10/12/2006 | Тeтяна Монтян

Початок: Прокляття "недокапіталізму". Частина перша
http://maidanua.org/static/mai/1160587074.html

Окрім ЖЕКів, не втрачає можливості заробити на комунальній власності й місцева влада. Уявімо собі будинок, комунікації якого повністю занепали, та й сам він вичерпав свій ресурс, і його не врятує навіть капітальний ремонт.

Але знаходиться ця майже руїна (іншого слова вже й не підбереш), в центрі міста, де сотка землі коштує не одну сотню тисяч доларів. Земля - державна, але більшість квартир в будинку – приватизовані.

Щоб довести таку будівлю до ладу, немає коштів ані у мешканців, ані у місцевої влади.

Тому знаходиться "інвестор", якому місцева влада дає дозвіл на реконструкцію старого будинку, або на будівництво чогось нового на ділянці, де він стоїть. Звичайно, за умови, що він потурбується про забезпечення новим житлом мешканців старого будинку.

Цей "інвестор" намагається якнайдешевше для себе "владнати питання". Якщо квартира малонаселена – її просто купують (часто – не без шантажу та залякувань) у власника. Якщо ж мешканців багато – вони починають "качати права", посилаючись на Житловий кодекс 1983 року та вимагають надати їм житло площею не менше, ніж по 13,65 м2 на кожного, не бажаючи прислухатись до аргументів інвестора про те, що це несправедливо і для нього не рентабельно.

Але в будь-якому випадку справа є вельми прибутковою для "інвестора", бо, відремонтувавши стару будівлю або побудувавши нову в престижному районі міста, він зможе продати її за значно більшу суму, ніж заплатив за виселення колишніх мешканців.

Всі пам'ятають, скільки було суперечок стосовно "прожектів" - надавати мешканцям будинків, що зносяться – чи то квартири аналогічної площі, чи то в 1,5 рази більшої. Але ніхто так і не наважився публічно визнати, що питання насправді – в землі, в її справжній ринковій вартості, а не в розташованих на ній напівруїнах, населених напіввласниками.

Бо зазвичай "інвестор" отримує землю нібито "безкоштовно", а зовсім не на чесному аукціоні, що розставив би все на свої місця, вказавши справжню ціну, в тому числі і квартир в старезному будинку.

Власникам квартир в ньому довелося б погодитись з тим, що їхні руїни коштують приблизно стільки ж, скільки земля під ними, і саме на цю суму вони можуть розраховувати, отримуючи компенсації за своє житло, що йде під знос. І в більшості випадків ці суми, звичайно, будуть значно більшими, ніж ті, що зараз витрачає "інвестор" "на розселення".

Навіть якщо земля під "руїнами" коштує дійсно небагато – завжди можна пропорційно розподілити ці кошти між власниками квартир та запропонувати їм на вибір – кредит на суму, якої не вистачає на придбання іншого житла, чи соціальне житло без права його приватизації - якщо йдеться про зовсім вже бідних людей з багатонаселених квартир.

Чому потрібні ОСББ

Силою, яка здатна приборкати як державні, так і приватні ЖЕКи, а також "інвесторів"-загарбників можуть стати так звані об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Це об’єднання мешканців будинку, яке має статус юридичної особи та здійснює управління, утримання та використання неподільного та загального майна.

Саме ОСББ може укласти договір з ЖЕКом на повне обслуговування будинку та пильно слідкувати за дотриманням умов цієї угоди. Або ж ОСББ може самостійно укласти договори з окремими підприємствами чи навіть приватними особами на постачання електроенергії, тепла, води, утримання будинку й прибудинкової території та забезпечення іншими послугами, необхідними для нормального функціонування саме їх будинку.

Однак ЖЕКи не поспішають відпускати будинки з під своєї "опіки". Адже ніхто не хоче випустити з рук шалені прибутки "з повітря".

Треба сказати, що і держава непогано допомагає ЖЕКам у перешкоджанні створенню мешканцями ОСББ.

Сьогодні, аби створити ОСББ, треба провести загальні збори власників квартир, де "за" повинно проголосувати більше половини власників квартир.

Перешкодити створенню ОСББ дуже просто. Для цього достатньо "зробити" співвласниками однієї квартири стільки осіб, скільки треба для ефективного блокування рішення про створення об’єднання.

Вирішити проблему могло б внесення простої та логічної зміни у відповідну статтю Закону України "Про ОСББ" – аби таке об'єднання могли створити власники більш ніж 50% площі будинку, а не 50%+1 власник, як зазначено у законі зараз.

