11/12/2006 | дідусь

Я в останній час дивлячись на "нашого" Президента (його ще зрідка показують) ловлю себе на думці - десь я все це бачив.
Довго не міг згадати де, але нарешті згадав - у кадрах кінохроніки про останні місяці Гітлера (тільки не подумайте, що я зрівнюю нашого Президента з останнім, ні в якому разі - тільки їх психологічний стан).
На рідких фото та кінокадрах останніх днів німецького канцлера (непогано відтворених і в ряді художніх фільмів) ми бачимо згорблену і затравлену безсиллям і власною безпоміччю людину, яке програла все, але не хоче цього зрозуміти. Людину без посмішки і блиску життя у очах, людину у певному стані забуття, що іноді просипається для того щоб вхопитись за чергову оманливу соломинку і тут же знову впадаючу у забуття коли і та соломинка вислизає із рук.
Гляньте на нього - весь почорнівший, безжиттєвий.
Зазначу ще раз, я не навожу ніяких історичних аналогій - їх тут немає і близько, але психологічний портрет, емоції, вираз обличчя особи затравленої безвихіддю (яку підсвідомо вже відчуває, хоча у фантазіях свідомості ще марить надією у свою "зброю помсти" (при повній відсутності останньої), дещо схожі.
І така ж не зовсім адекватна оцінка ситуації що склалась - при повній поразці і "бєзоговорочній" капітуляції, яка означає політичний кінець