори, розділяючи авто з українськими та іноземними номерами. Особливий кайф сержант-прикордонник отримує, змушуючи (з допомогою ГАЇшної полосатої палки!) якого-небудь швейцарця здавати назад в напрямку "правильної" черги.
На обробку кожного паспорта витрачається хвилин по 5 (!), розподілу праці немає, штучно створюється черга в сотні автомобілів.
Враження - гнітюче.
Останнього разу було навіть смішно - роботою одного з митників (років 65-и) було просто проставляти штампики в один з папірців, що їх невідомо для чого видають, а потім збирають прикордонники. Так і кажуть - ось там потрібно поставити штампик. І все. Раніше хоч на якусь "екологію" по пару гривень збирали, а тепер просто - потратити час, поставити штампик, нічого при цьому не пред"являючи і не пояснюючи
Стосовно популярного тут мовного питання : маю не UA паспорт, і смішно було спостерігати, як сивий сержант-прикордонник протягом всього часу спілкування продовжував запобігливо і "понімающе" розмовляти зі мною російською мовою, хоча я відповідав нормальною вуличною українською
Звичайно, навести елементарний адмінітративний порядок у таких силових структурах дуже легко. Просто ніхто не хоче цього робити.
2006.09.21 | vvkornilov
Re: Автобус - то ще не все. З авто також багато дурниць твориться
звичайно, найняв. За грубі гроші!!!!!Це називається політика інтеграції. Універсал читали?:) кіпін ен ай он вотс хеппенін у гіпоиетично опозиційному середовиші і спільна розбудова громадянського суспільства в Україні, поступова європеїзація умовно правого флангу. (з секретного наказу Біло-Синьої Ложі нумер 03082006)
2006.09.21 | Свiдомий
Re: Автобус - то ще не все. З авто також багато дурниць творить
vvkornilov пише:> звичайно, найняв. За грубі гроші!!!!!
Швидше за копiйки.
> Це називається політика інтеграції. Універсал читали?:)
Я не читаю макулатуру.
>кіпін ен ай он вотс хеппенін
I wonder where you kept your eye at Kuchma's times... Not to mention that when Tymoshenko was the Prime-Minister, your eye probably couldn't see anything at all...
2006.09.21 | vvkornilov
Re: Автобус - то ще не все. З авто також багато дурниць творить
Kuchma's time was radically different from today, it has been a presidential republic with no need for opposition and it could not get no possible influence until 2002. And, after all, it may have been a 'civicwise' ineffective, but a strong elite-balancing government, finally succeeding to push forward economic growth.As for Tymoshenko -- well, you are wrong. I did my best, no bast, for her hypocritical, populist, dictatorship-pregnant government to collapse. And I have no problems with my conscience AT ALL.
2006.09.21 | Свiдомий
Re: Автобус - то ще не все. З авто також багато дурниць творить
vvkornilov пише:> Kuchma's time was radically different from today, it has been a presidential republic with no need for opposition and it could not get no possible influence until 2002. And, after all, it may have been a 'civicwise' ineffective, but a strong elite-balancing government, finally succeeding to push forward economic growth.
What do you mean by saying "no need for opposition"? Do you believe that autocracy is the ultimate way of governing a country?
Also, I didn't see any "political elite" back then - unless this is the way you call criminal leaders. In addition, I can't recall any actual economic growth of the time: Ukraine's currency has devolved by several times within less than a decade, real unemployment rates were soaring, crime and corruption flourished countrywide, public infrastructure resembled the one after a military conflict, mortality rates kept increasing while birth rates were decreasing. Nice "economic growth", nothing to say.
> As for Tymoshenko -- well, you are wrong. I did my best, no bast, for her hypocritical, populist, dictatorship-pregnant government to collapse. And I have no problems with my conscience AT ALL.
Yeah, right - it was you due to whom Tymoshenko's government collapsed. I like jokes. What are you, if not a secret? If you wish, you can explain it in general terms.
P.S. As I see, English in the "Party of Regions" is not less popular than Russian. I wish your leaders' Ukrainian were just as good.
2006.09.21 | vvkornilov
Re: Автобус - то ще не все. З авто також багато дурниць творить
Well, see...nov 94-95 stabilization after Kravchuk chaos, interestingly enough Kuchma has taken only Yushenko into new presidency.96 -- new currency, 96-98 austere reforms
98 -- Russian crisis and resulting import-subsudizing growth. 98 -- last year of crisis, 99 = 0 (should have been 2-4, if it were not for Russia, on the other hand only crisis-98 made it possible for our industry to push forward...)
1998-99 Revolutionary Single Tax Policy Introduced, in 5 years it has created a strong middle class in the country
2000-2004 -- expansive economic growth, at least 50%+
(+2005, 06 = tech plus another 9%?, Ekhanurov was not that bad, after all, although, what they've signed in winter is treason and no other definitions applicable here).
imf, wb data.
Is Ukraine poor? Yes. Does it have high unemployment rate? No. How come? It doesn't have it all, everyone who could not find a job here or was looking for higher pay -- all left for Europe or Russia, that's it! Is Ukraine underdeveloped? Somewhat. Why is Ukraine poor (rather corrupt than poor) and underdeveloped (rather shabby than underdeveloped)? I don't see Kuchma's guilt in it, seems like he was a radical liberal reformer, and this is why we had gangster capitalism then and Dickens-time capitalism today. Hungary, say -- had neither, it remained socialist to a very large extent.
What can Kuchma be accused of?
- dictatorship? compared to what? To the rest of CIS? A flourishing democracy! To CEE? Baltic States? They were and are parliamentary democracies from the very start. We came to this understanding only after 2001 clashes.
- corruption? Serious evidence, which can be considered in the court? Dunno any. Moreover, Ukraine is so corrupt that people do not even understand that they are corrupt themselves, it is OK, that's 'how we do things around here'. Blahblahblah. People are guilty themselves as long as they don't follow the law or elect MPs adopting dumb or hypocrite laws.
- finally, murders? The same again -- what is this trial up to? Hell knows. I continue to think it has been an anti-Kuchma conspracy, and this is what it came to. Yet, a positive outcome too -- we are a new republic now:)))
And we should somehow coexist with you and yours. I guess, a return courtesy from president Vas...sorry, Yushenko, will be to sing Russian WW2 songs at a veteran meeting and publication of his true family story:))))))
Aaaa....about jokes, see. Well, the anti-T campaign has been very powerful, although Yushenko got scared only when an illusion of a coup has been created. When he was talking in VR about 'those, hiding in the forest', he 'forgot' that other people also gathered in some place else to think what can be done to prevent those in the forest to...cast harm on anybody, including themselves:))))
2006.09.21 | Свiдомий
Re: Автобус - то ще не все. З авто також багато дурниць творить
vvkornilov пише:> Well, see...nov 94-95 stabilization after Kravchuk chaos, interestingly enough Kuchma has taken only Yushenko into new presidency.
I would rather use the phrase "usurpation of power and businesses" instead of "stabilization".
> 96 -- new currency, 96-98 austere reforms
Did I mention by how much this currency has devolved during Kuchma's rule?
> 98 -- Russian crisis and resulting import-subsudizing growth. 98 -- last year of crisis, 99 = 0 (should have been 2-4, if it were not for Russia, on the other hand only crisis-98 made it possible for our industry to push forward...)
Would you be kind enough to remind us how that crisis was caused (especially, about everything related to the RF's obligations and securities that were suddenly found to have nothing but paper behind)?
> 1998-99 Revolutionary Single Tax Policy Introduced, in 5 years it has created a strong middle class in the country
I don't see any strong middle class in Ukraine even now, not to mention Kuchma's time when most of the population was desperately poor and all resources were controlled by a few comparatively small oligarchic clans.
> 2000-2004 -- expansive economic growth, at least 50%+
LOL, where did you see that kind of growth in Ukraine? In the fake VAT redemption?
> (+2005, 06 = tech plus another 9%?, Ekhanurov was not that bad, after all, although, what they've signed in winter is treason and no other definitions applicable here).
Agreed - it's a treason. Tymoshenko, however, was urging them not to sign it, remember?
> imf, wb data.
Links, please!
> Is Ukraine poor? Yes.
No doubt about that.
>Does it have high unemployment rate? No.
Lies. The real unemployment rate is extremely high, and it was even higher at Kuchma's times.
>How come? It doesn't have it all, everyone who could not find a job here or was looking for higher pay -- all left for Europe or Russia, that's it!
Making your citizens leave the country - an interesting way of solving the unemployment problem, isn't it?
>Is Ukraine underdeveloped? Somewhat.
I'd rather say, a lot - considering its potential in terms of human capital and natural resources.
>Why is Ukraine poor (rather corrupt than poor) and underdeveloped (rather shabby than underdeveloped)? I don't see Kuchma's guilt in it, seems like he was a radical liberal reformer, and this is why we had gangster capitalism then and Dickens-time capitalism today. Hungary, say -- had neither, it remained socialist to a very large extent.