Пан, або пропав

Головна проблема полягає в тому, що наші люди або вже відвикли, або ще не навчились бути власниками.

Вони ніяк не можуть дійти думки про те, що багатоквартирний будинок з прибудинковою територією є цілісним майновим комплексом, з дротами, трубами та іншими комунікаціями, а не сукупністю "хат-з-краю" - окремих приміщень, що "висять" у правовому вакуумі.

І що будинок з усіма комунікаціями – їхня сумісна власність, про яку вони самі повинні піклуватися, а не скаржитись на "поганий ЖЕК".

Наш народ, я впевнена, можна лише поставити перед фактом: "Любі друзі! Ось вам вся документація ("паспорт") вашого будинку та прибудинкової території – і робіть тепер з цим, що хочете! Це – ваша приватна власність! Або домовляйтеся між собою, або сидіть без газу, світла і води".

Звичайно, адекватним власникам, які здатні домовитися спільно утримувати свої помешкання, треба в межах державної програми надавати всебічну допомогу – робити технічну експертизу стану комунікацій, оцінку вартості підтримання їх в робочому стані, надавати кредити на ремонт тощо.

Іншими словами, обов’язок держави – захищати право власності і сприяти його реалізації. Що ж ми спостерігаємо на практиці натомість?

Чиновники "милостиво" визнають наявність проблеми в тому, що, наприклад, у землі та у будівлі, розташованої на цій землі, зазвичай різні власники. Суди переповнені позовами власників такої землі та зустрічними позовами власників таких будівель. Але ці позови неможливо розв'язати в принципі, не порушуючи конституційного права на власність принаймні однієї з сторін.

Українські БТІ та суди без будь-яких проблем обліковують та розподіляють на частки (долі співвласників) приватні будиночки на 1- 2-3 квартири з відповідними земельними ділянками, але чомусь вперто не бажають робити те саме з великими багатоквартирними будинками, хоча з правової точки зору жодної концептуальної різниці між 2-3-квартирним та 200-квартирним будинком немає.

Але... хай тільки спробують мешканці багатоквартирного будинку на Хрещатику не те що приватизувати, а хоча б дізнатися , якими саме є координати та точні межі їхньої прибудинкової території! Чи яку саме частку в усьому будинковолодінні складає конкретна квартира?

Отже найкраще керувати та підтримувати свою власність зможуть саме власники, якщо надати їм легальні механізми для такої діяльності. Без вирішення цих питань реформа ЖКГ приречена зостатися на стадії обговорень про те, решетом якої конструкції зручніше носити воду.

На мою думку, кожен, хто це заперечуватиме – або невіглас, або прямо чи опосередковано "годується" з неврегульованості питань власності. Ось так – не більше, і не менше.

Що ВЖЕ ЗАРАЗ робити людям, які хочуть бути ефективними власниками вже сьогодні, і не хочуть переплачувати за комунальні послуги?

Перше. Поцікавитись за що саме ЖЕК вимагає плату. Тобто чи укладений договір з надання комунальних послуг між мешканцями будинку та ЖЕКом, і що саме в ньому написано.

Друге. Подати до ЖЕКу заяву з проханням надати належним чином складений рахунок згідно ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". В законі сказано, що ЖЕК зобов’язаний надавати інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість та структуру цін. Якщо ЖЕКж відмовиться це зробити, можна з чистим сумлінням офіційно відмовитися сплачувати за квартиру, оскільки ЖЕК не довів, що надав вам якісь послуги.

Третє. Дочекатись, доки ЖЕК подасть до суду. Потім подати зустрічний позов, вимагаючи належної "розшифровки" рахунку, який прислав ЖЕК. Слід написати заперечення на позов ЖЕКу, посилаючись на те, що ніяких послуг ЖЕК вам взагалі не надавав, а якщо надавав - то хай це доведе.

Четверте. Наступним етапом "автономізації" багатоквартирних будинків має бути визначення права власності на різноманітні комунікації – труби каналізації, води, електро– та газопроводи. Співвласники кожного багатоквартирного будинку повинні знати, де закінчуються "їхні" труби та дроти. і де починаються комунальні, аби знати, хто повинен платити за ремонти та заміни у випадку фізичного зносу. Безумовно, перспектива самостійно чи за власний рахунок ліквідовувати наслідки аварій спонукатиме власників вчасно ремонтувати комунікації та страхуватись на випадок аварій. Бо ефективним власником може бути лише той власник, який бере за себе відповідальність та ризики.