Пастирське слово з нагоди трагічної річниці
11/25/2006 | Митрополит Володимир
Сьогодні з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира в усіх храмах Української Православної Церкви були відслужені панахиди за померлими в 1932-1933 роках. "Майдан" з задоволенням розміщує даний текст про УПЦ-МП, який перекреслює передчасні висновки одного з наших новинарів.
Сьогодні ж дня в ряді міст Росії мають вперше пройти поминальні відправи по загиблих у результаті масового голоду в Україні і в інших республіках колишнього СРСР у 1930-х роках.
За словами заступника керівника Відділу зовнішніх церковних зв`язків "гілки УПЦ - Російської Православної Церкви" протоієрея Всеволода Чапліна, у Москві панахида по жертвах голодомору відбувається в Богоявленському (Єлоховському) соборі. Панахиди відправлять також у Тюмені, Краснодарі й Воронежі.
Пропонуємо вашій увазі текст передмови Блаженнішого Митрополита Володимира до книги ігумені Серафими (Шевчик) «Піст від диявола».
У XX сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії - Голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала масового голоду. Голодомор призвів до значних жерт, приніс багато горя. У нього були об'єктивні й суб'єктивні витоки і наслідки. Штучний голод 1932-1933 рр. було сплановано більшовиками з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації "куркульства" як класу, знищення "ворожих елементів".
Але існує фактор, який об'єднує цей соціальний катаклізм і решту репресивних акцій тоталітарного радянського режиму. Це кардинальна революція світогляду - відречення від Боголюдини Христа і християнської моралі та обрання нової віри - в людинобога, в антихриста. Адепти цієї віри зажадали побудувати рай на землі, домогтися світлого майбуття для людства. Але майбуття без Бога. Їхне світло на справді було темрявою. Їхній світогляд базувався на засадах вічної пітьми, бо тільки Бог з джерелом світла. Їхня ідеологія замість блага несла зло, бо тільки Бог є Творцем усякого блага. Де без Бога будують рай, там з'являється пекло. Замість обіцяного райського життя опутанний радянською ідеологією народ прийняв пекельні муки.
Історія нашої Батьківщини знала багато важких часів. Стихійні лихи, війни, соціально-політичні заворушення та інші негаразди спричинялися до різних кризових явищ, серед яких були "винищення, голоді меч"(Іо. 51,19).
Але в 1930-ті роки Україна вперше пережила штучний голод, масове вбивство мільйонів своїх громадян, ціницне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в богоненависницькому і людиноненависницькому середовищі міг статися подібний злочин. На щедрому українському чорнозем'ї вмирали у страшних муках мільйони людей. Цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства. Він став знаряддям диявольскої помсти за неспроможність викоринити зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам'ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога. Цю віру можна було знищити лише через фізичну ліквідацію її носія. Тому богоборча влада, створивши духовний голод прирекла націю і на голод фізичний.
У людей відібрали хліб, як перед цим намагалися відібрати насушний хліб духовності. родюча нива тоді, як і завжди, дала достатньо хліба сумлінним трударям. Але весь зрошений потом селянства хліб було вилучено. Забирали все, чим можна було підтримуванти життя, - до останньої зернини. Тих, хто збирав колоски на полях розстрілювали. Агонія голоду була воістину пекельною. Мерців не встигали ховати. Багатьох закопували у спільні "могильники" ще живими. Особливо страждали діти. Молох більшовизму поглинав ці невинні жертви з диявольською бездушністю.
Україна втратила тоді мільйони своїх дітей. Усі вони зазнали тяжких мук і жахливої смерті. А ті, хто вижив, назавжди запам'ятали, що таке "рай на землі", коли він без Бога.
Сімдесят років минуло відтоді. Час лікує душевні рани, але рану в серці України зогоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем нанадувати про час, коли над Україною, над іншими народами колишньої радянської спільноти панував диявол.
Від голодомору постраждала і наша сім'я. Пам'ятаю, як часто мама з гіркими сльозами згадувала 1932-1933 рр. Тоді народився один з моїх братів. Немовля теж стало об'єктом жертовності. На якісь старовинні срібні ложки мама виміняла склянку пшона. Це було єдине, чим вона сподівалася прогодувати дитину впродовж кількох днів. Остання можливість врятувати її від голодної смерті. Та ось до хати вдерлися з обшуком три червоноармійці. Нічого не знайшовши, крім злиднів, вони схопили немовля за ногу, викинули його з колиски і забрали пшоно, яке мама зховала під дитиною. Цей вчинок не назвеш людським.
