Дерево-держава, влада-паразит - дві мої статті
12/04/2006 | Via
Нарешті відрегувала свою статтю - викладаю на ваш розсуд, малюнки не вставились, на жаль
Дерево-держава
2004 року на Майдан вийшли люди, які у переважній більшості були просто незгодні зі старою системою. Ті, хто прагнули змін, сподівались на зміни у кращий бік та готові власноруч докласти зусиль, щоб ці зміни відбулись. Протягом кількох місяців їм це більш-менш вдавалось – був бодай мінімальний результат від власне стояння на морозі, багато хто став у нагоді як виконавець невеликих доручень, деякі – як організатори. Дехто навіть спромігся проявити себе як творець – народити гарну ідею та започаткувати її втілення. Зрозуміло, що систему (стару владу) такий прояв здібностей величезної кількості людей злякав – бо вони чудово знали, що то все сприятиме заміні старої влади новою. Тому так швидко зупинили революцію, тому так нещадно розгонили майдан. Тому так щільно викорінювали те, що зародилось під час революції – знівелювали ідею, знецінили здобутки, спаплюжили добрі починання. Але то окрема історія – як саме це робили.
Зараз, у період з 2004 з 2006 року, були створені дуже несприятливі умови для тих, хто прагнув самореалізації після змін. Можливо, воно й на краще – це дозволило у період випробувань проявити свою витримку та силу волі дійсно цілеспрямованим людям найкращого ґатунку. Попри всі негаразди ці люди намагались реалізувати свої доробки та здібності, приєднуючись та виходячи з різних партій, створюючи власні громадські об’єднання або залишаючись безпартійними. Але належність чи неналежність до будь-яких партій не завадила цим людям брату участь у акціях протесту, подавати пропозиції до владних структур, шукати шляхи подальшої самореалізації та гармонізації суспільства. Тобто, відбулося певне просіювання учасників Майдану, на кшталт просіюванні породи для добутку золота. Цей процес продовжується кожного дня і має лише один критерій - перевірку на готовність важко працювати сьогодні, не маючи жодних зисків та відзнак, заради перспективи у більш-менш близькому майбутньому. Заради власної самореалізації у оздоровленому суспільстві, побудованому згідно справжніх людських чеснот, орієнтованому на якісну працю та якісний добробут.
Без перебільшення можна назвати цих людей «золотим фондом нації». Вони щирі у своїх прагненнях, порядні у виборі засобів для досягнення мети, достатньо молоді і енергійні, мають гарний інтелектуальний потенціал, організаторські здібності або особисті таланти у певних сферах, творчо підходять до вирішення задач, враховують свої і чужі помилки та торують нові шляхи. І саме тому іх можна визначити як провідників нації – вони здатні подати гідний приклад всім громадянам України. А якщо ми зважимо на мудрий вислів про те, що подібне притягує подібне, то рано чи пізно отримаємо чудову спільноту спроможних високоморальних людей.
Зараз провідники нації – нехай то буде 2-3 тисячі людей – наполегливо шукають шляхів єднання. Якщо говорити мовою алегорій і уявити, що кожна людина-провідник є ниточкою, то якісне єднання дозволить сплести міцний канат. Окрім того, кожна ниточка-провідник подовжується униз – розгалуженням ниточок-помічників, що частково або періодично допомагають провідникам. Тобто, кожний провідник має 5-10 знайомих або однодумців, що інколи сприяють у справах, підтримують морально або матеріально, але виходячи знову-ж таки із засад служіння спільній справі, без нагород та відзнак. Окрім того, ці люди не мають достатньо енергії або здоров’я, здібностей або сили воли, але віддають бодай небагато, та доцільно саме у допомогу провідникам.
Ще дали ниточка провідник-помічник розгалужується до ниточок-прихильників, тобто до людей, що позитивно ставляться до починань провідників, але мало чим можуть допомогти через відсутність особистих талантів або зневіру у власні сили.
