11/23/2006 | Юрій Шеляженко

http://politua.info/v-kijivradi-jdut-veliki-torgi/

Поява на центральних вулицях столиці агітаційних наметів опозиційного депутатського об’єднання в Київраді БЮТ, НСНУ, Блока Кличка “Демократичний Київ”, де роздають веселу і безпосередню агітацію від Михайла Бродського (“паяльник в ж… – найкращий детектор брехні для мера” і т.п.), примушує замислитись над тим, що відбувається зараз у будівлі мерії на вул. Хрещатик, 36 і що чекає на киян в найближчому майбутньому.

А відбувається там, судячи з усього, банальний аукціон, головні учасники якого – команда нового столичного голови та команда «людей, яким є що втрачати» – серед них представники середнього бізнесу в Києві, які не хочуть давати грабительські відкати родичам Черновецького, та гвардія Омельченка (цей дивний союз завжди пригноблених з недавніми гнобителями віднині доведеться звати “опозицією”).

Черновецький, почавши великий перерозподіл власності у столиці, зокрема землі та комунального майна, що здається в оренду, взяв собі у союзники:
- Олігархів, які контролюють комунальну сферу столиці і роками викачували з неї гроші – Іванова та Хмельницького (вихідці з їх структур пройшли в Київраду під прапором «Громадського Активу Києва») .
- Окремих урядовців (зокрема його підтримує віце-прем’єр В. Рибак, який лобіює інтереси «донецьких» на київському ринку нерухомості, зокрема, вже виступив з ініціативою зносити «хрущовки».)
- Також Черновецький має вельми дружні стосунки з Президентом (подейкують про щедрі землевиділення на користь брата Ющенка, також Черновецький давно виступає спонсором «помаранчевих» молодіжних організацій в Києві, а по списку його блоку до Київради пройшли такі хлопці, як, наприклад, Сергій Березенко – племінник Анатолія Матвієнка).

Про бабусь і дідусів, яким «благодійник» зараз знову роздає продуктові пайки в обмін на довіру та підтримку, я не згадуватиму – це просто поле бою за рейтинг, ситуація на якому ніяк не впливає на бізнесово-політичний пасьянс в Київраді.

Опозиція ж має на рахунку симпатії більшості киян, лояльність малого і середнього бізнесу в столиці – коротше, «середнього класу», який відчув чужу лапу в своєму гаманці, отримав несусвітні рахунки за парковку автомобілів, погрози, що скоро пришлють так само грабительський рахунок на оплату комунальних послуг, та ще й дізнався в районній адміністрації, що без кількатисячних щомісячних «башлів» йому не буде ні дозволу на торгівлю, ні дозволу на оренду землі, приміщень тощо, причому у нової влади все це коштує дорожче, ніж було у старої.

Також опозиція заручилася капіталом та медіа-ресурсом ексцентричного київського бізнесмена Михайла Бродського, харизмою лідерки Блоку Юлії Тимошенко і, як не парадоксально, зв’язками у «антикризовій коаліції» - в парламенті чекає розгляду законопроект депутата-комуніста Кравченка про позбавлення київського міського голови повноважень голови міської держадміністрації (ясно, що це самодіяльність омельченківців, і також ясно, що Президент обов’язково накладе вето на подібний закон у разі прийняття).

В усіх союзних фракціях “ДК” є велика частина розкольників, що стали лояльними Леоніду Черновецькому заради вирішення проблем свого бізнесу, земельних питань, або просто заради посади. Як розповів керівник однієї з не-опозиційних фракцій Київради (хто саме, не казатиму з етичних міркувань), за правильне голосування кожного з депутатів Київради помічники мера проявляли готовність “бути вдячними” на суми від $150 000 в грошовому еквіваленті. Тож не дивно, що найбільша фракція БЮТ втратила 13 депутатів з 42, група Віталія Кличка скоротилася наполовину після уходу Салія і керівника київської організації “Пори” Рудика в альтернативну депутатську групу “Громадський захисник”. Відступники з НСНУ та БЮТу скупчилися у депутатській групі “Столичні Реформи”. Інші фракції, схоже, розкладають яйця в обидві корзини. Наприклад, якщо фракція соціалістів зберігає лояльність до мера, то заступник голови фракції Батрук демонстративно йде в опозицію.

До речі, рішення “Нашої України” піти в опозицію було для багатьох великою несподіванкою, враховуючи чудові стосунки мера з Президентом. Але ж все цілком логічно: Олександр Омельченко – один з керівників НСНУ, і Мартиненко та Андрієвський (голова фракції “помаранчевих” в Київраді) показують лояльність саме до нього. Привід походу в опозицію – затіяний Черновецьким “сравнительно честный отъём” контрольного пакету акцій банку “Хрещатик” у “київської громади”, а фактично у чиновницької мафії на Хрещатику, 36, фінансово-господарське ядро якої з часів Сан Санича не мінялося – ще раз підтверджує вищезгаданий мотив “бунту любих друзів”.

