Розбій на освітянській дорозі. (вкотре про міністра-соціаліста)/
10/02/2006 | толя дейнека
Замість передмови:
В одному з перших своїх інтерв’ю після призначення на посаду Міністра освіти і науки товариш Ніколаєнко сформулював свою позицію в майже біблейському стилі: “Я не буду виконувати роль поліцейського біля кожної школи чи вузу”. Майже: “Чи я сторож братові моєму?”
Та вже невдовзі з’ясувалося, що сторожа, себто, поліцейського треба ставити, перш за все, біля нового міністра.
Дія перша — як крали стипендії.
Ще не встигли соціалістичні сідниці тов. Ніколаєнка притертися до міністерського фотелю, як вибухнув скандал. З’ясувалося, що Міністерство директивним листом за підписом заступника міністра А.Богомолова від 01.07.2005-го року незаконно позбавило всіх без винятку студентів 4-го курсу стипендій за літо того року. Суми витрат на ці стипендії були заплановані в бюджеті, проте студенти їх не побачили. Не відшкодували їм вкрадене і наступного 2006-го року, хоча кошти на погашення так званих боргів теж були перераховані до бюджету Міносвіти.
Відомий правозахисник Олексій Плужников незаперечно довів, що горезвісний директивний лист порушив не лише законодавство, а й Конституцію України. Скандал вдалося вгамувати лише негайним звільненням шкодливого заступника міністра, однак і досі ніхто не дав чіткої відповіді: а куди ж, власне, щезли тисячі стипендій?
Дія друга — як Ніколаєнко збільшував кількість студентів-бюджетників і що з цього вийшло.
Відомо, що міністр-соціаліст обожнює вихвалятися тим, що він, мовляв, довів відсоток студентів, котрі вчаться державним коштом, до 50 чи навіть більше від загальної кількості вузівського контингенту. Не поспішайте витирати сльози розчулення. Рахункова палата з’ясувала, що як мінімум 2100 випускників-бюджетників минулого навчального року так і не втрапили на роботу до державного сектору економіки. Тобто, товариш Ніколаєнко, ймовірно небезкорисливо, вчить за державні гроші не тих, хто цього потребує, а діточок багатих родичів. У результаті — тільки за минулий навчальний рік ця благодійність Ніколаєнка влетіла державі в 17 мільйонів гривень, викинутих на вітер. Усього ж збитки в системі державних вузів за даними Рахункової палати склали за рік перебування Ніколаєнка головним освітянином аж 114 мільйонів бюджетних гривень.
Десятки і сотні мільйонів викидаються на вітер, державний сектор не одержує тисячі необхідних фахівців, а товариш Ніколаєнко не втомлюється триндіти про необхідність підвищення якості навчання у державних вузах.
Дія третя — міністр Ніколаєнко і профтехосвіта.
Чимало професійних освітян, зачувши про сумнівні подвиги свого міністра на вузівській ниві, знизують плечима: “А що ви чекали від колишнього директора ПТУ?”
З’ясувалося, що і з профтехосвітою у Ніколаєнка теж склалися криміногенні стосунки. Вже згадана Рахункова палата встановила, що за 2004-2005-й роки випуск фахівців у системі профтехосвіти перевищив держзамовлення на 15867 чоловік. У 2005-2006 навчальних роках знайшли тисячу зайвих петеушників, котрих теж готували у безробітні. Але державним коштом. Загальна сума збитків — 76 мільйонів гривень.
Дія четверта — як міністр Ніколаєнко втілює в життя програму соцпартії.
Як відомо, українські соціалісти вважають себе щонайпершими захисниками державного сектору. Передусім — в економіці. А що ж наш міністр-соціаліст? Вище ми згадували, як із його ласки минулого року державний сектор так і не дочекався 2100 випускників-бюджетників. Поїхали далі. Під час своєї затятої війни проти недержавних вузів і, перш за все, МАУП товариш Станіслав репетував, що, мовляв, оці от недержавні випускають забагато економістів та юристів, які потім не можуть знайти собі роботу. Тож геть недержавну освіту і хай живуть під’яремні державні вузи. Інформація до роздумів: минулого року (навчального, звичайно) рекордну кількість “зайвих” економістів та юристів наштампували саме ДЕРЖАВНІ вузи. При цьому на вітер було викинуто понад 250 мільйонів гривень! Чверть мільярда! Нічого собі — апетити.
