Ідеологічний компот (націонал-демократія, соціал-демократія і п
11/30/2006 | Карт
Ну дуже складний світ все ж таки піддається класифікації.
Принаймні, так нам здається, і тому дехто з нас вперто намагається наліпити бірки-марки з назвами класів на м’які тіла образів-уявлень, що репрезентують складний світ у нашій свідомості, щоб відчути (хоч яку) впевненність у собі від (хоч якого) розуміння світу (хоч на який час).
Так от я і кажу ..
Після багатьох спроб жити самостійно Україна опинилася у гаремі під назвою СРСР, який пхався по нескінченних, як здавалося, рейках у комунізм. Вона куняла на лавці у загальному вагоні, коли раптом вагон здрігнувся і потяг став. Машиніст, що був постійно на вєсєлє, сповістив: «Прієхалі, рєльси кончілісь, панімаєш. Давай вилазь.».
«Ні хєра сєбє!» подумала Україна, користуючись, за гаремною звичкою, мовою мєжнаціонального общєнія.
І почала вона лаштувати власний побут, відчуваючи на кожному кроці біль у національних суглобах та ворушіння тарганів у совковій голові.
(Тільки-но продивився фільм про Ярослава Дашкевича, впереше почув про Олену Степанів. Для таких невігласів, як я, Україна є terra incognito).
Зразу ж з’ясувалося, що та частина України, яку мордували у гаремі найбільше, має найменші бажання вічувати себе суб’єктом державотворення. Інша частина, яка чомусь вирішила, що Україна з’явилася для розвитку українства, з подивом знайшла, що Росія існує не лише за кордоном, але й прямо тут, в степах і серед териконів.
Дуже швидко стало очевидним, що в Україні є достатня кількість бажаючих посприяти небезпечній справі накопичення первинного капіталу. У той же час подавляюча частина населення продовжувала, як і раніше, ходити по вулицях Леніна повз крашені пам’ятники одноіменного вождя. І з цієї останньої частини, з її злиднями, до тієї першої, з її грошима, йшов постійний потік напівлегальних мігрантів – дрібних підприємців, середнього класу.
Не пройшло і десяти років, як у суспільстві визначилися дві помітні смуги поділу.
Перша смуга була заповнена середнім класом. Вона проходила між класом жебраків і класом надбогатих.
Другу смугу складали ті українці, до кого поверталася пам’ять, і які входили у процес спогадів про майбутнє. Ця смуга відділяла затятих продовжувачів української справи від нащадків строітєлєй коммунізма, які вперто знаходили у своєму минулому нє только плохоє.
От так наше складне життя можна скласифікувати у дві боротьби: у боротьбу між надбогатими і бідними і у боротьбу між українськими традиціонерами і «сарматами», тобто тими, хто просто живе у своїх містечках, не згадуючи про свою національність і своє віддалене минуле, у якому нема ніяких змагань за право нації на самовизначення.
З цих двох боротьбів випливають дві тенденції у політичному розвитку.
Перша тенденція полягає у створенні партій на основі двох ідеологій: соціа(я)л-демократичної і т.зв. «ліберальної».
Другу тенденцію визначає створення блоків на грунті двох інших ідеологій: національно-демократичної і т.зв. «федерастичної».
Перемішування зазначених ідеологічних пар в одному стакані і складає головну інтригу нашого політичного життя.
Класифікація партій за ідеологічним критерієм виглядає наступною:
БЮТ і СПУ - соціал-демократична і національно-демократична,
НУ – ліберальна і національно-демократична,
ПРУ – ліберальна і федерастична.
Обидві тенденції є достатньо сильними, хоча виглядає так, що «класові» розбіжності не є домінуючими (достатньо нагадати склад правлячої коаліції або неспроможність НУ і ПРУ домовитись про розподіл влади).
З іншого боку, перша тенценція не дає об’єднатися БЮТу і НУ, попри те, що обидві ці сили є прихильниками національно-демократичної ідеології.
На прикінець – дещо про самі ідеології.
Головна теза соціал-демократичної ідеології полягає у зменшенні відстані між богатими і бідними. Економічним механізмом, що дає зазначений ефект, є інвестування економіки головним чином громадянами країни, отже він передбачає достатню платіжну спроможність громадян. Великий бізнес є відділеним від влади і досягає успіхів головним чином завдяки тому, що витримує конкуренцію на міжнародних ринках.
