09/20/2006 | Михайло Волошин

Кілька тижнів тому з Москви приїздив мій давній знайомий. Його з повним правом можна вважати середньостатистичним москвичем. Сам він родом з України (в Москві, здається, корінних жителів менше, ніж тих, хто переїхав до неї вже в свідомому віці). Дружина теж наполовину українка (мама з Одеси). В Москву вони перебралися перед самим розвалом Союзу – тобто повноправні громадяни Росії. По московським міркам мають дрібний сімейний бізнес. Тобто бізнес, достатній для того, щоб забезпечити нормальне існування сім’ї в одному з найдорожчих міст світу. Проте – не більше. Хороший рівень інтеллекту – таких ще за часів Союзу Москва переманювала з усії його кінців. Політикою не цікавиться.
Я так докладно все описав, щоб було зрозуміло, що його дійсно з повним правом можна назвати пересічним москвичем. Цього разу, на диво, у нас з ним не було ніяких ні політичних, ні філософських суперечок. Проте, оскільки мене політика цікавить, я все ж спитав про його погляди на певний ряд речей з цієї області. В будь-якому разі, навіть коли людина не цікавиться політикою, існує певна добірка якихось поглядів, вподобань чи думок, які формують фон, на якому вже сприймається повсякденне життя. Саме цей фон мене і цікавив. Тому я задав йому ряд питань, по яких просто попросив висловити своє відношення.
Він чесно попередив, що частина відповідей буде просто офіційною чи неофіційною позицією кремля, яка достатньо його влаштовує для розуміння, щоб не виробряти власну позицію. Інша частина є його власними поглядами, які навіть можуть розходитися з офіційною політикою. А дещо взагалі поза його увагою. Сам же я нічого не коментував, а був лише терпеливим та уважним до його відповідей Зрідка лише наводив додаткові питання, щоб почути відповідь саме на те, про що запитував.
Не знаю, чи зможе мене хто зрозуміти, проте загальна картина його відповідей мене шокувала. Я не буду нічого коментувати, а просто наведу їх у вигляді тез. Спробуйте розібратись самі.

На питання про загальну політику Росії: нарешті Росія почала відроджуватись і в неї з’явився чітко виражений політичний курс.
Відношення до Прибалтійських республік: ніяких претензій немає, проте на побутовому рівні є просте бажання дати по морді за їх по-дитячому нахабне відношення до росіян.
Про Середньоазіатські країни колишнього Союзу: Росії вони не потрібні і лише в тягість, проте самі вони слабкі і не в силах самостійно вирішувати свої проблеми, тому доводиться возитися з ними.
Про "обличчя кавказської національності": вони нахабні, заполонили всі ринки Москви і всім відомо, що будь-які кримінальні замовлення проходять саме через їх структури. Серед них своєю порядністю виділяються вірмени. Проте вони теж, оскільки кавказці, можливо і не зовсім справедливо розділяють з іншими погане до себе ставлення.
На питання про Грузію: через свою політику вона як держава вже не існує. Вона розпалась на Осетію, Абхазію...
Про відношення до непризнаних республік (Осетія, Абхазія, Придністров’є): більшість народу має право обирати, в складі якої держави їм знаходитися.
Про самовизначення Чечні: в Чечні вже проводився референдум і подавляюча більшість (більше 80 відсотків) висловились за перебування її в складі Російської Федерації.
Про Крим: складне питання, проте більшість повинна мати всі права.
Про українську політику: Росія ніколи не приховувала, що не сприймає помаранчевих.
Про уряд Януковича (на початок вересня): відношення поки що насторожені.
Про зимове відключення газу: сам факт поганий, проте а що було робити, коли Україна крала його?
Про Юлію Тимошенко: вона рвалася до влади, проте у неї це не вийшло. Зараз вона ніхто.
Про відносини Росії з Китаєм: нормальні і навіть покращилися – вперше за існування цих двух держав нарешті чітко визначені їх кордони.
Про ФСБ-шне минуле Путіна: з його приходом всі очікували репресій, як в 30-ті роки, проте нічого такого не відбулося.
На питання, що він думає про діяльність ФСБ в Росії: відповів, що про це взагалі не думає.
На питання про суд над Ходорковським: з неофіційних джерел відомо, що Ходорковський хотів продати Штатам стратегічні дані про запаси родовищ нафти і газу на території Росії. Поскільки офіційно доказати це було неможливо – його взяли за інше.
Відношення до конфлікту в Лівані: неоднозначне, хоча тероризм – це однозначно погано.

Звичайно, я багато про що не запитав, та й, певно, не все зараз згадав. Проте загальна картина виглядає такою, як я навів вище.