І ще: під час уже згаданих наїздів на МАУП Ніколаєнко дорікав начебто незадовільною якістю навчання у деяких окремих філіях Академії. А тим часом ревізори Рахункової палати розкопали сенсаційний факт. Минулого навчального року два з половиною мільйони гривень бюджетних коштів Міністерство освіти перерахувало двом філіям ДЕРЖАВНИХ вузів , у яких не вчилося жодного студента.
Висновок Рахункової палати: загальні збитки, які зазнала держава в результаті повної непрофесійності міністра Ніколаєнка складають понад півмільярда гривень. За один нещасний навчальний рік!
Дія п’ята. Ніколаєнко і школи — то окрема пісня.
За минулий рік товариш Ніколаєнко закрив більше 70 шкіл з українською мовою навчання. В багатьох українських школах немає не те що комп’ютерів, а й підручників. У Криму, де українці складають 25 % населення, працюють, та й то в обстановці постійного терору і тиску, лише 7 українських шкіл. Натомість російські школи, особливо на Сході і Півдні України, завалені підручниками і посібниками, виданими не лише в Україні, а й в Росії — з відповідними текстами на адресу історії України та незалежності нашої держави.
Підручники — то особлива сторінка в історії освітянського розбою. З держбюджету 2006-го року на друкування шкільних підручників виділили 150 мільйонів гривень. Ніякого передбаченого законом тендеру Ніколаєнко не проводив. Кошти втрапили до “своїх” видавництв. У першу чергу — тих, що пов’язані з російським капіталом. Зміст та якість цієї, з дозволу сказати, продукції — то окрема тема.
Українські ЗМІ, посилаючись на надійні джерела, стверджують, що з вищезгаданих 150 мільйонів гривень щонайменше 30 мільйонів опинилися в кишенях керівників Міністерства освіти.
Однією з найгучніших піар-акцій міністра-соціаліста був так званий експеримент по впровадженню тестування випускників середніх шкіл. Результат — повний провал! Навіть підпорядковані і в усьому залежні від Ніколаєнка вузи відмовилися визнавати результати тестів на вступних екзаменах. Натомість грошей на цю непрофесійну аферу було витрачено чимало.
Дія шоста — як Ніколаєнко долає корупцію.
Суха інформація правоохоронних органів: середній розмір хабарів за вступ до престижних київських вузів зріс за часів Ніколаєнка до 15 тисяч. Доларів, ясна річ, не гривень же. За вступ на окремі спеціальності розмір хабара сягає вже 30 тисяч доларів.
Свого часу Міністерство освіти централізувало видачу дипломів і атестатів через спеціально створене підприємство “Освіта”. Щороку чистий прибуток від такої централізації — для керівництва Міністерства — складає не один десяток мільйонів гривень. Водночас в Інтернеті на кількох сайтах рекламується продаж… дипломів українських вузів будь-якого зразка. На справжніх бланках, з усіма печатками і за помірну ціну. Приїхали!
ОКРЕМА ТЕМА — ОЖИДОВІННЯ МІНІСТЕРСТВА І МІНІСТРА.
Про те, що наш товариш Ніколаєнко — не просто полум’яний інтернаціоналіст, а затятий юдофіл, уже давно всі горобці на даху Міносвіти цвірінькають. Втаємничений люд переконаний, що Ніколаєнко взагалі ходить одразу під двома урядами — тим, котрий від КПРС-2 (бо назвати його українським язик не повертається) і тим, котрий в Ізраїлі. Яскравий приклад — політичне кілерство Ніколаєнка проти МАУП на замовлення керівництва Ізраїлю. Та він і сам цього не приховує.
Проте, те, що сталося 5-го вересня цього року, виходить за межі, на жаль. Типового для певних українських політиків, “шабес-гойства”. Саме цього дня в умовах конфіденційності відбулася зустріч товариша Ніколаєнка з міжнародною делегацією представників європейського єврейства. До її складу входила Лаура Кларк — керівник спеціалізованої організації по вивченню і викладанню Голокосту і ще п’ять високого рангу чиновників-євреїв з Великої Британії, Нідерландів та Угорщини.