We had gangster capitalism because Kuchma was a gangster himself.
> What can Kuchma be accused of?
> - dictatorship? compared to what? To the rest of CIS? A flourishing democracy! To CEE? Baltic States? They were and are parliamentary democracies from the very start. We came to this understanding only after 2001 clashes.
Kuchma can be accussed of the following: 1) Privatization of the Ukrainian state-owned enterprises for pennies by his people (in particular, his son-in-law Viktor Pinchuk); 2) Oppressing freedom of speech and freedom of expression (the murder of Gongadze and similar cases); 3) Poor law enforcement that has led to flourishing curruption among the government officials at all levels (including bribery and extortion); 4) Uncontrolled major thefts from the country's budget by the above-mentioned offcials (the former Prime-Minister Lazarenko's case as an example); 5) Poor financing of education and culture, leading to the loss of the country's intellectual potential.
> - corruption? Serious evidence, which can be considered in the court? Dunno any. Moreover, Ukraine is so corrupt that people do not even understand that they are corrupt themselves, it is OK, that's 'how we do things around here'. Blahblahblah. People are guilty themselves as long as they don't follow the law or elect MPs adopting dumb or hypocrite laws.
The only way to make people follow and respect the law is to enforce it (see my point 3 on Kuchma)
> - finally, murders? The same again -- what is this trial up to? Hell knows. I continue to think it has been an anti-Kuchma conspracy, and this is what it came to. Yet, a positive outcome too -- we are a new republic now:)))
Anti-Kuchma conspirancy? LOL. That's just your mere opinion.
> And we should somehow coexist with you and yours. I guess, a return courtesy from president Vas...sorry, Yushenko, will be to sing Russian WW2 songs at a veteran meeting and publication of his true family story:))))))
Huh?
> Aaaa....about jokes, see. Well, the anti-T campaign has been very powerful, although Yushenko got scared only when an illusion of a coup has been created. When he was talking in VR about 'those, hiding in the forest', he 'forgot' that other people also gathered in some place else to think what can be done to prevent those in the forest to...cast harm on anybody, including themselves:))))
The anti-Tymoshenko "campaign" was begun and financed by people who privatized Ukrainian enterprises for almost nothing in the previous years and feared of her re-privatization policies. The Kryvorizhstal case can serve as an example here - remember the difference between the amount it was sold for to Akhmetov's SCM at Kuchma's time and the amount it was re-privatized for by Mittal Steel soon after the old regime was overthrown?
2006.09.22 | vvkornilov
Re: Автобус - то ще не все. З авто також багато дурниць творить
Свiдомийhmm...see, we are on different sides of the myth. See, the IMF shrugged off all accusations cast upon Ukrainian Statistics Committee with concern to GDP growth. All those accusations were phoney, period. Get rid of dull and funny T-myths, put forward only to hide T incompetence and theft.
http://www.imf.org/external/np/sec/pn/2005/pn0507.htm
Executive Board Assessment
...Directors noted that the impressive macroeconomic developments over the last few years—fast growth, declining inflation and strong external position—owed much to the prudent macroeconomic and structural reform policies followed until recently...
http://www.imf.org/External/spring/2005/imfc/stmt/eng/nld.pdf
ну хоча б це, не буду вас травмувати, це такий нейтральний текст:)))
Umm, urrr...!...R u often to Ukraine? To my mind, and I travel very often -- Ukraine is totally different from what it's been in, say, year 98, it is much richer. Those who don't work are simply lazy or incompetent, there are more jobs proposed nationwide than candidates...I really don't know WHAT R U TALKING 'BOUT. And I am not a Kyivite:))))
Yes, wages are low, but HEY -- do we see any serious strikes? Why not then? Well, this is because you can take you chance with Europe or Russia, once you are APT in doing at least something.
Russia's financial market blackout in 98 was some kind of God's grace, see. If it were not for this crash, in a year or two all of us could have been jumping over Polish-German border in millions. Instead we've got our industry restored. So I don't care who's guilty of it, UAH devalued -- great opportunities became available.
See, your anti-Kuchma claims are political, not really legal. Well, you were free to vote for a different candidate (I did in 1999, in both rounds:)), but this one has won. He is not a president anymore, he has not been ousted in 2004, as long he was an outgoing president, now what? Is he in prison after being stripped of immunity? No, he is not...it can only mean that all evidence vs him was simply bullshit. What 'guarantees from Yushenko'? You become an all-powerful president (until Jan 1, 2006) and you spit on all possible guarantees:))), that's how things are done in politics EVERYWHERE, Ukraine no exception. LOL. OR MAYBE Yushenko was a thief worse than Kuchma and that I can believe, recalling his Ukrayina Bank affair and CSFB dealings...
Tymoshenko was a straightforward enemy to small and medium business, asd wll to large businesses, and all three supported her downthrow by big political bosses, since she has been more socialist than Moroz or even Symonenko, and a autocrat worse than Kuchma, and a liar. So it was not about revenge, but about urgent necessity to prevent a catastrophe, when growth rates fall six times in 7 months! Unthinkable anywhere except for T-Ukraine or some war...
2006.09.22 | Свiдомий
Re: Автобус - то ще не все. З авто також багато дурниць творить
vvkornilov пише:> Свiдомий
>
> hmm...see, we are on different sides of the myth. See, the IMF shrugged off all accusations cast upon Ukrainian Statistics Committee with concern to GDP growth. All those accusations were phoney, period. Get rid of dull and funny T-myths, put forward only to hide T incompetence and theft.
Then let me ask you: where did the profits resulting from that GDP growth end up? I would not deny that Ukrainian oligarchy kept getting richer and richer over the years - however, the majority of the population remained desperately poor.
> http://www.imf.org/external/np/sec/pn/2005/pn0507.htm
>
> Executive Board Assessment
>
> ...Directors noted that the impressive macroeconomic developments over the last few years—fast growth, declining inflation and strong external position—owed much to the prudent macroeconomic and structural reform policies followed until recently...
Where does it say that the above conclusion was derived from an investigation conducted by the IMF and not from the statistical data presented to the IMF by the Ukrainian Statistics Committee? Normally, all statistical data for the IMF is collected and presented by a country's Statistics Committee (in our case, the word "fabricated" would be more appropriate
> http://www.imf.org/External/spring/2005/imfc/stmt/eng/nld.pdf
> ну хоча б це, не буду вас травмувати, це такий нейтральний текст:)))
З такими аргументами це вам не загрожує - див. попереднiй пункт.
>
> Umm, urrr...!...R u often to Ukraine?
Yes, I am.
>To my mind, and I travel very often -- Ukraine is totally different from what it's been in, say, year 98, it is much richer.
Yes, it's been getting somewhat better since the Orange Revolution, but now I fear that with "ProFFessor" Yanukovich (that's how he spells it on official documents, isn't it?
>Those who don't work are simply lazy or incompetent, there are more jobs proposed nationwide than candidates...I really don't know WHAT R U TALKING 'BOUT. And I am not a Kyivite:))))
They often don't see any point in working for a salary that they can't sustain themselves for. As a result, many get involved in all kinds of semi-legal activities (trading on bazars, unauthorized mining in the East etc) or simply flee abroad and work on a sami-legal basis there.
> Yes, wages are low, but HEY -- do we see any serious strikes? Why not then? Well, this is because you can take you chance with Europe or Russia, once you are APT in doing at least something.
Your "most serious strike" was the Orange Revolution, and you will soon get a new one of that kind.
It is true that we can take our chance with either Europe or Russia, and most people want to do it with Europe - however, Yanukovich keeps preventing us from it: what he declares and what he does turn out to be completely different things.
> Russia's financial market blackout in 98 was some kind of God's grace, see.
LOL, there was nothing of that sort - it just turned out that Russia's state investment programs happened to be mere pyramid schemes, with no actual backup for the obligations and securities they were offering.
>If it were not for this crash, in a year or two all of us could have been jumping over Polish-German border in millions.
Millions of Ukrainians have been doing it throughout Kuchma's rule and continue doing it nowadays.
>Instead we've got our industry restored.
Whom do you mean by "we"? The country's oligarchy?
>So I don't care who's guilty of it,
I do.
>UAH devalued -- great opportunities became available.
I see nothing great in a country's currency devaluating (in other words, losing its value).
> See, your anti-Kuchma claims are political, not really legal.
To me they look just as legal.
>Well, you were free to vote for a different candidate (I did in 1999, in both rounds:)), but this one has won.
Not quite. In the second round of the elections there was only Kuchma and a communist Symonenko. Certainly, most people voted for Kuchma to avoid the return to the "socialist paradise".
>He is not a president anymore, he has not been ousted in 2004, as long he was an outgoing president, now what? Is he in prison after being stripped of immunity? No, he is not...it can only mean that all evidence vs him was simply bullshit.
