11/06/2006 | Юрій Шеляженко

Леонід Черновецький — фігура, в чомусь показова для сучасної української політики. Дарма його недооцінювали вороги: цей начебто “неврівноважений фінансист” був і залишається переможцем конкурентної боротьби у банківському бізнесі з характерним для неї демпінгом, агресивними рекламними кампаніями, переінакшенням законів на свою користь та підкупом силовиків. Ці методи виявилися так само дієвими і у сфері політики, з тієї причини, що фактор моралі зараз практично не грає ролі у виборі суспільством своїх героїв.

Мета політики Черновецького очевидна всім: прибуток. За будь-яку ціну! Оскільки вітчизняні бізнесмени звикли отримувати прибутки не за допомогою впровадження нових технологій, а через перерозподіл власності, то мер Києва почав реалізацію масштабного проекту по перерозподілу власності на свою користь, точніше — на користь контрольованої ним фінансово-промислової групи “Правекс”.

Обмацування кишень

Оскільки навіть всенародно обраний мер не може просто так відібрати у киян їхнє майно, то одразу після приходу в колишній кабінет Омельченка пан Черновецький почав розставляти своїх людей на всі посади по управлінню комунальним майном.

Що об’єднує такі організації, як “Київміськбуд”, “Київенергохолдинг”, “Київгаз”, “Київхліб”, “Київводоканал”, комерційний банк “Хрещатик”? Питання риторичне. Це — вузлові об’єкти столичної економіки, контролюючи які можна тримати в руках все житлово-комунальне хазяйство міста. За цими назвами стоять величезні прибутки і фактично влада над містом. Ці організації є зараз акціонерними товариствами, контрольний пакет акцій в яких формально належить киянам, тобто столичній громаді. До наглядових рад усіх перерахованих підприємств увійшов, а деякі з них очолив чоловік сестри мера Анатолій Чуб, призначений також начальником Головного управління комунальної власності КМДА. І це лише початок.

Столицю України доречно порівняти з великим святковий тортом, над яким з гостро заточеними ножами та хижими посмішками схилилося кілька ненажер-іменинників, спонсорів окремих фракцій Київради, з котрими Черновецький змушений ділитися, аби “дерибан” майна киян відбувся відносно легітимно.

Скажімо, значною долею акцій “Київгазу” і “Київводоканалу”, комунальну частину власності в яких екс-мер Омельченко передав одним зі своїх останніх розпоряджень новоствореному ВАТ “Київенергохолдинг”, володіє відомий бізнесмен Андрій Іванов. Його ім’я пов’язують також з Громадським активом Києва, по списку якого до Київради пройшло багато представників підприємств “Київської інвестиційної групи”, що належить Іванову. Серед них Дмитро Казаков та Юрій Бондар, керівники ТОВ “Муніципальна сервісна компанія” — підприємства, що постачає за незрозумілими цінами матеріали, комплектуючі та запчастини (зокрема лічильники), викачує всі вільні кошти з найбільших комунальних підприємств міста. Зараз ці двоє депутатів від ГАК входять у наглядові ради всіх трьох перерахованих акціонерних товариств, а фракція громадського активу в Київраді проявляє виняткову лояльність до мера. Черновецький, в свою чергу, вже не критикує “корупційну схему” “Київенергохолдингу”.

“Хрещатик” стає філіалом “Правекса”?

Особливо помітні зміни після приходу Черновецького до влади в Києві відбулися у наглядовій раді комерційного банку “Хрещатик”, через який проходять всі комунальні платежі. Зараз, коли вартість комунальних послуг за розпорядженням міського голови з 1 грудня має підвищитись більш ніж утричі, відсотки від обслуговування цих платежів теж суттєво зростуть, але цей прибуток не попаде в кишені киян.

Від 26 березня 2006 року членами наглядової ради банку “Хрещатик” стають численні працівники “Правекс-банку” та члени наглядової ради цього банку: Андрій Штепура, Любов Разіна, Ольга Бородович, Віктор Фуклев, Юлія Тур. Очолює орган контролю над головним комунальним банком секретар Київради Олесь Довгий.