Про що йшлося на цій “тайній вечері”? Міністр Ніколаєнко відзвітував своїм юдейським зверхникам про пророблену ним роботу по боротьбі з так званим “антисемітизмом в Україні”. З вірогідних джерел авторам коментарю відомо, що шабес-гойство міністра-соціаліста дістало схвалення.
Головною темою переговорів стала проблема юдеїзації національної свідомості українських дітей та молоді. Себто — насильницьке переорієнтування підростаючого покоління з системи одвічних духовних історичних та культурних цінностей, притаманних нашому народу, на космополітичну бездуховність і рабське схиляння перед історією та мораллю світового єврейства.
Для практичної реалізації цієї підлої акції обрано так зване “викладання історії Голокосту в Україні” шляхом введення до навчальних програм усіх освітніх закладів — цитуємо — “теми “Голокост”, різних форм її викладання та позакласної роботи, спрямованої на усвідомлення уроків Голокосту”. Слід зауважити, що про людське око у офіційному звіті для службового користування згадувалося також “Голодомор та інші геноциди”. Але виключно один-єдиний раз — і то в контексті вторинності цих трагедій на тлі винищення єврейства. В подальшому на переговорах ішлося виключно про реалізацію юдейського проекту забамбулення свідомості наших дітей.
Наголошуємо спеціально для “професійних євреїв”: ми ні в якому разі не заперечуємо самого факту масової екстремації єврейського етносу в роки Другої Світової війни. Ми не проти того, аби об’єктивна, підкреслюємо, об’єктивна інформація про цю трагедію розумно та виважено подавалася в підручниках історії українських шкіл та вузів. Ми лише проти грубого спотворення власне української історії і нахабного політичного (і не лише політичного) ґешефту на пам’яті про горе мільйонів.
Отже, міністр Ніколаєнко пообіцяв високим юдейським перевіряючим фактичну переорієнтацію навчально-виховного процесу в школах України на глорифікації однієї-єдиної, нехай навіть трагічної, але, знову ж таки, лише однієї сторінки багатовікової історії України. Мета — і цього не приховують сучасні сіоністи — прищепити українцям на генетичному рівні рабський комплекс неіснуючої провини за те, що сталося з євреями Європи у 1941-45 роках.
Вдумайтеся: Україна й досі не має нормального людського пам’ятника жертвам Голодомору. Завдяки зусиллям професійного юдейства і українських шабес-гоїв на взірець Ніколаєнка вже всі знають і про Бабин Яр, і про Освєнцім, і про мільйони знищених нацистами євреїв. Але, поклавши руку на серце, який відсоток українців, особливо молоді, достеменно знає, що лише в одному з трьох Голодоморів (1933-34 роки) в Україні померло страшною смертю щонайменше в півтора рази більше українців, аніж їх фігурує у вельми приблизних, даруйте, за вуха притягнутих реєстрах жертв Голокосту.
Міністр Ніколаєнко і його продажне оточення дбає аби вкласти у свідомість маленького українця сіоністську версію Голокосту ледь не з моменту народження. А чи є державна програма наукового вивчення викладання в школах та вузах історії Голодомору та інших актів геноциду юдейсько-більшовицької влади проти українців? Чи маємо ми бодай експериментальний підручник історії репресій в Україні в ХХ столітті — від червоного полковника Муравйова до псевдоінтелігента Андропова? НЕ МАЄМО!
Більше того — призначення комуністки-єврейки Гінзбург на посаду головного хранителя українських державних архівів однозначно свідчить, що ми і надалі не знатимемо, хто насправді винищував українців як народ, скільки нас загинуло від голоду, розстрілів і непосильної примусової праці, хто віддавав накази і хто безпосередньо здійснював в Україні геноцид, у порівнянні з яким найстрашніші сторінки Голокосту — то порівняно цивілізоване вбивство по-європейському. Даруйте за мимовільний взірець чорного гумору. Зірвалося.
