НУ чисто антикризова коаліція? (стаття)
10/30/2006 | Мінор
НУ чисто антикризова коаліція
Віктор Уколов
Міністри Нашої України застигли на роздоріжжі – з дня на день вони можуть піти з уряду геть. І хоч чільники партійної сили публічно і переконані у їхній твердості намірів, Олександр Мороз, в ролі спокусника-сатани, не полишає спроб відновити переговорний процес між антикризовою коаліцією та НУ.
Чи може в принципі політична сила, яка делегувала своїх міністрів до уряду, добитися їхньої відставки, якщо самі міністри того не бажають? Водночас чи варто залишатися міністрам у партії, що приречена на виснажливу опозицію можливо на кілька років вперед? Ці питання „висять в повітрі”, як осінній дим – от тільки в політиці палять не листя, а ілюзії, зобов‘язання та вже таке забуте поняття, як честь.
Юридично добитися остаточної відставки своїх міністрів Наша Україна справді не в змозі. Згідно положень Конституційної реформи, Прем‘єр-міністр формує уряд одноосібно, а Прем‘єра визначає парламентська правляча коаліція. Президент може впливати лише на призначення та відставку тих, хто належить до його квоти. Але не більше. Тому Тарасюк і Гриценко точно залишаться, а от на інших „н е п р е д с т а в н и к і в” антикризової коаліції, навіть глава держави має хіба-що моральний вплив.
Зрештою, для остаточної легітимізації, достатньо рішення Януковича залишити їх на посадах. Тоді можна вважати, що міністрів, яких делегувала НУ колись, - тепер до уряду відправила вже антикризова коаліція.
Для того щоб залишатися на своїх посадах у міністрів НУ може бути суто меркантильний мотив. Чим далі існує новий уряд, тим більше з‘являється чуток про відновлення системи поборів, відкатів і платежів знизу догори. Називають цифри від 250 тисяч до кількох мільйонів зелених, які „обранці долі” змушені заплатити за отримання місць у кабінеті міністрів. „Компенсація” неочікуваних витрат ляже на кишені тих, хто захоче „вирішувати питання” пільгових умов для свого бізнесу через теперішніх „платників”.
Відповідно, сучасні міністри можуть розраховувати не тільки на свою „невеличку” зарплату – зелене світло брати є. Можна навіть не озиратися на прокуратуру, хіба, пам‘ятати про майбутні вибори. Та й то, якщо виборці про міністрів-нашоукраїнців у затінку харизматичної постави Януковича, взагалі не забудуть.
Для частини НУ опозиція означатиме перехід від системи накопичення до системи споживання накопичених в уряді коштів. Тому в слабких людей виникає реальна спокуса плюнути на НУ заради того щоб залишити своїх міністрів в уряді, „при ділах”.
Але усім зрозуміло, що без Нашої України її міністри антикризовикам геть не потрібні. Їхня проблема у опозиційності НУ і Президента Ющенка, якої не хочуть допустити ні в уряді, ні у правлячій коаліції.
Тим більше, що не тільки довкола Партії регіонів, але й у середовищі Нашої України достатньо бізнесменів. А заняття бізнесом, яке є принадливим для перебування у партії влади, може стати проблемним для роботи у опозиції. Ніхто не забувся наскільки успішно Микола Азаров (чи голос схожий на нього на плівках Мельниченка) використовував посаду глави Державної податкової для знищення бізнесу політичних конкурентів Кучми.
Теперішня серія замахів і убивств, яка розпочалася проти незговірливих бізнесменів з Блоку Юлії Тимошенко може примусити здригнутися тих, хто ще залишився живим у НУ. В нашій країні фінансові джерела опозиційних партій, завжди потрапляли під удар насамперед. Дехто з теперішніх міністрів антикризової коаліції, хто у минулому давав гроші СПУ, пізнали це на власному гіркому досвіді.
На цьому драматичному тлі, здається Президент самоусунувся від процесу керівництва державою. Щоправда в нього є „поважна причина”, адже Конституційна реформа позбавила главу держави більшості прямих важелів впливу. Але хіба підпорядковані Президенту силові структури не можуть захистити демократію від замовних убивств, які пояснюють „господарською діяльністю” того, хто загинув? Чи „підпорядкованість” силовиків вже перетворилася на формальність?
Можливе дезертирство міністрів НУ, які попри заяви про відставку, перебувають під шаленим тиском, як зовні, так і зсередини, стане сигналом для інших, що Президент вже не контролює не те, що країни, але й навіть Нашої України. І вже не може забезпечити захист для тих, хто наважується підтримувати главу держави в лиху для нього годину.
Питання відставки міністрів НУ навіть не виглядає на дилему хто-кого: Президент-коаліцію, чи коаліція-Президента – відповідь і так зрозуміла. Залишилося дізнатись коли.