Українська Православна Церква у глибокій скорбі молитовно згадує жертв голодоморів та інших репресій радянського тоталітаризму. Постраждалих - десятки мільйонів: розстріляних, закатованих у в'язницях, страчених через різні душевні й фізичні тортуру, загиблих від мук голоду.Такої кількості жертв не було навіть на війні. Воістину, режим вів кровопролитну війну з власним народом.
Церква сурово засуджує чинники, які призвели до цієї трагедії. Виправдання їм немає. Сама історія винесла вирок. Ніякі репресії не змогли врятувати державно-політичну систему, яка за базис обрала гріх та богоборство, знехтувала грунтовні моральні принципи людства - віру, надію і любов. "Горе тим, хто задумує беззаконня"(Мих. 2, 1). Справа таких "справа злочинна" (Пс. 100, 3). "Їх кінець - загибель" (Фил. 3, 19).
Церква застерігає від глибокої хибної та антигуманної ідеології, що зробила подібну трагедію, і закликає до покаяння тих, хто ще не прозрів і не зрікся богоборства в усіх цого формах.
Церква закликає до відмови від екстремізму, нетерпимості, помсти, братоненависництва, розділення на своїх і чужих. У Бога чужих немає. Настав нарешті час духовного єднання народу України, повернення до споконвічних духовних цінностей. Історія виразно показала, до чого призводить зречення від християнських засад. Лише свята віра, тверда надія та всеперемагаюча любов допоможуть побудувати гідне майбутнє та застережуть від помилок минулого.
Церква розкриває істину вічного життя тих, хто прийняв мученицьку кончину під час голодомору. Як любляча Мама, свята Українська Православна Церква молится за їх упокоєння в оселях праведних і оголошує їм вічну пам'ять.
Душі їх во благіх водворяться. І пам'ять їх - в род і род.
http://orthodox.org.ua/uk/node/865
Сьогодні ж дня в ряді міст Росії мають вперше пройти поминальні відправи по загиблих у результаті масового голоду в Україні і в інших республіках колишнього СРСР у 1930-х роках.
За словами заступника керівника Відділу зовнішніх церковних зв`язків "гілки УПЦ - Російської Православної Церкви" протоієрея Всеволода Чапліна, у Москві панахида по жертвах голодомору відбувається в Богоявленському (Єлоховському) соборі. Панахиди відправлять також у Тюмені, Краснодарі й Воронежі.
Пропонуємо вашій увазі текст передмови Блаженнішого Митрополита Володимира до книги ігумені Серафими (Шевчик) «Піст від диявола».
У XX сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії - Голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала масового голоду. Голодомор призвів до значних жерт, приніс багато горя. У нього були об'єктивні й суб'єктивні витоки і наслідки. Штучний голод 1932-1933 рр. було сплановано більшовиками з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації "куркульства" як класу, знищення "ворожих елементів".
Але існує фактор, який об'єднує цей соціальний катаклізм і решту репресивних акцій тоталітарного радянського режиму. Це кардинальна революція світогляду - відречення від Боголюдини Христа і християнської моралі та обрання нової віри - в людинобога, в антихриста. Адепти цієї віри зажадали побудувати рай на землі, домогтися світлого майбуття для людства. Але майбуття без Бога. Їхне світло на справді було темрявою. Їхній світогляд базувався на засадах вічної пітьми, бо тільки Бог з джерелом світла. Їхня ідеологія замість блага несла зло, бо тільки Бог є Творцем усякого блага. Де без Бога будують рай, там з'являється пекло. Замість обіцяного райського життя опутанний радянською ідеологією народ прийняв пекельні муки.
Історія нашої Батьківщини знала багато важких часів. Стихійні лихи, війни, соціально-політичні заворушення та інші негаразди спричинялися до різних кризових явищ, серед яких були "винищення, голоді меч"(Іо. 51,19).
Але в 1930-ті роки Україна вперше пережила штучний голод, масове вбивство мільйонів своїх громадян, ціницне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в богоненависницькому і людиноненависницькому середовищі міг статися подібний злочин. На щедрому українському чорнозем'ї вмирали у страшних муках мільйони людей. Цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства. Він став знаряддям диявольскої помсти за неспроможність викоринити зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам'ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога. Цю віру можна було знищити лише через фізичну ліквідацію її носія. Тому богоборча влада, створивши духовний голод прирекла націю і на голод фізичний.
У людей відібрали хліб, як перед цим намагалися відібрати насушний хліб духовності. родюча нива тоді, як і завжди, дала достатньо хліба сумлінним трударям. Але весь зрошений потом селянства хліб було вилучено. Забирали все, чим можна було підтримуванти життя, - до останньої зернини. Тих, хто збирав колоски на полях розстрілювали. Агонія голоду була воістину пекельною. Мерців не встигали ховати. Багатьох закопували у спільні "могильники" ще живими. Особливо страждали діти. Молох більшовизму поглинав ці невинні жертви з диявольською бездушністю.