Всі ці ниточки пронизують суспільство тісним хитросплетінням, але якщо ми почнемо досліджувати ці зв’язки більш прискіпливо, то виявимо власне учасників майдану, які за минулі два роки постійно, нечасто, зрідка або буквально декілька разів підтримали провідників. А всі разом і складають структуровану спільноту учасників Майдану.
Графічно ці відносини виглядатимуть наступним чином:
Найцікавіше те, що за два роки такі зв’язки справді вдалось налагодити провідникам, окрім того, статус учасника Майдану попри всіляку дискредитацію залишився ознакою дійової та совісної людини. Зараз постало питання само ідентифікації та єднання провідників у міцний єдиний канат. І саме від того, наскільки якісна буде кожна ниточка канату, буде залежати спроможність цього канату провідників потягнути за собою суспільство. Основною проблемою є те, що не досить якісні провідники прагнуть першості, а справді якісні мовчки роблять свою справу, більше того, готові понизити свій статус до ниточок-помічників, аби не завадити справі. І це є руйнівною тенденцією – ми не отримаємо міцного канату, а отримаємо слабеньку мотузочку з гнилуватих ниточок-провідників, тоді як найкращі не зможуть прислужитись справі міцного єднання-канату.
Навіщо ж той канат? Він потрібний для того, аби можна було Богові ухопитись за канат, смикнути націю догори та вивільнити здорову частину суспільства з болота. І якщо гнилуваті ниточки присутні у всій розгалуженій мережі, то ривок не матиме сенсу, гнилувата мотузочка увірветься на самому верху, бо учасники Майдану не перевірили самих себе на предмет якісності провідників та якісності всіх ланок самоорганізованої структури.
А тепер подивимось на цю ж схему догори ногами. Вона нагадує дивне дерево – листя та гілочки вже є, а стовбур ще несформований. І продовжуючи образ дерева-нації, ми можемо домалювати картину, користуючись підказкою самої матінки-природи. Тобто зробити наступні речі – сформувати той самий канат-стовбур, про який говорилось раніше, та пошукати коріння, яке живитиме провідників. Однак і на це питання вже відома відповідь – коріння у наших героях, які поклали своє життя за незалежність України і тим самим сприяли факту утворення держави, в якій ми зараз намагаємось навести лад. Тобто, взявши за образ нашої держави дерево, ми побачимо, що на поверхню землі виткнулись вже листочки та гілочки, але не достає наснаги утворити стовбур та відшукати коріння. А саме після того, як дерево стане повноцінно живитися з землі, стане міцним та витривалим, гілочок та листя стане ще більше та з’являться рясні плоди врожаю української державної незалежності у вигляді добробуту нашої нації.
І знову ж таки, можна подивитись на цей образ з іншого боку. На 15 році незалежності України ми живемо фактично з пострадянською системою влади, яка все зробила для того, аби наше дерево держави залишалось старезним і дуплястим, а молоді пагони не мали змоги розвинутись. Тому картина нашої державної влади зараз нагадує підрубане та повалене дерево. Дерево, в якого від палючого сонця всохло коріння – ми не знаємо наших героїв і вони не здатні надати нам допомогу. Однак частина корінчиків збереглася у землі і це дає надію на виживання.
Дерево із дуплястим стовбуром, тому що дуже старе та й ще підгнило від довгого лежання на землі, , через що владноможці недоступні – бо нема зв’язку із листям чи бодай гілочками. Дерево із дуплястими та навіть поламаними гілками, які у будь-який момент можуть навіть відпасти, та такому ж трухлявому стовбуру вже байдуже – бо гілки також лежать на землі, вони вже не в змозі бодай щось тримати. Напіввсохлі гілочки ще бодай якось намагаються жити, а зелене листя присипане землею та хиріє, не маючи змогу відкритись до сонця та отримати життєдайну силу, щоб реалізувати свій потенціал і своє призначення. Про плоди мова взагалі не йде, бо спотворений процес призвів до всихання, і як наслідок, повільного вмирання цього неприродного дерева.
