10/23/2006 | Майдан-ІНФОРМ

Запланований колишньою владою і руйнівний для Ірпінського регіону Київської області Генеральний план забудови, який з приходом нової влади, здавалось би, пішов у небуття, зносу намагаються реанімувати.

За цією „реанімацією” стоять інтереси тих, хто бажає отримати гроші від прибуткового зараз будівельного бізнесу. І зацікавлені особи шукають спільників серед депутатів Ірпінської міськради.

При минулій владі за гроші зацікавлених бізнесменів був розроблений офіційно оплачений ними Генеральний план Ірпінського регіону, яким передбачалося збільшення населення Ірпінського регіону майже вдвічі за рахунок масової багатоповерхової та котеджної забудови в основному в заплаві річки Ірпінь (всупереч всім нормам Водного кодексу), де підприємливі люди скупили сільськогосподарські паї.

Іще тоді нинішній міський голова Мирослава Свистович очолила кампанію за внесення до Генплану змін, оскільки при втіленні в життя нинішнього варіанту – в курортному залісненому регіоні, який відіграє роль легенів столиці, зелених насаджень катастрофічно не вистачатиме. Бо вже сьогодні після восьми років бурхливої діяльності колишньої влади згідно техніко-економічного обґрунтування тією ж владою розробленого Генплану, площа існуючих міських і селищних озеленених територій загального користування складає лише 15 % від нормативної, а площа лісів загального користування – 35 % від нормативної.

Оскільки демографічного вибуху у Приірпінні, де смертність значно перевищує народжуваність, не передбачається, то, зрозуміло, що планове збільшення населення регіону відбуватиметься за рахунок приїжджих, що додасть навантаження на й так дихаючу на ладан соціальну інфраструктуру Ірпеня. Враховуючи те, що 60% працездатного населення працює за межами регіону, роботи новим мешканцям тут не знайти. Отже, вони працюватимуть у Києві, де й сплачуватимуть прибутковий податок до місцевого бюджету столиці, тоді як соціальними послугами користуватимуться в Ірпені за рахунок бюджету місцевого. А цих послуг не вистачає вже сьогодні. Наприклад, за забезпеченістю лікарняними ліжками Ірпінський регіон посідає останнє місце в Київській області – 5,6 ліжок на 1000 чоловік (8,5- по області, 9,7 – по Україні). В місті немає лазні, доступного для всіх стадіону, належної кількості дитячих майданчиків.

Прихильники колишнього Генплану (до речі, не зважаючи на оголошення в місцевій газеті, жоден з них на слухання не з’явився) з числа депутатів Ірпінської міськради (комісія з архітектури та будівництва винесла позитивне рішення щодо затвердження розробленого колишньою владою Генплану) вимагають якнайскорішого його затвердження, оскільки, мовляв, „місто не розвивається, якщо в ньому немає кранів”. І стверджують, що житлове будівництво дасть можливість вирішити соціальні проблеми за рахунок забудовників. Також вони висувають як аргумент наявність квартирної черги у 1686 родин в місті та 4500 родин у регіоні. Однак, якщо порахувати, скільки відраховуватимуть забудовники, вийде, що цих грошей вистачить максимум на те, щоб забезпечити соціальні послуги для новоприбулих. А для того, щоб „ліквідувати” квартирну чергу за рахунок тієї частини квартир яка відійде місту, Ірпінь потрібно забудувати просто вщент. В підсумку територіальна громада залишиться на тих самих позиціях, тільки не матиме вільних земель для розвитку рекреаційних зон. До того ж земельні ресурси, віддані під житлове будівництво, можуть принести прибуток громаді лише один раз.

Натомість Мирослава Свистович пропонує інший варіант: не поспішати з одночасним масовим житловим будівництвом, а для початку вести його на територіях, які під нього вже відведені. Причому робити це за пайової участі міста (в цьому її підтримує новий заступник з капітального будівництва), щоб Ірпеню відходило не 5-10% квартир, а 25-50%. Також вона прагне заохочувати насамперед тих забудовників, які зводитимуть багатоповерхівки на місці численних одно- і двоповерхових бараків та „хрущовок” (такі бажаючі вже є), а також викупатимуть землі у приватних власників, хати яких розкинулися між багатоповерхівками (такі також є і, не чекаючи дармової землі, викупають її в громадян та зводять невеликі багатоквартирні будиночки на колишніх приватних ділянках). Землі ж заплави міський голова планує використати для розвитку спорту й відпочинкового бізнесу, що даватиме прибутки до казни міста не разово, як забудовники, а постійно. Розподіляти земельні ділянки під будівництво вона планує на конкурсі, а не так, як прагнуть деякі депутати – „всім бажаючим роздати по ділянці і хай швидко все забудують”. На окраїнах, на її думку, перевагу слід віддавати дешевому соціальному житлу, оскільки дорогі квартири не по кишені більшості місцевих мешканців.

До речі, перетворення ж Приірпіння у спальний район Києва створить і додаткові труднощі для нових (і навіть заможних) мешканців – бо саме тут вони ходитимуть у школи, лікарні та інші установи, саме звідси вони добиратимуться до Києва, а вже сьогодні зранку і ввечері дорога зі столиці до Ірпеня є сильно забитою автомобілями, електрички також переповнені.

Проте, ці аргументи навряд чи подіють на тих, хто прагне отримати гроші (і не тільки й не стільки до бюджету) від забудовників вже сьогодні. А тому їх не хвилює, що „розвиток” йтиме за рахунок майбутніх поколінь. Тому, з огляду на те, що учасники громадських слухань майже одноголосно підтримали міського голову, вона має намір звернутися безпосередньо до народу, який (а не мер чи депутати) є господарем у регіоні, а також до лідерів політичних сил, за чиїми списками до Ірпінської міськради деякі прихильники щільної забудови пройшли в депутати. При цьому обіцяє постійно оприлюднювати як позиції депутатів, так і реакцію лідерів політичних сил на дії своїх членів. Народ на наступні вибори всіх рівнів (від Верховної Ради до найменшої місцевої) повинен знати своїх героїв! Як в прямому, так і в переносному значенні.