Невелике, але суттєве уточнення: асигнування на розвиток освіти і науки України у бюджеті 2007-го року складають лише 4,4%. Це навіть не мізер. Це жебрацтво. Для порівняння: аналогічна стаття у бюджеті 2006-го року — 11%. Але і ця цифра офіційно визнана дуже й дуже недостатньою. Міністр-соціаліст Ніколаєнко, як бачимо, і її урізав втричі.
А тепер — увага! Згідно з переговорами між Ніколаєнком і представниками європейського юдейства Україна зобов’язалася увійти до згаданої вище Ради Європи з міжнародного співробітництва по вивченню і викладанню Голокосту. Найближчим часом буде створена робоча група по вступу України до цієї організації. Сумнівне задоволення від глорифікування трагедії Голокосту за рахунок замовчування власних національних трагедій — не дешеве. Країни-члени Ради зобов’язані щороку перераховувати членські внески. Тобто — ми за своє національне приниження ще й маємо платити, обкрадаючи власних дітей!
Ніколаєнко не був би Ніколаєнком, якби не подбав і про свої особисті інтереси. Представники європейського юдейства пообіцяли Міністерству освіти “відповідні гранти на проведення навчальних семінарів та конференцій з історії Голокосту та толерантності”. Окрім Міносвіти перепаде дещо також і двом відомим юдофільським псевдонауковим центрам — Інституту філософії та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.
Про те, що цей, скажемо відверто, черговий акт національної зради не є приватною ініціативою міністра-соціаліста Ніколаєнка, свідчить найсвіжіший сюжет у випуску новин УТ-1, телеканалу, котрий з чистого непорозуміння називає себе “Національним”. Йшлося про 65-річчя початку трагедії Бабиного Яру. Загальний хронометраж сюжету — 6 хвилин. П’ять із них — детальна розповідь про трагедію єврейства, її винятковість і унікальність. Двадцять секунд — про розстріляну тут-таки Олену Телігу. І жодного слова про ще майже 700 самих лише активістів ОУН і 60 тисяч українців, росіян, поляків, циганів та представників інших національностей, страчених у цьому страшному Яру в 1941-43 роках. Сьогодні їх вбивають вдруге. Відкрито, цинічно і по-блюзнірськи. І хто?
http://mignews.org.ua/tema.php?id=835
В одному з перших своїх інтерв’ю після призначення на посаду Міністра освіти і науки товариш Ніколаєнко сформулював свою позицію в майже біблейському стилі: “Я не буду виконувати роль поліцейського біля кожної школи чи вузу”. Майже: “Чи я сторож братові моєму?”
Та вже невдовзі з’ясувалося, що сторожа, себто, поліцейського треба ставити, перш за все, біля нового міністра.
Дія перша — як крали стипендії.
Ще не встигли соціалістичні сідниці тов. Ніколаєнка притертися до міністерського фотелю, як вибухнув скандал. З’ясувалося, що Міністерство директивним листом за підписом заступника міністра А.Богомолова від 01.07.2005-го року незаконно позбавило всіх без винятку студентів 4-го курсу стипендій за літо того року. Суми витрат на ці стипендії були заплановані в бюджеті, проте студенти їх не побачили. Не відшкодували їм вкрадене і наступного 2006-го року, хоча кошти на погашення так званих боргів теж були перераховані до бюджету Міносвіти.
Відомий правозахисник Олексій Плужников незаперечно довів, що горезвісний директивний лист порушив не лише законодавство, а й Конституцію України. Скандал вдалося вгамувати лише негайним звільненням шкодливого заступника міністра, однак і досі ніхто не дав чіткої відповіді: а куди ж, власне, щезли тисячі стипендій?
Дія друга — як Ніколаєнко збільшував кількість студентів-бюджетників і що з цього вийшло.
Відомо, що міністр-соціаліст обожнює вихвалятися тим, що він, мовляв, довів відсоток студентів, котрі вчаться державним коштом, до 50 чи навіть більше від загальної кількості вузівського контингенту. Не поспішайте витирати сльози розчулення. Рахункова палата з’ясувала, що як мінімум 2100 випускників-бюджетників минулого навчального року так і не втрапили на роботу до державного сектору економіки. Тобто, товариш Ніколаєнко, ймовірно небезкорисливо, вчить за державні гроші не тих, хто цього потребує, а діточок багатих родичів. У результаті — тільки за минулий навчальний рік ця благодійність Ніколаєнка влетіла державі в 17 мільйонів гривень, викинутих на вітер. Усього ж збитки в системі державних вузів за даними Рахункової палати склали за рік перебування Ніколаєнка головним освітянином аж 114 мільйонів бюджетних гривень.
