11/22/2006 | catko

Я навмисно не пишу "з річницею помаранчевої революції" бо не було революції. А з наявністю терміну "помаранчевий" можу привітати тільки в тому контексті, що автентичне українське визначення кольору нарешті затвердилось у мовному оббігу, витіснивши "апельсиновий" та "оранжевий". Я хочу привітати з річницею Майдану. Тому що все почалось з Майдану, а не з "помаранчевого".
Насправді, ми вийшли на Майдан не 22 листопада 2004 року. Ми вийшли на Майдан коли хто міг чи вважав за потрібне. Хтось у 91-му, хтось у 2000-му, хтось на початку 2004-го. Але вранці 22 листопада 2004 року ми, оті всі "хтось", вперше зібрались разом. І не просто зібрались, а в єдиному пориві об'єднались і - без огляду на політичну і практичну доцільність, без очікування наказів від політичних лідерів та орг-керівників, без матеріальних та технічних зауважень - почали робити те, що раніше робили кожен окремо. Почали спільно відстоювати свою Свободу та Гідність. В кожного з нас, напевне, і було і є своє власне розуміння цих термінів, але тоді, на Майдані, ніхто і не пробував його виясняти, бо це не мало значення. А мало значення, що ми всі разом встали і вийшли. А ще мало значення, що ми не розійшлись по домівках з почуттям виконаного обовязку ввечері 22 листопада 2004 року. Оце і є моє розуміня значимості сьогоднішього свята. І саме з цим я вітаю всіх тих, хто був на Майдані.
А в зв'язку з тим, що в привітаннях прийнято щось бажати - то я бажаю ніколи не забути про цей день і розповісти про нього своїм дітям і внукам, незалежно від того, яка політична система прийде в Україну і як швидко вона буде пробувати витирати народні написи на колонах нашої пам'яті.

Слава Україні!