Ліберальна ідеологія вчить, що найвищим приоритетом володіє великий бізнес («що добре для Форда, то добре для Америки»). Громадяни повинні ворушитися, а держава про них подбає, коли великий бізнес стане на стільки великим, що вистачить всім.
Національно-демократична ідеологія наполягає на тому, що у конкуренції між націями і країнами всі громадяни повинні грати за свою команду. Команда може бути сильною лише за умов національного піднесення і посилення інститутів демократії.
Федерастична ідеологія відстоює тезу про вторинність національних ознак, про рівноправність різних підходів до способу життя, включаючи мовні і ментальні його ознаки. У випадку «національної» експансії ця ідеологія наполягає на територіальному обмеженні носіїв більш-менш однорідної ментальності.
Таке враження, що ідеологічний компот у нас поки ще не устаканився.
Відповіді
2006.12.01 | Горицвіт
Коментар
Карт пише:> От так наше складне життя можна скласифікувати у дві боротьби: у боротьбу між надбогатими і бідними
Мені здається, це перебільшення. Боротьби між надбагатими і бідними практично не було і нема. Скоріше це односторонній процес (пограбування бідних надбагатими).
> З іншого боку, перша тенценція не дає об’єднатися БЮТу і НУ, попри те, що обидві ці сили є прихильниками національно-демократичної ідеології.
Ваша модель здавалась би простою, якби не знати справжніх розбіжностей, які не дають їм об'єднатися. А ще точніше, вони таки були об'єднані певний час і перемогли в 2004.
> Ліберальна ідеологія вчить, що найвищим приоритетом володіє великий бізнес («що добре для Форда, то добре для Америки»).
Ліберальна ідеологія вчить не цього.
> Федерастична ідеологія відстоює тезу про вторинність національних ознак, про рівноправність різних підходів до способу життя, включаючи мовні і ментальні його ознаки. У випадку «національної» експансії ця ідеологія наполягає на територіальному обмеженні носіїв більш-менш однорідної ментальності.
Скоріше не "вторинність національних ознак", а консервація радянських і російських ознак.
2006.12.01 | толя дейнека
Коментар на Коментар
Горицвіт пише:> Мені здається, це перебільшення. Боротьби між надбагатими і бідними практично не було і нема. Скоріше це односторонній процес (пограбування бідних надбагатими).
> Ваша модель здавалась би простою, якби не знати справжніх розбіжностей, які не дають їм об'єднатися. А ще точніше, вони таки були об'єднані певний час і перемогли в 2004.
і перше (пограбування) і друге (об'єднання) і третє (сварки) добре пояснюється в той спосіб, що в нас діють не партії, а кагали, які разом дорвавшися до влади, одразу розсварилися біля корита. Так це й має бути.
> > Ліберальна ідеологія вчить, що найвищим приоритетом володіє великий бізнес («що добре для Форда, то добре для Америки»).
> Ліберальна ідеологія вчить не цього.
так, ліберальна ідеологія означає максимально свободу торгівлі і капіталу. Ліберальна ідеологія - це ідеологія банкирів. Досить часто ()хоча не обов'язково) вона вступає в суперечку з інтересами реального виробництва. І вже точно протилежна інтересам сільського виробника і землевласників (консерватизму).
> Скоріше не "вторинність національних ознак", а консервація радянських і російських ознак.
це дуже спрощений погляд. Я б говорив про настороженість частини українського суспільства щодо того, що несе незалежність. Як би там зараз не прибріхували, а ссср мав певні досягнення, зокрема світового рівня підприємства, наука, культура, освіта і соціальна сфера. Перші роки незалежності більшою мірою вели до руйнування цих набутків. Ця руйнація в свідомості частини співгромадян проектується на Україну як таку і спробу пошуку орієнтирів в минулому. Такий консерватизм слід визнати корисним - нам треба рівнятися на певні висоти, а не просто продати-спустити все що мали міжнародним фінансовим інституціям.
умовно кажучи, коли україна спроможеться не продати, а збудувати ще одну Криворіжсталь - тоді появиться гордість за країну. Неважно, коштом держави чи національного капіталу. Люди відчувають, коли є діло, а коли йде тринькання.
2006.12.04 | Карт
Ще одна спроба.
