10/17/2006 | Киянка

Ну так що, любі друзі :), вже начубилися? Я маю на увазі – словесно :), бо ж в Києві все пройшло аж скучнувато :) - для тих, хто бажав побитися або позловтішатися/побідкатися з бійок (от, я ж казав).
Нє? І це зрозуміло. Схоже, що цього разу як перед-, так і пост-перживання події більш хвилюючі. З чого б це? Погані невідповідальні екстремісти & платні провокатори ще примножилися, щоб успішніше й далі вбивати клин між розділеними непорозумінням друзями східними й західними? «Партії війни» з обидвох опонентських боків «задвинули» щирих миротворців з тих же двох боків, і посміли хоч щось таки продемонструвати?

Знаєте, я зараз не буду про крайніх радикалів. Цікавіше – з різнобарв’ям демократів. Частині з них прийшлося ой як нелегко. Як так? Хтось з демократичних братів-сестер не хоче «розробляти проблематику УПА» поступово й терпляче, з оглядом на інформування-виховання всіх спраглих та не дуже бажаючих (а там, дивись, відійдуть безпосередні учасники подій, й буде легше), а переймаються нечисленими ветеранами УПА (а може, власним піаррром?), які все ж таки (отже ж, які нетерплячі свідомі) прагнуть промарширувати центром столиці Держави, за яку вони боролися, ховаючи своїх соратників, ризикуючи собою та своїми рідними.
Мало того, деякі демократи (який жах, фу!) виходять поруч недемократичних маргіналів-екстремістів-зухвалих піарщиків, сприяючи ситуації можливих побоїщ та провокацій! Піддалися «партії війни»?

Так от, є ще «партія рішучих реалістів». Є така партія :)! Вона не така чисельна, як хотілося б її «членам», але й не така мала, як, можливо, можуть подумати «інші» демократи. Це саме ця «партія» значною мірою зробила 14 жовтня масовим «табір» симпатиків УПА, в наслідок чого провокацій та бійок, принаймні масштабних, не було. В цю «партію» входять ті націонал-демократи, які не забувають, що «національне», яке стоїть першим у їх самовизначенні – це українське, а Україна – країна із запущеним спадком національно-постколоніальних проблем, які не поспішають реально розгрібати владці, які до дупи численим обивателям, які продовжують збільшувати як «5 колона», так і зовнішні «доброзичливці». Такі націонал-демократи не забувають, що Україна – не США, де потомки різнородних переселенців (котрі свого часу демократично :) витіснили аборигенів, а потім написали демократичні закони й в кольтом в руках навчили одне одного їх виконувати :) ) – тепер «всі різні – всі рівні».
Для «рішучіх реалістів» націонал-демократів УПА втілює цінність, відстоюванням якої вони не можуть поступитися заради «злагоди» (насправді, заговорювання проблеми всередину), «просування спершу демократії», «поступового виховання свідомості» тощо

Вони розуміють важливість просвітництва (яким треба займатися в будь-якому випадку, й часто самі ним займаються), але й розуміють, що ситуація для просвітництва, м’яко кажучи, не дуже, а «контрпросвітництво» теж працює, тому й не погоджуються, що спершу – тільки просвіта, а все інше – потім, бо цього «потім» може не бути не лише довго, але й – ніколи.
Може, їх - більше чи менше – теж коробить від деяких дій деяких «сусідів по 14 жовтня» (про що рішучі реалісти не мовчать). Але вони усвідомлюють, що залишатися у подібних випадках самим у незаймано-білосніжних сорочках, та ще й поруч таких же білих та пухнастих (не тільки без страху, але й без догани) соратників – можливо хіба що в індійському кіно.
Може, більшості з них (як і більшості всіх звичайних людей) взагалі-то хотілося б після робочого тижня поніжитися зранку подовше в ліжках, вдень – з‘їздити з дітьми на пікнік, а в присмерку – включити хоча б колоріфер та погрітися на диванах кавою та дружньою інтелігентною дискусією.
Але й зазвичай мирних, зайнятих та востребуваних людей зрештою може дістати життя в болоті, з якого випинаються переважно лише цікаві :) політики та радикальні екстремали – то ж доводиться підніматися самим, чесати потилиці в пошуках найкращих ідей, а тим часом – йти туди, де люди щось роблять, хоч би й не зовсім так, як хочуть вони.

Що ж, цього разу встигли прийти не без реалізації частини власних ідей, і не пошкодували! Що ж, надалі краще бути першими, моделювати ситуацію по-своєму, а, оскільки активних громадян поки що небагато – то й навіть співпрацювати з тими, хто в конкретній справі «менш інакший». І не тільки наступного 14 жовтня.

Або – можна й надалі азартно чубитися (варто-не варто, коли-ніколи, з тими-без тих…) й помірковано остерігати… в білих рукавичках. Звісно, можна себе запевняти, що життя має ще безліч варіантів. Має. Але все одно вони в «пікових» ситуаціях та принципових питаннях тяжіють до «так» або «ні». І кожному – своє, «сродне».

А зробиться так :), як захочуть ті, хто буде рішучіше робити, не боячись тимчасових поразок, промахів, помилок, проблемного сусідства тощо, хто вчитиметься на критиці друзів та ворогів.

Так що, шановні друзі, всі та всякі демократи – в житті майже неможливо «і рибку з’їсти, і…» :). Хочеться комусь, чи не дуже, а визначатися доведеться. Робити – в реальний ситуації, а не в бажаних ідеальних розкладах – свій ВИБІР.