Десятки і сотні мільйонів викидаються на вітер, державний сектор не одержує тисячі необхідних фахівців, а товариш Ніколаєнко не втомлюється триндіти про необхідність підвищення якості навчання у державних вузах.
Дія третя — міністр Ніколаєнко і профтехосвіта.
Чимало професійних освітян, зачувши про сумнівні подвиги свого міністра на вузівській ниві, знизують плечима: “А що ви чекали від колишнього директора ПТУ?”
З’ясувалося, що і з профтехосвітою у Ніколаєнка теж склалися криміногенні стосунки. Вже згадана Рахункова палата встановила, що за 2004-2005-й роки випуск фахівців у системі профтехосвіти перевищив держзамовлення на 15867 чоловік. У 2005-2006 навчальних роках знайшли тисячу зайвих петеушників, котрих теж готували у безробітні. Але державним коштом. Загальна сума збитків — 76 мільйонів гривень.
Дія четверта — як міністр Ніколаєнко втілює в життя програму соцпартії.
Як відомо, українські соціалісти вважають себе щонайпершими захисниками державного сектору. Передусім — в економіці. А що ж наш міністр-соціаліст? Вище ми згадували, як із його ласки минулого року державний сектор так і не дочекався 2100 випускників-бюджетників. Поїхали далі. Під час своєї затятої війни проти недержавних вузів і, перш за все, МАУП товариш Станіслав репетував, що, мовляв, оці от недержавні випускають забагато економістів та юристів, які потім не можуть знайти собі роботу. Тож геть недержавну освіту і хай живуть під’яремні державні вузи. Інформація до роздумів: минулого року (навчального, звичайно) рекордну кількість “зайвих” економістів та юристів наштампували саме ДЕРЖАВНІ вузи. При цьому на вітер було викинуто понад 250 мільйонів гривень! Чверть мільярда! Нічого собі — апетити.
І ще: під час уже згаданих наїздів на МАУП Ніколаєнко дорікав начебто незадовільною якістю навчання у деяких окремих філіях Академії. А тим часом ревізори Рахункової палати розкопали сенсаційний факт. Минулого навчального року два з половиною мільйони гривень бюджетних коштів Міністерство освіти перерахувало двом філіям ДЕРЖАВНИХ вузів , у яких не вчилося жодного студента.
Висновок Рахункової палати: загальні збитки, які зазнала держава в результаті повної непрофесійності міністра Ніколаєнка складають понад півмільярда гривень. За один нещасний навчальний рік!
Дія п’ята. Ніколаєнко і школи — то окрема пісня.
За минулий рік товариш Ніколаєнко закрив більше 70 шкіл з українською мовою навчання. В багатьох українських школах немає не те що комп’ютерів, а й підручників. У Криму, де українці складають 25 % населення, працюють, та й то в обстановці постійного терору і тиску, лише 7 українських шкіл. Натомість російські школи, особливо на Сході і Півдні України, завалені підручниками і посібниками, виданими не лише в Україні, а й в Росії — з відповідними текстами на адресу історії України та незалежності нашої держави.
Підручники — то особлива сторінка в історії освітянського розбою. З держбюджету 2006-го року на друкування шкільних підручників виділили 150 мільйонів гривень. Ніякого передбаченого законом тендеру Ніколаєнко не проводив. Кошти втрапили до “своїх” видавництв. У першу чергу — тих, що пов’язані з російським капіталом. Зміст та якість цієї, з дозволу сказати, продукції — то окрема тема.
Українські ЗМІ, посилаючись на надійні джерела, стверджують, що з вищезгаданих 150 мільйонів гривень щонайменше 30 мільйонів опинилися в кишенях керівників Міністерства освіти.