Шановні майданівці, роблю ще одну спробу повернути вас до обговорення ідеологічних засад політичного життя в Україні. Не тому, що це має тішити мій гонор, а тому, що з’ясування цього питання дозволяє віднайти реперні точки у складному ланшафті подій і стосунків.Здається, що всі ми схильні зважати лише на декларації лідерів, на їх вчинки та на їх особистності відмінності. І при тому не беремо до уваги ті речі, яких політичні лідери не можуть оминути у своїй активності. Цими речами є інтереси , які випливають із руху певних політичних сил вздовж певних ідеологічних траєкторій.
Складається враження, що для політиків ідеологія є другорядним питанням, а на першому місці стоїть технологія приходу до влади і утримання при ній. Якщо це так і є насправді, то це означає, що політиканство у нас переважає політичну діяльність.
Якщо ми будемо вестись на політиканство, спрямовуючи всю енергію свого віртуального опору на розбір політиканских польотів, то тим ми будемо заохочувати політиків і далі вдосконалюватись у політиканстві.
Яка громада, такі і політики.
2006.12.04 | Киянка
Тема цікава
й дуже дискусійна. Вона так чи інакше й дискутується, зокрема серед майданівців в різних гілках ВФ. Однак і всередині майданівців наявний потрясний ідеологічний компот (попри важливі "точки дотику" багатьох навколо розбудови громадянського суспільства). От тільки коли заходить мова про ту чи іншу конкретику, як саме розбудовувати, в суперечках відразу вилазять оті самі ідеологічні різниці.Може, тому народ і не поспішає "тратити сили" на загальне обговорення ідеологічної проблематики: можливо, хтось не хоче ще раз заводитися про ідеологію, щоб не розлаювали черговий раз відповідні різниці, хтось - вже стомився від таких спроб, й надає перевагу участі в конкретних практичних проектах, а хтось втиху методично протягує свої ідеологічні переконання
Боюся, як би не довелося недалеким часом відкидати в черговий раз наші різниці та йти кудись на бар... От тільки б не повторювати "концертно-дискотечних" помилок, не покладатися на кого не варто й доводити самим все до логічного завершення.
2006.12.04 | Abbot
Re: Ідеологічний компот (націонал-демократія, соціал-демократія і п
Как по мне, у нас еще рановато вести разговор о социал-демократах и либералах. Давайте поговорим просто о правых и левых...Левые: традиционно за сильную роль государства в экономике, достаточно высокие налоги, жесткую регуляторную политику, высокий уровень социальной защиты.
Классические леваки тут у нас СПУ, ультра-леваки-КПУ. Но и БЮТ, к сожалению, скорее левый - попытки ручного управления экономикой и налоговые игрища с прошлым госбюджетом говорят сами за себя.
Да и регионы не столь однозначны. Будучи партией крупного капитала (как и БЮТ!), они во время предвыборной гонки "левачили" по полной. Популизм и демагогия, характерны черты левых партий, перли изо всех щелей. Снова госрегулирование, снова попытки повысить tax burden... Блин, они же все из одного инкубатора! Просто список БЮТ возглавляет умная симпатичная женщина, а ПР - уголовник-рецидивист. И у БЮТа список олигархов разбавлен демократами-националистами, а у рыгионов - украинофобами и сотрудниками ФК "Шахтер"... Но факт остается фактом: две партии потенциально правого или центристского толка воюют в "левом" сегменте!
А все потому что у нас очень и очень мало тех, кто осознанно, идеологически выверенно голосовал бы за правых...
Что есть правые? Максимальная свобода личности, минимальное вмешательство государства, низкие налоги, свободная экономика. При этом - национализм и патриотизм, защита коренной нации, борьба с нелегальными мигрантами итд.
За правых традиционно голосуют люди обеспеченные или "средний класс", которого у нас мало. Зато люмпенов хватает, и среди "свідомих" и среди "несвідомих". Вот и дерутся все за них... и получается так, что сильные личности, состоявшиеся люди, патриоты вдруг...оказываются без партии, за которую можно голосовать!