Окремо варто сказати про мічурінськи досліди – на наше державне дерево пасинкували чужородні гілки, сподіваючись, що вони зарясніють плодами, висмоктуючи соки української нації, та ці гілки тільки завдали ще більшої шкоди стовбуру – і рани ятряться, і гілки не приживаються, і плодів годі очікувати.
Отож, прискіпливо розглянувши образ нашої держави як дерева – а це гарний і зрозумілий образ - ми можемо визначити, що саме зробили з нашою державою за 90 років і якими шляхами ми можемо вийти з цієї ситуації, щоб побудувати справді гармонійну державу.
За майже 90 років комуністична влада на Україні зробила наступне:
1.Знищила найкращих синів України (провідників) фізично
2. Знищила пам'ять про героїв
3. Встановила одноосібно керований суспільний устрій
4. Призначала на посаду керівника держави неякісних провідників
5. Неякісні провідники формували неякісну мережу чиновників
6. Неякісні чиновники насаджували антинародне законодавство
7. Громадяни України не мали змоги самореалізуватись у повній мірі
У хронологічній послідовності це виглядатиме таке чином:
1917 – 1933 – знищення провідників
1933 – 1945 – встановлення одноосібної влади неякісного керівника
1945-1960 – формування чужородного чиновництва, знищення пам’яті про героїв
1960-1990 – насаджування антинародного законодавства та його втілення
1990 -2004 – протягування комуністичного законодавства як законодавства незалежної України та фізичне знищення нових провідників нації
2004 – насаджування парламентського суспільного строю шляхом політ реформи
2004-2006 – дискредитація ще одного покоління провідників української нації.
Що буде наступним кроком цієї влади? Фізичне знищення нової генерації провідників? Формування неспроможного, спотвореного хабарями чиновництва? Хто знає, що вони ще вчинять, однак українська нація не бажає чекати та має орієнтири на майбутне.
Ми повинні зараз:
1.Визначити, який суспільний устрій стане найкращим для української державності
2.Розробите системне законодавство незалежної держави згідно суспільного устрою
3.Всіляко сприяти прояву та консолідації провідників нації у спільних справах громади
4.Припинити продовження законотворчого процес як несистемного
5.Припинити дію змін до Конституції
6.Громадою визначити суспільний устрій, провідників нації та механізм їх обрання
7.Спільними зусиллями всіх громадян держави, що прагнуть змін, швидко викорінити всю стару систему та втілити у життя нову.
І чим швидше ми консолідуємось, самовизначимось та системно деталізуємо образ нашої держави, тим швидше ми отримаємо квітуче дерево і незалежної, і родючої України.
Вікторія Омельченко
Дерево-держава
2004 року на Майдан вийшли люди, які у переважній більшості були просто незгодні зі старою системою. Ті, хто прагнули змін, сподівались на зміни у кращий бік та готові власноруч докласти зусиль, щоб ці зміни відбулись. Протягом кількох місяців їм це більш-менш вдавалось – був бодай мінімальний результат від власне стояння на морозі, багато хто став у нагоді як виконавець невеликих доручень, деякі – як організатори. Дехто навіть спромігся проявити себе як творець – народити гарну ідею та започаткувати її втілення. Зрозуміло, що систему (стару владу) такий прояв здібностей величезної кількості людей злякав – бо вони чудово знали, що то все сприятиме заміні старої влади новою. Тому так швидко зупинили революцію, тому так нещадно розгонили майдан. Тому так щільно викорінювали те, що зародилось під час революції – знівелювали ідею, знецінили здобутки, спаплюжили добрі починання. Але то окрема історія – як саме це робили.
