Голодомор у Києві (жахлива стаття)
12/09/2006 | Віктор Уколов
Голодомор у Києві (ФОТО)
фото на сайті www.rep-ua.com
Маємо визнати, що політична воля Віктора Ющенка щодо Голодомору є чи не найвдалішим його чином за час президентства. Але дуже хотілося б, щоб про геноцид українців 1932-33 років ми пам’ятали не тільки, коли «положено». Як про жінок на 8-ме березня. Чи про Бога - на Різдво. Бо осягати тут ще дуже й дуже багато.
У деяких дослідженнях про Голододомор повідомляється, що у містах його майже не було. Навіть у підсумковому документі Спеціальної Міжнародної комісії Конгресу США з вивчення голоду 1932-33 рр. в Україні у складі найвизначніших фахівців із семи країн (зокрема, професор, полковник Дж. І. А. Дрейпер, колишній британський обвинувач на Нюрнберзькому трибуналі, професор Р. Левене, екс-президент Апеляційного суду Аргентини та ін.) стверджувалося, що «…Містам та селищам у переважній більшості вдалося уникнути голоду…». На жаль, це не зовсім так.
А що було в нашому Києві? Як воно, це святе місто, перенесло той страшний геноцид?
Для початку, - декілька свідчень Василя Ґроссмана, Семена Ґудзенка, Роберта Конквеста, Софії Парфанович, Валер'яна Підмогильного:
Стали коммерческий хлеб давать. Что делалось! Очереди по полкилометра с вечера становились..., я таких больше не видела. Друг дружку обхватывают за пояс и стоят один к одному. Если кто оступится, всю очередь шатнёт, как волна по ней проходит. И словно танец начинается - из стороны в сторону. И всё сильней качается. ... В очереди за коммерческим хлебом стоял народ городской - лишенцы, беспартийные, ремесло - либо пригородные.
По утрам ездили платформы, битюги, собирали которые за ночь умерли. Я видела одну платформу - дети на ней сложены... тоненькие, длинненькие, личика, как у мёртвых птичек. Долетели эти пташки до Киева, а что толку?.. Я видела: дивчина одна поползла поперёк тротуара, ее дворник ногой ударил, она на мостовую скатилась. И не оглянулась даже, ползет быстро, быстро, старается, откуда сила. И еще платье отряхивает, запылилась, видишь.
***
Київ потопав у зелені садів. Пішоходи були залиті сонцем І юрбою. Ударяла в очі публіка вичепурена, сита й вдоволена, впоміж з обдертими нуждарями, пожовклими, з запалими лицями, великими, блискучими очима. Деякі з них сиділи на краю пішоходів напівголі, простягаючи кістяки почорнілих рук, або не рухаючись зовсім, дивилися мовчки на прохожих скляними очима. Це були ті, що приходили до Києва Із сіл, гнані голодом, в надії знайти тут рятунок. Прохожі дивилися на них байдуже, або не дивилися зовсім. Біля крамниць стояли черги з картками на хліб та олію, біля міського театру також човпилася юрба по квитки на оперу. Хартавим, низьким голосом горланило радіо про розвал гнилого заходу, розтрощеного могутнім пролетаріятом Росії та її геніяльним вождем, сонцем людства, визвольником працюючих - Сталіном. Серединою вулиці йшли червоноармійці з понурими, мертвими лицями, в російських шинелях та німецьких касках; музика репіжила Інтернаціонал.
На Хрещатику, біля думи, стояла юрба. Цей самий хартавий голос з радія продовжував про "доблесть" совєтської авіяції, про Дніпрельстан І знов про вождя.
- Що він там верзе? Хліба хай дадуть! - кричав хтось з юрби. - Хліба хочемо, а не Дніпрельстану. Хліба, а не авіяції!.. Хліба! Хліба! - підхопила площа. Військова оркестра почала грати голосніше. Під команду старшини бубнар валив з усієї сили, заглушував крик площі.
***
Отут в Києві лежали на вулицях трупи, як ганчір'я. Куди йшов - труп. Ніхто вже й не звертав уваги: завтра ж чекало його теж саме. Але не думайте, що вмирали …, ні, самі українці.
***
Є цікаві описи підготовки Києва до приїзду Ерріо. Напередодні населення примусили працювати до першої години ночі, очищуючи вулиці та прикрашаючи будинки. Пункти, де розподілялись харчі, закрили. Черги заборонили. Безпритульних дітей та жебраків кудись забрали. На вітринах крамниць з'явилась сила-силенна різноманітної їжі, але міліція розганяла І навіть заарештовувала людей, які тиснули, аби хоч подивитись на харчі (купити було щось заборонено). Готель, в якому Ерріо мав зупинитись, забезпечили килимами, новими меблями та уніформою для персоналу.
Жертви Голодомору в м. Києві можна розподілити на три нерівні частини: 1) жертви власне мешканців Києва; 2) жертви Київських передмість; 3) селяни, які різними шляхами добиралися до міста в останній надії вижити, і помирали тут.