А как же "НСНУ", спросите вы? Да, она по большинству критериев может быть признана партией правого толка. Но очень уж много ошибок было сделано, да и имидж революционеров не шибко с "правотой" вяжется:(
А еще другая беда. Правые, маленькие и слабые, уже друг друга жрут - как детеныши тигровой акулы в брюхе у мамки. Потенциальные выразители интересов национальной элиты уже поделились на "узколобых нациков-жидофобов" (такое довелось слышать про Свободу) и "либерастов" (от свободовцев про КУН, УНП итд.) ИМХО, покуда правые и крайне правые будут так друг к другу относиться, их потенциальным электоратом будет харчиться БЮТ. И верно - дурака, как говорится, и в церкви бьют...
2006.12.04 | Киянка
Як так: сильні, состоявшиеся, патріоти - і без?
> Что есть правые? Максимальная свобода личности, минимальное вмешательство государства, низкие налоги, свободная экономика. При этом - национализм и патриотизм, защита коренной нации, борьба с нелегальными мигрантами итд.Це не зовсім класична "правість", але нині в нас і таке має місце бути.
> За правых традиционно голосуют люди обеспеченные или "средний класс", которого у нас мало...
> и получается так, что сильные личности, состоявшиеся люди, патриоты вдруг...оказываются без партии, за которую можно голосовать!
О, о! Ну і...?
І що дійсно сильні, состоявшиеся, патріоти роблять в такій ситуації?
Інфа для роздумів: вчергове пройшовшися патріотичними форумами, констатую факт - аж гудять від питань, де, хто, з ким, коли, на яких засадах... Драчок теж вистачає, але не вільним форумцям
Основне, ідеї витають у повітрі... і не тільки
2006.12.04 | Карт
Праві і неправі
В тому-то і справа, що ПРУ можна віднести до правої партії лише за тією ознакою, що вона стоїть на службі у великого (в першу чергу) бізнесу. Але голосують за неї, головним чином, люмпени, а також ті, хто перебуває в зоні впливу донецького бізнесу. Тобто, електорат ПРУ не є обтяженим ідеалами повної свободи особистості, а є, скоріше, антиукраїнським електоратом. От такий компот у ПРУ.НУ заявляє себе як права партія, але ніде не виступає за максимальне зниження податків, вільне підняття тарифів за послуги, зменшення соціальних витрат і т.і. Навпаки, вона частіше йдо шляхом БЮТу, яка є відверто соціал-демократичною партією (бізнес у БЮТі не визначає його ідеології, він є, головним чином, спонсором партії, і лише сподівається (чи сподівався) на певну свободу для СВОГО бізнесу в обмін на лояльність керуюючої партії, як він очікував).
І така реальна політика «правих» ПРУ і НУ визначається тією обставиною, що електорат звик до патерналізму. Це з одного боку. А з іншого, правий лібералізм у ХХІ віці є вже атавізмом, принаймні, на пост-радянській території. Ми ментально перескочили у більш сучасну парадигму суспільного устрою.
Свобода правих була необхідною умовою для швидкого їх збагачення. І так було до тих пір, поки поневолені і розбуджені капіталом наймані працівники не навчились розуміти і відстоювати свій інтерес.
Наше суспільство на старті суттєво відрізняється від постфеодального суспільства.
Рівень освіти дозволяє нам виконувати роль партнера виконавчої влади у її намаганнях модернизувати суспільне життя.
Саме соціал-демократи, за своєю природою, здатні здійснювати реформи, спираючись на підтримку населення.
2006.12.05 | Карт
Партії не акцентують свою ідеологічну орієнтацію
Їм це шкодить політиканствувати. Взагалі, їх назви - як назви цукерок.Яке відношення СПУ має до соціалізму?
А ПРУ - до регіонів?
Якщо СПУ почне розповідати про соціал-демократичну ідеологію, то всі зрозуміють, що СПУ і БЮТ притримуються одних і тих поглядів. Отже, вибір під час голосування буде визначатися вибором між лідерами цих партій. Мороз намагається міцно тримати в обіймах селянство, причому, - найбідніше.
Якщо ПРУ намалює себе лібералами, то совки з південного сходу будуть дещо здивовані. Отже, ПРУ ідентифікує себе як антинаціоналістичну силу східної орієнтації.
НУ наголошує себе "правою силою", але не тлумачить своєї правиці, сподіваючись, що на заході це зрозуміють як "антикомуністична і націоналістична", а на сході - як бізнес-орієнтована сила.
А от БЮТ лише втрачає від своєї ідеологічної мовчанки.
Найкращий спосіб зібрати докупи прихильників - підняти прапор.