11/15/2006 | Мешканці гуртожитків НАНУ

Почнемо з банальностей. Займатись наукою в Україні не престижно. В суспільній свідомості українців образ вченого стійко асоціюється зі злиденним існуванням, і турботливі мамусі та татусі застерігають своїх чад від вибору подібного життєвого шляху. На користь подібних застережень свідчить величезна кількість наочних прикладів того, наскільки незавидним є становище тих, хто не дослухався до батьківських порад й, попри все, займається науковою діяльністю.

В нашому випадку, власне, йдеться про один з таких прикладів. На тлі того, що відбувається в країні, нижченаведена історія не викликала би жодних емоцій, якби не певна пікантна особливість. До подальшої маргіналізації вчених докладає велетенських зусиль не абстрактна "держава", а цілком конкретна організація, в якій власне й зосереджено більшість науковців. Йдеться про Національну академію наук України, керівництво якої, теоретично, мало б опікуватися цими самими науковцями, або, як мінімум, не ускладнювати їм життя. Особливо, це стосується молодшого покоління, котре є максимально вразливим: не має житла і фактично жодних перспектив його отримати, при цьому виживає на зарплатню близько 1 2 00 гривень (ставка наукового співробітника, кандидата наук, в академічних інститутах).

За такої ситуації чи не найважливішою "пуповиною", що втримує цих людей (левова частка з них – не кияни) в системі НАНУ, є наявність гуртожитків, котрі дозволяють, принаймні, виправдовувати перед своїми родинами низьку зарплатню тим, що не доводиться виплачувати 350-500 доларів за оренду квартири.

Суворі реалії життя, однак, диктують зовсім інші правила гри. 5 липня 2006 року Президія Академії Наук прийняла рішення, котрим, де-факто, намагається викинути на вулицю мешканців одного з гуртожитків (вул. Ежена Потьє, 9). Підкреслимо – йдеться не про якихось випадкових людей. В гуртожитку проживають науковці з родинами, котрих сама Академія запросила на роботу. Більше того, свого часу НАНУ потурбувалась про те, щоб цим людям було надано постійну прописку в місті Києві, як молодим спеціалістам, що є потрібними для роботи академічних інститутів. Постійна прописка (реєстрація) дозволяла ставати на квартирну чергу за місцем проживання і якщо не мріяти про отримання через енну кількість років квартири в Києві, то, принаймні, подавати документи на отримання молодіжного кредиту.

Тепер Академія пропонує від цього добровільно відмовитись та переїхати в інші гуртожитки (уже й до того переповнені). Звісно, окрім такої "дрібниці", як погіршення житлових умов (а в кімнату "пакують" по три кандидата наук), за таким переселення слідує заміна постійної реєстрації на тимчасову та втрата права на перебування у квартирній черзі.

До речі, в пресі часто згадувалось, що науковці нібито є "привілейованими" клієнтами в Фонді сприяння молодіжному будівництву. Поспішаємо заспокоїти всіх зацікавлених – більшість молодих вчених (принаймні тих, хто працює в НАНУ) взагалі не можуть скористатись з цієї можливості – в їхніх паспортах немає постійної реєстрації в місті Києві. ЖЕК Академії просто відмовляється її проставляти.

Чим же мотивує Президія НАНУ свої дії? Звісно – турботою про молодих вчених. За офіційною версією, викладеною в рішенні Президії, співробітників виселяють для того, щоб вільготніше жилося аспірантам, котрим тимчасово дозволено залишитись в гуртожитку. Це не може не розчулити, оскільки жоден з нинішніх наукових співробітників в період свого перебування в аспірантурі не відчував подібної турботи про себе. Однак, витерши сльози розчулення, ми починаємо тверезо аналізувати факти. А вони такі:

1. З гуртожитку намагаються виселити саме тих, хто має в ньому постійну реєстрацію. Аспіранти мають ордери лише на один рік (навіть не на весь період навчання) і жодної юридичної проблеми з їхнім виселенням не буде. Отже, можна припустити, що остаточна мета акції – виселення всіх мешканців.