Однією з найгучніших піар-акцій міністра-соціаліста був так званий експеримент по впровадженню тестування випускників середніх шкіл. Результат — повний провал! Навіть підпорядковані і в усьому залежні від Ніколаєнка вузи відмовилися визнавати результати тестів на вступних екзаменах. Натомість грошей на цю непрофесійну аферу було витрачено чимало.
Дія шоста — як Ніколаєнко долає корупцію.
Суха інформація правоохоронних органів: середній розмір хабарів за вступ до престижних київських вузів зріс за часів Ніколаєнка до 15 тисяч. Доларів, ясна річ, не гривень же. За вступ на окремі спеціальності розмір хабара сягає вже 30 тисяч доларів.
Свого часу Міністерство освіти централізувало видачу дипломів і атестатів через спеціально створене підприємство “Освіта”. Щороку чистий прибуток від такої централізації — для керівництва Міністерства — складає не один десяток мільйонів гривень. Водночас в Інтернеті на кількох сайтах рекламується продаж… дипломів українських вузів будь-якого зразка. На справжніх бланках, з усіма печатками і за помірну ціну. Приїхали!
ОКРЕМА ТЕМА — ОЖИДОВІННЯ МІНІСТЕРСТВА І МІНІСТРА.
Про те, що наш товариш Ніколаєнко — не просто полум’яний інтернаціоналіст, а затятий юдофіл, уже давно всі горобці на даху Міносвіти цвірінькають. Втаємничений люд переконаний, що Ніколаєнко взагалі ходить одразу під двома урядами — тим, котрий від КПРС-2 (бо назвати його українським язик не повертається) і тим, котрий в Ізраїлі. Яскравий приклад — політичне кілерство Ніколаєнка проти МАУП на замовлення керівництва Ізраїлю. Та він і сам цього не приховує.
Проте, те, що сталося 5-го вересня цього року, виходить за межі, на жаль. Типового для певних українських політиків, “шабес-гойства”. Саме цього дня в умовах конфіденційності відбулася зустріч товариша Ніколаєнка з міжнародною делегацією представників європейського єврейства. До її складу входила Лаура Кларк — керівник спеціалізованої організації по вивченню і викладанню Голокосту і ще п’ять високого рангу чиновників-євреїв з Великої Британії, Нідерландів та Угорщини.
Про що йшлося на цій “тайній вечері”? Міністр Ніколаєнко відзвітував своїм юдейським зверхникам про пророблену ним роботу по боротьбі з так званим “антисемітизмом в Україні”. З вірогідних джерел авторам коментарю відомо, що шабес-гойство міністра-соціаліста дістало схвалення.
Головною темою переговорів стала проблема юдеїзації національної свідомості українських дітей та молоді. Себто — насильницьке переорієнтування підростаючого покоління з системи одвічних духовних історичних та культурних цінностей, притаманних нашому народу, на космополітичну бездуховність і рабське схиляння перед історією та мораллю світового єврейства.
Для практичної реалізації цієї підлої акції обрано так зване “викладання історії Голокосту в Україні” шляхом введення до навчальних програм усіх освітніх закладів — цитуємо — “теми “Голокост”, різних форм її викладання та позакласної роботи, спрямованої на усвідомлення уроків Голокосту”. Слід зауважити, що про людське око у офіційному звіті для службового користування згадувалося також “Голодомор та інші геноциди”. Але виключно один-єдиний раз — і то в контексті вторинності цих трагедій на тлі винищення єврейства. В подальшому на переговорах ішлося виключно про реалізацію юдейського проекту забамбулення свідомості наших дітей.
Наголошуємо спеціально для “професійних євреїв”: ми ні в якому разі не заперечуємо самого факту масової екстремації єврейського етносу в роки Другої Світової війни. Ми не проти того, аби об’єктивна, підкреслюємо, об’єктивна інформація про цю трагедію розумно та виважено подавалася в підручниках історії українських шкіл та вузів. Ми лише проти грубого спотворення власне української історії і нахабного політичного (і не лише політичного) ґешефту на пам’яті про горе мільйонів.
Отже, міністр Ніколаєнко пообіцяв високим юдейським перевіряючим фактичну переорієнтацію навчально-виховного процесу в школах України на глорифікації однієї-єдиної, нехай навіть трагічної, але, знову ж таки, лише однієї сторінки багатовікової історії України. Мета — і цього не приховують сучасні сіоністи — прищепити українцям на генетичному рівні рабський комплекс неіснуючої провини за те, що сталося з євреями Європи у 1941-45 роках.
