Украинцы это братья, которые будут работать у нас
10/09/2006 | Геннадій Сахаров
Геннадій Сахаров. Газета «Ліца», the-persons.com.ua
ДМИТРО РОҐОЗІН - «УКРАИНЦЫ - ЭТО БРАТЬЯ, КОТОРЫЕ БУДУТ РАБОТАТЬ У НАС»
Нещодавно у Дніпропетровську перебував депутат Державної Думи Росії Дмитро Роґозін. Мету свого візиту він пояснив на пресконференції, яка проводилася спільно з депутатом Верховної ради України від Соціалістичної партії Євгеном Філіндашем, членом Спілки Молодих Соціалістів. І пресконференцію і зустріч Дмитра Роґозіна з жителями міста організовувала також обласна організація Соцпартії. Вочевидь, угода про співробітництво Соціалістичної партії України і російської партії «Родіна», укладена у березні 2005 року і підписана Олександром Морозом, діє.
Пан Роґозін повідомив що метою його поїздки містами України, розпочатої з Дніпропетровська, є створення представництв, у яких українцям, котрі мають намір виїхати працювати до Росії, надаватиметься інформаційна і правова допомога. Дмитро Роґозін заявив про намір створити у Росії, Білорусі і Україні своєрідну «спеціальну слов’янську профспілку», яка підтримуватиме слов’ян-заробітчан у Росії. Вочевидь, слово профспілка треба брати у лапки, бо за якою ознакою у цій спілці об’єднуватимуться ґастарбайтери? Професій “заробітчанин” чи “українець” чи “білорус” чи “слов’янин” немає, це не професії. Закони ж про профспілки що у Росії що в Україні що у Білорусі трактують профспілку як об’єднання за професійною ознакою. Цей момент у своїй промові перед журналістами пан Рогозін делікатно обійшов. Тоді що являтимуть собою згадані “представництва”? На яких правових засадах діятимуть? Цього Дмитро Роґозін не пояснив. Натомість багато говорив про три братні народи, близкість української і російської мов і культур, що полегшує адаптацію українських заробітчан у Росії, про необхідність створення потужної течії на кардинальне зближення трьох слов’янських держав, про воз’єднання слов’ян за прикладом німців. Говорив про перетворення кордонів між слов’янськими державами на такі, що схожі на кордони між державами Шенгенської зони. Говорив про більшу прийнятність у Росії українців як заробітчан порівняно з вихідцями з Кавказу, Півдня, В’єтнаму та Китаю. На запитання чм допомагатиме “профспілка”, про яку йдеться, росіянам у адаптації в Україні, пан Роґозін сказав що йому невідомо чи їздять росіяни на заробки до України. Власне, про профспілку Роґозін говорить не вперше – створений ним Конгрес Русскіх Общін він називав “профсоюзом русскіх людєй”. Роґозін погрозився судовими переслідуваннями тим, хто руйнуватиме дружні зв’язки українського і російського народів. Відтак, з одного боку – єдність, з другого боку – спрямованість потоків трудової міґрації на Росію. І хіба тільки трудової? Дмитро Роґозін, відповідаючи на запитання журналістів, дещо поміняв термінологію і почав говорити вже про репатріацію до Росії, вже не про адаптацію, а про асиміляцію українців, про те, що Росія щороку втрачає до мільйона населення, про російську демографію. Депутат Держдуми Росії висловив жаль з приводу “несучасності” положень Конституції України про громадянство, які не дозволяють громадянам України мати громадянство інших держав. І заявив що матиме контакти з комісіями Верховної Ради України з метою вплинути на характер перетину кордону з Росією у частині митного контролю, спрощення перетину кордону та з метою обговорення можливості ухвалення нормативних документів на законодавчому рівні, що реґламентували б пересування робочої сили територією України і Російської Федерації.
Візит пана Роґозіна співпав у часі з відкриттям у Луганську і Запоріжжі консультаційних консульських пунктів з питань рееміґрації колишніх громадян СРСР до Росії і, вочевидь, пов’язаний з нещодавнім указом Президента Росії Володимира Путіна від 26 червня цього року “О мерах по оказанию содействия добровольному переселению в РФ соотечественников, проживающих за рубежом”, у якому йдеться про заходи щодо сприяння міґрації росіян (і інших громадян колишнього СРСР) зза кордону Росії до Росії. Їм запропоновано вибирати місце поселення з 12-ти реґіонів. Росія планує відкрити у столицях країн СНД і Балтії представництва міґраційних служб і набирати добровольців на переселення. Взагалі у поясненнях і у реакції на той указ у Росії говорять здебільшого про репатріацію і рееміґрацію головним чином до Сибіру та Далекого Сходу. Дмитро Роґозін сказав так: “ ... возьмите Дальний Восток или Сибирь – там все фамилии украинские. В свое время еще в екатерининские времена обильно приглашал царский двор переезжать из Белоруси и Украины крестьян заселять новые восточные богатые земли России. Поэтому я считаю что это политика традиционная и надо просто людям помочь». Отож, допомога Дмитра Роґозіна українцям – традиційна, традиція йде від Катерини Другої, яка мала клопіт з заселенням Сибіру, історія, як відомо, рухається по спіралі і спіраль та докрутилася до потреб знову залюднювати Сибір. Член Комітету Державної Думи Росії з безпеки Отарі Аршба зазначив: «Еще надо вспомнить о серьезной опасности заселения китайцами Сибири и Дальнего Востока. Чтобы Россия не потеряла этот регион, считаю, что он нуждается в экстренном заселении русскими. Если бы русские, проживающие во враждебной среде на территории бывших республик СССР, согласились обживать Дальний Восток - очень богатый регион во всех смыслах слова, российское правительство должно было бы на самых льготных условиях людей туда переселять». Щодо переселення етнічних росіян “які знаходяться у ворожому середовищі” пан Аршба не пояснив, наприклад, у чому полягає ворожість до росіян в Україні, яких указ Путіна теж стосується. Чи не у мовному питанні часом? А чи оте “питання” не мусується з метою створення атмосфери, у якій росіяни з України мають відчути потяг до історичної батьківщини? Проте репатріація з причини небажання вивчати українську – це щось химерне. Та й вивчати тоді, схоже, доведеться китайську і не в умовах м’яких умовлянь а з жорсткої необхідності. Підчас обговорення проекту згаданого указу Путіна члени «Родіни» наполягали на розповсюдженні дії указу не лише на етнічних росіян а й на колишніх громадян СРСР. Проблема репатріації до Росії сьогодні на відміну від часів Катерини Другої має нові якості – залюднювати планують не лише Сибір, а й центральну Росію, бо у Росії демографічна криза, та й ґенетично Росія вже ризикує перетворитися на російсько-китайсько-азійську суміш і пан Роґозін (що вже там критися за красивими словами про допомогу), який є за всіма визначеннями російським націоналістом (у цьому, взагалі нічого поганого немає – у Росії російські націоналісти, в Україні – українські) і, звісно, у першу чергу його бентежить доля російської нації, за усіма ознаками хоче прилити росіянам свіжої слов’янської крові. Підчас обговорення згаданого указу Путіна Роґозін заявив що неконтрольований притік неросійських емігрантів становить загрозу національній ідентичності країни. А українці ж, як не кажи – братній народ, слов’яни. Агов, українські хлопці, рязанські і інші дівчата та баби вже просять якщо не до репатриації то на заробітки, а там, дивись, пішли дітки, господарство – двір, корова, кури, гуси, свині, земельний наділ на безкраїх просторах, за тим – натуралізація, асиміляція і ось вам нове, дякувати Богові і Роґозіну, слов’янське, населення нової Росії. Те, що і Україна і Білорусь теж знаходяться у демографічній кризі, не має значення. Тут – хто кого куди перетягне. (Пан Роґозін, звісно, такого прямо не казав, він у висловах обережний). Багато що стає зрозумілим якщо трохи подивитися на службову і політичну кар’єру пана Роґозіна, поцікавитись його і його колег висловлюваннями і діями.