2. Будинок (5 поверхів, 100 блоків по 2 кімнати на блоці) знаходиться в центральному районі Києва (недалеко від метро "Шулявська"), цегляний, в ньому зроблено ремонт (за рахунок анонімного «спонсора» НАНУ) та (за рахунок самих мешканців) телефонізацію. Що відбудеться після виселення – питання риторичне...

У цьому контексті й враховуючи "ціну питання", цілком серйозно можна сприйняти попередження, які лунають з боку Президії щодо того, що вона вдасться до примусового виселення мешканців. При цьому рівень цинізму та неповаги до власних співробітників (а це, в переважній більшості, молоді кандидати наук віком до 35 років) просто зашкалює. У відписках, які надає Керуючий справами НАНУ на прохання пояснити причини переселення/виселення, ніяких відповідей на це питання просто немає. Натомість там містяться посилання на внутрішньоакадемічні розпорядження (сумнівно чи узгоджених з законами України) та погрози звернутись в суд. Президія так поспішає і так впевнена в рішеннях цього суду (або, що вірогідніше, має варіант позасудового тиску), що навіть не турбується про формальності. Зокрема, вона стверджує, що співробітники не можуть проживати в цьому гуртожитку, бо він аспірантський, а їх буцімто переселяють до сімейного. Але в НАНУ немає жодного гуртожитку з статусом «сімейного»...

Окрім того, є підстави підозрювати, що акт купівлі-продажу вже відбувся. І відповідно до «віянння часу» нерухомість з «кріпосними» купила фірма, до діяльності якої причетна народний депутат з фракції "Регіонів". Неважко спрогнозувати, якими методами ця комерційна організація боротиметься за «своє» майно...

Закінчувати доводиться також банальностями - принаймні для тих, хто має хоча б невелике уявлення, що таке Президія НАНУ. Звернення, підписане більш ніж сотнею співробітників, проігнорували не лише Президент Академії, але й всі його заступники, заступники заступників і т.д. Жоден з них не зміг викроїти хвилинку для того, щоб зустрітися з представниками мешканців гуртожитку. Остаточно папір "спустили" до керуючого справами НАНУ Арсенюка. Той, звісно, також відмовився вислухати, але за місяць "милостиво удостоїв" вищезгаданої відповіді. Особливо зворушливим в ній є останній абзац, в якому мешканців гуртожитків закликають активніше долучатись до участі у вирішені житлових проблем працівників НАНУ. А приймаючи рішення про виселення, Президія цікавилась думкою про це мешканців гуртожитків?

Цікаво, що окремі поважні академіки, до яких ми звертались, серйозно лякались, коли довідувалися, що нашу справу вирішує пан Арсенюк й відмовлялись навіть розмовляти на цю тему. У зв’язку з цим виникає питання: а чого ламаються списи щодо того, хто має бути наступником академіка Патона? Якщо остаточні рішення, котрі стосуються долі сотень молодих науковців (очевидно в НАНУ вони теж вважаються "майном") приймає завгосп Академії, то може це варто закріпити формально? Принаймні зміна Президента НАНУ обійдеться без лицемірних заяв претендентів на цю посаду про те, як їх турбує становище молодих науковців...

Втім, справа вже не в НАНУ, окремих її керівниках чи конкретній, здавалось би, побутовій проблемі. В очах нинішньої політичної еліти та бізнес-еліти (до якої можна віднести й керівництво НАНУ) молоді науковці, котрі животіють в гуртожитках, є соціальними аутсайдерами, котрих, цілком логічно, слід перетворити ще й на бомжів. На думку академіків ми та наші діти не мають право на дах над головою, рішенням пари клерків в нас легко можна відібрати будь-які закріплені Конституцією та законами права.

Ми все ж спробуємо скористатись одним правом: правом на протест проти свавілля. Існує велика вірогідність того, що ми програємо. Однак та чи інша розв’язка справи, як це не пафосно прозвучить, буде знаковою. Сама того не бажаючи академічна номенклатура дасть відповідь на питання, чи є хоч якесь майбутнє у Національної Академії Наук.

---

Додаткові матеріали по темі:
[14-11-2006]: НАН України: риба гніє з голови
[13-11-2006]: Науковці протестують проти незаконного розпродажу майна НАНУ
[02-09-2005]: Аспірант Кандидатович Недоктор: Не вір, не бійся, не чекай