Толерантність ціною в національну гідність
10/02/2006 | Сергій Багряний
Цими днями світова громадськість відзначала 65 річницю трагедії в Бабиному Яру. Саме двадцяті числа вересня 1941 року стали відправною точкою масових розстрілів, що проводили німецькі нацисти проти мирних жителів міста Києва, запідозрених в антинімецькій діяльності, в’язнів Сирецького та Дарницького концентраційних таборів, активістів українського національно-визвольного руху. Нагадаємо: за різними даними, які наводять фахівці, у Бабиному Яру було винищено від 100 до 120 тисяч осіб. Оцінки щодо кількості жертв тої чи іншої національності зазвичай кардинально різняться. Зокрема, ізраїльські та американські вчені наголошують, що нацисти розстріляли в урочищі Бабин Яр від 80 до 100 тисяч осіб єврейської національності. Саме на основі таких неоднозначних цифр и зродився та поширився Світом міф про „голокост” (євреї це слово пишуть з великої літери) – геноцид проти єврейської нації, вчинений з боку німецьких нацистів. Звичайно, заперечувати факт масового нищення єврейства протягом Другої Світової війни ми не будемо – він мав місце, звірства по відношенню до східних євреїв (підкреслюю – до східних!) приховати таке не можна. Але чи повинно це виправдовувати відверту брехню з боку тих істориків, які вдвічі, втричі, а то і в шість разів намагаються штучно збільшити кількість жертв єврейського походження? Де взялися ці 100, ну нехай навіть 70 тисяч євреїв, розстріляних у Бабиному Яру, якщо навіть за максимальними оцінками німці в Києві з осені 1941 по осінь 1943 року розстріляли 150 тисяч осіб? Як виходить така сумнівна цифра щодо єврейських жертв Бабиного Яру, якщо населення в Києві на кінець 1941 року не становило і 400 тисяч осіб? Чому єврейські історики забувають, скільки євреїв-освітян, інженерів, військовослужбовців чи політпрацівників було евакуйоване з Києва восени 1941 року? Це лише один бік. А далі: українськими істориками встановлено, що лише чільних діячів Організації Українських Націоналістів числом понад 600 осіб було закатовано в Бабиному Яру. Встановлено також, що було тут знищено 10 тисяч циган, декілька тисяч радянських підпільників (українців, росіян, татар). А скільки було знищено простого українського люду? Тільки за спробу допомогти єврею врятуватися від кари німці присуджували розстріл! Де ж десятки тисяч українських жертв? Випарувалися чи, може, перейшли в число жертв єврейських?
Хтось назве такі закиди „антисемітизмом”, „ксенофобією”, „нацизмом”, але ми заперечимо: це – спроба осмислити реальний стан речей. Так, Бабин Яр – це трагедія і єврейського народу, хай навіть реальна цифра єврейських жертв становить лише 30 тисяч, як це зазначає, наприклад, професор В. Яременко, та все ж - це в першу чергу геноцид нашого, українського народу. Досі не розумію: жоден з чильників нашої держави не наважується вголос сказати, що Бабин Яр – це чергова страшна віха в історії нашого народу, геноцид нашого народу, що повага до решти націй, представники яких знайшли спочинок в київській землі, не повинна йти всупереч історичній правді та національним інтересам. Зараз, на жаль, все відбувається інакше: до нас приїжджають офіційні делегації з Ізраїлю, з США і нахабно заявляють, що, мовляв, Бабин Яр – це лише їхня, єврейська трагедія. Або циганська громада збереться на вшанування своїх жертв і так само почне голосити – це лише їх трагедія. Але вони, здається, забувають, на чиїй землі творилися звірства, забувають, яка нація є титульною на цій землі, яка нація понесла найбільше втрат у Другій Світовій війні, для якої нації найперше став трагедією Бабин Яр!
От і цього року приїхали до нас представники аж 55 країн, очікувався візит президентів Ізраїлю, Хорватії, Чорногорії. В „Українському домі” провели виставку „Дай мені жити”, присвячену подіям у Бабиному Яру, організували спеціальний Форум, присвячений проблемам антисемітизму та ксенофобії. Виступав Президент України Віктор Ющенко, який закликав до взаєморозуміння, взаємоповаги між різними народами, а також засудив вияви ксенофобії в будь якому її прояві. Золоті слова! Хочеться до них приєднатися, але попередньо зауважити: ксенофобські прояви легше унеможливити тоді, коли у титульної нації є самоповага. Як є самоповага – нація не дозволить собі притіняти інші нації, але й не дозволить „сісти собі на шию”. У нашої нації, на жаль, немає самоповаги. Ми й досі принизливо плазуємо перед іншими, відмовляємось від законного права на вшанування пам’яті жертв національних трагедій, чи відзначення національних свят. 26 вересня по телебаченню проскочила фраза, що українська сторона буде вимагати від Генеральної Асамблеї ООН офіційно визнати Голодомор 32-33 років актом геноциду проти українського народу. Хочеться запитати: а де ви були до сих пір, політики, дипломати ви наші? Взяли б ви за приклад хоча б тих же євреїв, які змогли „розвести” Німеччину на багато мільйонів (чи вже мільярдів?) доларів, „виставивши рахунок” німецькій нації за злочини купки дегенератів в особі лідерів Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. І це за злочин, масштаб якого, при всій повазі до єврейської нації, не йде у порівняння зі злочинами совітського режиму. Порівняйте-но: за надзвичайно завищеними даними євреї за роки Другої Світової війни втратили не більше 6 мільйонів осіб, українці лише з літа 1932 по осінь 1933 року – щонайменше 10 мільйонів.