Дмитро Роґозін, за висловлюваннями російських політологів “цивілізований націоналіст імперського плану”, - випускник факультету міжнародної журналістики МҐУ, згодом – співробітник Комітету Молодіжних організацій СРСР, підозрюваний у щільних зв’язках з КГБ.
У березні 1993 року Дмитро Роґозин створив і очолив народно-патріотичний рух «Міжнародний конгрес російських громад» . У наступні роки активно займався захистом прав співвітчизників у Прибалтиці, Югославії, країнах СНД, брав участь у звільненні декількох десятків заручників у Чечні. Список його посад і функцій чималий. Рогозін був засновником і головою Конгресу Русскіх Общін, головою соціал-патріотичної партії “Родіна” (попередня назва - Партія російських реґіонів), співголовою виборчого штабу блоку “Родіна”, до якого входили “Родіна”, Социалістична Єдина Партія Росії, Партія Національного Відродження «Народна Воля». Роґозін був головою фракції «Родіна» у російській Думі, перебував у статусі особистого посланця Володимира Путіна, очолював комісію Державної Думи з міжнародних зв’язків і російську делеґацію у Парламентській Асамблеї Ради Європи. Підчас першої чеченської війни Роґозін проявив себе як «яструб», закликавши притягнути до суду Єгора Гайдара і Григорія Явлінського, котрі виступили проти введення російських військ у Чечню. У ПАРЄ він зайняв агресивну позицію підчас обговорення чеченської проблеми, коли ПАРЄ ухвалила резолюцію про можливість створення міжнародного трибуналу з воєнних злочинів і злочинів проти людства. Він різко висловився на адресу європарламентарів і погрозився що Росія припинить сплату внесків до ПАРЄ. - «Мы закрываем чеченское досье. Больше мы в Страсбурге Чечню обсуждать не будем».
До створення Конгресу Русскіх Общін Дмитро Роґозін переходив з одної російської марґінальної партії до іншої, на політичному небосхилі засвітився раптово – 20 серпня 1991 року він на мітингу біля “Білого Дому” “випадково” опинився на трибуні за спиною Едуарда Шеварднадзе і “випадково” після виступу Шеварднадзе ведучий передав мікрофон Роґозіну. Роґозіна помітили і стали запрошувати на радіо і телебачення «з парою слів про демократію». У 1993 році Роґозін створив Конгрес Русскіх Общін. Після виборів до Державної Думи у 1995 році, коли КРО не подолав п’ятивідсотковий бар’єр, Рогозін відійшов від прямого керівництва КРО.
Роґозін був обраний до Держдуми у 1997 році, був членом депутатської групи «Російські Реґіони», заступником голови Комітету у справах національностей. Переобраний до держдуми у 1999 році, увійшов до групи «Народний депутат», обраний головою Комітету Держдуми з міжнародних справ, був керівником делеґації Держдуми й Ради Федерації в Парламентській асамблеї Ради Європи. У 2002-2003 роках був спеціальним представником президента Росії на переговорах з Євросоюзом і Литовською Республікою з питань життєзабезпечення Калінінградської області. У вересні 2003 року обраний співголовою Вищої Ради і керівником виборчого штабу виборчого блоку «Родіна» на виборах до Державної думи. У Держдумі останнього скликання обраний заступником голови Держдуми і до Комітету Деждуми з міжнародних справ, керівником фракції «Родіна». З липня 2004 року – голова партії «Родіна». Після звинувачень партії «Родіна» у ксенофобії і розпалюванні міжнаціональної ворожнечі (партія, до речі, з цієї причини була знята з виборів до Московської мерії), за його власними словами - з тактичних міркувань, залишив всі пости у партії «Родіна» і склав з себе повноваження керівника фракції у Держдумі. Російські політологи вважають що головною причиною відходу Роґозіна від керівництва партією і фракцією є втрата зацікавленння президента і керівництва Росії партією «Родіна», яка виконала свою роль з відтягування на себе голосів прибічників комуністів і лівих партій і вбачають у цьому аналоґію з відходом свого часу Рогозіна від керівництва КРО. Роґозін говорить що свій вплив на КРО і партію «Родіна» він зберіг.
Про політичне і моральне обличчя Роґозіна свідчить його промова на з’їзді КРО, фрагмент – “Мы не будем бездействовать ни одного дня, ссылаясь на отсутствие законов. Ни один изменник, шпион, вредитель, террорист или диверсант не укроется от справедливого возмездия, где бы он ни находился и какое бы положение ни занимал. Здесь не будет ни сроков давности, ни амнистий, ни помилований. Ответят все, кто прямо или косвенно наносил ущерб суверенитету, территориальной целостности, государственной безопасности. Мы доберемся до всех, кто сбежит за границу. Будущая власть будет упрямо и последовательно возвращать национальное достояние. В разборках со сбежавшими или попрятавшимися казнокрадами и мздоимцами всплывут многие фамилии, широко известные сейчас по демократической прессе. А разборки эти будут жестокими. Придут к бывшему “нашему” там, на Западе, окинут взглядом хоромы и скажут тихо, но проникновенно, прикручивая глушак к стволу: “Возвращать будешь или завещать? Те, кого не удастся уничтожить или загнать за колючую проволоку, будут в подполье считать дни до своего ареста". Що це як не програма дій терористів? Підчас відомих подій навколо Тузли Роґозін, пояснюючи причину приїзду на косу Тузла, сказав: "Мы все приехали поддержать эти работы морально, показать, что это надо!" і додав що Тузла і Севастополь - російські.
Не менш красномовні і програмні заяви соратників Роґозіна. Заступник голови Комітету Державної Думи Росії у справах СНД і зв’язків зі співвітчизниками, член президії партії “Родіна” і один з керівників фракції “Родіна” у Держдумі Андрій Савєльєв так визначає порядок надання громадянства у Росії, в якій партія «Родіна» і її союзники прийдуть до влади: “Имперское гражданство предоставляется лицам, доказавшим свою верность имперскому делу во время Смуты, начавшейся с марта 1985 г., и их прямым потомкам, не совершивших деяний, недостойных Имперского гражданства. Имперское гражданство дает максимальную полноту политических прав.