Зараз, у період з 2004 з 2006 року, були створені дуже несприятливі умови для тих, хто прагнув самореалізації після змін. Можливо, воно й на краще – це дозволило у період випробувань проявити свою витримку та силу волі дійсно цілеспрямованим людям найкращого ґатунку. Попри всі негаразди ці люди намагались реалізувати свої доробки та здібності, приєднуючись та виходячи з різних партій, створюючи власні громадські об’єднання або залишаючись безпартійними. Але належність чи неналежність до будь-яких партій не завадила цим людям брату участь у акціях протесту, подавати пропозиції до владних структур, шукати шляхи подальшої самореалізації та гармонізації суспільства. Тобто, відбулося певне просіювання учасників Майдану, на кшталт просіюванні породи для добутку золота. Цей процес продовжується кожного дня і має лише один критерій - перевірку на готовність важко працювати сьогодні, не маючи жодних зисків та відзнак, заради перспективи у більш-менш близькому майбутньому. Заради власної самореалізації у оздоровленому суспільстві, побудованому згідно справжніх людських чеснот, орієнтованому на якісну працю та якісний добробут.
Без перебільшення можна назвати цих людей «золотим фондом нації». Вони щирі у своїх прагненнях, порядні у виборі засобів для досягнення мети, достатньо молоді і енергійні, мають гарний інтелектуальний потенціал, організаторські здібності або особисті таланти у певних сферах, творчо підходять до вирішення задач, враховують свої і чужі помилки та торують нові шляхи. І саме тому іх можна визначити як провідників нації – вони здатні подати гідний приклад всім громадянам України. А якщо ми зважимо на мудрий вислів про те, що подібне притягує подібне, то рано чи пізно отримаємо чудову спільноту спроможних високоморальних людей.
Зараз провідники нації – нехай то буде 2-3 тисячі людей – наполегливо шукають шляхів єднання. Якщо говорити мовою алегорій і уявити, що кожна людина-провідник є ниточкою, то якісне єднання дозволить сплести міцний канат. Окрім того, кожна ниточка-провідник подовжується униз – розгалуженням ниточок-помічників, що частково або періодично допомагають провідникам. Тобто, кожний провідник має 5-10 знайомих або однодумців, що інколи сприяють у справах, підтримують морально або матеріально, але виходячи знову-ж таки із засад служіння спільній справі, без нагород та відзнак. Окрім того, ці люди не мають достатньо енергії або здоров’я, здібностей або сили воли, але віддають бодай небагато, та доцільно саме у допомогу провідникам.
Ще дали ниточка провідник-помічник розгалужується до ниточок-прихильників, тобто до людей, що позитивно ставляться до починань провідників, але мало чим можуть допомогти через відсутність особистих талантів або зневіру у власні сили.
Всі ці ниточки пронизують суспільство тісним хитросплетінням, але якщо ми почнемо досліджувати ці зв’язки більш прискіпливо, то виявимо власне учасників майдану, які за минулі два роки постійно, нечасто, зрідка або буквально декілька разів підтримали провідників. А всі разом і складають структуровану спільноту учасників Майдану.
Графічно ці відносини виглядатимуть наступним чином:
Найцікавіше те, що за два роки такі зв’язки справді вдалось налагодити провідникам, окрім того, статус учасника Майдану попри всіляку дискредитацію залишився ознакою дійової та совісної людини. Зараз постало питання само ідентифікації та єднання провідників у міцний єдиний канат. І саме від того, наскільки якісна буде кожна ниточка канату, буде залежати спроможність цього канату провідників потягнути за собою суспільство. Основною проблемою є те, що не досить якісні провідники прагнуть першості, а справді якісні мовчки роблять свою справу, більше того, готові понизити свій статус до ниточок-помічників, аби не завадити справі. І це є руйнівною тенденцією – ми не отримаємо міцного канату, а отримаємо слабеньку мотузочку з гнилуватих ниточок-провідників, тоді як найкращі не зможуть прислужитись справі міцного єднання-канату.