Якщо виходити з того, що станом на осінь 1931 рік населення Києва складало 586 000 мешканців, а на початку 1934 року – 510 000 (мало б бути близько 700 000), то, враховуючи народжуваність за цей період, порядок втрат Києва становить понад 100 000 людей. Відомий історик С. Білокінь наводив цифру 54 150 жертв за 1933 р. Віримо, що наші славні демографи детальніше проінформують нас щодо цих страхітливих цифр.
Найважче писати і складніше осягнути число людей, які знайшли свій страшний кінець на тротуарах, набережних Києва, в кілометрових чергах за хлібом …
фото на сайті www.rep-ua.com
З листа Київського обласного відділу ҐПУ Голові ҐПУ УССР (березень 1933 року):
Хочу обратить ваше внимание на обострение продовольственных затруднений в г. Киеве.
Снабжение, особенно неорганизованного населения, и рабочих 2-й группы предприятий находится в ужасном состоянии. Привожу факты: Кожзавода № 6 Майбурда, б/п, Кулик, б/п, и Чудновский, член КП(б)У, выносят из завода головки от кож, мездру и жарят для еды.
В городе за последнее время ежедневно подбирают десятки трупов, а также десятки истощенных, часть которых в больницах умирает.
фото на сайті www.rep-ua.com
В январе подобрано 400 трупов
В феврале - 518
За 8 дней марта – 248
Насправді, на жаль, є підстави вважати, що ці цифри дуже неповні. Для порівняння, в інформаційній записці своєму уряду № 474/106 від 31 травня 1933 р. італійський консул Граденіго писав про аналогічні страхіття в тодішній столиці України Харкові: «Товариш Френкель, член «Колегії» ГПУ, зізнався одному відомому мені чоловікові, що в Харкові щоночі забирають до 200 трупів померлих на вулиці з голоду… Сам бачив після опівночі, як перед консульством проїздили вантажні автомобілі з вантажем 10-15 трупів…» .
А ось свідчення одного з тодішніх доброзичливців: «Влітку 1933 року після тимчасового перебування в Києві комвзводу 299-го стрілецького полку Сидоренко подав заяву про вихід з партії. Серед бійців він заводив такі розмови:
Робітники Москви та інших міст РСФСР постачаються в достатній кількості... продуктами, а робітники України цього не мають, в Києві — вал трупів померлих від голоду».
Коментувати тут нічого. На «Свободі слова» Савіка Шустера молодий, перспектівний і подающий великі надєжди дєпутат-комуніст доводив суцільну неправдивість цифр щодо голодомору приблизно так, по-більшовицьки бездушно і цинічно : «Да развє можно било всє тє ваши міліони похороніть? І гдє?».
На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил! Десь так хотілося відповісти виродкові словами В. Симоненка, ними ж замученого у 28-річному віці. По селах і яругах України небайдужими знайдено вже багато братських могили. А де ховали цих нещасних у Києві? Дамо знову слово очевидцям:
Лідія Гергич:
- ... Й сказала мама старшому братові: „Одвези їх у Київ, може, їх заберуть у приют, а ні – хай помирають, щоб мені не бачить того своїми очима...” В мами вже ноги були пухлі.
От старший брат одвіз у Київ... ...Під’їхала полуторка, забрали в приют...
... Був приют біля Кадетського мосту, він і зараз ще, а братська могила дітей знаходиться, де зараз телевізійна вишка. Туди усіх діток звозили і скидали...
(Олесь Воля. Мор: Книга буття України. – Київ: Кобза, 2002)
Галина Афанасьєва:
— Я добре пам'ятаю, як уже восени 1932 року Київ був наповнений голодними й опухлими селянами, які свої нехитрі пожитки намагалися обміняти на хліб чи інші харчі. Особливо великий наплив голодуючих селян виник навесні 1933 року. Опухлими людьми й живими скелетами були заповнені всі сквери та вулиці міста. Пам'ятаю, особливо багато таких живих трупів було на Подолі, на вулицях Верхній та Нижній Вал, де було багато широких лав, на яких юрмилися сотні цих нещасних. Там вони сиділи, лежали й помирали.
Кожного ранку вулицями міста їздили підводи, на яких разом із візником був спеціяльний підбирач трупів. Разом із тими, хто вже віддав Богу душу, підбирали й живих, в яких ще теплилося життя. Мертвих і ще живих звозили до церкви на Хоревій вулиці І там складували нещасних. Навколо цієї церкви вирили широкий і глибокий рів, в який періодично скидали трупи, якими наповнювалася церква...