Союзническое гражданство предоставляется коренным жителям Русской Империи, не являющимся закоренелыми русофобами и агентами влияния наших врагов, однако нарушавшим верность русскому имперскому делу. Оно отличается от Имперского тем, что лица с Союзническим гражданством не участвуют в выборах, не имеют права занимать высшие государственные должности, быть ответственными руководителями средств массовой информации, быть офицерами госбезопасности, старшими офицерами в полиции и высшими офицерами в армии.
Статус метека-россиянина (метек (грец.) – чужинець, переселенець, відпущений на волю раб – авт) - пригоден для лиц, постоянно проживающих на территории Русской Империи, лояльность которых русскому имперскому делу заведомо сомнительна: лица, имеющие право на иностранное гражданство, принадлежащие к этносам, имеющим государственность за пределами Русской Империи, состоящие или состоявшие в браке с иностранными гражданами, имеющие близких родственников за рубежом, участвовавшие в антирусских и антиимперских движениях или сотрудничавшие с антирусскими, антиимперскими организациями — от либеральных интеллигентов до этнических и территориальных сепаратистов. На метеков-россиян распространяются все ограничения, существующие для иностранных подданных”. – Чи не нагадує Третій Рейх? Не вистачає хіба що замірів черепу для визначення належності до етносів, що мають державність за межами Росії. Будьте ласкаві, приїздіть на заробки, натуралізуйтеся, асимілюйтеся, отримуйте подвійне громадянство з «ограничєніямі, сущєствующімі для иностранних подданних». І рятуй Боже опинитися у списках «аґентів впливу» чи мати дружину в Україні. Хоч, коли йдеться про об’єднання слов’янських держав і відновлення імперії, про Україну вже, вочевидь, не йдеться.
Дмитро Роґозін є автором книги “Враг народа”, перший розділ якої має красномовну назву “Моя борьба” (згадайте “Майн Кампф”). Зокрема, у своїх одкровеннях Роґозін пише що омріяне об’єднання трьох слов’янських держав може трапитися не раніше ніж через 10, 20, 30 років, а поки що слід визнавати існування української держави, змиритися з цим. Зауважте – поки що! Цитата з книги “Враг народа”: «Національная идея – это осознанное право считать себя творящим государство народом, коренным на всей территории Российской Федерации и исконных российских землях за ее пределами. Крым, Малороссия, Белоруссия, казацкие степи Казахстана, Приднестровье, Прибалтика – это родовая территория российской нации. Тут веками говорили по русски і будут говорить по русски”.
Голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз у квітні минулого року заявив що вважає доцільною співпрацю з російською партією «Родіна», оскільки вона може прийти до влади у Росії. «Заяви декого із представників партії «Родіна» «ура-патріотичного» звучання, мені здається, не повинні нікого вводити в оману, бо сьогодні ця тема експлуатується всіма політичними партіями в Росії, і «Родіна» тут не є винятком», - сказав Мороз. Мороз зазначив що його партія контактує з «Родіной» вже тривалий час, і «програмні засади цієї партії зорієнтовані на соціальні потреби людей». Нічогенькі собі патріотизм, не варті уваги заяви і цікаві соціальні потреби. Так, Олександре Олександровичу, можна затоваришувати і з відвертими фашистами, аби вони мали перспективу прийти до влади. А поки що українські соціалісти сприяють поїздкам Роґозіна Україною з організаційними цілями. До цих цілей, зокрема, належить і координація дій російських громад за межами Росії. Як сказав сам Роґозін: «Заниматься структурированием русских организаций в Украине не будем. Мы говорили с Сергеем Глазьевым, он сейчас возглавляет КРО, у них оживление там в организации, определенные решения будут приняты в конце октября. Думаю, что мы будем это делать в другом формате. Не инициирование создания этих организаций, а помощь в обмене информацией, в координации работы». І тут теж, на перший погляд, криміналу начебто немає. Громадські організації росіян в Україні, як і інші національні організації і об’єднання, потрібні і мають бути. Інша справа куди направлятиме їх діяльність КРО і Роґозін і з якого права організації іншої держави беруть на себе координаційну місію.
Відтак, поїздка Дмитра Роґозіна Україною викликає багато запитань і обґрунтованих сумнівів. Виникає асоціація з ввічливим яструбом з оливковою галузкою у дзьобі. Та чи їстівні оливки з тої галузки?
ДМИТРО РОҐОЗІН - «УКРАИНЦЫ - ЭТО БРАТЬЯ, КОТОРЫЕ БУДУТ РАБОТАТЬ У НАС»
Нещодавно у Дніпропетровську перебував депутат Державної Думи Росії Дмитро Роґозін. Мету свого візиту він пояснив на пресконференції, яка проводилася спільно з депутатом Верховної ради України від Соціалістичної партії Євгеном Філіндашем, членом Спілки Молодих Соціалістів. І пресконференцію і зустріч Дмитра Роґозіна з жителями міста організовувала також обласна організація Соцпартії. Вочевидь, угода про співробітництво Соціалістичної партії України і російської партії «Родіна», укладена у березні 2005 року і підписана Олександром Морозом, діє.
Пан Роґозін повідомив що метою його поїздки містами України, розпочатої з Дніпропетровська, є створення представництв, у яких українцям, котрі мають намір виїхати працювати до Росії, надаватиметься інформаційна і правова допомога. Дмитро Роґозін заявив про намір створити у Росії, Білорусі і Україні своєрідну «спеціальну слов’янську профспілку», яка підтримуватиме слов’ян-заробітчан у Росії. Вочевидь, слово профспілка треба брати у лапки, бо за якою ознакою у цій спілці об’єднуватимуться ґастарбайтери? Професій “заробітчанин” чи “українець” чи “білорус” чи “слов’янин” немає, це не професії. Закони ж про профспілки що у Росії що в Україні що у Білорусі трактують профспілку як об’єднання за професійною ознакою. Цей момент у своїй промові перед журналістами пан Рогозін делікатно обійшов. Тоді що являтимуть собою згадані “представництва”? На яких правових засадах діятимуть? Цього Дмитро Роґозін не пояснив. Натомість багато говорив про три братні народи, близкість української і російської мов і культур, що полегшує адаптацію українських заробітчан у Росії, про необхідність створення потужної течії на кардинальне зближення трьох слов’янських держав, про воз’єднання слов’ян за прикладом німців. Говорив про перетворення кордонів між слов’янськими державами на такі, що схожі на кордони між державами Шенгенської зони. Говорив про більшу прийнятність у Росії українців як заробітчан порівняно з вихідцями з Кавказу, Півдня, В’єтнаму та Китаю. На запитання чм допомагатиме “профспілка”, про яку йдеться, росіянам у адаптації в Україні, пан Роґозін сказав що йому невідомо чи їздять росіяни на заробки до України. Власне, про профспілку Роґозін говорить не вперше – створений ним Конгрес Русскіх Общін він називав “профсоюзом русскіх людєй”. Роґозін погрозився судовими переслідуваннями тим, хто руйнуватиме дружні зв’язки українського і російського народів. Відтак, з одного боку – єдність, з другого боку – спрямованість потоків трудової міґрації на Росію. І хіба тільки трудової? Дмитро Роґозін, відповідаючи на запитання журналістів, дещо поміняв термінологію і почав говорити вже про репатріацію до Росії, вже не про адаптацію, а про асиміляцію українців, про те, що Росія щороку втрачає до мільйона населення, про російську демографію. Депутат Держдуми Росії висловив жаль з приводу “несучасності” положень Конституції України про громадянство, які не дозволяють громадянам України мати громадянство інших держав. І заявив що матиме контакти з комісіями Верховної Ради України з метою вплинути на характер перетину кордону з Росією у частині митного контролю, спрощення перетину кордону та з метою обговорення можливості ухвалення нормативних документів на законодавчому рівні, що реґламентували б пересування робочої сили територією України і Російської Федерації.
