11/01/2006 | Андрій Шевців, ОПОРА

Та нам з тобою своє робити, Відкрити очі і далі йти!


І зуби сильно стиснувши,

маму ніжно любити,

Хто ж тоді, як не ми, брати?

Святослав Вакарчук,
“Веселі, брате, часи настали”

1 листопада 1918 року до Львова мала прибути Польська ліквідаційна комісія, щоб установити польську владу. Однак о четвертій ранку цього дня молоді українські військовики здійснили збройне захоплення влади в місті Лева. Одному з організаторів повстання – Дмитрові Паліїву – виповнилося тоді лише 23 роки. Він був не надто старшим від решти учасників Листопадового Чину – юних січових стрільців.

Що характерно – реальне здобуття політичної самостійності відбулося саме завдяки рішучості молоді. Представники старшого покоління українців, створивши Українську Національну Раду, проголосили ще 19 жовтня 1918 р. Українську державу на етнічних теренах у складі Австро-Угорської імперії. Однак цієї держави не визнав віденський уряд, який планував залишити Галичину в складі Польської держави. 26 жовтня УНРада надіслала ноту до президента США про факт утворення Української держави та попросила про підтримку (саме Вудро Вілсон запропонував задля подолання наслідків Першої світової війни й усунення підстав для майбутніх конфліктів створити на теренах зруйнованої імперії національні держави з урахуванням етнічності тамтешніх мешканців). 30 жовтня зі схожою заявою звернувся представник УНРади О. Колесса до гетьмана Скоропадського. Того дня УНРада закликала українців не виконувати розпоряджень Польської ліквідаційної комісії. Проте ці декларації мало чим могли зарадити загрозі негайної польської окупації.

Вирішальною стала ініціатива січових стрільців брати владу збройним шляхом. Показовим є те, що представник УНРади К. Левицький приймав владні повноваження від молодого січовика В. Децикевича, якого організатори повстання тимчасово призначили намісником Галичини. Проголошення Західно-Української Народної Республіки вдалося здійснити саме завдяки рішучості молодих українських військовиків.

Перебіг історії змінюють молоді, і це стосується не лише подій Листопадового Зриву. Ініціатива створення УПА в жовтні 1942-го належала молодому поколінню ОУН, яке не приймало позиції фракції Мельника про співпрацю з нацистами. В жовтні 1990-го студенти здійснили “Революцію на граніті” – домоглися відставки уряду Масола, попри провал загальнонаціонального страйку, який оголосив у вересні того року Народний Рух України. Першим зрушенням у боротьбі з кучмізмом після декількох років безуспішних акцій протесту опозиції була перемога студентів, які домоглися в серпні 2004-го, щоб Л. Кучма скасував об’єднання сумських ВНЗ. Помаранчева революція почалася саме зі студентських страйків, зокрема першим був страйк ЛНУ ім. І. Франка.

Сьогодні перед Україною зовсім неоднозначне майбутнє: поряд із перспективою незалежного розвитку – загроза поглинення сумнозвісним “північно-східним сусідом”. Однак якими песимістичними не були б прогнози дипломованих політологів і висновки із традиційних “кухонних” дискусій про майбутнє держави, не треба забувати про уроки минувшини – історію творять молоді.

Андрій Шевців – активіст ГМ ОПОРА, мешкає у Львові