Про подальший розвиток подій “Свободі” розповів депутат Київради Сергій Батрук: “У серпні 2006 року була проведена емісія уставного капіталу банку “Хрещатик”. Надруковані нові акції. Київська територіальна громада, як засновник цього банку, має переважне право викупити ці акції. Якщо до 15 листопада це не буде зроблено, ми втратимо контрольний пакет акцій комунального банку. А щоб викупити акції, потрібне рішення Київради. Проте сама емісія була проведена без узгодження з цим органом: просто представники головного фінансового управління в наглядовій раді банку проголосували за емісію, хоч вони могли діяти так лише на підставі рішення Київради про видачу їм довіреності на таке голосування. Рішення сесії про це не було, тому емісія проведена з порушеннями”.

Отже, київська громада має шанс не втратити свій банк “Хрещатик”, викупивши до 15 листопада додатково випущені акції після незаконно проведеної емісії (оскільки факт емісії відбувся, оскаржити її тепер неможливо, — стверджують юристи). На засіданні Київради 31 жовтня опозиція запропонувала постанову про викуп акцій, але лояльні мерові фракції в компанії з депутатами, що “відкололися” від опозиційних БЮТ, “Нашої України” та Блоку Віталія Кличка (зокрема 12 бютівців), провалили цю постанову. Фракція БЮТ заблокувала трибуну, вимагаючи переголосування. “Банк буде продано по-любому!” — заявив Черновецький, але змушений був поступитись опозиції у цьому процедурному моменті. І повторне голосування, справді, дало той самий результат. Таким чином, “народні обранці” на чолі з мером зробили все від них залежне, аби відібрати у киян банк “Хрещатик”.

Після 15 листопада право першочергового викупу акцій комунального банку отримають міноритарні акціонери. Один із них — Андрій Іванов, що контролює більше 10% акцій банку. До речі, він є членом наглядової ради “Хрещатика” з 2003 року. Це ще раз підтверджує, що двоє відомих олігархів, Черновецький та Іванов, вже встигли домовитись про перетворення Києва на спільну бізнес-імперію.

Розвідка боєм

Свого часу Черновецький заявив, що “у власності міста треба залишити не більше двох-трьох комунальних підприємств”. Практика показує, що це не пусті слова — мер Києва готує масштабну приватизацію комунального майна.

Візьмемо для прикладу Бессарабський ринок. Він працював строго за розцінками плати за торгове місце, встановленими КМДА, і давав максимум легального прибутку (близько 6 мільйонів гривень на рік). Але заступник міського голови Ірена Кільчицька заявляє, що ринки дають надто мало прибутку, і для перевірки фінансово-господарської діяльності Бессарабки створюється комісія. Вона знаходить “недоїмку” фантастичних масштабів, і КМДА під цим приводом вводить на ринку так званий кризовий менеджмент, який не передбачено жодним українським законом.

Новий “антикризовий менеджер” приїздить на роботу з непересічною групою підтримки: депутатами від блоку Черновецького, міліцейським спецназом, податківцями. Без всяких постанов суду ламають двері до адміністративних приміщень. А потім терміново встановлюють їх на місце — щоб позбутися незручних запитань від прибулих на місце події журналістів. Продавці тим часом перелякано дають коментарі, що так само колись руйнували Сінний ринок, і є вже чутки, ніби Бессарабку міська влада теж знесе, бо комусь не вистачає місця на Хрещатику під сучасний офісний центр.

Початок “бліцкригу” Черновецького за методами трохи схожий на таке поширене нині явище, як рейдерство, але ж йдеться про встановлення контролю над комунальною власністю, тому закон начебто на боці мера. Хоча порушення трудового законодавства і пошкодження комунального майна без рішення суду наводять на серйозні роздуми.

Така сама схема зараз застосовується до комунальних кінотеатрів, називають й ім’я людини з команди Черновецького, яка начебто має зацікавленість у їх приватизації.

І комунальні ЗМІ явно не омине така доля. “Свобода” вже повідомляла, що рішенням попереднього пленарного засідання Київради звільнено головних редакторів трьох газет, котрі належать київській громаді. Так от, від депутата Київради, секретаря комісії з питань культури та інформаційної політики Олександра Бригинця нам стало відомо, що їх місця посіли не журналісти, а... два головних бухгалтери і маркетолог! Зміни у керівництві помітно викривили обличчя цих газет: зникли гострі полемічні матеріали та збалансоване подання точок зору влади й опозиції, додалося панегіриків на адресу нині діючого мера та його помічників.

Шантаж і корупція

Амбіції київського міського голови не обмежуються “дерибаном” комунального майна — він також зробив серйозні заявки на завоювання всього дрібного та середнього бізнесу в столиці.