Візит пана Роґозіна співпав у часі з відкриттям у Луганську і Запоріжжі консультаційних консульських пунктів з питань рееміґрації колишніх громадян СРСР до Росії і, вочевидь, пов’язаний з нещодавнім указом Президента Росії Володимира Путіна від 26 червня цього року “О мерах по оказанию содействия добровольному переселению в РФ соотечественников, проживающих за рубежом”, у якому йдеться про заходи щодо сприяння міґрації росіян (і інших громадян колишнього СРСР) зза кордону Росії до Росії. Їм запропоновано вибирати місце поселення з 12-ти реґіонів. Росія планує відкрити у столицях країн СНД і Балтії представництва міґраційних служб і набирати добровольців на переселення. Взагалі у поясненнях і у реакції на той указ у Росії говорять здебільшого про репатріацію і рееміґрацію головним чином до Сибіру та Далекого Сходу. Дмитро Роґозін сказав так: “ ... возьмите Дальний Восток или Сибирь – там все фамилии украинские. В свое время еще в екатерининские времена обильно приглашал царский двор переезжать из Белоруси и Украины крестьян заселять новые восточные богатые земли России. Поэтому я считаю что это политика традиционная и надо просто людям помочь». Отож, допомога Дмитра Роґозіна українцям – традиційна, традиція йде від Катерини Другої, яка мала клопіт з заселенням Сибіру, історія, як відомо, рухається по спіралі і спіраль та докрутилася до потреб знову залюднювати Сибір. Член Комітету Державної Думи Росії з безпеки Отарі Аршба зазначив: «Еще надо вспомнить о серьезной опасности заселения китайцами Сибири и Дальнего Востока. Чтобы Россия не потеряла этот регион, считаю, что он нуждается в экстренном заселении русскими. Если бы русские, проживающие во враждебной среде на территории бывших республик СССР, согласились обживать Дальний Восток - очень богатый регион во всех смыслах слова, российское правительство должно было бы на самых льготных условиях людей туда переселять». Щодо переселення етнічних росіян “які знаходяться у ворожому середовищі” пан Аршба не пояснив, наприклад, у чому полягає ворожість до росіян в Україні, яких указ Путіна теж стосується. Чи не у мовному питанні часом? А чи оте “питання” не мусується з метою створення атмосфери, у якій росіяни з України мають відчути потяг до історичної батьківщини? Проте репатріація з причини небажання вивчати українську – це щось химерне. Та й вивчати тоді, схоже, доведеться китайську і не в умовах м’яких умовлянь а з жорсткої необхідності. Підчас обговорення проекту згаданого указу Путіна члени «Родіни» наполягали на розповсюдженні дії указу не лише на етнічних росіян а й на колишніх громадян СРСР. Проблема репатріації до Росії сьогодні на відміну від часів Катерини Другої має нові якості – залюднювати планують не лише Сибір, а й центральну Росію, бо у Росії демографічна криза, та й ґенетично Росія вже ризикує перетворитися на російсько-китайсько-азійську суміш і пан Роґозін (що вже там критися за красивими словами про допомогу), який є за всіма визначеннями російським націоналістом (у цьому, взагалі нічого поганого немає – у Росії російські націоналісти, в Україні – українські) і, звісно, у першу чергу його бентежить доля російської нації, за усіма ознаками хоче прилити росіянам свіжої слов’янської крові. Підчас обговорення згаданого указу Путіна Роґозін заявив що неконтрольований притік неросійських емігрантів становить загрозу національній ідентичності країни. А українці ж, як не кажи – братній народ, слов’яни. Агов, українські хлопці, рязанські і інші дівчата та баби вже просять якщо не до репатриації то на заробітки, а там, дивись, пішли дітки, господарство – двір, корова, кури, гуси, свині, земельний наділ на безкраїх просторах, за тим – натуралізація, асиміляція і ось вам нове, дякувати Богові і Роґозіну, слов’янське, населення нової Росії. Те, що і Україна і Білорусь теж знаходяться у демографічній кризі, не має значення. Тут – хто кого куди перетягне. (Пан Роґозін, звісно, такого прямо не казав, він у висловах обережний). Багато що стає зрозумілим якщо трохи подивитися на службову і політичну кар’єру пана Роґозіна, поцікавитись його і його колег висловлюваннями і діями.
Дмитро Роґозін, за висловлюваннями російських політологів “цивілізований націоналіст імперського плану”, - випускник факультету міжнародної журналістики МҐУ, згодом – співробітник Комітету Молодіжних організацій СРСР, підозрюваний у щільних зв’язках з КГБ.
У березні 1993 року Дмитро Роґозин створив і очолив народно-патріотичний рух «Міжнародний конгрес російських громад» . У наступні роки активно займався захистом прав співвітчизників у Прибалтиці, Югославії, країнах СНД, брав участь у звільненні декількох десятків заручників у Чечні. Список його посад і функцій чималий. Рогозін був засновником і головою Конгресу Русскіх Общін, головою соціал-патріотичної партії “Родіна” (попередня назва - Партія російських реґіонів), співголовою виборчого штабу блоку “Родіна”, до якого входили “Родіна”, Социалістична Єдина Партія Росії, Партія Національного Відродження «Народна Воля». Роґозін був головою фракції «Родіна» у російській Думі, перебував у статусі особистого посланця Володимира Путіна, очолював комісію Державної Думи з міжнародних зв’язків і російську делеґацію у Парламентській Асамблеї Ради Європи. Підчас першої чеченської війни Роґозін проявив себе як «яструб», закликавши притягнути до суду Єгора Гайдара і Григорія Явлінського, котрі виступили проти введення російських військ у Чечню. У ПАРЄ він зайняв агресивну позицію підчас обговорення чеченської проблеми, коли ПАРЄ ухвалила резолюцію про можливість створення міжнародного трибуналу з воєнних злочинів і злочинів проти людства. Він різко висловився на адресу європарламентарів і погрозився що Росія припинить сплату внесків до ПАРЄ. - «Мы закрываем чеченское досье. Больше мы в Страсбурге Чечню обсуждать не будем».