Україна втратила тоді мільйони своїх дітей. Усі вони зазнали тяжких мук і жахливої смерті. А ті, хто вижив, назавжди запам'ятали, що таке "рай на землі", коли він без Бога.
Сімдесят років минуло відтоді. Час лікує душевні рани, але рану в серці України зогоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем нанадувати про час, коли над Україною, над іншими народами колишньої радянської спільноти панував диявол.
Від голодомору постраждала і наша сім'я. Пам'ятаю, як часто мама з гіркими сльозами згадувала 1932-1933 рр. Тоді народився один з моїх братів. Немовля теж стало об'єктом жертовності. На якісь старовинні срібні ложки мама виміняла склянку пшона. Це було єдине, чим вона сподівалася прогодувати дитину впродовж кількох днів. Остання можливість врятувати її від голодної смерті. Та ось до хати вдерлися з обшуком три червоноармійці. Нічого не знайшовши, крім злиднів, вони схопили немовля за ногу, викинули його з колиски і забрали пшоно, яке мама зховала під дитиною. Цей вчинок не назвеш людським.
Українська Православна Церква у глибокій скорбі молитовно згадує жертв голодоморів та інших репресій радянського тоталітаризму. Постраждалих - десятки мільйонів: розстріляних, закатованих у в'язницях, страчених через різні душевні й фізичні тортуру, загиблих від мук голоду.Такої кількості жертв не було навіть на війні. Воістину, режим вів кровопролитну війну з власним народом.
Церква сурово засуджує чинники, які призвели до цієї трагедії. Виправдання їм немає. Сама історія винесла вирок. Ніякі репресії не змогли врятувати державно-політичну систему, яка за базис обрала гріх та богоборство, знехтувала грунтовні моральні принципи людства - віру, надію і любов. "Горе тим, хто задумує беззаконня"(Мих. 2, 1). Справа таких "справа злочинна" (Пс. 100, 3). "Їх кінець - загибель" (Фил. 3, 19).
Церква застерігає від глибокої хибної та антигуманної ідеології, що зробила подібну трагедію, і закликає до покаяння тих, хто ще не прозрів і не зрікся богоборства в усіх цого формах.
Церква закликає до відмови від екстремізму, нетерпимості, помсти, братоненависництва, розділення на своїх і чужих. У Бога чужих немає. Настав нарешті час духовного єднання народу України, повернення до споконвічних духовних цінностей. Історія виразно показала, до чого призводить зречення від християнських засад. Лише свята віра, тверда надія та всеперемагаюча любов допоможуть побудувати гідне майбутнє та застережуть від помилок минулого.
Церква розкриває істину вічного життя тих, хто прийняв мученицьку кончину під час голодомору. Як любляча Мама, свята Українська Православна Церква молится за їх упокоєння в оселях праведних і оголошує їм вічну пам'ять.
Душі їх во благіх водворяться. І пам'ять їх - в род і род.
http://orthodox.org.ua/uk/node/865
Відповіді
2006.11.25 | сябр
Кому служимо, Богу чи ФСБ, святий отче?
Загальновідомо що сучасна УПЦ МП - антиукраЇнська організація, керована з Москви, звідки йшло керування й Голодомором.Після того, як українські області, особливо південно-східні, були позбавлені значної частини українського населення, відбулося організоване їх заселення росіянами. Нинішня реакція офіційної Росії на визнання Голодомору геноцидом українців є фактичним визнанням своєї причетності до цього масового вбивства. Таким чином визнання УПЦ МП Голодомору нагадує визнання апаратом СС Голокосту. Від цих людей не слід чекати каяття. їх треба знешкоджувати УСІМА можливими методами.2006.11.25 | S.D.
і не соромно, "сябр", так коментувати ЦІ слова?
2006.11.25 | Кирило
слова хороші. Але не варто забувати і таке, наприклад (л)
Додаток до книги священика Гліба Якуніна "Исторический путь православного талибанства" - http://www.vehi.net/politika/yakunin.htmlЧастное определение
Комиссии президиума Верховного Совета Российской Федерации
по расследованию причин и обстоятельств ГКЧП
Руководителям, иерархам Русской Православной Церкви:
Комиссия обращает внимание руководства РПЦ на антиконституционное использование Центральным комитетом КПСС и органами КГБ СССР ряда церковных органов в своих целях путем вербовки и засылки в них агентуры КГБ. Так, по линии Отдела внешних церковных сношений выезжали за рубеж и выполняли задания руководства КГБ агенты, обозначенные кличками "Святослав", "Аламант", "Михайлов", "Топаз", "Нестерович", "Кузнецов", "Огнев", "Есауленко" и другие. Характер исполняемых ими поручений свидетельствует о неотделенности указанного Отдела от государства, о его трансформации в скрытый центр агентуры КГБ среди верующих.