Власники малих архітектурних форм — кіосків та торгових павільйонів обкладені негласними поборами. Зараз настав сезон затвердження однорічних договорів з ними на оренду землі, і, схоже, районна влада користується цим як засобом шантажу, щоб отримати передоплату “благодійних внесків на благоустрій”, сплачувати які досі вимагалося щомісяця (а тим, хто не сплачував, зносили кіоск під будь-яким приводом).

Наприклад, у Шевченківському районі, де мінімальний щомісячний “благодійний внесок” був 400 доларів, підприємців примушують сплачувати 10 тис. гривень легально і додатково від 3 до 5 тисяч “зелених” у кишеню потрібного чиновника за позитивне рішення районної ради про землевідвід. Добре хоч, що благодійний внесок перераховується не до якогось “лівого” благодійного фонду, як це часто практикується в українській провінції, а на спеціальний рахунок районного відділу держказначейства, номер якого (31512931600011) розшифровується у повідомленні Київської податкової інспекції як “цільові фонди... утворені органами місцевого самоврядування” в місцевому бюджеті. Такий собі “самоврядувальний” рекет районного масштабу.

Невідомо звідки з’являються загадкові “закордонні інвестори”, що готові вкласти величезні кошти у впорядкування сфери торгівлі в Києві, аби тільки припинилася “стихійна торгівля” нинішніх підприємців. Заради комфорту одного “інвестора” Подільська районна адміністрація мало не знесла 30 малих архітектурних форм на Контрактовій площі, благо підприємці влаштували акцію протесту і домоглися тимчасової відстрочки для себе. Заради комфорту іншого “французького інвестора” міській владі треба позносити “неохайні” газетні кіоски та прибрати торговців пресою з метро, і тоді щедрий інвестор набудує всюди “сучасні європейські” кіоски та “створить робочі місця”. От тільки незрозуміло, чому, піклуючись про якихось міфічних інвесторів, треба притісняти вітчизняного підприємця? Особливо в тій ситуації, коли більшість іноземних інвестицій в українську економіку є, як правило, відмиванням офшорних капіталів, вкрадених у нас же (або у “братнього” російського народу) за останні 15 років незалежності.

В цьому році внаслідок жорсткої політики “вибивання грошей” зі столичного малого й середнього бізнесу доходи бюджету перевищили витрати на 1,4 млрд. гривень, але фінансисти міської адміністрації відмовились звітувати Рахунковій палаті України, як були витрачені ці кошти. Мабуть, є що приховувати.

Всі схеми перерозподілу власності в столиці, звичайно ж, неможливо втілювати в суворій відповідності до законодавства, навіть якщо ти — мер. Тож серед столичних можновладців розквітає корупція. Особливого розголосу набули випадки із затриманням окремих депутатів від блоку Черновецького київським ГУБОП, оприлюднені центром громадських зв’язків МВС, які прес-служба блоку несміливо заперечує. 3 жовтня 2006 року депутат Оболонської райради Коротчин “попався” на отриманні хабара у розмірі 3000 доларів США від керівника ТОВ “Гайдамаки”, а 27 жовтня було повідомлено про затримання депутата Київради Ігоря Лаврова — теж за підозрою в корупційних діяннях. Розслідування обох випадків загальмувалося після втручання Генеральної прокуратури. “Просимо звернути увагу на можливі факти тиску на працівників правоохоронних органів... перевірити інформацію про причетність до структур банку “Правекс” близьких родичів заступників генерального прокурора України Кузьміна Р.Р. і Винокурова С.М., які, за наявною в нас інформацією, можуть втручатися в хід слідства” — це цитата зі звернення Блоку Віталія Кличка до МВС і ГПУ, де викладено хроніку корупційного скандалу в команді київського міського голови.

Очевидно, щоб добитися прихильності столичної міліції, на останній сесії Київради було “протягнуто” з десяток землевідводів для МВС. До речі, земельні питання вже два засідання поспіль Київрада розглядає ввечорі, без телекамер, коли муніципальний канал “Київ” припиняє трансляцію засідання ради. І саме в цей час, за інформацією голови фракції БЮТ Тетяни Меліхової, починає особливо сильно “барахлити” новенька система “Рада”: відмикається в опозиційних депутатів, вмикається біля пустих крісел депутатів блоку Черновецького... Цікаво, що по кожному землевідводу, який не набирав достатньо голосів, міський голова проводив переголосування знову й знову, а іноді оголошував десятихвилинну перерву, після чого рішення набирало 61 голос зі 120.

