10/28/2006 | дідусь

Наш Президент знову надумався “йти назустріч народу”, на цей раз шляхом створення громадської ради при Президенті України.
І як мені здається, на жаль, з цього (як і з усього іншого, що затівав наш президент) нічого путнього не вийде. По крайній мірі у мене склалось таке враження після того як і я побував на зборах представників громадських організацій України (які відбулись вчора, 27 жовтня у готелі Братислава), на яких мали висуватись представники у цю раду при Президенті України.
Таке враження склалось як і від того як пройшли збори, так і від “програмного документу” (у вигляді брошурки з тезами (чуть не квітневі як у Ілліча) та з проектом “Положення про громадську раду України”).
Почну з процедури:
- Замість того щоб обговорювати програму та висувати делегатів у цю раду (а вона ж начебто важлива – при самому президенті буде), “нарада” перетворилась у “ізлітіє душі” виступавших аматорів. “Конкретика” виступів переважно обмежувалась: - “влада не думає про народ, влада далека від народу”, ну хтось ще віршики підчитував, хтось про бога щось ніс – ну оце і вся “конкретика”.
Ні однієї конструктивної пропозиції по усуненню недоліків, чи по забезпеченню ефективності роботи цієї ради. Все звелось як у нас завжди – “а поговоріть” .
Хоча мені здалось, що інше і не планувалось. Одним із пунктів порядку денного (це з 13,30 до 14-00), значилась закрита частина з’їзду для повноважних представників ГРУ (громадської ради України) – це не тих, що уже на з’їзді подавали заявки, це тих, що ще до з’їзду “перетерли тему” між собою, і які видно і попадуть переважно у цю Раду. А шоу у Братиславі – для формальної легімітизації “міждусобойчика”.

Але ладно з процедурною частиною, перейдемо до “програмних тез” (ДОКТРИНИ, КОНЦЕПЦІЇ ТА ПРОГРАМИ).
Все “захоплення” “програмним документом” не передаси, але на деяких перлах зупинюсь.
Почну з базису – економіки.
Унікальною є пропозиція створення “безподаткової системи держави” (видно її будуть пропонувати Президенту “ходоки з народу”).
А звідки ж бюджет наповнювати? В тезах зазначено: - “Єдиним джерелом такого наповнення може бути виключно державна зовнішньоекономічна діяльність, за допомогою продажу власних грошей іншим державам”.
Ви (уже регочучи) запитаєте у наших “прожектантів” – а чи вияснили вони спочатку – чи хтось за кордоном буде купляти нашу валюту?
Даремно смієтесь, не такі вже простаки наші “прожектьори”, вони мають чим вам відповісти:
- “для цього необхідно визначити умови за яких все, що тільки продається за межі країни, повинно продаватись виключно за нашу національну валюту... Продаж же власних грошей монопольно належить державі і саме їй належить цей прибуток, за рахунок якого і формується бюджет держави”.
Отак братці і житимемо – малюватимемо папірці із портретами Франка та Грушевського та заживемо як у бога за пазухою – правда гарна картина?
Правда одного не врахували наші фантазери – країна багатіє за рахунок “експорту грошей” лише за однієї умови – якщо її національна валюта слугує у інших країнах – засобом накопичення.
Але нажаль, підстав вважати, що світові фінансові воротили почнуть міняти структури своїх банківських резервів та інших валютних накопичень – заміщуючи долари та євро українською гривнею – НЕМАЄ НІЯКИХ. А відтак іноземці будуть купляти українські гроші лише тоді, коли їм необхідно купити в Україні товар, при цьому гроші одразу повернуться в Україну. Таким чином світовому валютному ринку буде крутитись дуже обмежена кількість гривень, до того ж яка практично і не виходитиме за межі України – повертаючись одразу “додому” у вигляді платежу за українські товари.
Якщо ж держава почне штучно “нагнітати” ціну своєї валюти (щоб хоч трошки заробити на “дутій” ціні грошей – то вона просто знищить експорт і всі експортні галузі країни.
Це елементарна логіка, зрозуміла кожному грамотному економісту, але видно у цій Громадській раді при Президенті України (судячи по тим хто був представлений серед виступаючих) ні економістів ні юристів не буде – поети, письменники (ні і вони потрібні, але ж ця “Рада” я бачу зібралась давати Президенту поради і з економічних і з юридичних питань).
Ще одним “крутим” юридичним козирем планується масовий випуск монет. Але ж монети це не ковбаса і не хліб, нумізматичний ринок досить обмежений і розраховувати на те, що іноземці почнуть мільярдами скупляти українські гривеники може лише наївний фантазер. Невеличкий прибуток країні це може дати, але розраховувати на це як щось суттєве - ?

