09/22/2006 | Олександр Франчук

Оце зараз, згадуючи раніше чи пізніше убитих українських політичних
і культурних діячів, виявилося, що серед відомих мені тих убивств,
авторство яких було встановлено - з досить таки давніх часів - я не знаю
жодного такого убивства, яке було б учинене не московськими спецслужбами.

А підозрілі передчасні смерті, починаючи принаймні з Петра Сагайдачного
і Богдана Хмельницького до сьогодні, дуже добре вписуються в ті шеренги
убивств, московське авторство яких точно відоме.

Деколи вбивці ставали відомими в результаті розслідування, проведеного
країнами, на території яких вони були вчинені - як, наприклад, убивство
Петлюри в 1926, а деколи - в результаті опублікування мемуарів виконавцем
убивства багато років по тому. Після багаторазової зміни осіб, само собою
на вершині московської державної ієрархії. Як це, наприклад, сталося
з убивством Євгена Коновальця в 1938 в Роттердамі, про авторство і спосіб
учинення якого стало відомо тільки після опублікування мемуарів виконавця
даного московського убивства, Павла Судоплатова, на початку 90-х років.

Однак, особливо показовими, особливо з точки зору розуміння процесів
гальмування розслідування усіх резонансних убивств, учинених протягом
останніх 15 років тут, на українській землі, є московські вбивства, вчинені
в 1957 і 1959 роках - Лева Ребета і Степана Бандери відповідно - а особливо,
звичайно, останнє з них, убивство Степана Бандери.

Не зупиняючись на самих цих убивствах, учинених агентом КГБ Богданом
Сташинським - інформація стосовно них в мережі є - розглянемо питання про
те, а яким же чином реагують московські вбивці на загрозу розкриття та
оприлюднення вчинених ними, на найвищому державному рівні, вбивств.

Отже, 12 серпня 1961 року, Сташинський з дружиною в НДР вислизнули
з-під нагляду КГБ.

На виявлення факту втечі, передачу повідомлення про це в Москву
та прийняття московського рішення на найвищому рівні про перекриття
можливих шляхів втечі цього безпосереднього виконавця вбивства
Степана Бандери, Сташинського, пішло кілька годин.

Цих кількох годин Сташинському вистачило, щоб встигнути перетнути лінію
розділу Західного та Східного Берліну.

Через якісь години чи хвилини по тому лінія була перекрита і вже зранку
наступного дня, 13 серпня 1961 року, була готова тимчасова, яка скоро
перетворилась в стаціонарну, всім відому бетонну Берлінську стіну.

Оскільки про вбивство Бандери і про втечу його вбивці, керованому
безпосередньо з Кремля - який пив шампанське з Хрущовим і Шелепиним -
тоді ніхто не знав, то громадськістю, звичайно що, були знайдені інші причини
для пояснення таких раптових, різких і, як на перший погляд, не зовсім
адекватно до поточної ситуації рішучих московських дій по зведенню
Берлінської стіни. Саме ті причини і наводяться за інерцією й досі.

Звичайно, що на цьому діло не могло так просто скінчитися. Попереду було
слідство і суд. Хоч воно суд був ніби як над Сташинським, але насправді
той суд був, усім це було зрозуміло, над його безпосередніми кремлівськими
керівниками.

І при тому, зауважимо, зовсім не над тими кремлівськими керівниками, які
залишились десь в минулому і на яких уже сміливо можна вішати усіх собак -
а над тими, які прямо зараз сиділи - в своїх кремлівських кабінетах.

Наявність потреби потурбуватися, і то негайно, про ліквідацію наслідків
усього цього досить таки очевидна, чи не так.

На фізичну ліквідацію самого джерела правдивої інформації про московських
убивць, тобто агента Сташинського в німецькій тюрмі, навряд чи покладались
надто великі надії. А невдалі інформаційні операції типу брехливих публікацій в
підлеглій московським убивцям пресі, чи прес-конференції різних московських
сексотів - вони лише тільки посилювали негативні наслідки даного величезного
витоку правдивої інформації про кремлівських убивць.

Отже, оскільки сам витік правдивої інформації, це було ясно, що зупинити не
вдасться, і навіть поставити навіть під маленький сумнів її правдивість теж
не вийде, то мабуть не залишалось більше нічого, аніж спробувати заглушити
резонанс від цього всього чимось іншим, але не менш серйозним.

І коли розглянути події, які трапилися під час проведення розслідування
московських убивств, виконавцем яких був Сташинський; під час суду над
Сташинським; і особливо негайно ж одразу, після винесення судового вироку -
тобто коли очікуваний резонанс стосовно злочинних дій московських убивць
мав бути найбільшим, то ми одразу ж побачимо так звану Карибську кризу,
розвиток якої (підготовка) відбувався паралельно зі слідством, а кульмінація
по часу точно співпала з винесенням вироку.

Невідповідність московських дій з розкрутки і гальмування Карибської кризи,
яка поставила світ на грань термоядерної війни, іншим тогочасним подіям
вже тоді усім впадала в очі: "Компромисс не удовлетворил никого. При этом
он явился особенно острой дипломатической неловкостью для Хрущёва
и Советского Союза, которые выглядели дающими задний ход в ситуации,
которую сами же и создали".
http://ru.wikipedia.org/wiki/Карибский кризис

Не доводиться сумніватися, що належні висновки на майбутнє з того
величезного московського проколу були зроблені - тобто, що тепер усі,
причетні до резонансних убивств, негайно фізично ліквідовуються.

Наприклад, доводилось бачити інформацію кілька років тому, що з вертикалі
керівників московських концтаборів, причетних до того табору, де в 1985
році був убитий Василь Стус, вже давно жодного не залишилося серед живих.

Що ж до безлічі резонансних відвертих убивств і несвоєчасних смертей
з сумнівними обставинами українських політичних і культурних, перш за все
масмедійних діячів останніми роками на українській землі, криваві сліди від
яких усіх ведуть прямо в Москву, Кремль, то треба відверто зізнатися, що їх
справжнє розслідування наразі повністю виключене, а повна безкарність убивць
і надалі цілком забезпечена. З огляду на величезну рішимість московських
убивць забезпечувати свій особистий вигляд ніби як нормальних людей,
не зупиняючись ні перед чим - будь-якими засобами.

Принаймні доти, доки Україна не стане дійсним учасником НАТО.

Олександр Франчук
http://www.geocities.com/olexandr