Київ може стати “донецьким”?

Найбільша іронія “битви олігархів за Київ” навіть не в тому, що міський голова примудрився в процесі “дерибану” великих шматків власності ще й підвищити втричі тарифи на комунальні послуги, що вдарить перш за все по його соціально незахищених виборцях, котрі купилися на гречку та консерви. Найбільша іронія цієї битви в тому, що Черновецькому, ймовірно, недовго залишилось керувати в ручному режимі і Київрадою, і грошовими потоками столиці. Скоріш за все, доведеться ділитися владою з “донецькими”.

Їхні бізнес-інтереси в столиці досить масштабні, аби не жалкувати законодавчих зусиль. Вже не перший місяць ходять чутки, що регіонали мають намір законодавчо змінити статус столиці, так щоб голову міської адміністрації призначав прем’єр-міністр. Навіть називають ймовірного першого кандидата: Євгена Кушнарьова.

Депутат-комуніст Микола Кравченко тиждень тому підтвердив, що цей законопроект (№ 2403, "Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо розмежування функцій і повноважень Київського міського голови та голови Київської міської державної адміністрації)" від 20 жовтня 2006 року) вже зареєстрований і чекає на розгляд парламенту. Цікаво (і показує рівень правової грамотності нинішньої київської влади), що в своєму коментарі до цього законопроекту на сторінках агітаційної газети Черновецького "Имею право" (№ 39, 1-7.11.2006) заступник Київського міського голови, доктор юридичних наук Віталій Журавський переконує читача в тому, що законопроект начебто "знаходиться поза межами конституційної реальності", бо, начебто, не враховує рішення № 21-рп/2003 Конституційного суду України від 25 грудня 2003 року. Якщо б пан Журавський уважніше прочитав рішення Конституційного суду, він би звернув увагу перш за все на те, що у своєму тлумаченні КСУ посилався на статтю 118 Конституції України (п.2: Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України), а саме ці "окремі закони" і пропонує змінити автор законопроекту № 2403. Після зміни відповідних Законів, на які міститься посилання в Конституції, пункт 1.2 згаданого роз'яснення КСУ ("Київську міську державну адміністрацію має очолювати лише особа, обрана Київським міським головою, яка Президентом України призначається головою Київської міської державної адміністрації") втратить актуальність. Дивно, що пан Журавський не передбачив таку можливість - "доктора юридичних наук" могло наштовхнути на таку просту думку хоча б те, що Конституція України зазнала великих змін з 2003 року (хоч вони і не торкнулися статті 118). Чи, може, заступник мера вважав, що роз'яснення Конституційного суду є чинними незалежно від змін Конституції та законодавства, на яких вони базуються? Але ж тоді ці роз'яснення мали б вищу силу, ніж сам Основний Закон, що є очевидним абсурдом.

Збільшуючи свої статки через банальне рейдерство, команда Черновецького не розуміє, наскільки ризикованою є така поведінка в умовах соціальної катастрофи, підготовленої всій Україні антинародним бюджетом Януковича—Азарова та цінами на газ від “РосУкрЕнерго”. Адже в такій ситуації гасло “грабуй награбоване” може швидко здобути не тільки популярність серед конкурентів по “дерибану”, але й певну видимість справедливості в очах пограбованих киян, після чого нинішнім монополістам на ринку детекторів брехні буде непереливки — відберуть і ту власність, що була у них до виборів. Бо історія повторюється, а от люди, навпаки, постійно міняються ролями.

Додаток 1. Перелік осіб, введених до складу керівних органах управління господарських товариств, в яких є частка територіальної громади м. Києва, у період від 26 березня 2006 року до цього часу.