2. А тепер перейдемо від економіки до права і державного управління:
У тезах пропонується, щоб уряд очолював Президент, а Кабінет Міністрів – Прем’єр-міністр.
Я звиняюсь конєшно, а кабінет міністрів це що – не уряд?
Я так до кінця і не розгадав цю загадку, але (судячи з тексту “апрєльскіх тєзісов”) – кабінет міністрів складатиметься з трьох міністерств, а уряд – це кабінет міністрів плюс ще одне – ГРОМАДСЬКЕ МІНІСТЕРСТВО, яке буде очолювати ну просто “супер-міністр” (якого будуть обирати разом з президентом). – Боюсь що матимемо два президенти, бо обраний народом “соціальний міністр” може і нах... Президента послати.
Як це все формуватиметься (обиратиметься), а головне – як ЦЕ буде функціонувати – нічого не сказано.

Тепер до права: - пропонується створити одне єдине силове міністерство (ну це щоб різні луценки не сварились між собою). Під цією, на перший погляд благопристойною пропозицією ховається надзвичайно велика небезпека – буде суттєво обмежено гарантованість демократії. Адже відомо, що демократія тримається не на “добрих президентах”, а на системах владних противаг. Ця система противаг можливо врятувала і “Майдан” в 2004 році, коли одні “силовики” СБУшники і військові “м’яко натякнули” ментам і їх внутрішнім військам, що якщо ті застосують зброю проти “Майдану” то вони застосують її на захист “майдану”.
Звичайно, конкуренція різних силовиків, різних правоохоронних органів має і свої недоліки, але з двох зол вибирають менше – хай вже вони краще конкурують між собою, чим весь силовий апарат попаде в одні єдині руки і можливо не зовсім добрі (якщо не сьогодні то через кілька років).
А для злагодженої роботи правоохоронців (ну щоб прокуратура не “рубала” справи Луценко) нашому Президенту не обов’язково створювати єдине силове гіпер-відомство – достатньо на посади Прокурора України не Піскунів і Медведьків, а дещо інших людей – і все буде добре працювати.

3. Тепер трохи політики:
“Громадські діячі” надумали радити Президенту двопалатний парламент, Верховна Рада – як Верхня Палата, і Громадська Рада України (здається хтось на себе одіяло тягне) – як нижня Палата. Але Нижня Палата не за територіальним принципом (взагалі двопалатний парламент доцільний лише у Федераціях), а як орган – інтересо-фахового, територіального корпоративного представництва. Як буде обиратись це “чудо влади”, про це – ні гу-гу.
Цікаво, як будуть обиратись корпоративно-фахові депутати – яке представництво від поетів, а яке від селян. – Будемо як при феодалізмі – один депутат від ста дворян і один від десяти тисяч селян.
Цікаво хто у нас у дворянах буде?

Ну і останній перл, це вже із самого “Положення про Громадську раду України”, - серед головних функцій ради (у пункті 3, де йдеться про функції – на першому місці) - “формування і прогнозування громадської думки та створення стійкого позитивного іміджу президента України”.
Говорячи простіше – “царя славімо”!
А от на мою думку – “цар” сам себе повинен славити – своїми справами і успіхами, а рада повинна допомагати йому ефективно працювати – краще розуміти існуючі проблеми, а не “формувати імідж”.
І ці люди будуть “радниками Президента” від громадськості – краще б вони у носі ковирялись.
Бідна моя Україна.