The recent expertise of Major Melnychenko's tapes has proven the exact opposite.
>What 'guarantees from Yushenko'? You become an all-powerful president (until Jan 1, 2006) and you spit on all possible guarantees:))), that's how things are done in politics EVERYWHERE, Ukraine no exception. LOL. OR MAYBE Yushenko was a thief worse than Kuchma and that I can believe, recalling his Ukrayina Bank affair and CSFB dealings...
I perceive Yushchenko as a weak President. There might be some compromate on him as well that prevents him from taking some radical yet effective steps. Also, he is greatly influenced by certain members of his political party (such as Poroshenko) who could not allow their businesses to be put out for honest re-privatization (I talked about it in my previous post).
> Tymoshenko was a straightforward enemy to small and medium business, asd wll to large businesses, and all three supported her downthrow by big political bosses, since she has been more socialist than Moroz or even Symonenko, and a autocrat worse than Kuchma, and a liar. So it was not about revenge, but about urgent necessity to prevent a catastrophe, when growth rates fall six times in 7 months! Unthinkable anywhere except for T-Ukraine or some war...
Not quite. All she wanted to do is to make sure businesses pay taxes and that all they acquired in the previous years was acquired in a lawful manner. Her government also stopped using fake statistics and started using the real one to reflect the true economic situation in the country.
2006.09.21 | Мінор
Враження середнього класу. Або як я на авто Європу перетинав (1)
Вичерпавши всі вільні кошти на ремонт власного будинку ми вже і не сподівалися на відпочинок за кордоном. Аж тут прийшло запрошення на співбесіду до німецької амбасади, про яке замовивши його через Інтернет на початку травня, ми вже якось і забули і нам довелося йти.Треба сказати, що друзі нас викликали у службове відрядження на їхню фірму під Мюнхеном, тому ми почувалися дещо впевненіше за українських роботяг у довжелезних чергах. Та й до всього ми були не впевнені чи хочемо так далеко їхати з дому, бо робота і майже місячний ремонт забрали багато зусиль. В Посольстві ми з дружиною були єдині, хто травив анекдоти і сміявся. Співвітчизники мали якийсь трохи пришиблений вигляд. Пізніше з”ясувалося чому. Підходячи до віконця, кожен з них мав остаточно увійти в роль приниженого прохача візи. „Ну мені дуууже треба. Я хочу вивчити німецьку мову”, - скиглив мужик у м”ятому костюмі, називаючи себе моряком, - „Вдома я не можу, треба мовне середовище, ні раніше німецької я не знав, де буду жити – так у готелях!” „Я хочу побачити де воював мій дід, - невпевнено лопотіла повнотіла жіночка, від якої виразно несло потом і переляком, - „Це службове відрядження, адже я історик!” Я виразно уявив собі німця в українській амбасаді в Берліні, який мотивує своє бажання відвідати Київ тим, що у Бабиному Яру воював його дід.
Коли в нас забрали документи, ми були переконані, що віз не дадуть. Але через два дні вистоявши 20-хвилинну чергу ми дізналися, що візи стоять, бо у наших паспортах вже до того були кілька службових шенгенів.
Поїхали ми на своєму авто „Матрікс-Хенде” навмисне щоб по дорозі побачити якомога більше і не тратити зайві гроші на літак. Польська митниця зустріла ясним сонечком і чемним поляком, який на всі наші спроби скористатися зеленим коридором, вперто повторював: „Пановє, алє ж є колєйка”. Включивши всі знання польської мови з дитинства, я з‘ясував, що він має на увазі загальну чергу. Перехід на англійську успіху не мав і ми стали в невеличку чергу з польських бариг.
То були саме польські бариги. Рано-вранці вони їдуть до України і заправляють повен бак бензином по дешевих українських цінах (А-95 по 4,50 грн/літр), тобто по 0,75 євро. В Польщі він коштує 1, 08 євро. В кожній польській машині по 4-5 чоловік. Всі вони мають по дві пляшки української горілки і блокові цигарок „Мальборо”. На одному блоку „піднімають” до 50 євро прибутку. В день мотаються по 3-4 рази. Ще на під‘їзді до кордону з українського боку купа реклами польською мовою. Продають полякам бухло і цигарки. Те ж саме на польській території, але там продають українською вже для нас і будматеріали.
Перше, що вражає – Карпати з боку теперішньої Польщі. Ми в‘їхали в село Нижні Устрики Старо-Самбірського району, але тепер воно вже має назву Устішки Дольні Підкарпатського воєводства Панства Польського і то є різниця! Трава пострижена навіть на полонинах. Дороги, як скло. А водії, як зачаровані їхали за трактором по міжміській трасі 20 км/год і не обганяли, бо там була суцільна роздільна смуга! Після обпльованих, засмічених, роздовбаних українських доріг на Львівщині, у Польщі ми пережили реальний культурний шок.
Виїхавши на Краківську трасу ми побачили, що від Жешува до Кракува суцільний ремонт. Майже 180 км. В Україні нічого страшного, але у Польщі вони там усі виконують знаки і рухаються 40 км/год. От так ми і їхали в „колійці” 5 годин до Кракова. Стомився, як пес. Перед Краковом ми зупинилися в мотелі. Ціни помірні – 180 грн. номер за добу. Це включаючи сніданок.
Треба сказати, що вже на другий день ми згадали польську настільки, що вже не відчували дискомфорту від латиниці і не розуміли хіба деяких слів. У всякому разі у Кракові ми вільно спілкувалися з барменами і парківниками і навіть зуміли пояснити поліцейському, що ми туристи з України і хочемо виїхати на Дойчленд.
Краків – просто чудовий. Таким може колись буде Львів, якщо ми увійдемо до Євросоюзу. Хідники нібито вимиті з милом, Сміття немає і в помині. Перше питання, як платити за паркінг, розв‘язав чемний дядечко. Взявши з нас 6 злотих за годину під самим королівським замком, він хотів ще й подарувати карту міста, але ми чемно відмовилися. Квитанцію треба було покласти в машину під скло, бо евакуатори там є також.
Навіть важко сказати, що сподобалося більше Королівський замок чи място Жидовське. Мабуть таки останнє, бо там більше сувенірів, ресторанчиків і церков. Десь на підході до Ратуші раптово чуємо плаксивим-плаксивим нещасним голосочком: „Як тебе не любити, Києве мій”. Виявляється, то під будинком ридма-ридає на бандурі якесь нещастя у вишиванці. Дали дитині 2 євро пройшли 100 метрів і знову чуємо українською: „Розпрягайте хлопці коні”, але у дуже мажорному тоні. Підходимо, аж то два старих поляки у національних польських костюмах – він і вона. Він на акордеоні, вона на контрабасі наярюють. Поруч із задоволенням танцюють молоді поляки. Ну ясно цим ми дали 4 євро і розговорилися. Виявляється старий поляк з Білої Церкви. Одружився з полькою і переїхав до Кракова ще за глибокого совка. За його словами у Кракові люблять українських пісень. Тільки веселих.
Сіли в авто і поїхали на Німеччину. Але по дорозі трохи заблукали у місті. Зупинились біля першого поліціянта. Почувши, що ми з України, він засяяв, як електролампочка. Не зважаючи на наші вмовляння, для „друзів з Украйни”, він увімкнув мигалку і провів до самого автобазу. Між іншим ставлення до росіян набагато прохолодніше. На власні очі бачив сценку, коли російська туристка не могла допитатися скільки коштує сувенір. Здавалося б нонсенс, але полька вперлася і тільки „нє вєм, пані” і квит. Довелося побути перекладачем
Польський автобан після України просто супер, але в порівнянні з німецьким гірше.
(далі буде)
2006.09.21 | Мінор
Враження середнього класу. Або як я на авто Європу перетинав (2)
На польському автобані, де можна рухатися 130 км/год, ми мали єдину перевірку за всю поїздку. Нас зупинила поліція і вибачившись попросила сказати, з якою метою ми в Польщі і що веземо. „Цигаркі, водку маєте на продаж”, - поцікавився дядько у формі. „Так маю, - жартома відповів я, - Пан буде купувати?” Я пояснив, що везу друзям пляшку перцівки і купив пляшку знаменитого польського „крупніка”, а цигарки має „жонка”, бо палить. Він навіть не попросив показати, записав документи і побажав щасливої дороги.По дорозі в Німеччину ми хотіли побачити ще й Прагу, але не знали чи потрібна транзитна віза. Зрештою вирішили, що біля німецького кордону у Польщі до Праги найближче і ми нічим не ризикуємо. Гори Кірконош на кордоні вразили своєю дикою красою. Нібито й невисокі, найвища гора Сніжка лише 1500 м, але починаються просто з рівнини, а не як Карпати з повільних підйомів. Готелів на кожному кроці. Водоспади і ріки просто неймовірної краси.
