11/29/2006 | Літопис УПА

Літопис УПА. Нова серія. – Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля. 1944 − 1946. Документи і матеріали / П. Сохань та ін. (ред.), О. Вовк, С. Кокін (упор.) − Київ-Торонто: Літопис УПА, 2006. − 1448 с.

Нещодавно з друку вийшла книга, яка, без сумніву, стала справжньою подією у українському джерелознавстві. Основу збірки 8-го тому Літопису УПА − складають 285 документів і матеріалів УПА та його запілля на Волині, Поліссі й Поділлі. Дбайливо відібрані, проаналізовані та прокоментовані джерела неодмінно привернуть увагу як професійних дослідників ОУН(б) та УПА, так і тих, хто небайдужий до спірних і неоднозначних у трактуванні моментів української історії. Нижня хронологічна межа джерел, відібраних упорядниками, сягає періоду відновлення радянської влади (поч. 1944). Вибір верхньої межі зумовлений переростанням відкритої збройної боротьби відділів УПА у нові форми збройного підпілля (1946 р.). 8-й том є логічним продовженням 2-го тому нової серії Літопису УПА. Варто зауважити, що упорядники 8 тому ставили перед собою завдання знайти документи, що походять з найвищих організаційних структур. Отже, для УПА − це документи груп, куренів, сотень (з 1944 р. − з´єднань та бригад), а для запілля − джерела з країв, округ і надрайонів. За нашими підрахунками, з усіх документів за 1944-46 рр., які увійшли до 8-го тому, запілля УПА стосується менше 1/3. Діловодство УПА відображає більше 2/3 документів від загальної кількості. Документи, видані у 8-у томі, почерпнуті з 42-х справ 5-и фондів ЦДАВО, 6-и справ 2-х фондів ЦДАГО, 15-и справ 1-го фонду ДАРО і справ №№ 372, 376 фонду 13 ДА СБУ. Доступ до цих документів загальний і їх може замовити будь-хто з дослідників. Але є у томі і родзинка − документи з архівів СБУ, які видають для ознайомлення не кожному. Це матеріали справи № 398 з ДА СБУ, документи зі справи № 31997 архіву регіонального управління СБУ в м. Тернополі і джерела зі справи № 4245 архіву регіонального управління СБУ в м. Рівне. Для 8-го тому нової серії Літопису УПА упорядники відібрали 43 види організаційних документів ОУН(б), УПА та НВРО. У підбірці домінують звіти (78), накази (55) та листи (35). Дещо менше інструкцій (17), описів боїв (10), листів-настанов (9), повідомлень (8), списків (7), наказів-повідомлень (5), оглядів подій (5), листів-звітів (4).

До збірки також увійшло кілька відозв-інструкцій, інструкцій-повідомлень, комунікатів, розпоряджень, пересторог, наказів-привітань, залучників до наказів, пояснень до наказів, звернень, пояснень до звітів, переліків, програм, листівок, листівок-звернень, привітань. Ще є звіт-повідомлення, конспект, журнал, витяг з акту обвинувачення, акт передачі командування, акт присуду, додаток до звіту, опис засідок та боїв, оперативне зведення, “короткий нарис політичної крізи...” та хроніка.

