12/08/2006 | Left Initiative

Офіційна позиція ВО «Ліва ініціатива» (www.livitsa.info) з голоду 1932-1933 рр.

25 листопада 2006 р. в Україні відзначався День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Здається, цього року, як ніколи раніше, ця тема активно порушувалася у ЗМІ, особливо напередодні 25 листопада. Складається враження, що практично усі провідні політичні сили були зацікавлені у використанні теми голодомору у власних політичних цілях.

Для провладних партій (без особливої різниці – з помаранчевого чи біло-синього табору) голодомор 1933 р. став зручним засобом відволікання уваги від реальних проблем повсякденного життя нинішніх українців: інфляція, стрімкого зростання тарифів на житлово-комунальні послуги, загальне зниження рівня життя. Поступово прищеплюється думка, що на тлі дійсно моторошної трагедії 1933 року сьогоднішні негаразди виглядають просто жалюгідно. Тема голодомору також якнайкраще слугує меті вбити черговий осиновий кілок у ненависну нинішній еліті ліву, комуністичну ідею, на яку покладають відповідальність за злочини сталінізму. Ніби підіграючи своїм опонентам (хоч з частиною з них вони сформували парламентську коаліцію), керівництво КПУ затято продовжує шукати будь-які зачіпки для виправдання злочинів сталінської кліки, цим лише викликаючи дедалі більшу огиду у співвітчизників і забиваючи останні гвіздки у власну політичну домовину.

Голод 1932-33 рр. став неминучим наслідком курсу політичного керівництва СРСР на чолі з Й. Сталіним на форсовану індустріалізацію країни, примусову колективізацію сільського господарства, встановлення диктатури партійної номенклатури. Війна з селянством (у прямому і переносному розумінні слова), яка велась упродовж 1929-1932 рр., повинна була завершитись остаточною битвою – кінцевим актом упокорення села, яким і став штучно організований голод 1932-1933 рр.

Відкинувши ідеї класиків марксизму про поступовість аграрних перетворень у ході будівництва соціалізму, зревізувавши помірковану та диференційовану ленінську політику на селі, яку захищали та відстоювали представники «лівої опозиції» на чолі з Л. Троцьким, Й. Сталін та його поплічники зламали хребет селянству в цілому, здійснивши акт насилля над історією, що мало довготривалі і безпрецедентні наслідки, значною мірою обумовивши розвал Радянського Союзу і т.зв. «соціалістичного табору».

Внаслідок того, що переважна більшість селянства в Україні складали етнічні українці, трагедія 1932-33 рр. має не лише класовий, а й національний вимір. І все ж прагнення покласти провину за організацію голоду лише на неукраїнців не витримує критики. Адже крім грузина Й. Сталіна, росіян В. Молотова та П. Постишева, євреїв Л. Кагановича і М. Хатаєвича, поляка С. Косіора, відповідальність за один з найбільших злочинів ХХ століття несуть такі українці як Голова Раднаркому В. Чубар, Голова ВУЦВК Г. Петровський, особливо уповноважений ОГПУ в Україні В. Балицький та інші винуватці на всіх щаблях влади.
Нинішня влада не згадує про відповідальність тогочасних урядів провідних західних «демократичних» країн, які, знаючи про реальний стан справ в Україні, закривали на це очі, закуповуючи за демпінговими цінами українське зерно, оплачене мільйонами життів. Відомий історичний факт – через 16 років після Жовтневої революції Адміністрація США офіційно визнала радянський уряд в листопаді 1933 р., відразу після великого голоду. А у 1948 р. Конгрес США офіційно визнав голод 1932-1933 рр. актом геноциду проти українського народу. Немає меж цинізму та лицемірству буржуазії! Всеукраїнське Об’єднання «Ліва Ініціатива» стверджує:

«Ні» - використанню теми голоду у брудних політичних ігрищах!
«Ні» - нацьковуванню представників різних націй!
«Ні» - сталінізму, який продовжує жити в умах і діях владоможців!

26. 11. 2006