На самій вершині перевалу на митниці сиділи чехи, про яких ми вже майже й забули. Побачивши, що ми з України, вони якось дуже недружньо почали розпитувати чи справді ми їдемо до Німеччини і чи не збираємося стати до роботи у Празі. Ми відверто розсміялися, бо не збиралися там працювати. Але без транзитної візи нас не пустили. „Їдьте до своїх полаків” – заявили на прощання мені. „А полаки вже мої? – здивувався я, „Дзенькаю бардзо, добже є!” Так ми знову опинилися в дружній нам Польщі, о 8 вечора у чужих горах на перевалі.
Клянучи на чому світ стоїть чехів, ми почали шукати готель. Але то виявився страшенно популярний курорт і "покоїв вольних" просто не було. Довелося спуститися вниз і під горами ми знайшли чудовий 4 зірковий готель з басейном за 220 грн. на ніч. У горах вразило, як поляки продавали гриби. Білі були викладені у чистеньких плетених лоточках і повернуті під нахилом до дороги на спеціальних підставках. Оскільки я затятий грибник, то ми зупинялися разів з п‘ять. Але не купували, бо їхати ще було довго.
Рано-вранці наступного дня ми приїхали на німецьку митницю побачивши довгочікуваний напис "Granica Panstva" . Пройшли просто чудово. Черги не було, німці чемно говорили по-польски, багаж ніхто не дивився, хоч на машині були українські номери і перед тим ми наслухалися різних казок.
Німеччина вразила довжелезним тунелем, автобаном і електровітряками на кожному горбі.
(далі буде)
2006.09.21 | jean-valjean
Re: Враження середнього класу. Або як я на авто Європу перетинав (2)
Мінор пише:> >
> на митниці сиділи чехи, про яких ми вже майже й забули. Побачивши, що ми з України, вони якось дуже недружньо почали розпитувати чи справді ми їдемо до Німеччини і чи не збираємося стати до роботи у Празі.
Від чехів дістається всім підряд і "раз на раз не приходиться".
> Рано-вранці наступного дня ми приїхали на німецьку митницю. Пройшли просто чудово. Черги не було, німці чемно говорили по-польски, багаж ніхто не дивився, хоч на машині були українські номери і перед тим ми наслухалися різних казок.
>
Черги немає, тому що в цьому їх ціль і полягає (на відміну від "хахлів", які її - чергу - ціленаправлено створюють, - див. мій допис вище в цій гілці) - якщо тільки утрорєються невеличка черга, тут же з"являється ще один прикордонник, який утворює ще одну живу чергу для більш швидкого пропуску автомобілів.
В мене особисто перехід кордону шенгенської зони займає 1,5-3 секунди, українського - мінімум 45 хвилин (це якщо моє авто на кордоні - єдине).
2006.09.21 | Мінор
Враження середнього класу. Або як я на авто Європу перетинав (3)
До речі про каву. У Польщі її заварюють просто у чайнику або чашці. Це називається по-польськи. Але на автобані було замало кав‘ярень, бо він був тільки недавно збудований і стара траса йшла десь північніше. В одній страшенно задрипаній польській забігайлівці, я зупинився щоб випити кави. Питаю кава нормальна є. Кажуть немає, але є якась «розпушона». Я починаю сміятись і з‘ясовувати, що ж так смішно зветься чи не «розчинна» кава. Поляк і собі тримається за живіт і перепитує, а що кава така важна стала, що її звуть «розчинна» (себто для великих чинів). Ліричний відступ щоб ще раз засвідчити як по-дурному з позицій однієї мови, хай і дуже близької, сприймати іншу.Німеччина зустріла противним дрібним дощем. Ми його звемо «мжичка».Автобан став слизьким, що на величезних швидкостях досить небезпечно. Одразу за Дрезденом у один бік було аж три смуги. По правій рухалися вантажівки на швидкості 130-140. По середній - інші на швидкості 150-170. Найбільш навіжені та мотоциклісти летіли по лівій смузі і їхню швидкість я б оцінив, як близько 200.
Замало не забув – ми заїхали у Дрезден. На щастя все було написане зрозумілою моїй дружині німецькою і заблукати було годі. Паркінг я знайшов під мостом Ельби, але ми не знали як за нього платити. Поставивши авто на вільне місце я зауважив чималу чергу німців, які кидали євро в автомат на стовпі. Як виявилось то був паркувальний автомат куди німці добровільно(!!!) кидали гроші, чесно (!!!) платячи за ту кількість годин, яку вони збиралися простояти. Ми теж чемно заплатили і квитанцію поклали під скло. До речі цей феномен «добровільної чесності» помітний ще у Польщі. На АЗС порядок такий – ви самі набираєте в бензобак стільки бензину, скільки вам треба і лише потім йдете за нього платити. Тобто з крану бензин завжди тече! Уявляєте скільки б ТНК по Україні збанкрутували б, якби запровадили такі правила?
Центр Дрездена просто чудовий. Ми засіли обідати у якийсь гарненький ресторанчик біля центрального кафедрального собору. Однак довго роздивлятись місто нам не дала злива, яка загнала нас до авто. Робити було нічого і ми поїхали на Мюнхен, де, втім також затримуватись не збиралися.
Автобани, як ви уже зрозуміли, це такі дзеркально рівні дороги, з правильним кутом нахилу на поворотах тунелями, мостами, у купою звукозахисних екранів у кожному місті, біля якого проходить дорога. Але найцікавіше це попередження. От підлітаємо ми до Нюрнбергу. За 5 км з‘являється напис «Нюрнберг – 5 км», такі ж позначки вас турбують за 2,5 км, за 2 км, за 1 км, за 500 м, за 400м, за 300 м, за 200 м, за 100 м і нарешті напис «Аутщосьтамтаке», тобто з‘їзд безпосередньо. Якщо ж ви з‘їдете помилково, то вже там буде резервний шлях, як повернутися на автобан. Це просто вражаюче! Але з часом звикаєш.
Окремо треба розказати про «придорожні кафе». Тобто «кафе», вони були б у нас – у ФРН це повноцінні ресторани німецької та інтернаціонльної кухні, де є туалет, кімната для пеленання малюків, туалет для інвалідів і багато такого про що я так і не дізнався. Вражають туалети. У нас такої чистоти треба пошукати. Часом на 2 поверсі Верховної Ради набагато брудніше. Тим часом у Німеччині це чи не єдине місце, де я почув «русскую рєчь». Російською говорили дві прибиральниці між собою, але до нас звертались ламаною німецькою. У самій кабінці чимало здивувала механічна рука, яка вилізла з унітазу, коли я з нього встав і почала діловито крутити кришку-стульчак, витираючи її від можливих мікробів. (далі буде)
2006.09.21 | Мінор
Враження середнього класу. Або як я на авто Європу перетинав (4)
Проїхавши за день щось близько 700 км по автобанах Німеччини ми почали серйозно замислюватись, а чи не заночувати під Мюнхеном. Однак наша справжня ціль італійська Верона була так близько, а тьотя-італійка, що вже приготувала купу українських вареників, була така переконлива, що ми вирішили не зважаючи на сутінки, форсувати Альпи. Точніше сказати б перевалювати Альпи.Альпи. Ці найвищі гори Європи магічно вабили до себе починаючи від самого Мюнхену. Перед кожною гірською системою є передгірська впадина, коли дорога повільно провалюється униз кілька кілометрів поспіль. Спуск у передгірську впадину Альп тривав кілометрів 30.
Я все переживав за австрійський кордон, який мав бути якраз перед в‘їздом у гори. Темніло. Ми летіли з усіма кілометрів 150 на годину і раптова зупинка могла створити аварійну ситуацію, тим більше я уже добряче стомився. Але дійсність перевершила всі сподівання. Поки я вдивлявся у далечінь, намагаючись завчасно помітити увімкнені аварійки, сигнал екстреного гальмування на автобані, дружина раптово запитала, що можуть означати білі хрести на чорних плакатах обабіч траси і обмеження швидкості до 130. На першій заправці-ресторані здогад підтвердився – ми були уже в Австрії. Кордон був позначений просто обмеженням швидкості до 130 км/год. Ми були в захваті від такого кордону!
Коли заправлявся, австрійка сказала, що це дуже розумно, бо на перевалі набагато дорожче. І справді через кілька десятків кілометрів ми її зрозуміли. Бак був повний. На вулиці вже була ніч і ми гнали по Альпах з величезною швидкістю. Дорога там піднімається на півтора кілометра вгору і майже не робить поворотів. Замість серпантинів-підйомів на перевалах – тунелі крізь гори, замість виснажливих спусків у долини – мости. До Італії ми нарахували понад щось із 25 тунелів і в два рази більше мостів. Так от піднімаємося ми майже непомітно, аж тут я зауважую повідомлення, що далі вже немає можливості розвороту. Ось тут і почалися заправки одна за одною. Але якщо внизу А-95 (Super) коштував 1, 27 євро, то на перевалі - у 10 разів дорожче 12,70! Ми були просто вражені.