До створення Конгресу Русскіх Общін Дмитро Роґозін переходив з одної російської марґінальної партії до іншої, на політичному небосхилі засвітився раптово – 20 серпня 1991 року він на мітингу біля “Білого Дому” “випадково” опинився на трибуні за спиною Едуарда Шеварднадзе і “випадково” після виступу Шеварднадзе ведучий передав мікрофон Роґозіну. Роґозіна помітили і стали запрошувати на радіо і телебачення «з парою слів про демократію». У 1993 році Роґозін створив Конгрес Русскіх Общін. Після виборів до Державної Думи у 1995 році, коли КРО не подолав п’ятивідсотковий бар’єр, Рогозін відійшов від прямого керівництва КРО.
Роґозін був обраний до Держдуми у 1997 році, був членом депутатської групи «Російські Реґіони», заступником голови Комітету у справах національностей. Переобраний до держдуми у 1999 році, увійшов до групи «Народний депутат», обраний головою Комітету Держдуми з міжнародних справ, був керівником делеґації Держдуми й Ради Федерації в Парламентській асамблеї Ради Європи. У 2002-2003 роках був спеціальним представником президента Росії на переговорах з Євросоюзом і Литовською Республікою з питань життєзабезпечення Калінінградської області. У вересні 2003 року обраний співголовою Вищої Ради і керівником виборчого штабу виборчого блоку «Родіна» на виборах до Державної думи. У Держдумі останнього скликання обраний заступником голови Держдуми і до Комітету Деждуми з міжнародних справ, керівником фракції «Родіна». З липня 2004 року – голова партії «Родіна». Після звинувачень партії «Родіна» у ксенофобії і розпалюванні міжнаціональної ворожнечі (партія, до речі, з цієї причини була знята з виборів до Московської мерії), за його власними словами - з тактичних міркувань, залишив всі пости у партії «Родіна» і склав з себе повноваження керівника фракції у Держдумі. Російські політологи вважають що головною причиною відходу Роґозіна від керівництва партією і фракцією є втрата зацікавленння президента і керівництва Росії партією «Родіна», яка виконала свою роль з відтягування на себе голосів прибічників комуністів і лівих партій і вбачають у цьому аналоґію з відходом свого часу Рогозіна від керівництва КРО. Роґозін говорить що свій вплив на КРО і партію «Родіна» він зберіг.
Про політичне і моральне обличчя Роґозіна свідчить його промова на з’їзді КРО, фрагмент – “Мы не будем бездействовать ни одного дня, ссылаясь на отсутствие законов. Ни один изменник, шпион, вредитель, террорист или диверсант не укроется от справедливого возмездия, где бы он ни находился и какое бы положение ни занимал. Здесь не будет ни сроков давности, ни амнистий, ни помилований. Ответят все, кто прямо или косвенно наносил ущерб суверенитету, территориальной целостности, государственной безопасности. Мы доберемся до всех, кто сбежит за границу. Будущая власть будет упрямо и последовательно возвращать национальное достояние. В разборках со сбежавшими или попрятавшимися казнокрадами и мздоимцами всплывут многие фамилии, широко известные сейчас по демократической прессе. А разборки эти будут жестокими. Придут к бывшему “нашему” там, на Западе, окинут взглядом хоромы и скажут тихо, но проникновенно, прикручивая глушак к стволу: “Возвращать будешь или завещать? Те, кого не удастся уничтожить или загнать за колючую проволоку, будут в подполье считать дни до своего ареста". Що це як не програма дій терористів? Підчас відомих подій навколо Тузли Роґозін, пояснюючи причину приїзду на косу Тузла, сказав: "Мы все приехали поддержать эти работы морально, показать, что это надо!" і додав що Тузла і Севастополь - російські.
Не менш красномовні і програмні заяви соратників Роґозіна. Заступник голови Комітету Державної Думи Росії у справах СНД і зв’язків зі співвітчизниками, член президії партії “Родіна” і один з керівників фракції “Родіна” у Держдумі Андрій Савєльєв так визначає порядок надання громадянства у Росії, в якій партія «Родіна» і її союзники прийдуть до влади: “Имперское гражданство предоставляется лицам, доказавшим свою верность имперскому делу во время Смуты, начавшейся с марта 1985 г., и их прямым потомкам, не совершивших деяний, недостойных Имперского гражданства. Имперское гражданство дает максимальную полноту политических прав.
Союзническое гражданство предоставляется коренным жителям Русской Империи, не являющимся закоренелыми русофобами и агентами влияния наших врагов, однако нарушавшим верность русскому имперскому делу. Оно отличается от Имперского тем, что лица с Союзническим гражданством не участвуют в выборах, не имеют права занимать высшие государственные должности, быть ответственными руководителями средств массовой информации, быть офицерами госбезопасности, старшими офицерами в полиции и высшими офицерами в армии.
Статус метека-россиянина (метек (грец.) – чужинець, переселенець, відпущений на волю раб – авт) - пригоден для лиц, постоянно проживающих на территории Русской Империи, лояльность которых русскому имперскому делу заведомо сомнительна: лица, имеющие право на иностранное гражданство, принадлежащие к этносам, имеющим государственность за пределами Русской Империи, состоящие или состоявшие в браке с иностранными гражданами, имеющие близких родственников за рубежом, участвовавшие в антирусских и антиимперских движениях или сотрудничавшие с антирусскими, антиимперскими организациями — от либеральных интеллигентов до этнических и территориальных сепаратистов. На метеков-россиян распространяются все ограничения, существующие для иностранных подданных”. – Чи не нагадує Третій Рейх? Не вистачає хіба що замірів черепу для визначення належності до етносів, що мають державність за межами Росії. Будьте ласкаві, приїздіть на заробки, натуралізуйтеся, асимілюйтеся, отримуйте подвійне громадянство з «ограничєніямі, сущєствующімі для иностранних подданних». І рятуй Боже опинитися у списках «аґентів впливу» чи мати дружину в Україні. Хоч, коли йдеться про об’єднання слов’янських держав і відновлення імперії, про Україну вже, вочевидь, не йдеться.
Дмитро Роґозін є автором книги “Враг народа”, перший розділ якої має красномовну назву “Моя борьба” (згадайте “Майн Кампф”). Зокрема, у своїх одкровеннях Роґозін пише що омріяне об’єднання трьох слов’янських держав може трапитися не раніше ніж через 10, 20, 30 років, а поки що слід визнавати існування української держави, змиритися з цим. Зауважте – поки що! Цитата з книги “Враг народа”: «Національная идея – это осознанное право считать себя творящим государство народом, коренным на всей территории Российской Федерации и исконных российских землях за ее пределами. Крым, Малороссия, Белоруссия, казацкие степи Казахстана, Приднестровье, Прибалтика – это родовая территория российской нации. Тут веками говорили по русски і будут говорить по русски”.
Голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз у квітні минулого року заявив що вважає доцільною співпрацю з російською партією «Родіна», оскільки вона може прийти до влади у Росії. «Заяви декого із представників партії «Родіна» «ура-патріотичного» звучання, мені здається, не повинні нікого вводити в оману, бо сьогодні ця тема експлуатується всіма політичними партіями в Росії, і «Родіна» тут не є винятком», - сказав Мороз. Мороз зазначив що його партія контактує з «Родіной» вже тривалий час, і «програмні засади цієї партії зорієнтовані на соціальні потреби людей». Нічогенькі собі патріотизм, не варті уваги заяви і цікаві соціальні потреби. Так, Олександре Олександровичу, можна затоваришувати і з відвертими фашистами, аби вони мали перспективу прийти до влади. А поки що українські соціалісти сприяють поїздкам Роґозіна Україною з організаційними цілями. До цих цілей, зокрема, належить і координація дій російських громад за межами Росії. Як сказав сам Роґозін: «Заниматься структурированием русских организаций в Украине не будем. Мы говорили с Сергеем Глазьевым, он сейчас возглавляет КРО, у них оживление там в организации, определенные решения будут приняты в конце октября. Думаю, что мы будем это делать в другом формате. Не инициирование создания этих организаций, а помощь в обмене информацией, в координации работы». І тут теж, на перший погляд, криміналу начебто немає. Громадські організації росіян в Україні, як і інші національні організації і об’єднання, потрібні і мають бути. Інша справа куди направлятиме їх діяльність КРО і Роґозін і з якого права організації іншої держави беруть на себе координаційну місію.
Відтак, поїздка Дмитра Роґозіна Україною викликає багато запитань і обґрунтованих сумнівів. Виникає асоціація з ввічливим яструбом з оливковою галузкою у дзьобі. Та чи їстівні оливки з тої галузки?
Відповіді
2006.10.09 | Volodymir
Пояснення щодо профспілкового бізнесу
Подібні браття (бувший ЦК -> будівництво -> повернення на своє місце у строю) відкрили для себе цікавий бізнес та пропонували приєднатися: типа, техніки совецкой до фига везде, организуем профсоюз и будем инженеров по автотракторной технике (не з автодорожного) направляти куда треба та заботится об них за долю малую.Дійсно, немає кращого ситуації для вербовки "агентів впливу" за кружку кави, ніж поспівчувати арбайтеру по приїзду на місце. Та і своєчастне встановлення контролю за людськими ресурсами, згідно із стратегією, це вирішення проблеми 2013 рока.
ЗИ. Тре якось розбивати текст на абзаци. Бо іноді і самому якесь місце почитати хочеться.
2006.10.09 | Сахаров
Re: Дійсно, читати неможливо. Виправляю.
Попередньо текст був розбитий пропусками рядків. Підчас перекачування ці пропуски зникли і текст став важким для читання. А до редагування сервер не пускає, бо текст скачаний з першої сторінки. Перепрошую і подаю розбитий на абзаци текст.Геннадій Сахаров. Газета «Ліца», the-persons.com.ua
ДМИТРО РОҐОЗІН - «УКРАИНЦЫ - ЭТО БРАТЬЯ, КОТОРЫЕ БУДУТ РАБОТАТЬ У НАС»
Нещодавно у Дніпропетровську перебував депутат Державної Думи Росії Дмитро Роґозін. Мету свого візиту він пояснив на пресконференції, яка проводилася спільно з депутатом Верховної ради України від Соціалістичної партії Євгеном Філіндашем, членом Спілки Молодих Соціалістів. І пресконференцію і зустріч Дмитра Роґозіна з жителями міста організовувала також обласна організація Соцпартії. Вочевидь, угода про співробітництво Соціалістичної партії України і російської партії «Родіна», укладена у березні 2005 року і підписана Олександром Морозом, діє.
Пан Роґозін повідомив що метою його поїздки містами України, розпочатої з Дніпропетровська, є створення представництв, у яких українцям, котрі мають намір виїхати працювати до Росії, надаватиметься інформаційна і правова допомога. Дмитро Роґозін заявив про намір створити у Росії, Білорусі і Україні своєрідну «спеціальну слов’янську профспілку», яка підтримуватиме слов’ян-заробітчан у Росії. Вочевидь, слово профспілка треба брати у лапки, бо за якою ознакою у цій спілці об’єднуватимуться ґастарбайтери? Професій “заробітчанин” чи “українець” чи “білорус” чи “слов’янин” немає, це не професії. Закони ж про профспілки що у Росії що в Україні що у Білорусі трактують профспілку як об’єднання за професійною ознакою. Цей момент у своїй промові перед журналістами пан Рогозін делікатно обійшов. Тоді що являтимуть собою згадані “представництва”? На яких правових засадах діятимуть? Цього Дмитро Роґозін не пояснив. Натомість багато говорив про три братні народи, близкість української і російської мов і культур, що полегшує адаптацію українських заробітчан у Росії, про необхідність створення потужної течії на кардинальне зближення трьох слов’янських держав, про воз’єднання слов’ян за прикладом німців. Говорив про перетворення кордонів між слов’янськими державами на такі, що схожі на кордони між державами Шенгенської зони. Говорив про більшу прийнятність у Росії українців як заробітчан порівняно з вихідцями з Кавказу, Півдня, В’єтнаму та Китаю.
На запитання чим допомагатиме “профспілка”, про яку йдеться, росіянам у адаптації в Україні, пан Роґозін сказав що йому невідомо чи їздять росіяни на заробки до України. Власне, про профспілку Роґозін говорить не вперше – створений ним Конгрес Русскіх Общін він називав “профсоюзом русскіх людєй”. Роґозін погрозився судовими переслідуваннями тим, хто руйнуватиме дружні зв’язки українського і російського народів. Відтак, з одного боку – єдність, з другого боку – спрямованість потоків трудової міґрації на Росію. І хіба тільки трудової? Дмитро Роґозін, відповідаючи на запитання журналістів, дещо поміняв термінологію і почав говорити вже про репатріацію до Росії, вже не про адаптацію, а про асиміляцію українців, про те, що Росія щороку втрачає до мільйона населення, про російську демографію. Депутат Держдуми Росії висловив жаль з приводу “несучасності” положень Конституції України про громадянство, які не дозволяють громадянам України мати громадянство інших держав. І заявив що матиме контакти з комісіями Верховної Ради України з метою вплинути на характер перетину кордону з Росією у частині митного контролю, спрощення перетину кордону та з метою обговорення можливості ухвалення нормативних документів на законодавчому рівні, що реґламентували б пересування робочої сили територією України і Російської Федерації.
Візит пана Роґозіна співпав у часі з відкриттям у Луганську і Запоріжжі консультаційних консульських пунктів з питань рееміґрації колишніх громадян СРСР до Росії і, вочевидь, пов’язаний з нещодавнім указом Президента Росії Володимира Путіна від 26 червня цього року “О мерах по оказанию содействия добровольному переселению в РФ соотечественников, проживающих за рубежом”, у якому йдеться про заходи щодо сприяння міґрації росіян (і інших громадян колишнього СРСР) зза кордону Росії до Росії. Їм запропоновано вибирати місце поселення з 12-ти реґіонів. Росія планує відкрити у столицях країн СНД і Балтії представництва міґраційних служб і набирати добровольців на переселення. Взагалі у поясненнях і у реакції на той указ у Росії говорять здебільшого про репатріацію і рееміґрацію головним чином до Сибіру та Далекого Сходу.