Через посредство агентуры держались под контролем международные религиозные организации, в которых участвовала и РПЦ: Всемирный Совет Церквей, Христианская Мирная Конференция, Конференция Европейских Церквей, Политбюро ЦК КПСС, председатель КГБ СССР Ю.Андропов докладывал ЦК КПСС о том, что КГБ держит под контролем отношения РПЦ с Ватиканом.
Такая глубокая инфильтрация агентуры спецслужб в религиозные объединения представляет собой серьезную опасность для общества и государева: органы государства, призванные обеспечивать как на многомиллионные религиозные объединения, так и через них, на ситуацию в стране и за рубежом. Как показал государственный переворот 19-21 августа 1991 года, возможность использования религии в антиконституционных целях была реальной.
Глубокую обеспокоенность вызывает визит митрополита Питирима (Нечаева) к объявленному Президентом России вне закона государственному преступнику Б.К.Пуго 21 августа 1991 года. На дипломатическом языке - это признание "де-факто". Питательной средой для такого визита явилось то обстоятельство, что Издательский отдел Московской Патриархии контролировался агентурой КГБ. В отчетах 5 управления КГБ СССР по линии Издательского отдела постоянно упоминаются агенты "Аббат" (из иерархов) и "Григорьев", часто ездившие за рубеж и, очевидно, занимавшие (занимающие) высокие посты в этом учреждении.
Несомненная вина в сложившемся положении - на КПСС и подотчетных ей органах государства. Но несомненно и то, что сами религиозные объединения не знают всей правды о своих сотрудниках. Люстрация церковной агентуры могла бы быть жестким, даже жестоким актом по отношению к Церкви, и без того много пострадавшей. Комиссия считает, что лучше если верующие сами найдут способ очищения от привнесенных, антиконституционных элементов.
Но, к сожалению, руководство Церкви до сих пор не высказало официального отношения к проблеме своей деполитизации. Референт Патриарха Алексия II, диакон Андрей Кураев, объявил публикации о материалах Комиссии гонением на Церковь и даже "триумфом" самого КГБ ("Московские новости" № 10 за 1992 год). Однако архиепископ Вильнюсский Хризостом по существу опроверг диакона Кураева и рассказал о своем 18-летнем сотрудничестве с КГБ ("Российская газета" № 52/388 за 1992 год, стр. 7).
В виду отсутствия официальной точки зрения руководства Церкви Комиссия рекомендует внести в канонические и гражданские уставы запреты на тайное сотрудничество ответственных работников Церкви с органами государства, а также изучить предшествующую деятельность своих органов управления и международных отделов в свете соответствия этой деятельности конституционному принципу отделения Церкви от государства. Со своей стороны, для устранения опасности использования Церкви в антиконституционных целях, Комиссия предложила внести поправки в действующее законодательство, воспрещающие привлекать священнослужителей к оперативно-розыскной деятельности. Однако добиться практического исполнения этого положения можно только при запрете с обеих сторон - и со стороны государства, и со стороны самой Церкви.
Комиссия выражает надежду, что РПЦ сможет преодолеть тяжелое наследие прошлого.
1992 г. Председатель Комиссии,
народный депутат П.Пономарев
2006.11.26 | S.D.
Не забуваємо принцип відсутності минулого
Ми коментеємо текст проповіді, а не персону пастиря, чи не так?2006.11.25 | Таля
Не соромте СЯБРА, а соромте україноненависну УП церкву МП!
Не потрібно замовчувати правди. Це вже робилося впродовж минулого століття, що призвело до винищення мільйонів українців!2006.11.25 | один_козак
Не так воно просто.
Там є й святість, а є й політика. Де політика - там і антиукраїнство. Там, де святість, антиукраїнства і будь-якої ксенофобії не може бути.2006.11.25 | Таля
Якби там була святість, то покаялись би за причетність до
винищення українців, співпрацюючи з нашими катами! Банда, а не церква, і не треба на це закривати очі. Спробуйте завітати до Почаївської Лаври, вам там покажуть СВЯТІСТЬ!2006.11.25 | Мірко
Re: Якби там була святість, то покаялись би за причетність до
Може покаже як Православна Церква Московського Патріярхату рятувала голодуючих українців у 33-ому, - і порівняти з Автокефальною, Греко-Католицькою, та ланкою Протестантських? Св'ятості в МП обмаль.2006.11.26 | один_козак
Я кажу про те, що бачив. А ви стережіться.