На кордоні з Італією ми зупинились. Ми змушені були це зробити, бо в Італії капіталізм і за автобан потрібно було заплатити. Як на підземному паркінгу я натис на кнопку і отримав талон, де був відштампований час, коли я заїхав на автобан. Плата залежала від часу і відставні на дорозі.
Італійський автобан, який починається на кордоні тягнеться до Венеції, Мілану, Флоренції і до Риму. Верона була чи не найближче із великих міст. Від перевалу до Верони був суцільний спуск. Ми розуміли, що обабіч красивенні Доломіти, як тут називають Італійські Альпи складені із сліпучо-білого мармуру. Але побачити їх було годі, бо на дворі стояла темна південна ніч. Тим не менше автобан був добре освітлений на поворотах, мостах, тунелях та в інших складних місцях. Подумалося скільки ж аварій можна було б уникнути, якби у нас були так освітлені міжміські траси.
2006.09.22 | Мінор
Враження середнього класу. Верона (5)
ВеронаМісто досить велике – 500 000 чоловік. З‘їзд з автобазу платний – показуєш талон, який тобі видали на в‘їзді і тобі кажуть скільки платити. Не дуже довга дорога від перевалу (близько 160 км) обійшлася в 12 євро. Щоправда їхали ми не дуже швидко, щось близько 130 км/год, бо таки дуже стомилися. За той день ми виїхали з Польщі і приїхали у Верону, здолавши близько 900 км.
Верона має старовинний центр у римському стилі. Цей центр поділений величезним муром і ровом на дві частини. В кожній частині раніше була своя фортеця, але дотепер збереглася лише одна. Обидві частини воювали одна з одною. Я раніше ніколи не думав,що ворожнеча клану Монтеккі і Капулеті зайшла так далеко, щоб будувати окремі фортеці. Я так зрозумів, що врешті-решт перемогли Монтеккі, бо їхня фортеця тепер стоїть одна і там музей.
В центрі міста стоїть давньоримський цирк, який непогано зберігся. На відміну від Колізею у Римі, у Вероні цирк робочий – двічі на день там ставлять оперу. І 50 000 місць заповнені на кожну виставу. Місце у партері коштує 220 євро, у першому ярусі – 180 євро, на 2 ярусі, де навіть крісел нема і доводиться сідати на кам‘яні лави, підкладаючи подушечки – 25 євро місце. Вгадайте куди нас потягла тьотя мільйонерка? Правильно – на 2 ярус. Причому всі наші спроби самостійно оплатити білет і сісти ближче були марними – тьотя ж мільйонерка і вона ображалася
Біля цирку центральна площа, на якій люблять тусувати українські заробітчани. Щоб їм було приємніше побачити земляків, до опери я одягнув вишиванку і навмисно попросив карабінерів на конях сфотографуватися зі мною. Хлопці з радістю погодилися. Справа в тому, що наші нелегали панічно бояться карабінерів, які за розповідями страшні здирники і хабарники. Але хоч ми і ловили краєм вуха українську, до нас, на жаль, так ніхто і не підійшов.
На другий день ми пішли вештатися центральною частиною Верони і надибали там дворик і будиночок, де жила Джульєтта. Там стоїть пам‘ятник цій дівчині у повен зріст. Причому милі дівочі перса хоче помацати кожен, хто там буває. Чомусь люблять лапати саме праву цицьку, бо за легендою це приносить щастя в коханні. Як це часто буває пам‘ятник бронзовий, тому відполірована тисячами рук одна цицька золотом горить, а інша тьмяніє від зеленого окису міді. На стінах будинку тисячі і тисячі жвачок, на які наліплені записки-освідчення в коханні всіма мовами світу.
На вечір ми пішли у місцевий ресторанчик. Досить недорого, як на київські ціни. Вечеря на чотирьох обійшлася гривень у 150. Італійська кухня, як на мене страшенно не смачна. Макарони, піцци, спагеті і майже повна відсутність м‘яса. Я від цього страждав. Аж поки не повернувся до майже рідної м‘ясної Австрії. Але вино – яке там класне вино! І яке дешеве! Власне, буває різне. Але моє улюблене сицилійське за 2 літрову пляшку коштувало аж 4 євро.
Ціни – окрема історія. Такого дешевого італійського взуття я не бачив у природі. Плюнувши на митників я від жадібності купив собі класні кросівки за 120 грн., туфлі до костюму за 380 грн, і напівчобітки на осінь за 420 грн. Все – італійського виробництва і дуже класної якості. Дружині ми купили ще більше. Ясно, що всі ціни були в євро, я перевів по курсу на гривні. До речі бензин в Італії дорожче ніж в Австрії та ФРН – 1,35 євро/літр
2006.09.22 | Мінор
Враження середнього класу. Венеція (6)
ВенеціяДо Венеції ми поїхали поїздом. Точніше електричкою, яка бігає щопівгодини між Міланом і Венецією через Верону. Чистенька і дуже швидка. Спочатку довелося сидіти в проході на відкидних стільцях, пізніше звільнилося місце в купе. Двері в купе скляні. Там рівно шість місць. Підголовники опускаються, спинки крісел можна трохи нахилити. А тепер найцікавіше – швидкість цієї затрапезної італійської електрички ... 180 км/год. Порівняйте в Україні швидкісні поїзди рухаються аж на 120! На зупинках ми бачили німецькі двоповерхові поїзди. Кажуть вони не їздять – літають до 400 км/год.
У вагоні стоїть страшний гамір. Італійці тихо говорити не вміють у принципі, а з нами їхало кілька родин із дітьми. Дітки стомилися їхати вже понад годину з Мілану, а тому розляглися у проході просто на підлозі. Тож ходити доводилося обережно переступаючи дитячі тіла.
До Венеції доїхали за годину. Поїзд зупинився, бо попереду був тупик і великий канал. Ми купили білет на водний трамвайчик і зорієнтувавшись поїхали звісно ж на площу святого Петра годувати голубів. Нічого оригінального, але дуже захоплююче. Фотоапарат був червоний від знімків, я все намагався упіймати в кадр гондольєра. Але через кілька хвилин гондольєр упіймав нас і запропонував за 80 євро 40 хвилин катати по каналам міста. Оскільки він досить пристойно говорив по-англійськи, ми погодились.
Це було просто супер, повільно пропливати між середньовічних будинків у каналах, де в досить прозорій (як у Чорному морі під Одесою) воді було видно, як краб сидить на фундаменті сходів, що виходячи з будинку закінчуються десь під гондолу. Перед кожним поворотом гондольєр щось протяжно і досить гортанно кричав – то був сигнал іншим гондолам, що він випливає на перехрестя. Ці вигуки висять над Венецією фоном, як крики чайок над морем.
Пізніше ми звичайно ж купили прекрасну венеціанську маску (40 євро) і пішли в ресторан (60 євро). Мені повезло, бо замість піцци, я зміг замовити рибу з якимись макаронами. Біле вино було настільки ж смачним, наскільки і дорогим – 12 євро за фужер.
Наталці страшенно сподобався магазин дитячих товарів, де вона купила кілька іграшок малим і навіть портфель для старшого сина. В нього ми і запакували всі наші подарунки. У Венеції повно туристів, на перший погляд більше, ніж місцевих людей. Це було єдине місце за всю подорож, де ми чули українську мову.
Гондольєр розказав нам свої враження про туристів з різних країн. Найбільше йому не подобалися японці. „Вони такі педантичні, як німці, і вічно кудись спішать”, - пояснював він причини , - Нам їх присилають агентства і у них все розписано: о 10 гондола, о 10:45 – туалет, о 10:55 на площі Петра і т.п.” Німців він просто ненавидить, як і більшість італійців. „Якщо я припливаю на 3 хвилини раніше, вони або вимагають возити їх 3 хвилини, або віддавати гроші та штраф”, - обурювався бідака. А от найбільше він любить російських туристів: „То справжні мільйонери, беруть гондолу на 2-3 години, впиваються шампанським і все питають, чи можу я їх відвезти на найближчий пляж!”
Переповнені враженнями і десятками сувенірів аж надвечір ми сіли на поїзд і повернулися до Верони. (далі буде)
2006.09.22 | Мінор
Враження середнього класу. Гарда (7)
ГардаПриїхавши до Італії ми уже знали, що тут є свій невеличкий Байкал. Прісноводне озеро Гарда за формою справді нагадує Байкал і протягнулося на кілька десятків кілометрів між досить високими відрогами Альп. Ширина озера доходить до 20 км, водна прісна, глибина – кілька сот метрів. А довкола гори, кожна з яких заввишки з Говерлу. При цьому вода прозора і там плавають ось такенні коропи!