Вдумайтеся: Україна й досі не має нормального людського пам’ятника жертвам Голодомору. Завдяки зусиллям професійного юдейства і українських шабес-гоїв на взірець Ніколаєнка вже всі знають і про Бабин Яр, і про Освєнцім, і про мільйони знищених нацистами євреїв. Але, поклавши руку на серце, який відсоток українців, особливо молоді, достеменно знає, що лише в одному з трьох Голодоморів (1933-34 роки) в Україні померло страшною смертю щонайменше в півтора рази більше українців, аніж їх фігурує у вельми приблизних, даруйте, за вуха притягнутих реєстрах жертв Голокосту.
Міністр Ніколаєнко і його продажне оточення дбає аби вкласти у свідомість маленького українця сіоністську версію Голокосту ледь не з моменту народження. А чи є державна програма наукового вивчення викладання в школах та вузах історії Голодомору та інших актів геноциду юдейсько-більшовицької влади проти українців? Чи маємо ми бодай експериментальний підручник історії репресій в Україні в ХХ столітті — від червоного полковника Муравйова до псевдоінтелігента Андропова? НЕ МАЄМО!
Більше того — призначення комуністки-єврейки Гінзбург на посаду головного хранителя українських державних архівів однозначно свідчить, що ми і надалі не знатимемо, хто насправді винищував українців як народ, скільки нас загинуло від голоду, розстрілів і непосильної примусової праці, хто віддавав накази і хто безпосередньо здійснював в Україні геноцид, у порівнянні з яким найстрашніші сторінки Голокосту — то порівняно цивілізоване вбивство по-європейському. Даруйте за мимовільний взірець чорного гумору. Зірвалося.
Невелике, але суттєве уточнення: асигнування на розвиток освіти і науки України у бюджеті 2007-го року складають лише 4,4%. Це навіть не мізер. Це жебрацтво. Для порівняння: аналогічна стаття у бюджеті 2006-го року — 11%. Але і ця цифра офіційно визнана дуже й дуже недостатньою. Міністр-соціаліст Ніколаєнко, як бачимо, і її урізав втричі.
А тепер — увага! Згідно з переговорами між Ніколаєнком і представниками європейського юдейства Україна зобов’язалася увійти до згаданої вище Ради Європи з міжнародного співробітництва по вивченню і викладанню Голокосту. Найближчим часом буде створена робоча група по вступу України до цієї організації. Сумнівне задоволення від глорифікування трагедії Голокосту за рахунок замовчування власних національних трагедій — не дешеве. Країни-члени Ради зобов’язані щороку перераховувати членські внески. Тобто — ми за своє національне приниження ще й маємо платити, обкрадаючи власних дітей!
Ніколаєнко не був би Ніколаєнком, якби не подбав і про свої особисті інтереси. Представники європейського юдейства пообіцяли Міністерству освіти “відповідні гранти на проведення навчальних семінарів та конференцій з історії Голокосту та толерантності”. Окрім Міносвіти перепаде дещо також і двом відомим юдофільським псевдонауковим центрам — Інституту філософії та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.
Про те, що цей, скажемо відверто, черговий акт національної зради не є приватною ініціативою міністра-соціаліста Ніколаєнка, свідчить найсвіжіший сюжет у випуску новин УТ-1, телеканалу, котрий з чистого непорозуміння називає себе “Національним”. Йшлося про 65-річчя початку трагедії Бабиного Яру. Загальний хронометраж сюжету — 6 хвилин. П’ять із них — детальна розповідь про трагедію єврейства, її винятковість і унікальність. Двадцять секунд — про розстріляну тут-таки Олену Телігу. І жодного слова про ще майже 700 самих лише активістів ОУН і 60 тисяч українців, росіян, поляків, циганів та представників інших національностей, страчених у цьому страшному Яру в 1941-43 роках. Сьогодні їх вбивають вдруге. Відкрито, цинічно і по-блюзнірськи. І хто?
http://mignews.org.ua/tema.php?id=835