Дмитро Роґозін сказав так: “ ... возьмите Дальний Восток или Сибирь – там все фамилии украинские. В свое время еще в екатерининские времена обильно приглашал царский двор переезжать из Белоруси и Украины крестьян заселять новые восточные богатые земли России. Поэтому я считаю что это политика традиционная и надо просто людям помочь». Отож, допомога Дмитра Роґозіна українцям – традиційна, традиція йде від Катерини Другої, яка мала клопіт з заселенням Сибіру, історія, як відомо, рухається по спіралі і спіраль та докрутилася до потреб знову залюднювати Сибір.
Член Комітету Державної Думи Росії з безпеки Отарі Аршба підчас обговоення указу зазначив: «Еще надо вспомнить о серьезной опасности заселения китайцами Сибири и Дальнего Востока. Чтобы Россия не потеряла этот регион, считаю, что он нуждается в экстренном заселении русскими. Если бы русские, проживающие во враждебной среде на территории бывших республик СССР, согласились обживать Дальний Восток - очень богатый регион во всех смыслах слова, российское правительство должно было бы на самых льготных условиях людей туда переселять».
Щодо переселення етнічних росіян “які знаходяться у ворожому середовищі” пан Аршба не пояснив, наприклад, у чому полягає ворожість до росіян в Україні, яких указ Путіна теж стосується. Чи не у мовному питанні часом? А чи оте “питання” не мусується з метою створення атмосфери, у якій росіяни з України мають відчути потяг до історичної батьківщини? Проте репатріація з причини небажання вивчати українську – це щось химерне. Та й вивчати тоді, схоже, доведеться китайську і не в умовах м’яких умовлянь а з жорсткої необхідності.
Підчас обговорення проекту згаданого указу Путіна члени «Родіни» наполягали на розповсюдженні дії указу не лише на етнічних росіян а й на колишніх громадян СРСР. Проблема репатріації до Росії сьогодні на відміну від часів Катерини Другої має нові якості – залюднювати планують не лише Сибір, а й центральну Росію, бо у Росії демографічна криза, та й ґенетично Росія вже ризикує перетворитися на російсько-китайсько-азійську суміш і пан Роґозін (що вже там критися за красивими словами про допомогу), який є за всіма визначеннями російським націоналістом (у цьому, взагалі нічого поганого немає – у Росії російські націоналісти, в Україні – українські) і, звісно, у першу чергу його бентежить доля російської нації, за усіма ознаками хоче прилити росіянам свіжої слов’янської крові.
Підчас обговорення згаданого указу Путіна Роґозін заявив що неконтрольований притік неросійських емігрантів становить загрозу національній ідентичності країни. А українці ж, як не кажи – братній народ, слов’яни. Агов, українські хлопці, рязанські і інші дівчата та баби вже просять якщо не до репатриації то на заробітки, а там, дивись, пішли дітки, господарство – двір, корова, кури, гуси, свині, земельний наділ на безкраїх просторах, за тим – натуралізація, асиміляція і ось вам нове, дякувати Богові і Роґозіну, слов’янське, населення нової Росії. Те, що і Україна і Білорусь теж знаходяться у демографічній кризі, не має значення. Тут – хто кого куди перетягне. (Пан Роґозін, звісно, такого прямо не казав, він у висловах обережний). Багато що стає зрозумілим якщо трохи подивитися на службову і політичну кар’єру пана Роґозіна, поцікавитись його і його колег висловлюваннями і діями.
Дмитро Роґозін, за висловлюваннями російських політологів “цивілізований націоналіст імперського плану”, - випускник факультету міжнародної журналістики МҐУ, згодом – співробітник Комітету Молодіжних організацій СРСР, підозрюваний у щільних зв’язках з КГБ. У березні 1993 року Дмитро Роґозин створив і очолив народно-патріотичний рух «Міжнародний конгрес російських громад» . У наступні роки активно займався захистом прав співвітчизників у Прибалтиці, Югославії, країнах СНД, брав участь у звільненні декількох десятків заручників у Чечні. Список його посад і функцій чималий. Рогозін був засновником і головою Конгресу Русскіх Общін, головою соціал-патріотичної партії “Родіна” (попередня назва - Партія російських реґіонів), співголовою виборчого штабу блоку “Родіна”, до якого входили “Родіна”, Социалістична Єдина Партія Росії, Партія Національного Відродження «Народна Воля». Роґозін був головою фракції «Родіна» у російській Думі, перебував у статусі особистого посланця Володимира Путіна, очолював комісію Державної Думи з міжнародних зв’язків і російську делеґацію у Парламентській Асамблеї Ради Європи. Підчас першої чеченської війни Роґозін проявив себе як «яструб», закликавши притягнути до суду Єгора Гайдара і Григорія Явлінського, котрі виступили проти введення російських військ у Чечню. У ПАРЄ він зайняв агресивну позицію підчас обговорення чеченської проблеми, коли ПАРЄ ухвалила резолюцію про можливість створення міжнародного трибуналу з воєнних злочинів і злочинів проти людства. Він різко висловився на адресу європарламентарів і погрозився що Росія припинить сплату внесків до ПАРЄ. - «Мы закрываем чеченское досье. Больше мы в Страсбурге Чечню обсуждать не будем».
До створення Конгресу Русскіх Общін Дмитро Роґозін переходив з одної російської марґінальної партії до іншої, на політичному небосхилі засвітився раптово – 20 серпня 1991 року він на мітингу біля “Білого Дому” “випадково” опинився на трибуні за спиною Едуарда Шеварднадзе і “випадково” після виступу Шеварднадзе ведучий передав мікрофон Роґозіну. Роґозіна помітили і стали запрошувати на радіо і телебачення «з парою слів про демократію». У 1993 році Роґозін створив Конгрес Русскіх Общін. Після виборів до Державної Думи у 1995 році, коли КРО не подолав п’ятивідсотковий бар’єр, Рогозін відійшов від прямого керівництва КРО.
Роґозін був обраний до Держдуми у 1997 році, був членом депутатської групи «Російські Реґіони», заступником голови Комітету у справах національностей. Переобраний до держдуми у 1999 році, увійшов до групи «Народний депутат», обраний головою Комітету Держдуми з міжнародних справ, був керівником делеґації Держдуми й Ради Федерації в Парламентській асамблеї Ради Європи. У 2002-2003 роках був спеціальним представником президента Росії на переговорах з Євросоюзом і Литовською Республікою з питань життєзабезпечення Калінінградської області. У вересні 2003 року обраний співголовою Вищої Ради і керівником виборчого штабу виборчого блоку «Родіна» на виборах до Державної думи. У Держдумі останнього скликання обраний заступником голови Держдуми і до Комітету Деждуми з міжнародних справ, керівником фракції «Родіна». З липня 2004 року – голова партії «Родіна». Після звинувачень партії «Родіна» у ксенофобії і розпалюванні міжнаціональної ворожнечі (партія, до речі, з цієї причини була знята з виборів до Московської мерії), за його власними словами - з тактичних міркувань, залишив всі пости у партії «Родіна» і склав з себе повноваження керівника фракції у Держдумі. Російські політологи вважають що головною причиною відходу Роґозіна від керівництва партією і фракцією є втрата зацікавленння президента і керівництва Росії партією «Родіна», яка виконала свою роль з відтягування на себе голосів прибічників комуністів і лівих партій і вбачають у цьому аналоґію з відходом свого часу Рогозіна від керівництва КРО. Роґозін говорить що свій вплив на КРО і партію «Родіна» він зберіг.