Але щоб ви уявили краще ту красу, маю сказати, що у Вероні температура повітря рідко опускалася нижче 27, а так трималася на позначці 35. А біля Гарди повітря було нагріте лише до 25, а на вершинах було так холодно, що треба було одягати светр.
Довкола озера кілька містечок між якими ходить паром і дуже-дуже дорогі вілли. Одна із них належить тітці і ми з задоволенням піддалися на її умовляння перепочити на озері. Треба сказати, що опиралися більше для годиться, бо день перебування у 4 зірковому готелі на Гарді коштує на рівні 5 зіркового на Мальдівах – 150 євро, а тут ціла вілла.
З самого ранку ми сіли на пароплав і в оточенні німців поїхали на другий берег у місто Лемоне. Німців було дуже багато. Таке враження, що ми виїхали з Італії закордон. Мені це подобалося, адже довкола були добродушні, домашні пики задоволених бюргерів, які так нагадували слов‘ян. Зі смаглявими італійцями нічого спільного, повірте.
Лемоне – курортне містечко з сотнею готелів, над якими нависли кілька кілометрові скелі. Причому це не гіпербола – гори над Лемоне скелясті і їхня висота від 1800 до 2300 м. Урвище практично вертикальне. Подумалося до першого землетрусу. Але будинки в містечку досить старовинні.
Лемоне славиться виробами з шкіри. Базарчики там досить дешеві і німці спеціально їдуть туди щоб накупити шкірянок, туфель та сувенірів. Тому по дорозі на наш берег кораблик нагадував „туристичний” автобус з українцями із Туреччини. Втім, я у ньому ніколи не був, але думаю, що там також багато пакетів з покупками.
Увечері пішли купатись. Але наважитись так і не змогли. Каміння таке гостре, ніби його хто спеціально колов. Без тапочок все одно що по коралам ходити. Між іншим це пояснюється тим, що на озері досить мало хвиль. Відповідно уламки скель, які постійно падають в воду, ніяк не обтесуються і лишаються гострими.
На вечерю тітка наприкінці поставила грубо нарізаний Пармезан. Ми б його не їли, але вона зашипіла, що ми сподобалися її чоловіку і він спеціально приніс той сир, то ми вже маємо їсти. Такий собі сир, маю сказати. Аж поки не дізнався про його ціну – 180 євро за кг. Виявилося то спеціальний сорт, який вони тримають лише для обраних гостей. Враховуючи їхню італійську економність я оцінив.
Про причини італійської економності треба сказати окремо. Я з подивом дізнався, що в Італії досить високі податки на нерухомість. За свій 300 метровий дім у Вероні тітка платить до 20 000 євро на рік. Окрім того вона платить за опалення 12 000 євро. За світло 8 000 євро, за воду 3 000 євро. Тому, коли вони ще не були багатими і жили на квартирі діти були привчені набирати лише пів ванни ледь теплої води. Світло по всьому дому вона вимикає і тепер.
Ще цікавіше з штрафами за порушення ПДД. Карабінери не ловлять порушників – порушення фіксують відеокамери. А потім власнику(!) авто (не тому хто був за кермом) приходить штраф кількасот євро. Так і це не все. Купуючи авто кожен італієць купує страховку. Чим більше порушень або аварій – тим вища страховка. Тітчина донька, наприклад, платить вдвічі більше ніж сама тітка, бо кілька разів поцілувала бампер передньої машини.
(далі буде)
2006.09.25 | Мінор
Продовження - Відень!
На ВіденьПісля 4 днів в Італії нам стало страшенно скучно і навіть боляче, що ми ось так марнуємо час. До Риму поїхати ми не могли. Справа в тому, що останні дні серпня величезний потік авто із Південної Італії намагається доїхати до Середньої Європи. Це повертаються з відпусток німці, північні італійці та австрійці, які їздили купатися на пляжах Палермо та Неаполя. На автобанах багатокілометрові пробки, які показували по всіх італійських телеканалах. Їхати в ці дні до Риму можна дуже легко, але нещасні 500 км назад перетворилися би на пекло. І ми поїхали не на Південь, а на Північ до Австрії.
Ми хотіли поїхати в австрійський Інсбрук, який знаходиться на півдорозі між Вероною і Мюнхеном і вже далі по Австрії на Схід до самого Відня. Але доля розпорядилася інакше. Виїхавши з Верони, ми повернули не на ту гілку автобану і через кілька десятків кілометрів побачили напис, що до Мілану залишилося близько 100 км. Довелося терміново розвертатися на Верону, бо Мілан у прямо протилежному боці. Так ми потрапили на автобан до Венеції і вирішили їхати до Відня через італійський Схід.
Знову Австрія, знову Альпи!
Італія промайнула за вікном авто за годину. Але як тільки закінчилися рівнини і почалися гори – нас прийняла австрійська земля. Ви маєте зрозуміти, що в Австрії на кожному кроці відчуваються наші слов‘янські корені. Ні-ні та і побачиш в горах церкву з православними куполами. Але найголовніше це кухня і самі австрійці. У першому ж австрійському ресторані ми зрозуміли, що майже вдома. На відміну від макаронної Італії тут можна було з‘їсти милі українському серцю: ковбаски, сосиски, свинячий ескалоп, свинячу відбивну, біфштекс, котлети (!) і навіть 3-4 види картоплі. І зовсім-зовсім жодних макаронів! Люди стримано-ввічливі. Ніхто не репетує, голосно не говорить і не спішить. Ніхто не вимахує руками. Але в порівнянні з Італією, дуже дороге вино. Буквально 10-15 євро за пляшку. Хоч нам киянам навіть таке дорогим не здавалося.
Автобан трохи гірший, як у Італії, але вдвічі кращий, ніж у Польщі. Але найголовніше гори! Ми не встигали їх роздивитись, хоч і проїхали по Альпах від самої Італії і до Відня майже 400 км. Тунелів нарахували 32 і трохи більше мостів. Десь через 100 км від італійського кордону ми зупинились біля прекрасного високогірного озера, яке кілометрів на 20 розляглося на висоті близько тисячі метрів. Якщо ми коли-небудь назбираємо грошей на відпочинок в Європі, хочу поїхати саме туди.
Надвечір ми вже були біля Відня, але до самого міста не поїхали, розуміючи, що готелі там наддорогі. Ми зупинилися на в‘їзді, у мотелі, за 4 км від столиці. Вартість хорошого номера за ніч – 80 євро, сніданок не входить. Рано-вранці наступного дня ми виїхали в освоювати наш давній імперський центр.
Як розібратися, де центр у місті-мільйонері, коли автобан тільки в одному напрямку має 8(!) рядів? Виявляється достатньо мати мінімальні знання з географії і рельєфу. Всі знають, що по центру Відня тече Дунай. А річка завжди там, де долина, тобто де нижче. Так ми і їхали о 8 ранку по ще сонному Відню, шукаючи спуск униз. Проблему паркінгу вирішили просто – знайшли підземний. Справа в тому, що у підземному паркінгу ви гарантовані, що заплатили правильно і вашу машину евакуатор не забере.
Австрієць, черговий по паркінгу, нам пояснив, що звідти можна вийти у метро, на вуличку біля самого імператорського палацу, в інший паркінг і ще у десяток місць. Цікаво, що навіть у метро вели звичайні, нічим не примітні двері, за якими треба було сідати на ліфт. Але ми обрали напрямок до імператорського палацу.
Ще одна хитрість. По дорозі ми зустріли японців, які мали у руках карту Відня. За ними й пішли. Розумні азіати вивели нас просто на пам‘ятник Моцарту. Уявіть собі площу Майдану Незалежності помножену на 5. На ній розташувалися імператорський палац, типово німецький акуратний парк і десятки різних пам‘ятників. Довкола старовинний центр, забудови 18-19 сторіччя. Хоч нам показували ресторани, що працюють ще з 15 сторіччя!
Розуміючи, що ми не зможемо і за день обійти всю цю красу, ми взяли візника, сіли на відкриту бричку і поїхали старовинним містом під цокання кінських копит. Коштувало це задоволення 60 євро.
Після поверхневої екскурсії містом ми пішли до музею принцеси Сісі. Нескінченна анфілада кімнат, де виставлені сукні і коштовності тієї „дринзі” досить стомлюють. Однак цікаво було побачити громадську приймальну цісаря Франца Йосипа, де він уже в 19 сторіччі раз на тиждень особисто проводив прийом громадян. Навіть розуміючи що то все „галімий піар”, треба віддати належне освіченому монарху, який думав і про таке. На прийом до цісаря був вільний запис ну і звичайно ж, величезна черга. Я не чув нічого подібного про російських царів, але, можливо, я надто погано знаю російську історію. Втім, демократичний український Президент прийом громадян особисто не проводить, хоч Україна і набагато менша за колишню Австро-Угорщину.
