Уряд чи Президент – прогноз результатів протистояння
09/22/2006 | Мінор
З автоматичної та напівавтоматичної стрілецької зброї Кабінет міністрів найкраще обстрілювати з Маріїнського парку напроти. В цьому плані секретаріат Президента, який займає колишній будинок штабу округу часів царату і посідає панівну висоту, набагато захищеніший. Втім, якщо використовувати ракети "земля-земля", то будь-яка точка на владних пагорбах може потрапити під удар.
Таким міг би бути наслідок двовладдя, якби ми жили наприклад у Росії, де кожного разу з двох центрів влади виживає тільки один внаслідок кривавої бійні або й громадянської війни.
Тільки не в Україні – це не в нашій традиції. Можна не шукати у славній українській минувшині місцевих моцних польських магнатів, що могли послати подалі і свого короля. Можна не апелювати до часів цілковитого безладу під час громадянської війни, коли одночасно співіснував і Скоропадський, і Петлюра, і десяток отаманів, і робітничий уряд у Харкові.
Достатньо пригадати 1993-1994 рр., коли Іван Плющ практично утворив паралельний центр влади в парламенті, мимохіть реалізувавши принцип „Вся влада радам”, намагаючись утворити вертикаль через голів рад усіх рівнів. Це стало відповіддю на утворення президентської вертикалі Леонідом Кравчуком – так званих представників Президента у області та районі. Та й це відбувалося на тлі надання надзвичайних повноважень уряду Кучми у законодавчій сфері. Багато політиків добре пам‘ятає ті часи із власної практики. Декрети Кабінету Міністрів входили у протиріччя з Указами Президента, на тлі відсутності відповідних Законів Верховної Ради.
Саме в той час Борис Єльцин послав танки, вимагаючи розпуску Державної Думи. Саме тоді Альберт Макашов з кількома десятками автоматників розпочав на щастя невдалий штурм „Останкіно”. Але в РФ була лише загроза утворення другого центру влади, а в Україні в ті дні їх уже існувало аж три. І жодних пострілів та переворотів – темперамент не той.
Тож панове-українці, боятися нічого, не стріляли тоді, не почнуть і тепер. Але не менш серйозні наслідки протистояння Президента та Уряду обов‘язково будуть. Найперше це відіб‘ється на економіці. Президент уже сьогодні заявляє про свою незгоду з вибірковою компенсацією ПДВ, що може означати лише політичну корупцію уряду. Опозиція вже тепер критикує скорочення фінансування соціалки у бюджеті 2007 року. Спробуємо моделювати ситуацію.
Не отримавши достатніх важелів впливу на коаліцію, Наша Україна посилить опозиційний блок БЮТ. Відповідно опозиція остаточно зіпреться на можливості Президента, як глави держави, який продовжує керувати державними адміністраціями в областях та районах. Щоправда зверхність Президента, наприклад, для керівника Луганською адміністрацією тепер досить сумнівна. Демонстративне не візування Прем‘єром указу Президента для нього буде означати сигнал для початку тихого саботажу або і демонстративного спротиву.
Шукаючи природних союзників у протистоянні з Президентом, Прем‘єр неминуче прийде до необхідності більш тісного контакту з Головою Верховної Ради. Використовуючи свій блискучий тактичний талант, який значно перевищує інші людські якості, Олександр Мороз стане ключовим політиком у наступну добу. Саме він зможе іти на компроміси з Ющенком не ризикуючи зашкодити своїй популярності серед виборців. Саме до нього змушений буде дослухатися Янукович, не бажаючи втратити ключового союзника у цій тихій українській війні.
Основні політичні баталії розгорнуться довкола можливого повернення до президентської республіки завдяки рішенню Конституційного Суду. Це буде стимулювати „донецьких” взяти від життя все за якомога коротший термін перебування при владі.