Бо коли мова йде про духовне, то наслідки наших висловлювань або навіть внутрішніх порухів душі є дуже серйозні, і одною тільки власною волею їх не зміните. Це вам не з комсомольцями на Хрещатику товктися.В РПЦ є барато РІЗНИХ людей. Є багато таких, для кого бачити її заангажованість у політиці є стражданням. І в ній я бачив таку святість, що, підозрюю, ви собі і уявити не можете. Але, зрозуміло, оті всі КГБешні речі чужі святості.
2006.11.25 | Мірко
А св'ятість неможлива без патріярха в Москві??
2006.11.26 | один_козак
Можлива, а як же.
2006.11.25 | Мірко
Лицемірство і Крокодилячі Сльози
УПЦ-МП має цю саму мету що мав Голодомор. Злиття українського народу з московським. Етноцид. То, що не доконано було Голодомором, має бути доконане московським патріярхатом і вислужникам єдиної й неділимої в українській політиці.Успіх програми Голодомору з її продовженнями бачимо сьогодні на Кубані, в східних областях України, у Верховній Раді, на ринку побутових виробів, і щоденно по ТБ та радіо. Шкода пустих сліз, ви не шкодуєте його успіху.
А слова не лише пусті як ця полова котрою голодуючих не накормити, а, для тих що приймуть їх причастя, трійливі як Полоніюм 210.
І не просіть вибачення. За таке зло шукайте його у Всевишнього а не в українського народу.
2006.11.25 | Таля
А вони й не просять! Живуть за кошти наших громадян ще й
плюють на нас та наші болі!2006.11.27 | Мірко
Словоблуддя про ґеноцид "віруючих"
Зацікавило мене в якім розумінню у цій полеміці згадане слово Ґеноцид. Наводжу->Але в 1930-ті роки Україна вперше пережила штучний голод, масове вбивство мільйонів своїх громадян, ціницне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в богоненависницькому і людиноненависницькому середовищі міг статися подібний злочин. На щедрому українському чорнозем'ї вмирали у страшних муках мільйони людей. Цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства.<
Цікаво. Тут не про знищення самого українського народу а про його "душу".
>Він став знаряддям диявольскої помсти за неспроможність викоринити зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам'ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога.<
Ага. Зрозуміло. Проблєма не сам український народ а лише його віра в Бога.
>Цю віру можна було знищити лише через фізичну ліквідацію її носія.<
Ага. Вже не буде словоблуддя про розкуркулення. Замінеться це таким же словоблуддям про нищення носіїв православної віри.
>Тому богоборча влада, створивши духовний голод прирекла націю і на голод фізичний.<
От як "владика", Гіммлер в мітрі, зміг всунути туди слово Ґеноцид, не викликаючи гніву у його московського пана! Голодомор не був Ґеноцид українського народу як такого, а Ґеноцид віруючих христіян. Бачимо "spin-doctoring" справи Голодомору.
Мовляв що ні, Голодомор не був етноцидом не-московських народів, головного між ними українського.
Ні це був "Ґеноцидом" віруючих христіян, (і в Казахстані їх знайшлося теж!) які якимсь чудом жили лише по селах а не у змосковщених містах.
А тепер стежім чи справді набере розголосу цей новий нюанс. Може РФ визнає що Голодомор таки був Ґеноцид, але лише "ґеноцидом" бідолашних православних христіян, а не ґеноцидом українського народу. Ну й очевидно матінька-ПЦ-МП відшкодовуватиме цю траґедію тим, що принесе наново світло віри на Україну розпоширюючи свої церкви по Україні.
2006.11.26 | Andrij
Митрополит Володимир не зміг знехтувати сльозами власної мами
Слава йому за це. Ганьба та прокляття юдам сіманєнкам, януковічам, табачнікам, та іншій наволочі, що глузує з тих сліз. Нехай ті сльози гукнуться їм в пеклі, в котре вони прямують.2006.11.26 | Таля
А як їхня церква нехтувала сльозами своїх матерів, коли
співпрацювали з КГБ і винищували українців?Порядна свята церква відріклася би патріархату бандита-окупанта і попросила б пробачення за страшні гріхи перед людством. Здається недавно до цього закликав їхній же ж священник, проживаючий в Америці-до покаяння. То той же ж Володимит і вся їхня шайка гостро "засудили" його заклики і відріклися того, що вони щось злого робили.