Костюми всіх народів Імперії були представлені у музеї на воскових фігурах. „Наші” були в типовому одязі Галичини. Цікаво, що попри етнічний стиль, одяг був міським. Це відчувалося по багатьох елементах і, на мій погляд, свідчило про повагу Відня до провінцій, роль яких не зводилася до сільського придатку. Знову ж таки, не зважаючи на весь пафос з яким росіяни говорять про Україну, ні в Санкт-Петербурзі, ні у Москві я ніколи не бачив виставки етнічного одягу народів Російської Імперії.
Перебування у Відні співпало з днем Незалежності України і я отримав десятки СМС повідомлень. Подумалося, як добре би жила Україна, якби у нас не було Жовтневого перевороту і Росія програла першу світову війну...
Прощаючись з Віднем ми побачили прекрасний старовинний палац парламенту і „впали” десь поруч у ресторан насолоджуватись віденською кавою. Кава у тому місті особлива – навіть у кафетерії при дорозі вона, ніби якась густа. Я так і не зрозумів - може там є шоколад, а може просто її міцність разів у 5 більша, ніж п‘ємо ми, але після неї таке враженні, що ти випав літр „Ред булл”
Додому
Від Відня до Ужгороду ледь більше 400 км через Словаччину. А до словацького кордону від столиці Австрії всього 40 км. Розуміючи, що і там у нас можуть попростити транзитну візу, ми все ж таки вирішили ризикнути і поїхати на Братиславу. Втім, набагато чемніший від свого чеського колеги словак, все одно відмовився нас пустити. Нас відіслали до Посольства Словаччини у Відні і пообіцяли, що транзитну візу дадуть „задарма”. Однак ми вирішили ще раз побачити Австрію і поїхали через Німеччину на Польщу в об‘їзд Чехії, такої негостинної до українців.
(далі буде)
2006.09.25 | Shooter
Re: Продовження - Відень!
Мінор пише:>
> Додому
> Від Відня до Ужгороду ледь більше 400 км через Словаччину. А до словацького кордону від столиці Австрії всього 40 км. Розуміючи, що і там у нас можуть попростити транзитну візу, ми все ж таки вирішили ризикнути і поїхати на Братиславу. Втім, набагато чемніший від свого чеського колеги словак, все одно відмовився нас пустити. Нас відіслали до Посольства Словаччини у Відні і пообіцяли, що транзитну візу дадуть „задарма”. Однак ми вирішили ще раз побачити Австрію і поїхали через Німеччину на Польщу в об‘їзд Чехії, такої негостинної до українців.
Треба було через Мадяри вертатися. Там віза непотрібна - подібно як у Польщі.
2006.09.27 | Мінор
Продовження: "Знову у Дойчланді"
Ви коли-небудь пробували розігнати запорожець до 110 км /год ? Ну тоді ви приблизно уявляєте, що таке міська машинка Матрікс-Хенде на швидкості 160. Біда в тому, що повільніше їхати не давали ті, хто поруч. Точніше був вибір: або 160 у лівій смузі, або 120 у правій. Дорога додому була досить виснажливою.Але ми не забували дивитися і дивитися щоб запам‘ятати те, чого немає у нас. Австрія пролетіла за 4 години, Німеччина почалася значком „Дойчленд” і вже звичним обмеженням до 130 км/год на кордоні. Не доїхавши до Зальцбургу 25 км ми повернули на Північ і пішли по автобану практично паралельно знаменитому Чеському лісу, який росте на кордоні і про який я колись багато читав.
Вечоріло. Починав накрапати противний дощик, перетворюючи поверхню дороги на ковзанку. Ми виїхали на якийсь другорядний баварський автобан, на якому зустріли тільки один ресторанчик, де можна було б випити кави. Але всі негаразди компенсував Дунай, який блискучою рибиною вигинався під мостами разів зо п‘ять. Майже кожного разу ми гальмували і навіть зупинялися щоб побачити найбільшу річку Європи у її середній, ба, навіть верхній течії.
Уявіть собі - криваво-червоне сонце повільно опускається з верхівки костьолу зливаючись зі срібно-рожевою поверхнею дунайської води в оточенні пагористих берегів. Я чи не всоте пошкодував, що не є художником, бо фотоапарат просто відмовлявся фіксувати цю надвечірню красу. Доречно згадалися всі українські пісні про Дунай: "Янчику поплинь по Дунайчику", "Дунаю-дунаю, зимна буде твоя вода у тебе на краю","Дунаю-дунаю, бистра вода в тобі", "Ой хмариться-туманиться, дрібні дощі йдуть" і таке інше.
Ніч на автобані принесла справжню втому. Навіть не знаю чому так сталося – іншими днями ми проїжджали набагато більше. Ми зупинилися біля ресторану, пошкодувавши, що там відсутній мотель. Ледве я припаркувався, як до машини буквально кинулася якась пристойно одягнена жінка, яка почала показувати малюкові наші номери, щось швидко пояснюючи по-німецьки. Я все зрозумів і чемно привітався: „Добрий вечір, Ви також їдете додому?” „Так ми вже майже приїхали, ми тут поруч живемо, - відповідала вона, - Я так давно не була на Батьківщині, до речі познайомтесь – ось мій чоловік”. З салону Омеги вилізла справжня гора з м‘язів і чималого пуза і приязно посміхнувшись мовила „гутен так”. На тому ми роз‘їхалися в різні боки, точніше ми пішли випити ще півлітра рідкої німецької кави.
Через 50 кілометрів майже доїхавши до Нюрнберга ми зрозуміли що зупинятися таки треба. Але всі паркінги до того часу були вже запаковані вантажівками і треба було шукати готель. Плюнувши на автобан я звернув до першого містечка, яке трапилось по дорозі. По нашим міркам то було майже село, тисяч на 2 мешканців, але на заправці нам сказали, що там є готель.
Це було глибока-глибока німецька провінція і англійську там знало небагато людей. Але навіть без знання англійською о 23:00 молоді німецькі хлопці сіли на авто і довезли нас просто до готельних дверей. Двері були відкриті, але світло не горіло і в середині нікого не було. На мій вигук „ени бади гоум” знадвору вийшов старий німецький турист, який німецькою пояснив, що рецепція в іншому корпусі. На рецепції також нікого не було.
Лише через кілька хвилин ми знайшли ... поварів, які закінчували мити посуд. Вони і розштовхали якогось заспаного хлопця, що трохи говорив по-англійськи. Номер коштував 50 євро, але портьє не хотів брати гроші, мовляв, вранці заплатите. Коли ми нарешті заплатили, дав нам 2 ключі, запитавши, як мене звати. На цьому формальності скінчилися, жодного паспорта ніхто брати або дивитись не захотів.
Номер був просто супер, особливо для тих, хто дуже хотів спати. Замість ковдри – німецькі перини. Повітря таке, ніби там з півроку ніхто не був. Але нам було все-одно. Особливо порадували ванна, біде і гаряча вода.
Ми виїхали о 6 ранку, бо хотіли до ночі добратися до України. Хто б мені тоді пояснив, що додому було їхати ще 1100 км. Закривши номер і відкривши готель (ключ від готелю нам також дали) ми вирвалися знову на автобан.
Німеччина промайнула, як солодкий сон. На під‘їзді до рідної слов‘янської Польщі нас вразили вказівники на неіснуюче місто Бреслау, щоправда згодом з‘явилися пояснюючі написи „Wroclaw”. Справді, столиця Нижньої Сілезії ще зовсім недавно протягом віків належала до німецьких земель.
З Дойчланду нас випустили так само легко, як і впустили. До речі незважаючи на різницю цін, у більш дешевій Польщі ми не побачили черги німецьких бариг, які хочуть заправити більш дешевий бензин.
Переїхавши до Польщі якийсь час ми мусили забути про автобан. Але навіть звичайна міжміська траса, яка була вщерть заповнена автомашинами, за рівністю поверхні була на рівні найкращих українських „автобанів”.
Кілометрів через 20 польською землею я побачив двох жіночок, що продавали білі гриби. Як виявилось досить дешево, як на наші ціни – по 30 грн за кілограм, звичайно ж у злотих. Ну польської валюти в мене не було я і запитав чи візьмуть 100 євро. Та до якої я підійшов не знайшла стільки здачі, але здача була у сусідки. Я вже був перейшов до неї, аж тут торгівка вчепилася іншій у волосся і заволала диким ревом: „Відьма! Ти всіх моїх покупців відбиваєш”. Грибів я не купив, але на душі полегшало – відчувалося я уже вдома!