Довідка для „гуманістів-пацифістів”: план тотального винищення єврейства під час війни насправді виконувався лише частково, під терор підпадали переважно євреї з країн Східної Європи та СРСР. Західне єврейство певний час активно співпрацювало з нацистами і навіть на перших порах фінансувало Гітлера. Російський публіцист Юрій Мухін припускає, що навіть маючи на руках план з остаточного вирішення „єврейського питання” гітлерівці йшли на контакт з сіоністами. Останні підтримували план Гітлера із виселення західних євреїв до Палестини. Такої ж думки дотримується і Хеніке Кардель, колишній офіцер Вермахту, автор книги „Гітлер – засновник держави Ізраїль”.
До речі! Остаточним вирішенням „єврейського питання” у гітлерівській Німеччині займалися: чистокровний єврей-вихрест Адольф Айхман, напів єврей Генріх Гімлер і напів єврей Рейнгард Гейдріх. Отак от!
Хтось назве такі закиди „антисемітизмом”, „ксенофобією”, „нацизмом”, але ми заперечимо: це – спроба осмислити реальний стан речей. Так, Бабин Яр – це трагедія і єврейського народу, хай навіть реальна цифра єврейських жертв становить лише 30 тисяч, як це зазначає, наприклад, професор В. Яременко, та все ж - це в першу чергу геноцид нашого, українського народу. Досі не розумію: жоден з чильників нашої держави не наважується вголос сказати, що Бабин Яр – це чергова страшна віха в історії нашого народу, геноцид нашого народу, що повага до решти націй, представники яких знайшли спочинок в київській землі, не повинна йти всупереч історичній правді та національним інтересам. Зараз, на жаль, все відбувається інакше: до нас приїжджають офіційні делегації з Ізраїлю, з США і нахабно заявляють, що, мовляв, Бабин Яр – це лише їхня, єврейська трагедія. Або циганська громада збереться на вшанування своїх жертв і так само почне голосити – це лише їх трагедія. Але вони, здається, забувають, на чиїй землі творилися звірства, забувають, яка нація є титульною на цій землі, яка нація понесла найбільше втрат у Другій Світовій війні, для якої нації найперше став трагедією Бабин Яр!
От і цього року приїхали до нас представники аж 55 країн, очікувався візит президентів Ізраїлю, Хорватії, Чорногорії. В „Українському домі” провели виставку „Дай мені жити”, присвячену подіям у Бабиному Яру, організували спеціальний Форум, присвячений проблемам антисемітизму та ксенофобії. Виступав Президент України Віктор Ющенко, який закликав до взаєморозуміння, взаємоповаги між різними народами, а також засудив вияви ксенофобії в будь якому її прояві. Золоті слова! Хочеться до них приєднатися, але попередньо зауважити: ксенофобські прояви легше унеможливити тоді, коли у титульної нації є самоповага. Як є самоповага – нація не дозволить собі притіняти інші нації, але й не дозволить „сісти собі на шию”. У нашої нації, на жаль, немає самоповаги. Ми й досі принизливо плазуємо перед іншими, відмовляємось від законного права на вшанування пам’яті жертв національних трагедій, чи відзначення національних свят. 26 вересня по телебаченню проскочила фраза, що українська сторона буде вимагати від Генеральної Асамблеї ООН офіційно визнати Голодомор 32-33 років актом геноциду проти українського народу. Хочеться запитати: а де ви були до сих пір, політики, дипломати ви наші? Взяли б ви за приклад хоча б тих же євреїв, які змогли „розвести” Німеччину на багато мільйонів (чи вже мільярдів?) доларів, „виставивши рахунок” німецькій нації за злочини купки дегенератів в особі лідерів Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. І це за злочин, масштаб якого, при всій повазі до єврейської нації, не йде у порівняння зі злочинами совітського режиму. Порівняйте-но: за надзвичайно завищеними даними євреї за роки Другої Світової війни втратили не більше 6 мільйонів осіб, українці лише з літа 1932 по осінь 1933 року – щонайменше 10 мільйонів.
Довідка для „гуманістів-пацифістів”: план тотального винищення єврейства під час війни насправді виконувався лише частково, під терор підпадали переважно євреї з країн Східної Європи та СРСР. Західне єврейство певний час активно співпрацювало з нацистами і навіть на перших порах фінансувало Гітлера. Російський публіцист Юрій Мухін припускає, що навіть маючи на руках план з остаточного вирішення „єврейського питання” гітлерівці йшли на контакт з сіоністами. Останні підтримували план Гітлера із виселення західних євреїв до Палестини. Такої ж думки дотримується і Хеніке Кардель, колишній офіцер Вермахту, автор книги „Гітлер – засновник держави Ізраїль”.
До речі! Остаточним вирішенням „єврейського питання” у гітлерівській Німеччині займалися: чистокровний єврей-вихрест Адольф Айхман, напів єврей Генріх Гімлер і напів єврей Рейнгард Гейдріх. Отак от!