Не вірю я їм, чистої води піар, щоб ще сентиментальних набожних притягнути до своєї скрині з грошима...
Ви були в Почаєві. бачили на яких там мерсах ця вся братва роз"їжджає? А снайперів-охорону бачили? Чого це вони так охороняються та чого бояться???
2006.11.26 | Мірко
Re: А як їхня церква нехтувала сльозами своїх матерів, коли
Таля пише:> Ви були в Почаєві. бачили на яких там мерсах ця вся братва роз"їжджає? А снайперів-охорону бачили? Чого це вони так охороняються та чого бояться???<
Бояться праведного гніву українського народу.
2006.11.26 | один_козак
Мабуть нашої Талі бояться.))
Таля пише:>
> Порядна свята церква відріклася би патріархату бандита-окупанта і попросила б пробачення за страшні гріхи перед людством.
Там все досить складно. Дійсно великий вплив чекістів. В єпископаті є люди, які справляють враження не стільки віруючих, скільки кремлівських політпрацівників, "вихователів" та наглядачів, що намагаються забезпечити серед пастви і взагалі населення України максимальну лояльність до Росії, прищепити ідеологію імперії.
Під час совдепії вони працювали зокрема й на ліквідацію залишків релігійності серед громадянства. Ганяли по просторах Союзу щирих віруючих, в т.ч. і священиків. Тим само були в нагоді Богові, як негативний фактор, що сприяв тому, що щирі християни виявили свою вірність Богові.
Після розпаду СРСР імперія знову, як за 70 років до того, надумала використовувати "Православіє" як ідеологічну основу збирання земель та людей. Тому колишні чекісти стали ревними агітаторами "за Вєру Православную" (не алутати з дійсно ревнителями віри). І це дійшло аж до того, що дехто (Л.Грач у Криму) оголосив про започаткування руху "православних комуністів". Тут вже не знаєш, плакати чи сміятися.
Але поряд з тим в РПЦ є багато людей, які шукають в ній саме Бога. Вони сумують від такої політичної заангажованисті своєї Церкви, а "проповідь" (пропаганду) в ній політичних доктрин називають "ПОЛІТ'ЄРЕСЯМИ".
Найцікавіше у цьому контексті, що в УПЦ МП є чимало наших з вами союзників щодо утворення єдиної Української Помісної Церкви без підпорядкування Москві. Вони залишаються вірними УПЦ МП, бо бояться стати порушниками деяких канонів. Але в той же час щиро прагнуть утворення дійсно української канонічної Церкви, і при кожній нагоді докладають до цього зусиль. Останньою такою нагодою буда помаранчева революція. Під час ПомРев був помітний, відважний рух серед кліриків та мирян УПЦ МП проти просування бандюковича. А після ПомРев один з єпископів УПЦ МП написав відкрите звернення до кліру, де знову відверто було поставлене питання про утворення Помісної Церкви.
В РПЦ існує ще проблема сакралізації державності і специфічно РОСІЙСЬКОЇ держави. Ця традиція тягнеться з Візантії, набула специфічних рис у московській імперії, ще в добільшовицький період.
Там багатьом віруючим прищеплено розуміння Росії як останнього земного оплоту християнства. І не всі здогадуються, що такий проєкт надто схожий на інші проекти побудови "земних раїв". Я підозрюю, що й такі люди, як Путін, інші подібні, можливо й Янукович, знаходячись у сфері впливу кліриків-чекістів, сприймають таку доктрину. А вона, у свою чергу, створює ілюзію, що задля такої "святої справи" дозволено все. Я вірю, що Путін був щиро увірував. Я бачив ознаки цього. Але, перебуваючи в РПЦ МП, він має можливість знайти виправдання своїм нехристиянським діям, заспокоїти свою совість інтересами держави, які фактично визнаються священними.
> Здається недавно до цього закликав їхній же ж священник, проживаючий в Америці-до покаяння. То той же ж Володимит і вся їхня шайка гостро "засудили" його заклики і відріклися того, що вони щось злого робили.
А можете підкинути посилання? Цікаво, що там і як саме пропонувалося.
Взагалі до митрополиа Володимира серед віруючих ставлення відносно добре. І мені відомо, що він сам не такий ворог українській Церкві, як того хотілося б Москві та її завзятим агентам в Україні. Деякі кандидати в його наступники є страшенно гірші, і дійсно вороги.
> Ви були в Почаєві. бачили на яких там мерсах ця вся братва роз"їжджає?
Цікаве на цю тему:
http://www.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/other_art/article;11987/
> А снайперів-охорону бачили? Чого це вони так охороняються та чого бояться???
Може Вас? )))
А може того, що сталося з "крутим батюшкою".
