Росія наважилася на демаркацію кордону. Нарешті...
10/18/2006 | Illia
За внутрішніми політичними баталіями залишилася майже непоміченою цікава та глибоко символічна подія. Російський міністр закордонних справ Сергій Лавров за підсумками засідання Ради міністрів закордонних справ СНД оголосив про початок демаркації російсько-українського кордону.
Розмовам про демаркацію (визначення кордону на місцевості) уже п’ятнадцять років. Усі ці роки Росія не хотіла маркувати кордон. Мовляв, навіщо нам кордони? Ось між Америкою та Канадою також немає кордону, і ніхто не зазіхає на чужу територію і не боїться за суверенітет.
За цим небажанням росіян демаркації насправді стояло стійке прагнення, кажучи мовою російського політика Рогозіна, “об’єднання спільного слов’янського тіла”. Соуси для такого об’єднання можна знайти: ЄврАзес, Митний союз, або ще краще: спільна “рублева зона”.
Але ці роки зробили свою справу. Готовінсть росіян провести демаркацію є своєрідним визнанням, що “собіраніє земель” не вдалося. Проте маркування кордону може дати їм інші важелі економічного впливу на колишню сусідню республіку.
Справа втім, що обсяги контрабанди на російсько-українському кордоні справді великі. Ось оголосять, скажімо, Україні чергову торговельну війну. Це вже не так тупо, як газову трубу перекрити, коли вся Європа лементує: що ж ви робите?
Є ще один цікавий аспект цієї проблеми. Росія дала “відмашку” демаркації, бо сам її процес може бути фактором затримки вступу України в НАТО. Як відомо, до Альянсу країну приймають лише тоді, коли в неї закриті всі питання щодо державних кордонів. А скільки часу можна встановлювати той чи інший прикордонний стовпчик? За бажання можна півроку сперечатися про те, на сорок п’ять сантиметрів вглиб від якого кордону його чесніше поставити. Кажу це точно, бо під час лише переговорів про демаркацію та вирівнювання території відбувалися величезні дискусії. Ви б бачили як агресивно та нахраписто поводилася під час переговорів Росія...
Я мимоволі згадую недавній виступ депутата Держдуми Рогозіна на українському телебаченні. Він демонстративно запитував: для чого проводити кордон по Азовському морю, це ж наше “спільне, внутрішнє” море? Пояснюю, бо на дні цього моря є нафтові та газові родовища, бо наш риболовецький флот значно менший за ваш, і ми не хочемо, щоб ваш флот “никав” по наших водах. І є міжнародні практики проведення морського кордону, це не інновація України.
Звичайно, процес демаркації буде довгий, для остаточного оформлення Державного кордону необхідно встановити прикордонну смугу, прикордонні застави та охорону. Але це вже справа часу. Крига скресла, демаркація означає формування останнього атрибуту нашої державності, якого нам бракувало, – Державного кордону. І його встановлення, це, безумовно, подія.
Розмовам про демаркацію (визначення кордону на місцевості) уже п’ятнадцять років. Усі ці роки Росія не хотіла маркувати кордон. Мовляв, навіщо нам кордони? Ось між Америкою та Канадою також немає кордону, і ніхто не зазіхає на чужу територію і не боїться за суверенітет.
За цим небажанням росіян демаркації насправді стояло стійке прагнення, кажучи мовою російського політика Рогозіна, “об’єднання спільного слов’янського тіла”. Соуси для такого об’єднання можна знайти: ЄврАзес, Митний союз, або ще краще: спільна “рублева зона”.
Але ці роки зробили свою справу. Готовінсть росіян провести демаркацію є своєрідним визнанням, що “собіраніє земель” не вдалося. Проте маркування кордону може дати їм інші важелі економічного впливу на колишню сусідню республіку.
Справа втім, що обсяги контрабанди на російсько-українському кордоні справді великі. Ось оголосять, скажімо, Україні чергову торговельну війну. Це вже не так тупо, як газову трубу перекрити, коли вся Європа лементує: що ж ви робите?
Є ще один цікавий аспект цієї проблеми. Росія дала “відмашку” демаркації, бо сам її процес може бути фактором затримки вступу України в НАТО. Як відомо, до Альянсу країну приймають лише тоді, коли в неї закриті всі питання щодо державних кордонів. А скільки часу можна встановлювати той чи інший прикордонний стовпчик? За бажання можна півроку сперечатися про те, на сорок п’ять сантиметрів вглиб від якого кордону його чесніше поставити. Кажу це точно, бо під час лише переговорів про демаркацію та вирівнювання території відбувалися величезні дискусії. Ви б бачили як агресивно та нахраписто поводилася під час переговорів Росія...
Я мимоволі згадую недавній виступ депутата Держдуми Рогозіна на українському телебаченні. Він демонстративно запитував: для чого проводити кордон по Азовському морю, це ж наше “спільне, внутрішнє” море? Пояснюю, бо на дні цього моря є нафтові та газові родовища, бо наш риболовецький флот значно менший за ваш, і ми не хочемо, щоб ваш флот “никав” по наших водах. І є міжнародні практики проведення морського кордону, це не інновація України.
Звичайно, процес демаркації буде довгий, для остаточного оформлення Державного кордону необхідно встановити прикордонну смугу, прикордонні застави та охорону. Але це вже справа часу. Крига скресла, демаркація означає формування останнього атрибуту нашої державності, якого нам бракувало, – Державного кордону. І його встановлення, це, безумовно, подія.