Навіщо ж той канат? Він потрібний для того, аби можна було Богові ухопитись за канат, смикнути націю догори та вивільнити здорову частину суспільства з болота. І якщо гнилуваті ниточки присутні у всій розгалуженій мережі, то ривок не матиме сенсу, гнилувата мотузочка увірветься на самому верху, бо учасники Майдану не перевірили самих себе на предмет якісності провідників та якісності всіх ланок самоорганізованої структури.
А тепер подивимось на цю ж схему догори ногами. Вона нагадує дивне дерево – листя та гілочки вже є, а стовбур ще несформований. І продовжуючи образ дерева-нації, ми можемо домалювати картину, користуючись підказкою самої матінки-природи. Тобто зробити наступні речі – сформувати той самий канат-стовбур, про який говорилось раніше, та пошукати коріння, яке живитиме провідників. Однак і на це питання вже відома відповідь – коріння у наших героях, які поклали своє життя за незалежність України і тим самим сприяли факту утворення держави, в якій ми зараз намагаємось навести лад. Тобто, взявши за образ нашої держави дерево, ми побачимо, що на поверхню землі виткнулись вже листочки та гілочки, але не достає наснаги утворити стовбур та відшукати коріння. А саме після того, як дерево стане повноцінно живитися з землі, стане міцним та витривалим, гілочок та листя стане ще більше та з’являться рясні плоди врожаю української державної незалежності у вигляді добробуту нашої нації.
І знову ж таки, можна подивитись на цей образ з іншого боку. На 15 році незалежності України ми живемо фактично з пострадянською системою влади, яка все зробила для того, аби наше дерево держави залишалось старезним і дуплястим, а молоді пагони не мали змоги розвинутись. Тому картина нашої державної влади зараз нагадує підрубане та повалене дерево. Дерево, в якого від палючого сонця всохло коріння – ми не знаємо наших героїв і вони не здатні надати нам допомогу. Однак частина корінчиків збереглася у землі і це дає надію на виживання.
Дерево із дуплястим стовбуром, тому що дуже старе та й ще підгнило від довгого лежання на землі, , через що владноможці недоступні – бо нема зв’язку із листям чи бодай гілочками. Дерево із дуплястими та навіть поламаними гілками, які у будь-який момент можуть навіть відпасти, та такому ж трухлявому стовбуру вже байдуже – бо гілки також лежать на землі, вони вже не в змозі бодай щось тримати. Напіввсохлі гілочки ще бодай якось намагаються жити, а зелене листя присипане землею та хиріє, не маючи змогу відкритись до сонця та отримати життєдайну силу, щоб реалізувати свій потенціал і своє призначення. Про плоди мова взагалі не йде, бо спотворений процес призвів до всихання, і як наслідок, повільного вмирання цього неприродного дерева.
Окремо варто сказати про мічурінськи досліди – на наше державне дерево пасинкували чужородні гілки, сподіваючись, що вони зарясніють плодами, висмоктуючи соки української нації, та ці гілки тільки завдали ще більшої шкоди стовбуру – і рани ятряться, і гілки не приживаються, і плодів годі очікувати.
Отож, прискіпливо розглянувши образ нашої держави як дерева – а це гарний і зрозумілий образ - ми можемо визначити, що саме зробили з нашою державою за 90 років і якими шляхами ми можемо вийти з цієї ситуації, щоб побудувати справді гармонійну державу.