Віктор Уколов
Міністри Нашої України застигли на роздоріжжі – з дня на день вони можуть піти з уряду геть. І хоч чільники партійної сили публічно і переконані у їхній твердості намірів, Олександр Мороз, в ролі спокусника-сатани, не полишає спроб відновити переговорний процес між антикризовою коаліцією та НУ.
Чи може в принципі політична сила, яка делегувала своїх міністрів до уряду, добитися їхньої відставки, якщо самі міністри того не бажають? Водночас чи варто залишатися міністрам у партії, що приречена на виснажливу опозицію можливо на кілька років вперед? Ці питання „висять в повітрі”, як осінній дим – от тільки в політиці палять не листя, а ілюзії, зобов‘язання та вже таке забуте поняття, як честь.
Юридично добитися остаточної відставки своїх міністрів Наша Україна справді не в змозі. Згідно положень Конституційної реформи, Прем‘єр-міністр формує уряд одноосібно, а Прем‘єра визначає парламентська правляча коаліція. Президент може впливати лише на призначення та відставку тих, хто належить до його квоти. Але не більше. Тому Тарасюк і Гриценко точно залишаться, а от на інших „н е п р е д с т а в н и к і в” антикризової коаліції, навіть глава держави має хіба-що моральний вплив.
Зрештою, для остаточної легітимізації, достатньо рішення Януковича залишити їх на посадах. Тоді можна вважати, що міністрів, яких делегувала НУ колись, - тепер до уряду відправила вже антикризова коаліція.
Для того щоб залишатися на своїх посадах у міністрів НУ може бути суто меркантильний мотив. Чим далі існує новий уряд, тим більше з‘являється чуток про відновлення системи поборів, відкатів і платежів знизу догори. Називають цифри від 250 тисяч до кількох мільйонів зелених, які „обранці долі” змушені заплатити за отримання місць у кабінеті міністрів. „Компенсація” неочікуваних витрат ляже на кишені тих, хто захоче „вирішувати питання” пільгових умов для свого бізнесу через теперішніх „платників”.
Відповідно, сучасні міністри можуть розраховувати не тільки на свою „невеличку” зарплату – зелене світло брати є. Можна навіть не озиратися на прокуратуру, хіба, пам‘ятати про майбутні вибори. Та й то, якщо виборці про міністрів-нашоукраїнців у затінку харизматичної постави Януковича, взагалі не забудуть.
Для частини НУ опозиція означатиме перехід від системи накопичення до системи споживання накопичених в уряді коштів. Тому в слабких людей виникає реальна спокуса плюнути на НУ заради того щоб залишити своїх міністрів в уряді, „при ділах”.
Але усім зрозуміло, що без Нашої України її міністри антикризовикам геть не потрібні. Їхня проблема у опозиційності НУ і Президента Ющенка, якої не хочуть допустити ні в уряді, ні у правлячій коаліції.
Тим більше, що не тільки довкола Партії регіонів, але й у середовищі Нашої України достатньо бізнесменів. А заняття бізнесом, яке є принадливим для перебування у партії влади, може стати проблемним для роботи у опозиції. Ніхто не забувся наскільки успішно Микола Азаров (чи голос схожий на нього на плівках Мельниченка) використовував посаду глави Державної податкової для знищення бізнесу політичних конкурентів Кучми.
Теперішня серія замахів і убивств, яка розпочалася проти незговірливих бізнесменів з Блоку Юлії Тимошенко може примусити здригнутися тих, хто ще залишився живим у НУ. В нашій країні фінансові джерела опозиційних партій, завжди потрапляли під удар насамперед. Дехто з теперішніх міністрів антикризової коаліції, хто у минулому давав гроші СПУ, пізнали це на власному гіркому досвіді.
На цьому драматичному тлі, здається Президент самоусунувся від процесу керівництва державою. Щоправда в нього є „поважна причина”, адже Конституційна реформа позбавила главу держави більшості прямих важелів впливу. Але хіба підпорядковані Президенту силові структури не можуть захистити демократію від замовних убивств, які пояснюють „господарською діяльністю” того, хто загинув? Чи „підпорядкованість” силовиків вже перетворилася на формальність?
Можливе дезертирство міністрів НУ, які попри заяви про відставку, перебувають під шаленим тиском, як зовні, так і зсередини, стане сигналом для інших, що Президент вже не контролює не те, що країни, але й навіть Нашої України. І вже не може забезпечити захист для тих, хто наважується підтримувати главу держави в лиху для нього годину.
Питання відставки міністрів НУ навіть не виглядає на дилему хто-кого: Президент-коаліцію, чи коаліція-Президента – відповідь і так зрозуміла. Залишилося дізнатись коли.