Незважаючи на обіцянки Бродського вивести народ на Майдан за “Демократичний Київ”, який вже був колись “Справедливим Києвом”, але для перемоги не вистачило десятку голосів, народ не гратиме серйозної ролі у нинішньому протистоянні. Це можна бачити навіть з поведінки людей, які роздають листовки Бродського, та й з самих листівок: люди кажуть, що їм все пофіг, а за роздачу листівок платять гроші, тим часом як в листівках замість детального перерахунку правопорушень Черновецького кияни бачать смішний та дурнуватий “гон” і саморекламу короля матрасів “Венетто”. З іншого боку, втручання Юлії Тимошенко додає гласності конфліктові, тому обидві сторони змушені активно імітувати політичну боротьбу за демократичними канонами. Це збільшує витрати на публічність, а відтак обидві сторони конфлікту змушені зтягувати до боротьби всі наявні ресурси. Тому підвищуються ставки в закулісній грі, вивільняються цілі пласти вибухонебезпечної інформації.

У команди Черновецького є три можливих варіанти поведінки в нинішній ситуації: активне підгодовування “своїх” і кандидатів в “свої” (але апетити тут такі масштабні, що їх задоволення може обернутися для Києва трагедією – бо все найцінніше вкрадено до них, і це ще треба відбирати та перерозподіляти), домовленість з опозицією – скоріш за все, достатньо помиритись з Омельченком – або подальше продовження стратегії “доброї міни при поганій грі” (останній час мер і його заступники спростовують всю критику опозиції на свою адресу, навіть таку, справедливість якої може засвідчити практично кожен киянин – до того ж поливають опозицію грязюкою, і до того ж ще мають нахабство заявляти, що вони не займаються політикою, а тільки намагаються запезпечити стабільність і порядок в місті; при тому ввели жорстку цензуру та фільтрацію інформації в КМДА, складний порядок спілкування чиновників з журналістами, усні “темники” для комунальних ЗМІ; це все – ознаки такого знайомого явища, як “кучмізм”).

Якщо команда Черновецького не піде на компроміс з омельченківцями (що означатиме, очевидно, господарський ступор у Києві на найближчі роки і повний “стабілізець”), або якщо конфлікт не “розрулить” влада національного рівня (на даний момент це антикризова коаліція – і її рецепт розв’язку вже частково анонсований: зробити головою Київської міської адміністрації “варяга”, хоча б того ж, за чутками, Кушнарьова, але столичні клани навряд чи допустять сторонню людину до свого пирога), тоді до протистояння влади і опозиції в столиці стягуватимуться з обох боків все нові ресурси, і тоді можливий або озброєний до зубів нейтралітет з регулярним виникненням скандалів по дріб’язкових приводах, що стосуватимуться вторгнення однієї з команд в бізнес іншої (а це, знов-таки, господарський ступор у Києві на найближчі роки і повний “стабілізець”), або соціальний вибух, коли люди почнуть масово демонструвати непокору столичній владі (хоча б – не платити за комунальні послуги) і вимгати на масових акціях протесту певних справедливих та прозорих правил гри.

Останній варіант на разі здається найменш ймовірним, оскільки кияни при всьому критичному ставленні до Черновецького у ідею народовладдя, справжнього народного контролю за владою не вірять. “Совок” ще превалює у нашому менталітеті, і, за висловом відомого правощзахисника Євгена Захарова, “на жаль, українська демократія зараз є живою лише на рівні колективної підсвідомості”. Але не варто забувати, що два роки тому був Майдан, і кияни добре пам’ятають, що сенс цієї події був зовсім не в тому, щоб покричати в мільйон глоток “ю-щен-ко”.

Рано чи пізно народ згадає рецепт Майдану, і саме нахабство тих торгашів від макроекономіки, які зараз намагаються гратися в шашки купленими депутатами Київради, може його знову розбурхати. Але поки на порядку денному стоїть зовсім інше питання: хто і скільки готовий платити за більшість (61 депутат) в Київраді.

Задекларований “ідейний” союз “Демократичний Київ” простим додаванням нинішньої реальної ваги фракцій (без перебіжчиків) дає чисельність ядра опозиції у 51 “багнет”. Приблизно такою самою є кількість вірних Черновецькому депутатів. Отож, десь по коридорам будинку сталінської архітектури на Хрещатику, 36 зараз ходять (або їдуть кудись на своїх крутих автівках домовлятись з опозицією) десяток нерозпроданих депутатів з повною свідомістю того, як багато коштує їх голос. Простих киян до аукціону не допустять – їх голоси давно скуплені по демпінговим цінам та за продуктові пайки, тож тепер їх не пускають далі східців під будинком Київради.