За майже 90 років комуністична влада на Україні зробила наступне:
1.Знищила найкращих синів України (провідників) фізично
2. Знищила пам'ять про героїв
3. Встановила одноосібно керований суспільний устрій
4. Призначала на посаду керівника держави неякісних провідників
5. Неякісні провідники формували неякісну мережу чиновників
6. Неякісні чиновники насаджували антинародне законодавство
7. Громадяни України не мали змоги самореалізуватись у повній мірі
У хронологічній послідовності це виглядатиме таке чином:
1917 – 1933 – знищення провідників
1933 – 1945 – встановлення одноосібної влади неякісного керівника
1945-1960 – формування чужородного чиновництва, знищення пам’яті про героїв
1960-1990 – насаджування антинародного законодавства та його втілення
1990 -2004 – протягування комуністичного законодавства як законодавства незалежної України та фізичне знищення нових провідників нації
2004 – насаджування парламентського суспільного строю шляхом політ реформи
2004-2006 – дискредитація ще одного покоління провідників української нації.
Що буде наступним кроком цієї влади? Фізичне знищення нової генерації провідників? Формування неспроможного, спотвореного хабарями чиновництва? Хто знає, що вони ще вчинять, однак українська нація не бажає чекати та має орієнтири на майбутне.
Ми повинні зараз:
1.Визначити, який суспільний устрій стане найкращим для української державності
2.Розробите системне законодавство незалежної держави згідно суспільного устрою
3.Всіляко сприяти прояву та консолідації провідників нації у спільних справах громади
4.Припинити продовження законотворчого процес як несистемного
5.Припинити дію змін до Конституції
6.Громадою визначити суспільний устрій, провідників нації та механізм їх обрання
7.Спільними зусиллями всіх громадян держави, що прагнуть змін, швидко викорінити всю стару систему та втілити у життя нову.
І чим швидше ми консолідуємось, самовизначимось та системно деталізуємо образ нашої держави, тим швидше ми отримаємо квітуче дерево і незалежної, і родючої України.
Вікторія Омельченко
Відповіді
2006.12.04 | Via
Влада-паразит
Влада-паразитЩо ми маємо на сьогоднішній день з владою на Україні? Стара пострадянська система у 1991 році гордовито проголосила себе новою владою незалежної України. Старі затяті комуністи та молоді енергійні комсомольці отримали безпрецедентну нагоду власноруч владарювати всім майном, що опинилося на території України, всіми грошовими потоками та власне громадянами. І вони завзято взялись за справу – розпродали самі собі майно держави, склали власні гроші у власні банки і швиденько прилаштували так-сяк радянські закони під нібито українські. Надрукували грошей – а тут виявилось, що це спричиняє інфляцію. Почали затримувати зарплатні та пенсії – теж наварили чималий куш, громадянам розповіли, що гроші блукали по банкам. А насправді їх вміло притримали три-чотири місяці – і збагатились у сотні разів.
А далі почали виявлятись дивні речі – гроші від розпроданого майна та інфляційних оборудок рано чи пізно закінчуються, продавати вже й нічого, а годуватись-розважатись треба. Придумали нову розвагу – почали збільшувати податки, аби отримати надурняк грошей, ні за що не дбаючи. Та молодий бізнес, що зародився, не бажав надурняк здавати гроші – більшість новостворених фірм закрились. Тих, що залишились, повідомили – бажаєш сам жити, дай жити апарату системи, здавай справно гроші на власні рахунки можновладців і у державний бюджет. Зарплатню можеш платити як тобі заманеться – то твої справи з найманими працівниками, власнику.Власники зрозуміли, як сплачувати менше податків – почали малювати у звітності величезні зарплатні.
Найманим робітникам нібито виплачували шалені зарплатні, а насправді копійки. І тоді вийшов чудернацький закон – вважати зарплатню не витратами, а добутками підприємства. Причому вийшов цей закон у кінці року, а зобов'язував сплатити податки НА фонд заробітної плати з початку року. Розорились ще чимало фірм, хто й сподівався вижити, став приреченим.