(Далі буде)
2006.09.27 | Мінор
Польща по дорозі додому - закінчення
Польща по дорозі додому - закінченняПеред виїздом на автобан є таке польське містечко Болеславець. Я вже десь чув про знаменитий фарфор, який там виробляють і побачивши магазин для дороги ми вирішили зайти. Що вам сказати – нічого подібного ні у нас, ні в Росії не роблять. Посуд був покритий блакитним орнаментом, легкий і дуже різноманітний. Ми набралися, як дурний в торбу на 850 злотих. То були тарілки глибокі, тарілки мілкі, чайник, чашки, глечик для молока, супниця, кухля і навіть фарфоровий підсвічник. Все це купувалося у роздріб і в Україні, я вже перевірив, коштувало б удвічі дорожче.
За кілька кілометрів побачивши ресторанчик ми зупинилися пообідати. Звичайно ж я попросив поради, що є найбільш польського у меню. Мені запропонували полядвички, але я віддав перевагу свинячому стегну – хотів подивитися, як поляки готують таке досить жорстке м‘ясо. Знаєте досить цікаво – підсмажений тонкий свинний стейк поливається дуже смачним білим соусом з білих грибів. Але на відміну від української кухні, м‘ясо було більше проварене, ніж підсмажене. Тобто його напевне смажили закриваючи кришкою сковороду. У нас практикується трохи інший спосіб. На перше ми взяли капусняк з білими грибами і це було майже, як в Україні. Віддавши належне польським наїдкам ми рушили далі.
Ніколи не думав, що дорога по Польщі буде такою довгою. Ця порівняно невелика країна (як менша половина України завбільшки) досить мальовнича і цікава, коли не поспішаєш, але досить виснажлива, коли треба їхати швидко. Перед Краковом автобан закінчився і ми влетіли у велетенську пробку. За польським звичаєм ніхто не змінював рядності руху і це нам трохи допомогло. Я пірнав у кожну дірку, постійно перебудовуючись. В результаті такого звичного для нас автомобільного слалому, ми рухалися трохи швидше за інших. За Краковом якраз там, де починається ремонт дороги нас застав вечір і ніч. Але ми вирішили ризикнути і поїхали в об‘їзд ремонту на Південь, у гори, на Новий Сонж.
Чим більш ставало темніше, тим більше дорога піднімалася вгору, де починав падати досить рясний дощ. Ми все заспокоювали себе, що на ремонтованій дорозі, з якої ми звернули на Південь ще гірше. Тим часом для мене йшла 15 година за кермом. Звичайно ж треба було зупинитися на ніч, але я тішив себе думкою, що уночі на митниці черги майже не буде і треба їхати далі.
За Новим Сонжом дорога перетворилася на типову карпатську дорогу. Навіть місцями було типове українське роздовбане покриття. От тільки водії вперто дотримувались швидкісного режиму, тому рухались ми то 90, то 60 км/год. О першій ночі ми нарешті добралися до дуже гарненького містечка Санок біля самого українського кордону і ... заблукали в ньому. На щастя по дорозі трапився поліцейський патруль. Поліцейські, хлопець і дівчина, чемно вийшли з машини, показали дорогу і навіть пропонували провести по місту. Мене вразило, що у нас ніхто не перевірив документи лише передали по рації, що їдуть українці, які шукають митницю і збилися з дороги, тому, мовляв, „просіме” усіх домогти.
О другій ночі ми приїхали через Устішкє Дольні на митницю „Крощенко” і побачили величезну чергу польських машин. Напевне я таки добряче хотів спати, тому пристроївся черзі у хвіст. Насправді можна було сміливо їхати поза чергою, показувати хлопцям на митниці посвідчення журналіста і вимагати зеленого коридору. Натомість ми 2 з половиною години простояли у черзі польських бариг.
На митниці нас затримали на 10 хвилин. Цікаво вели себе поляки – молоді хлопці-торгівці в кращих традиціях Києва намагалися вже на митниці вискочити попереду моєї машини, поки я спав. Але в нас же була столична закваска, а вони якісь там провінціали „Підрізати” киян, які звикли все життя воювати за місце у довжелезних київських пробках – то не реально. Коли до мого бамперу залишилось 2 см, поляк змушений був відмовитись від спроб пролізти поза чергою. Хоч тут наша азійська виправка нам допомогла.
Полька на митниці довго обнюхувала моє авто і допитувалась чи пан справді його купив не в Польщі. Переконавшись, що авто таки з київського автосалону (у мене виявився договір купівлі-продажу, який валявся у бардачку) пані відчепилася. А в українських митників питань узагалі не було.
Батьківщина зустріла вищербленими дорогами, дешевим бензином і копійчаним мобільним зв‘язком. За 20 км ми були уже в дома у Старому Самборі, де впали спати до самого вечора. Останній перегін по Європі тривав 25 годин, за які ми проїхали 1100 км і простояли у черзі на митниці близько 2,5 годин.
Кінець
2006.09.22 | Shooter
Re: Враження середнього класу. Венеція (6)
Мінор пише:> Венеція
>
> На зупинках ми бачили німецькі двоповерхові поїзди. Кажуть вони не їздять – літають до 400 км/год.
Дещо перебільшеною Двоповерхові однозначно не найшвидші - це ті ж "електрички". Найшвидше ж поїзди їздять в Європі десь до 220-250 км/год.
2006.09.22 | Сергій
Re: Враження середнього класу. Венеція (6)
Неправда, найшвидші в Європі поїзди їздять у Франції - TGV по континенту та Eurostar до Британії швидкість до 350 (може й вище), правда ціни кусаються, літаком ледь не в 5 раз дешевше.2006.09.23 | Shooter
Re: Враження середнього класу. Венеція (6)
Сергій пише:> Неправда, найшвидші в Європі поїзди їздять у Франції - TGV по континенту та Eurostar до Британії швидкість до 350 (може й вище),
Гм...Ви їздили? Я їздив Thalysom - максимум було 220. TGV та Євростар - з тієї ж опери.
І з першоджерел:
http://www.eurostar.com/UK/be/leisure/about_eurostar/company_information/faster_journey_times.jsp
Eurostar trains have the capacity to operate at a maximum speed of 186 miles per hour or 300 km per hour on the UK high-speed line and the high-speed lines in France and Belgium.
Крейсерська стандартна швидкість - все тих же 200-250 км/год
>правда ціни кусаються, літаком ледь не в 5 раз дешевше.
То Ви теж загинаєте. Навіть якщо купуєте перед від'їздом - ціна порівняна з ціною "середнього рівня" авіалінії. Якщо купуєте наперед - то відчутно дешевше.
2006.09.22 | Shooter
C'mon
>Як виявилось то був паркувальний автомат куди німці добровільно(!!!) кидали гроші, чесно (!!!) платячи за ту кількість годин, яку вони збиралися простояти. Ми теж чемно заплатили і квитанцію поклали під скло. До речі цей феномен «добровільної чесності» помітний ще у Польщі. На АЗС порядок такий – ви самі набираєте в бензобак стільки бензину, скільки вам треба і лише потім йдете за нього платити. Тобто з крану бензин завжди тече! Уявляєте скільки б ТНК по Україні збанкрутували б, якби запровадили такі правила?І одне, і друге - приклади, скоріше, "напівпримусової добровільности". Бо, з одного боку, якщо Ви маєте змогу заплатити з заробленого - не будете красти. З іншого - якщо не заплатити на стоянці чи на автозаправці, існує досить високий шанс що доведеться платити суттєвий штраф.
P.S. Є, звісно, на "Захід від річок Уж та Сян" приклади і "повної добровільности"
2006.09.22 | Shooter
От же ж... неграмотний середній клас. ;)
Мінор пише:> По дорозі в Німеччину ми хотіли побачити ще й Прагу, але не знали чи потрібна транзитна віза. Зрештою вирішили, що біля німецького кордону у Польщі до Праги найближче і ми нічим не ризикуємо. [...] На самій вершині перевалу на митниці сиділи чехи, про яких ми вже майже й забули. Побачивши, що ми з України, вони якось дуже недружньо почали розпитувати чи справді ми їдемо до Німеччини і чи не збираємося стати до роботи у Празі. [...] Але без транзитної візи нас не пустили. [...] Клянучи на чому світ стоїть чехів, ми почали шукати готель.
А зателефонувати перед виїздом в чеський консулат - не годен?
Доречі, чи то з 1 жовтня 2006, чи то з 1 листопада 2006 Словаччина і, якщо не помиляюсь, Чехія не будуть вимагати транзитну візу за наявности шенгенської.
2006.09.22 | Мінор
То вони після нашої поїздки, блін
Розумієш ми виїхали похапцем. До консуляту я дзвонив, але там не брали трубку і ми вирішили перевірити на практиці. Ми ж гуляти їхали, а не на роботу.2006.09.22 | stefan
на форумі "Культура" є гілка "Мандрівники"
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_culture&key=1156310369&first=1158872847&last=1157359827там воно більше "в тему".
...
Я поставив там лінки на Мінора та "головну" статтю.
***
А чи не час відкрити окремий Форум "Мандрівники?"
Може зробимо опитування?