2006.11.26 | Мірко
Таки знехтував
Якщо би не знехтував то не був би служив тим, які Голодомором розширювали свою імперію. Ті котрі пісьля Голодомору могли добровільно йти служити в УПЦ-МП чи у Червоній Армії це навіть не то що не українці - а не люди.2006.11.26 | Таля
Re: Таки знехтував
2006.11.26 | Andrij
Хто тут без гріхів - киньте в мене камінь
Мова йшла про заяву Володимира, не його життя або вчинки. Ця заява була чеснішою ніж та, на котру спромоглася більшість депутатів ВР. Пес януковіч взагалі вирішив втекти з України на річницю, певно, за порадою своїх вівчарів. Володимир сказав те, шо думав. Слава йому за це.2006.11.26 | сябр
слова невіддільні від того. хто їх говорить
Цікаво, якби Гіммлер виголосив дуже правильну і покаянну промову про Голокост, чи возглашали б Ви йому славу? УПЦ МП всіляко мімікрує під справді українську церкву. Проте згадаймо слова Христа: судіть по ділам. Хто називає українську мову телячою? Хто безсоромно перетворював у 2004 р. храми на агітмайданчики за Януковича? Хто досі возглашає анафему Мазепі? Це звичайна окупаційна церква і ставлення до неї повинно бути таке, як і до всіх окупантів. до речі. щось у 1933 р.не чути було голосу православної церкви, як російської, так і зарубіжної.2006.11.28 | один_козак
Оце ви загнули!
сябр пише:> Цікаво, якби Гіммлер виголосив дуже правильну і покаянну промову про Голокост, чи возглашали б Ви йому славу?
А що, Сабодан робив голодомор?
> УПЦ МП всіляко мімікрує під справді українську церкву. Проте згадаймо слова Христа: судіть по ділам.
А форма вимагає змісту. Це їм так не минеться.
> Хто називає українську мову телячою?
Ну, не митрополит же Володимир?
> щось у 1933 р.не чути було голосу православної церкви, як російської, так і зарубіжної.
Щодо зарубіжної - не знаю. А МП - де вона тоді була? Який там міг бути голос? Їм же дали дихати тільки під час війни.
Втім, не подумайте, що я заперечую наявність проблем, про які ви кажете.
2006.11.26 | Юрій Зарицький
Все дуже просто...
Відкрито "сов.секр." документи про голодомор.УПЦ МП - противник визнання факту геноциду-голодомору, втрачає грунт під ногами і переходить на нові політичні позиції.Її крокодилячі сльози, так запізніло пролиті,свідчать про тривогу УПЦ МП - загрозу втрати частини віруючих в зв"язку з новими документальними викриттями етноциду проти українців.Якби Сабодан до свого запізнілого переживання ще додав звернення до "віруючого" Путіна відкрити "сов.секр."матеріали РФ про голодомор,то його можна би зрозуміти.
2006.11.28 | Таля
Re: Все дуже просто...
2006.11.28 | Стопудів
нацики, ви - такіж як і коміки
ви сварите українців між собою так само як і комуністи. ви не хочете нічого бачити і аналізувати. ви не здатні мислити стратегічно.ви - нацики. те ж саме, що й коміки.
2006.11.29 | Таля
Як дурне верзти-то краще промовчати, може за розумного приймуть!
2006.11.28 | ans-mo
Хотілося б надіятись, що цей виступ свідчить
про позитивні процеси в УПЦ (МП). Може деяка частина священників все ж починає більше боятись та вірити в Бога, аніж служити своїм Московським хазяйвам.2006.11.28 | один_козак
Це давно вже є.
2006.11.28 | Мірко
Перечитайте знов щоби зловити хитрий нюанс
Зацікавило мене в якім розумінню у цій полеміці згадане слово Ґеноцид. Наводжу->Але в 1930-ті роки Україна вперше пережила штучний голод, масове вбивство мільйонів своїх громадян, ціницне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в богоненависницькому і людиноненависницькому середовищі міг статися подібний злочин. На щедрому українському чорнозем'ї вмирали у страшних муках мільйони людей. Цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства.<
Цікаво. Тут не про знищення самого українського народу а про його "душу".
>Він став знаряддям диявольскої помсти за неспроможність викоринити зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам'ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога.<
Ага. Зрозуміло. Проблєма не сам український народ а лише його віра в Бога.
>Цю віру можна було знищити лише через фізичну ліквідацію її носія.<
Ага. Вже не буде словоблуддя про розкуркулення. Замінеться це таким же словоблуддям про нищення носіїв православної віри.