На противагу, Мороз буде активно стимулювати проходження Закону про місцеве самоврядування, добиваючись виконання надзавдання – проведення виборів голів місцевих рад прямим голосуванням всіх виборців і утворення вертикально-інтегрованої системи: „Голова Верховної ради - голова обласної ради – голова районної ради”, яка могла б скласти конкуренцію системі „Президент-обласна адміністрація-районна адміністрація”. А для врахування владних інтересів Партії регіонів, кожен голова ради може стати головою виконкому і отримати повноваження виконавчої влади, підпорядковуючись виключно Уряду.
На практиці ж обрання голів рад голосуванням знизу може означати перенесення горизонтального протистояння на верхньому ешелоні влади у Києві на міжобласний рівень. Адже відомо, що різні регіони кардинально по-різному проголосували на парламентських виборах. Дайте реальну владу обраним обласним радам і невдовзі розкол країни станеться неминуче, якщо не де-юре, то вже точно де-факто. Але це лише політична загроза.
З іншого боку, лобістські урядові рішення, які увійдуть в конфлікт з указами Президента, (що будуть відбивати справедливі вимоги опозиції) принесуть до економіки реальне сум‘яття. Щоб зрозуміти, як це буває, достатньо згадати про Указ Президента Кравчука, який з‘явився, як грім серед ясного неба у квітні 1993 року і згідно якого (всупереч всім законам) до обігу було вкинуто кілька трильйонів купонів, що остаточно підірвало курс і так нестабільної української грошової одиниці.
Не менш парадоксальним було і рішення Кабінету міністрів під керівництвом Кучми про запровадження офіційного курсу купоно-карбованця у серпні 1993 року. Завдяки цьому суто лобістському кроку кілька наближених до влади структур отримали право купувати долари за низькою ціною. В той час, як інший бізнес користувався набагато вищим курсом Міжбанківської біржі. Результат відомий – в деяких товарних групах за 1993 рік ціни зросли в 10 000 разів, а загалом інфляція по країні сягнула кількох тисяч процентів.
Підсумовуючи можна прогнозувати, що обстрілу Кабінету міністрів або секретаріату Президента в найближчий рік ми не побачимо. Однак можемо стати свідками захоплюючої мильної опери, а точніше політичної гри, яка має відволікти нас від вимивання доходів з наших кишень.
Таким міг би бути наслідок двовладдя, якби ми жили наприклад у Росії, де кожного разу з двох центрів влади виживає тільки один внаслідок кривавої бійні або й громадянської війни.
Тільки не в Україні – це не в нашій традиції. Можна не шукати у славній українській минувшині місцевих моцних польських магнатів, що могли послати подалі і свого короля. Можна не апелювати до часів цілковитого безладу під час громадянської війни, коли одночасно співіснував і Скоропадський, і Петлюра, і десяток отаманів, і робітничий уряд у Харкові.
Достатньо пригадати 1993-1994 рр., коли Іван Плющ практично утворив паралельний центр влади в парламенті, мимохіть реалізувавши принцип „Вся влада радам”, намагаючись утворити вертикаль через голів рад усіх рівнів. Це стало відповіддю на утворення президентської вертикалі Леонідом Кравчуком – так званих представників Президента у області та районі. Та й це відбувалося на тлі надання надзвичайних повноважень уряду Кучми у законодавчій сфері. Багато політиків добре пам‘ятає ті часи із власної практики. Декрети Кабінету Міністрів входили у протиріччя з Указами Президента, на тлі відсутності відповідних Законів Верховної Ради.
Саме в той час Борис Єльцин послав танки, вимагаючи розпуску Державної Думи. Саме тоді Альберт Макашов з кількома десятками автоматників розпочав на щастя невдалий штурм „Останкіно”. Але в РФ була лише загроза утворення другого центру влади, а в Україні в ті дні їх уже існувало аж три. І жодних пострілів та переворотів – темперамент не той.