Про політичне і моральне обличчя Роґозіна свідчить його промова на з’їзді КРО, фрагмент – “Мы не будем бездействовать ни одного дня, ссылаясь на отсутствие законов. Ни один изменник, шпион, вредитель, террорист или диверсант не укроется от справедливого возмездия, где бы он ни находился и какое бы положение ни занимал. Здесь не будет ни сроков давности, ни амнистий, ни помилований. Ответят все, кто прямо или косвенно наносил ущерб суверенитету, территориальной целостности, государственной безопасности. Мы доберемся до всех, кто сбежит за границу. Будущая власть будет упрямо и последовательно возвращать национальное достояние. В разборках со сбежавшими или попрятавшимися казнокрадами и мздоимцами всплывут многие фамилии, широко известные сейчас по демократической прессе. А разборки эти будут жестокими. Придут к бывшему “нашему” там, на Западе, окинут взглядом хоромы и скажут тихо, но проникновенно, прикручивая глушак к стволу: “Возвращать будешь или завещать? Те, кого не удастся уничтожить или загнать за колючую проволоку, будут в подполье считать дни до своего ареста".
Що це як не програма дій терористів? Підчас відомих подій навколо Тузли Роґозін, пояснюючи причину приїзду на косу Тузла, сказав: "Мы все приехали поддержать эти работы морально, показать, что это надо!" і додав що Тузла і Севастополь - російські.
Не менш красномовні і програмні заяви соратників Роґозіна. Заступник голови Комітету Державної Думи Росії у справах СНД і зв’язків зі співвітчизниками, член президії партії “Родіна” і один з керівників фракції “Родіна” у Держдумі Андрій Савєльєв так визначає порядок надання громадянства у Росії, в якій партія «Родіна» і її союзники прийдуть до влади: “Имперское гражданство предоставляется лицам, доказавшим свою верность имперскому делу во время Смуты, начавшейся с марта 1985 г., и их прямым потомкам, не совершивших деяний, недостойных Имперского гражданства. Имперское гражданство дает максимальную полноту политических прав.
Союзническое гражданство предоставляется коренным жителям Русской Империи, не являющимся закоренелыми русофобами и агентами влияния наших врагов, однако нарушавшим верность русскому имперскому делу. Оно отличается от Имперского тем, что лица с Союзническим гражданством не участвуют в выборах, не имеют права занимать высшие государственные должности, быть ответственными руководителями средств массовой информации, быть офицерами госбезопасности, старшими офицерами в полиции и высшими офицерами в армии.
Статус метека-россиянина (метек (грец.) – чужинець, переселенець, відпущений на волю раб – авт) - пригоден для лиц, постоянно проживающих на территории Русской Империи, лояльность которых русскому имперскому делу заведомо сомнительна: лица, имеющие право на иностранное гражданство, принадлежащие к этносам, имеющим государственность за пределами Русской Империи, состоящие или состоявшие в браке с иностранными гражданами, имеющие близких родственников за рубежом, участвовавшие в антирусских и антиимперских движениях или сотрудничавшие с антирусскими, антиимперскими организациями — от либеральных интеллигентов до этнических и территориальных сепаратистов. На метеков-россиян распространяются все ограничения, существующие для иностранных подданных”.
Чи не нагадує Третій Рейх? Не вистачає хіба що замірів черепу для визначення належності до етносів, що мають державність за межами Росії. Будьте ласкаві, приїздіть на заробки, натуралізуйтеся, асимілюйтеся, отримуйте подвійне громадянство з «ограничєніямі, сущєствующімі для иностранних подданних». І рятуй Боже опинитися у списках «аґентів впливу» чи мати дружину в Україні. Хоч, коли йдеться про об’єднання слов’янських держав і відновлення імперії, про Україну вже, вочевидь, не йдеться.
Дмитро Роґозін є автором книги “Враг народа”, перший розділ якої має красномовну назву “Моя борьба” (згадайте “Майн Кампф”). Зокрема, у своїх одкровеннях Роґозін пише що омріяне об’єднання трьох слов’янських держав може трапитися не раніше ніж через 10, 20, 30 років, а поки що слід визнавати існування української держави, змиритися з цим. Зауважте – поки що! Цитата з книги “Враг народа”: «Національная идея – это осознанное право считать себя творящим государство народом, коренным на всей территории Российской Федерации и исконных российских землях за ее пределами. Крым, Малороссия, Белоруссия, казацкие степи Казахстана, Приднестровье, Прибалтика – это родовая территория российской нации. Тут веками говорили по русски і будут говорить по русски”.
Голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз у квітні минулого року заявив що вважає доцільною співпрацю з російською партією «Родіна», оскільки вона може прийти до влади у Росії. «Заяви декого із представників партії «Родіна» «ура-патріотичного» звучання, мені здається, не повинні нікого вводити в оману, бо сьогодні ця тема експлуатується всіма політичними партіями в Росії, і «Родіна» тут не є винятком», - сказав Мороз. Мороз зазначив що його партія контактує з «Родіной» вже тривалий час, і «програмні засади цієї партії зорієнтовані на соціальні потреби людей». Нічогенькі собі патріотизм, не варті уваги заяви і цікаві соціальні потреби. Так, Олександре Олександровичу, можна затоваришувати і з відвертими фашистами, аби вони мали перспективу прийти до влади. А поки що українські соціалісти сприяють поїздкам Роґозіна Україною з організаційними цілями. До цих цілей, зокрема, належить і координація дій російських громад за межами Росії. Як сказав сам Роґозін: «Заниматься структурированием русских организаций в Украине не будем. Мы говорили с Сергеем Глазьевым, он сейчас возглавляет КРО, у них оживление там в организации, определенные решения будут приняты в конце октября. Думаю, что мы будем это делать в другом формате. Не инициирование создания этих организаций, а помощь в обмене информацией, в координации работы». І тут теж, на перший погляд, криміналу начебто немає. Громадські організації росіян в Україні, як і інші національні організації і об’єднання, потрібні і мають бути. Інша справа куди направлятиме їх діяльність КРО і Роґозін і з якого права організації іншої держави беруть на себе координаційну місію.
Відтак, поїздка Дмитра Роґозіна Україною викликає багато запитань і обґрунтованих сумнівів. Виникає асоціація з ввічливим яструбом з оливковою галузкою у дзьобі. Та чи їстівні оливки з тої галузки?