Книга складається зі вступу О. Вовка, 9-и розділів і додатків. Вступ складається з двох частин. Перша − це історична довідка про діяльність УПА та запілля на Волині, Поліссі та Поділлі у 1944-46 рр., а друга − короткий джерельний опис розділів книги. У першій частині автор дослідив еволюцію організаційної побудови та кадрового складу УПА і його запілля, звернув увагу на те, яким був характер відносин між повстанцями з одного боку і німецькими загарбниками, радянськими “народними месниками”, працівниками НКВД та польським підпіллям − з іншого. О. Вовк також описав, як упівці пристосовувалися до боротьби в умовах радянської дійсності, зокрема зосередився на їхніх внутрішніх проблемах (відчутні втрати серед керівництва і неможливість швидко підготувати їм заміну, нестача зброї та амуніції, нестабільність системи зв´язку, скорочення накладів періодичних видань). Автор вступу спробував визначити кількість жертв серед вояків УПА та ОУН у різні проміжки часу 1944-46 рр. Взимку-навесні 1944 р., на ПЗУЗ і ПСУЗ нараховувалося до 20 тис. членів і кандидатів ОУН і 10 тис. вояків УПА. О. Вовк проаналізував, як з липня 1944 р. на ПЗУЗ змінювалася структура УПА та запілля. Виявляється, що групи УПА “Турів”, “Заграва” і “Тютюнник”, кожна з яких складалася з куренів та сотень, влітку 1944 р. були переформовані у з´єднання груп “33” (“Завихост”) і “44” (“444”), що поділялися на бригади та загони. У другій половині 1944 р. до ПЗУЗ відносилися території не лише Рівненської (Північно-східний край) і Волинської (Північно-західний край) областей, але й Холмська та Житомирська округи, чого не було раніше. Білоруська округа ПСК і Берестейська округа ПЗК частково охоплювали південні білоруські землі. Північні райони Тернопільщини, що раніше також входили до ПЗУЗ, відійшли до ЗУЗ як Подільський край. Якщо у липні 1943 − липні 1944 рр. ПЗУЗ ділилася на округи, надрайони, райони, кущі та станиці, то вже з липня 1944 р. терен був поділений між генеральними округами №№ 22 і 33, кожна з яких включала у себе краї та округи.

Автор вступу детально описує чи не найбільшу збройну сутичку між УПА та внутрішніми військами НКВД в історії − битву, яка відбулася 21-27 квітня 1944 р. неподалік с. Гурби, що в кременецьких лісах на Тернопільщині. Цей бій був дуже резонансним. Він по праву може бути записаний до переліку битв, якими гордиться кожний свідомий українець − під Корсунем, Конотопом, Крутами... Також автор не обминає такої значної для ОУН(б) і УПА як ліквідація агентури. Дослідник припускає, що радянській строні стало легше розбудовувати власну агентурну мережу в повстанському середовищі після ліквідації великих формувань УПА на початку 1945 р. Як наслідок, весною 1945 р. в УПА відбулася широкомасштабна “чистка”. Лише у Сарненському надрайоні, пише О. Вовк, “пильні” працівники СБ запідозрили у співпраці з НКВД 80 % кадрового складу підпілля. Червоною ниткою, яка проходить через увесь том, є біографічні довідки про учасників ОУН(б) і УПА. Автор узагальнив результати численних польових експедицій, свідчення найрізноманітніших джерел, відомості, отримані від інших дослідників, унаслідок чого зміг підготувати близько 200 коротеньких інформацій, що відображають основні життєві віхи Д. Клячківського, П. Олійника, А. Козяра, С. Коваля, І. Трейка, Ю. Стельмащука, О. Денищука, М. Омелюсіка, Л. Ступницького та інших відомих і не дуже учасників українського національно-визвольного руху.

Розглянемо джерельну складову 8 тому: 1-й розділ тому називається “УПА-Північ, краєвий провід ОУН, НВРО”, 2-й − “Група (ВО) “Богун” (“Донбас”)”, 3-й − “Група (ВО) “Заграва”, 4-й − “Група (ВО) “Турів”, 5-й − “З´єднання груп “33”, Північно-західний край”, 6-й − “Група (ВО) “Тютюнник”, 7-й − “Документи до діяльності краю “Одеса” під керівництвом “Далекого”, 8-й − “Звітно-інформативні матеріали”, і 9-й − “Документи проводу ОУН до діяльності національно-визвольного руху на ПЗУЗ”. У кожному з цих розділів виділимо найбільш резонансніші документи. На ст. 113-114 упорядники розмістили комунікат крайового проводу ОУН, адресований до членів ОУН, бійців УПА і громадянства (березень 1944 р.). Це джерело здатне збити пиху тим історикам, які затято повторюють мантру про “українських націоналістів, які тероризували поляків, євреїв і співпрацювали з німцями”. У документі представники одного з найголовніших керівних структур ОУН відверто заявляють, що “у відношенні між ОУН і командуванням УПА з одного боку, а німецькою владою з другого, не заіснували жодни зміни, а зокрема немає жодної співпраці” (с. 113). Цікаво, чи знають про це джерело “дослідники”, котрі вхопилися за документи про тактичні переговори представника ОУН І. Герасимівського з німцями і ось уже 15 років затято їх перевидають у лівих журналах (напр., “Марксизм и современность”) під різними іменами. Навіть невтаємниченому у події історії України ХХ ст. буде цікаво прочитати сатиричні матеріали з повстанського журналу “Український перець”, надруковані на стор. 400-401. Одна з таких “заяв” підписана “колишнім денікінцем, а тепер гвардії майором Васілієм Тупориловим”. Так званий “наказ № 9” у справі пропаганди завірив “дворянин Єпіфан Поработітєль”. “Оголошення” склав “організатор банди, старший політрук, нагороджений орденом Распутіна Акім Свістоплясов”.