Тож панове-українці, боятися нічого, не стріляли тоді, не почнуть і тепер. Але не менш серйозні наслідки протистояння Президента та Уряду обов‘язково будуть. Найперше це відіб‘ється на економіці. Президент уже сьогодні заявляє про свою незгоду з вибірковою компенсацією ПДВ, що може означати лише політичну корупцію уряду. Опозиція вже тепер критикує скорочення фінансування соціалки у бюджеті 2007 року. Спробуємо моделювати ситуацію.
Не отримавши достатніх важелів впливу на коаліцію, Наша Україна посилить опозиційний блок БЮТ. Відповідно опозиція остаточно зіпреться на можливості Президента, як глави держави, який продовжує керувати державними адміністраціями в областях та районах. Щоправда зверхність Президента, наприклад, для керівника Луганською адміністрацією тепер досить сумнівна. Демонстративне не візування Прем‘єром указу Президента для нього буде означати сигнал для початку тихого саботажу або і демонстративного спротиву.
Шукаючи природних союзників у протистоянні з Президентом, Прем‘єр неминуче прийде до необхідності більш тісного контакту з Головою Верховної Ради. Використовуючи свій блискучий тактичний талант, який значно перевищує інші людські якості, Олександр Мороз стане ключовим політиком у наступну добу. Саме він зможе іти на компроміси з Ющенком не ризикуючи зашкодити своїй популярності серед виборців. Саме до нього змушений буде дослухатися Янукович, не бажаючи втратити ключового союзника у цій тихій українській війні.
Основні політичні баталії розгорнуться довкола можливого повернення до президентської республіки завдяки рішенню Конституційного Суду. Це буде стимулювати „донецьких” взяти від життя все за якомога коротший термін перебування при владі.
На противагу, Мороз буде активно стимулювати проходження Закону про місцеве самоврядування, добиваючись виконання надзавдання – проведення виборів голів місцевих рад прямим голосуванням всіх виборців і утворення вертикально-інтегрованої системи: „Голова Верховної ради - голова обласної ради – голова районної ради”, яка могла б скласти конкуренцію системі „Президент-обласна адміністрація-районна адміністрація”. А для врахування владних інтересів Партії регіонів, кожен голова ради може стати головою виконкому і отримати повноваження виконавчої влади, підпорядковуючись виключно Уряду.
На практиці ж обрання голів рад голосуванням знизу може означати перенесення горизонтального протистояння на верхньому ешелоні влади у Києві на міжобласний рівень. Адже відомо, що різні регіони кардинально по-різному проголосували на парламентських виборах. Дайте реальну владу обраним обласним радам і невдовзі розкол країни станеться неминуче, якщо не де-юре, то вже точно де-факто. Але це лише політична загроза.
З іншого боку, лобістські урядові рішення, які увійдуть в конфлікт з указами Президента, (що будуть відбивати справедливі вимоги опозиції) принесуть до економіки реальне сум‘яття. Щоб зрозуміти, як це буває, достатньо згадати про Указ Президента Кравчука, який з‘явився, як грім серед ясного неба у квітні 1993 року і згідно якого (всупереч всім законам) до обігу було вкинуто кілька трильйонів купонів, що остаточно підірвало курс і так нестабільної української грошової одиниці.
Не менш парадоксальним було і рішення Кабінету міністрів під керівництвом Кучми про запровадження офіційного курсу купоно-карбованця у серпні 1993 року. Завдяки цьому суто лобістському кроку кілька наближених до влади структур отримали право купувати долари за низькою ціною. В той час, як інший бізнес користувався набагато вищим курсом Міжбанківської біржі. Результат відомий – в деяких товарних групах за 1993 рік ціни зросли в 10 000 разів, а загалом інфляція по країні сягнула кількох тисяч процентів.
Підсумовуючи можна прогнозувати, що обстрілу Кабінету міністрів або секретаріату Президента в найближчий рік ми не побачимо. Однак можемо стати свідками захоплюючої мильної опери, а точніше політичної гри, яка має відволікти нас від вимивання доходів з наших кишень.