З законами справа владналась теж непогано – якщо закон заважає, його будь-якого дня можна змінити малесенькою поправочкою. Коли поправок назбиралось сотні, стало зовсім зручно – бо половина поправок щось дозволяє робити, а половина – забороняє. Отож можновладцям можна робити що заманеться, бо закон дозволяє, а простим громадянам – нічого не можна, бо то й же закон забороняє. І виникло чудове гасло «Посадити у тюрьму можна тільки бідного і невладного»
Але діло з доходами до бюджету все одно посувалось слабко – одурені підприємці не бажали сплачувати шалені податки, а державні підприємства просто балансували на грані банкрутства, здаючи всей прибуток до бюджету. З'явилась «чорна зарплатня» - у конвертах та «біла» зарплатня – у розмірі мінімальної зарплатні. Вся країна опинилась за межею бідності згідно офіційної статистики та ошуканою чимало разів роботодавцями – бо дуже часто чорну зарплатню можна було не виплачувати робітникам і не було жодних документальних підстав звертатись до суду ошуканим.
А роки все йшли. Розхитана і розкрадена промисловість України ледь жевріла, збори податків все зменьшувались, молоді й здорові виїжджали на заробітки за кордон, до Європи та Америки, і пропорція «кількість працюючих/кількість пенсіонерів» все збільшувалась не на користь владноможців – доводилось чимало віддавати пенсіонерам і вже майже не залишалось їм, владарям.
Дійшла черга й до стратегічної власності держави. Апарат системи величезний, всі прилаштувались при владі і всім треба жити, ще й гарно жити. А оскільки гіганти вітчизняної промисловості все одно майже всі нерентабельні, то навіщо їми опікуватийсь – хай підуть з молотка, а гроші можна прожити. А ті підприємства, які рентабельні – тим більше потрібно самим собі продати, нащо той загальний бюджет, якщо можна, щоб гроші навпрямки капали у власну кишеню. Залюбки за два роки гайнула з молотка майже вся стратегічна промисловість України. Можновладці самі собі продали, гроші проїли, власниками найбільших підприємств залишились – дуже зручно.
А час все йшов, а апетит залишився, бо гроші мають властивість закІнчуватись. Та ще й молоді-зухвалі зрозуміли, що гарно пожити на Україні можна єдиним способом – присмоктавшись до влади та бюджетного корита. І молода неідеологічна генерація , не вихована комуністами у дусі рабської покори до вождів, почала рватись до влади будь-якими засобами, відштовхуючи навіть старих вожаків системи від корита та солодкого життя.
І це стало катастрофою. Вся система раптом зрозуміла, що її час закінчується, що вже ніде надурняк брати гроші, що вже неважливо, у скільки разів збільшувати мита та податки – їх все одно не платять, і можновладці вирішили продати країну оптом – урвати наостанок найбільший куш.
Та потенційні покупці виявились неквапливими – давали невеличкий задаток та обіцяли остаточний розрахунок після того, як країна перейде цілком під юрисдикцію замовника-покупця. Грошей обіцяли Америка, Росія, Евросоюз. Всі троє покупці бажали мати товар у відповідній до своїх інтересів обгортці, з підготованим та скореним населенням, без зайвих клопотів та вирувань.
Оскільки кожний клан пригледів собі окремого покупця, то виникли протирічні інтереси. Почалася битва за країну «спокійну та підготовану до приєднання». Три різні угруповання бились за свої майбутні зиски, проводячи акції «Україна без Кучми», Помаранчеву революцію, антиНатівську кампанію та безліч інших. Але оскільки вони всі були взаємовиключаючі і сповідували протилежні інтереси, народ України отримав чудову бесплатну виставу під назвою «Пани чубляться – у холопів чуби тріщать». Побігавши по акціях, посидівши у тюрмах та постоявши на майданах, громадяни України зрозуміли, що насправді влада давно забула, чия вона і для кого вона – влада звикла сповідувати свої власні грошові інтереси. І влада забула про те, що вряди-годи не заважало б громадянам кидати з бюджету України бодай якусь кістку – не до того було у битві за оптовий продаж країни, з народом же намірились віддати, ще й навпіл технічно розділили, щоб одні інших звинувачували у всіх бідах, а влада – вони ж ні при чому
І раптом цей дивний народ неочікувано захотів чесно жити – ну хто б міг подумати. З майданів не хотіли розходитись, гуртуватись надумали і продовжувати – довелось технічно розганяти замаскованими кгб-ешними методами. І другий рік поспіль переймається цей народ долею України у відкритій формі на вулицях та у газетах, у Інтернеті та у найнижчих ланках влади. Заважають всім покупцям показати товар обличчям – ось вона, підготована до продажу країна, спокійна та обнадійливо очікуюча подарунку долі від Євросоюзу, Нато або старого доброго СНГ.