1. Чуб Анатолій Васильович (депутат Київради від фракції „Блок Леоніда Чернівецького", начальник ГУ комунальної власності КМДА; раніше був керівником юридичної компанії „Формула безпеки", чоловік сестри Леоніда Черновецького): АТ „Київгаз", Член Наглядової ради; ХК „Київміськбуд", Голова Наглядової ради; ВАТ КБ „Хрещатик", Член Наглядової ради; АТ „Київхліб", Голова правління; АТ „Київводоканал", Голова Наглядової ради; ВАТ „Київенергохолдинг", Член Наглядової ради; АК „Київенерго", Заступник голови Наглядової ради.
2. Бондар Юрій Іванович (депутат Київради від фракції „Громадський актив Києва "): АТ „Київгаз”, Голова Наглядової ради; АТ „Київводоканал", Член Наглядової ради; ВАТ „Київенергохолдинг", Голова правління.
3. Казаков Дмитро Юрійович (депутат Київради від фракції „Громадський актив Києва"): АТ „Київгаз", Член Наглядової ради; АТ „Київводоканал", Член Наглядової ради; ВАТ „Київенергохолдинг", Член Наглядової ради.
4. Довгий Олесь Станіславович (Секретар Київради, депутат Київради від фракції „Блок Леоніда Чернівецького"): ВАТ КБ „Хрещатик", Голова Наглядової ради; ВАТ „Київенергохолдинг", Голова Наглядової ради.
5. Коваль Володимир: АТ „Київгаз", Член Наглядової ради; АТ „Київводоканал", Член Наглядової ради.
6. Філіпова Ярослава (начальник управління організаційно-аналітичного забезпечення Київського міського голови - родичка Володимира Філіпова, депутата Київради від Партії регіонів?): АТ „Київгаз", Член Наглядової ради.
7. Слепкань Сергій (людина, близька до Бондаря Ю.І.): АТ „Київгаз", В.о. Голови правління.
8. Мацарській Петро: ХК „Київміськбуд", Член правління.
9. Шилюк Петро (у минулому голова правління ВАТ «Домобудівний комбінат №4»): ХК „Київміськбуд", Президент холдингу.
10. Комарницкий Денис Сергійович (депутат Київради від фракції „Блок Леоніда Черновецького", родич Леоніда Черновецького): ХК „Київміськбуд", Член Наглядової ради.
11. Войтко Євген: ВАТ КБ „Хрещатик", Член Наглядової ради.
12. Лавриненко Віталій Іванович (депутат Київради від фракції „Блок Леоніда Чернівецького"): ВАТ КБ „Хрещатик", Член Наглядової ради.
13. Штепура Андрій (член наглядової Ради Правекс-банку): ВАТ КБ „Хрещатик", Член Наглядової ради.
14. Разіна Любов (екс-перший заступник Голови Наглядової ради Правекс-банка): ВАТ КБ „Хрещатик", Член Наглядової ради.
15. Бородович Ольга (працівник Правекс-банку): ВАТ КБ „Хрещатик", Член правління.
16. Фуклев Віктор (працівник Правекс-банку): ВАТ КБ „Хрещатик", Член правління.
17. Тур Юлія (віце -президент Правекс -банку) ВАТ КБ „Хрещатик", Член правління.
18. Сердюк Сергій: АТ „Київводоканал", Голова Правління.
19. Андрієвський Дмитро Йосипович (депутат Київради від фракції "Блок "Наша Україна"): АТ „Київводоканал", Член Наглядової ради.
20. Білич Віктор Олександрович (депутат Київради від фракції "Блок "Наша Україна"): ВАТ „Київенергохолдинг", Член Наглядової ради.
21. Зімін Сергій Георгійович (депутат Київради від фракції Соціалістичної партії України): ВАТ
    „Київенергохолдинг", Член Наглядової ради.
22. Свербіус Олександр Васильович (депутата Київради від фракції "Блок Юлії Тимошенко"): ВАТ „Київенергохолдинг", Член Наглядової ради.

Додаток 2. З виступу народного депутата Томенка у Верховній Раді України 3.11.2006.

У місті Києві (...) в депутатському корпусі позиції розподілилися таким чином: чоловік сестри міського голови Денис Комарницький очолює фракцію і контролює „Київміськбуд” через спостережну раду; син міського голови Степан Черновецький очолює „Правекс-банк”, є депутатом Київради і контролює ігровий бізнес міста Києва; зять міського голови В’ячеслав Супруненко є депутатом Київради і контролює всі земельні питання; брат зятя міського голови Олександр Супруненко так само депутат Київради і контролює питання власності. Це лише перший рівень родини. Якщо взяти другий рівень цієї сім’ї, то ми побачимо, що на сьогоднішній день в місті Києві, щоб зайняти будь-яку посаду, треба буде належати до або родини Черновецького, родини Супруненків чи родини Комарницьких.