>Тому богоборча влада, створивши духовний голод прирекла націю і на голод фізичний.<
От як "владика", Гіммлер в мітрі, зміг всунути туди слово Ґеноцид не викликаючи гніву у свого московського пана! Маємо новш тлумачення історії! Голодомор не був Ґеноцид українського народу як такого, а Ґеноцид віруючих христіян. Бачимо нове "spin-doctoring" справи Голодомору.
Мовляв що ні, Голодомор не був етноцидом не-московських народів, головного між ними українського.
Ні це був "Ґеноцидом" віруючих христіян, (і в Казахстані їх знайшлося теж!) які якимсь чудом жили лише по селах а не у змосковщених містах.
А тепер стежім чи справді набере розголосу цей новий нюанс. Можливо РФ визнає що Голодомор таки був Ґеноцидом, але лише "ґеноцидом" бідолашних православних христіян, а не ґеноцидом українського народу. Ну й очевидно матінька-ПЦ-МП відшкодовуватиме цю траґедію тим, що принесе наново світло віри на Україну розпоширюючи свої церкви по Україні.
2006.11.29 | один_козак
Я чомусь від вас не чекав такого нерозуміння.
Народ/душа народу.Ви не розумієте, я бачу, що митрополит відкрив найглибшу суть цього горя. І, між іншим, спираючись на його слова, зручно аргументувати націоналістичні позиції, і факт геноциду.
2006.11.30 | Мірко
Re: Я чомусь від вас не чекав такого нерозуміння.
один_козак пише>Народ/душа народу.<
>Ви не розумієте, я бачу, що митрополит відкрив найглибшу суть цього горя. І, між іншим, спираючись на його слова, зручно аргументувати націоналістичні позиції, і факт геноциду.<
В нас різні тлумачення одних і тих самих слів. Може сам патріярх московський пояснить нам значення написаного.
Але дозволіть мені процитувати і прокоментувати -
Митрополит пише:
>Штучний голод 1932-1933 рр. було сплановано більшовиками з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації "куркульства" як класу, знищення "ворожих елементів".<
Це давня качка. В ті часи колективізація в Україні була на яких 90% докінчена, і власне на колективізованих селах було найзручніше відбирати збіжжя. На не-колективізованих хуторах якраз найбільший процент вижило. Про "ворожі елементи" правильно написав, хоч побоявся ототожнити їх як свідомий український народ.
>Цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства. Він став знаряддям диявольскої помсти за неспроможність викоринити зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам'ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога. Цю віру можна було знищити лише через фізичну ліквідацію її носія. Тому богоборча влада, створивши духовний голод прирекла націю і на голод фізичний.<
А якраз тут я відчуваю делікатний нюанс словоблуддя. Не мова про знищення самого народу українського, а про знищення його "душі". А далі цю "душу" тлумачиться як "синівську пам'ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога." Відсутним тут є будь яке розуміння синівської пам'яті свого народу (про боротьбу з Петлюрівщиною, - особливо на Кубані), любови до свого народу і вірність тому народові. Не пам'ятаю щоби московський режим тоді напрямляв цей спосіб боротьби специфічно на віруючих. (чомусь може віруючі жили лише в Україні, на Кубані та в Казахстані?) Ні, "ворожий елемент" у ті часи був досить стисло повязаний з українською нацією та іншими не-московськими народами.
Тому й звертаю увагу на це словоблуддя митрополита. Лишається відкритим саме питання мотивації цеї писанини. Чи це митрополит хитро-делікатно вносить слово ґеноцид на розгляд його московським звершником? Чи може це сам патріярх замовив таку статтю, щоби на випадок успішного проголосування Верховною Радою, мати вихід у формі визнання якогось неозначеного "ґеноциду віруючих" а не (Боже борони) ґеноциду українців.
2006.11.28 | Kohoutek
Я - свидетель
В День памяти жертв Голодомора и политических репрессий я пошёл на анонсированные по луганскому ТВ мероприятия. На митинг-реквием в сквере я опоздал - возможно, там была совместная служба немосковских церквей, не знаю. Я застал поминальную службу УПЦ в сквере перед памятником Шевченко - на ней присутствовали, вероятно, все иерархи УПЦ в Луганской области. Двумя шеренгами друг против друга стояло штук десять епископов и архимандритов (судя по митрам) и ещё штук тридцать священников в золотых облачениях. Дьякон читал молитвы, поминутно поминая "от Голодомора усопших" или что-то в этом роде. Всё выглядело вполне достойно. Было много зрителей, особенно молодёжи, много флагов Руха и УНП, снимали местные телеканалы. На большом экране через улицу шла прямая трансляция по УТ-1 мероприятий в Киеве (без звука).