11/17/2006 | Kzm

Напрямки удосконалення розподілу повноважень у трикутнику «Президент-Парламент-Уряд» України

Аналітично-консультативна група:

Дмитро Кондратенко
Ольга Власюк
Яна Маркевич

Політична система України, що склалася після впровадження політичної реформи у 2006 році, характеризується незбалансованістю та нечітким розподілом повноважень між Президентом, Парламентом та Урядом. Якщо до впровадження політичної реформи основне протистояння відбувалося по лінії Парламент-Уряд, то тепер воно відбувається по лінії Уряд-Президент через накладання повноважень. Як Уряд, так і Президент в більшості випадків можуть блокувати постанови та укази один одного, хоча згідно Конституції Уряд має бути підзвітним Президенту і укази Президента мають першочергове значення порівняно з постановами Уряду. Відсутність профільних законів про Президента, Верховну Раду, Кабінет Міністрів ускладнює функціонування і без того недосконалої Конституційної системи. Президент має керувати зовнішньою і оборонною політикою, проте в разі відсутності підтримки в Парламенті з боку правлячої коаліції йому буде складно реалізовувати ці політики ефективно. Це дестабілізує зовнішньополітичний курс держави.

В цих умовах важко визначити відповідальність конкретних політичних сил за свою політику, адже значна частина посадових осіб (голови обласних і районних державних адміністрацій, міністри оборони і закордонних справ, голови СБУ, Державної прикордонної служби, Держмитслужби) можуть бути призначені при одночасному погоджені і Президента, і Уряду (або Верховної Ради). В результаті одна недосконала модель змінилась на іншу, ще більш недосконалу.

Виходячи з ситуації, що склалася, оптимальним способом вдосконалення системи влади було б повернення до дореформеного варіанту конституції з її подальшим вдосконаленням. Скасування політичної реформи має бути здійснено за допомогою Конституційного суду, мотивуючи це рішення неконституційністю попередньої процедури.

Пропонуємо наступні кроки вдосконалення політичної системи України. За прикладом Турецької республіки необхідно підняти прохідний бар’єр на виборах у Верховну Раду до 10%. Це дозволить підвищити стабільність правлячих коаліцій та продовжити строк їх діяльності до строку каденції парламенту.

Уряд має формуватися парламентською коаліцією, водночас Президент повинен мати можливість у низці випадків не затвердити подану кандидатуру Прем’єр-міністра. Ці випадки мають бути чітко прописані у відповідному законі. Зокрема, кандидат на посаду Прем’єра повинен надати довідку про несудимість, скласти тести на володіння державною мовою, знання історії України та політичної системи України, пройти психологічний тест та продемонструвати високий загальний рівень інтелекту (тест IQ більше 110). В разі успішного виконання цих умов Президент зобов’язаний затвердити кандидатуру Прем’єр-міністра.

Необхідно прописати чіткий розподіл повноважень між Президентом, Урядом і Парламентом. Президент повинен мати можливість відправити Уряд у відставку без погодження з Верховної Ради за настання хоча б однієї з наступних умов: незаповненість однієї третьої посад міністрів в Уряді; падіння валового внутрішнього продукту більше ніж 5% на рік; невиконання державного бюджету; реальне зменшення прибутків громадян більш ніж на 10%, за умови що більш ніж 80% доходу вони отримають з заробітної платні; перевищення інфляції 15%; недовиконання фондом державного майна планів приватизації більш ніж на 10%; дій, що спричиняють шкоду національним інтересам (за висновком Верховного Суду, що розгляне це питання за поданням Президента).

Прем’єр-міністр повинен мати достатні можливості для оперативного керівництва Урядом. Зокрема, право одноосібно відправляти у відставку міністрів та голів державних комітетів, призначати та звільняти заступників міністрів. Перелік міністерств необхідно зафіксувати в Законі про Кабінет Міністрів. Міністерство повинно бути постійно діючим інститутом, що функціонує на засадах неперервності та сталості в своїй роботі.

Рада національної безпеки та оборони України має врегульовувати напругу між Президентом, Парламентом та Урядом за умови настання кризових ситуацій, орган з подібними функціями існує, наприклад, у США. Для цього необхідно прийняти нову стратегію національної безпеки та новий закон про РНБОУ. Секретар ради національної безпеки і оборони має бути безпартійним та позаполітичним фахівцем.

Глибоке реформування має торкнутися і органів прокуратури. Всі заступники генерального прокурора, напрямки діяльності яких мають бути затверджені в законі, мають призначатись і звільнятись так само, як і генеральний прокурор. Це дозволить більше контролювати діяльність генеральної прокуратури щодо конкретних напрямків роботи. Внаслідок цього прокуратура стане незалежним контролюючим органом.

В сучасних умовах таке реформування може ініціювати Президент з допомогою Конституційного суду. Надалі відповідальність за впровадження такої реформи має лягти на оновлену Верховну Раду України.