І як остання міру покарання нескореному народу влада приготувала найболючіші методи – відбирання житла громадян шляхом багаторазового підвищенна тарифів, зростання заборгованності та виселення боржників, та дрессуру голодом та холодом впродовж зими 2006-2007 року шляхом перекриття газу та продажу зерна із держзапасів України. Влада приготувалась влаштувати українській нації найжорстокіші умови існування протягом декількох місяців, щоб приборкати непокірних та порадувати навесні приєднанням до держави-спасителя (до кого саме, за зиму вони сподіваються тихцем домовитись уже всіма кланами зразу, згуртували зусилля і їздять то до Москви, то до Нью-Йорку, то до Брюсселю).
З огляду на вищевикладене, громадяни України мають бути морально та матеріально готовими до випробувань – заощаджувати власні гроші і витрачати їх тільки для своєї родини, не сплачуючи без належного обгрунтування ані квартплати, ані податків ненажерливій владі, запасатись продуктами харчування на ВСЮ зиму вже зараз, доки ці продукти ще є, заздалегідь дбати про засоби зв'язку між собою з метою подальшої координації дій незалежно від влади, у разі зростання цін на продукти харчування самостійно робити закупки безпосередньо у селян, або обмінювати по бартеру на ті ж мобільні телефони, бо у місті потрібні харчі, а у селі – достовірна інформація з перших вуст, та готуватися разом громадою України дати відсіч цій страшній україноненависницькій владі, що хоче знищити державу і продати її у рабство разом з усім населенням.
Знайте, всі депутати, всі міністри і робітники апарату, партійні лідери і затяті активісти всіх партій – громадяни України зможуть вижити самостійно попри всі ваші дії. А ваш час закінчився.
Вікторія Омельченко
2006.12.04 | пан Roller
КГ
2006.12.04 | Карт
Re: Влада-паразит
Гарно викладаєте, пані Вiктрія, дещо кінєматографічно, та занадто націонал-демократично, як для п.Roller'a.2006.12.05 | пан Roller
Re:та занадто націонал-демократично, як для п.Roller'a.
Карт пише:> Гарно викладаєте, пані Вiктрія, дещо кінєматографічно, та занадто націонал-демократично, як для п.Roller'a.
А по-моему чисто совково. С некоторой припездью сетевого маркетинга, в первой части. Направленость статьи посеять панику, хаос, дестабилизировать ситуацию.Призыв, скупать продукты непосредственно у селян, чем-то типа попытки организации еще одного голодомора в условиях изобилия. Если это и есть национал-демократия, тогла я чего-то не догоняю.
Достаточно этой цитаты.Руководства к действию.
громадяни України мають бути морально та матеріально готовими до випробувань – заощаджувати власні гроші і витрачати їх тільки для своєї родини, не сплачуючи без належного обгрунтування ані квартплати, ані податків ненажерливій владі, запасатись продуктами харчування на ВСЮ зиму вже зараз, доки ці продукти ще є, заздалегідь дбати про засоби зв'язку між собою з метою подальшої координації дій незалежно від влади, у разі зростання цін на продукти харчування самостійно робити закупки безпосередньо у селян,....
Brdgs