Уже зазначалося, що упорядники тому не обминули такої актуальної події в історії УПА як великий бій з ВВ НКВД у лісі в районі с. Гурби (квітень 1944 р.). Звіт про Гурбинський бій за 24 квітня 1944 р. (с. 430-432) і робочий примірник публікації-звіту “Гурби” з картосхемами “Битва біля Гурбів” і “Бущанський прорив” за травень 1944 р. (с. 433-443), будемо сподіватися, подолають істотну прогалину в національній пам´яті. Карти, що доповнюють ці документи, суттєво доповнюють їхній зміст. Листи вояків групи УПА “Заграва” – “Бористена”, “Гриця”, “Д. Дмитречка” і “Корбана”, адресовані в лютому-травні 1944 р. до “Юрія”, “Лебедина”, “Касяна” та “Шакала” (с. 588-605), переконують у тому, що варта прискіпливої дослідницької уваги і епістолярна спадщина ОУН(б) і УПА. Низка опублікованих у томі документів (с. 1114-1126, 1019-1020) наштовхує на думку, що відділи УПА непогано почувалися на території Брестської області БРСР. Найбільший резонанс у наукових колах викличуть документи з останнього розділу тому. Це джерела про діяльність краю “Одеса” і його очільника “Далекого” (с. 1137-1164), а також спогади І. Литвинчука про політичну кризу в ОУН на ПЗУЗ у 1944-46 рр. (с. 1195-1260). Вони свідчать про наявність в ОУН(б) наприкінці Другої світової війни суперечок. Насправді жодна організація не може обійтися без внутрішніх конфліктів та бродінь. До виходу 8 тому історикам мало було відомо, чому такими натягнутими були відносини між керівником крайового проводу ОУН(б) на ПЗУЗ М. Козаком і провідником самопроголошеного проводу у ПСК “Одеса” С. Янишевським.

Документальні розділи тому вдало доповнюють список скорочень, схеми поділу УПА та запілля в різні хронологічні проміжки часу, підбірка світлин та мап. Для зручності читачів упорядники передбачили і комплексний індекс, який “враховує основні реалії предметно-тематичного покажчика, а також особові і географічні назви”. Зокрема, укладачі тому як ілюстрації використали понад 150 джерел візуальної інформації − дереворити повстанського різб´яра Ніла Хасевича, карти та схеми, родинні фотографії. Більшість світлин є унікальними і залучаються до наукового обігу вперше.

Таким чином, вступ і документи, що увійшли до 8-го тому нової серії Літопису УПА “Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля. 1944-1946”, дуже детально й усебічно розкривають діяльність повстанців на ПЗУЗ і ПСУЗ. Прочитавши документи, кожен зможе зробити власні висновки про істинну роль та значення діяльності ОУН(б) та УПА в останні роки Другої світової війни і перші післявоєнні роки становлення радянської влади. Видруковані у 8-му томі нової серії Літопису УПА документи стануть ще одним професійним внеском у розвінчання міфологем, у полоні яких досі перебуває багато-хто з українських громадян.