(Газета "Самостійна Україна", жовтень 1999)
Довгожителька Микал із села Пухівка на Броварщині:
- Була весна 1933 року. Мені йшов вісімнадцятий рік, навчалася у Київському педтехнікумі. Набір до технікуму був 99 чоловік, а закінчило тільки 33. А де ж 66? Померли, а хто пішов світ за очі. Ось іде урок математики, а Сахно Володя після нічної зміни на заводі "Укркабель" спить вічним сном на столі. Винесли ми його І поховали на Лук'янівському кладовищі. І так ішов день за днем. Харчувались у студентській їдальні на вулиці Дикій, там готували якийсь суп — одна горошина в тарілці, а решта вода... Давали нам по 150 грамів хліба на день. Одержиш ту картонку з талонами і молиш Бога, аби ніхто її не вкрав або не загубити. Підеш у магазин, візьмеш свою пайку, вкусиш і нема, наче й не їла.
Один епізод залишився на все життя у моїй пам'яті. Був урок воєнізації... — тактичні заняття... за містом, біля Лук'янівського кладовища. Сили не було, а командир заставляє бігати, і нас троє не побігло, а відійшли вбік... Був з нами хлопець з дитячого будинку — Костя. Ми його чекаємо, а він не йде. Підійшли до нього і вжахнулись... Він сидів біля ями, у якій було повно мертвих тілець дітей. Вони всі лежали в безладі: того рука, того нога, того весь тулуб показував, що їх звалили з підводи. Таких було сім могил... Це робилося вночі - привезуть, скинуть - і поїхали далі по людські душі.
фото на сайті www.rep-ua.com
Андрій Опанасенко:
- В Києві бачив я конаючих мешканців навколишніх сіл, коли можна так назвати тих знедолених істот, що втратили від голоду людську подобу. Вони вже нічого не просили, а сиділи або лежали опухлими колодами під стінами будинків на Верхньому І Нижньому Валу на Подолі. Померлих звозили до Бабиного яру і там ховали. Привозили й напівживих, що вже там помирали.
(Газета "Вечірній Київ", листопад 1998.)
Ніна Перепада:
- Кожного ранку, будучи семирічним хлопчиком, Юрій Перепада спостерігав таку картину: по Хрещатику кілька разів на ранок їздили вози, запряжені кіньми; в них було по чоловіку, а двоє йшли пішки. Завдання їх полягало в тому, що вони ... повинні були очищати вулицю від трупів, або ще живих людей, що дуже близькі до цього стану. Двої піднімали трупи і клали їх у віз, накриваючи рогожею. Діти й дорослі проходили по вулиці у своїх справах, просто оминаючи ще не підібрані трупи. Розповідали, що тіла звозили у 3-й корпус „Октябської” лікарні,.. складали ярусами, а звідти у такому стані везли на Байкове кладовище, де кидали в ями і посипали хлоркою.
фото на сайті www.rep-ua.com
Відомий києвознавець Сергій Вакулишин, дослідивши це питання, вважає, що в 1932-33 рр. на вулицях Києва від голоду померло близько 1 млн. селян…
А тепер трішки про переважно сільські передмістя Києва, які вже тоді входили або згодом увійшли до складу міста.
Архівними документами можна проілюструвати етапи виконання жахливого плану комуністів на прикладі с. Біличі. В період між знищенням "куркулів" та початком трагедії, тобто 1931 р., Біличі мали такий соціальний склад своєї людності: сільські господарі - 66%, міські робітники - 23%, кустарі й артільники - 4%, службовці - менше 3%. Активісти колгоспу їм. Кагановича навесні 1933 р. рапортували про досягнення 76% колективізації. Результат не забарився: від голодомору загинуло понад 16% жителів села. (для порівняння: з фронтів Другої світової війни не повернулося близько 8% односельців).
Колгосп хутко перейменували на "Перемогу". Це є дуже промовистий факт, як і той, що на початку 1934 р. Біличі мали 77% одноосібних господарств. Цілком логічно: перемогу (тобто знищення українців) досягнуто, то навіщо ж тепер колгосп?..
Осокорки в 1931 р. потерпіли під час стихійного лиха – повені.
Архівний протокол зафіксував пошкодження і втрати, що їх тоді зазнали жителі Осокорків. Зокрема, повідомлялося, що в 2 хатах упала піч, у 8 дворах перекинуло сарай, у 13 - перекинуло хату; 23 господарі заявили, що в них попливли сараї. 8 мешканців залишилося без власних домівок, майже 400 повернулися до пошкоджених хат, по самісінькі вікна засипаних піском. Потерпіла ледве не п'ята частина села.
Держстрах УСРР не поспішав виплачувати допомогу. Невдовзі близько 580 мешканців переселилися на підвищені ділянки Київської приміської смуги. Неважко зрозуміти, що протистояти більшовицькій мітлі, що вимітала запаси селянського збіжжя, було важко всім: і переселенцям, які не встигли як слід облаштуватися, і тим, хто залишився біля своїх присадибних наділів, позбавлених чорнозему... Йдеться про Красний хутір та Осокорки: в обох населених пунктах жертвами голодомору стала половина жителів.
Архівні джерела й розповіді довгожителів дозволяють реконструювати хроніку жахів того часу.
Жовтень 1932: постанова президії Київської міськради: "...Річний план (хлібозаготівлі) виконано... на 50,6%... Сільради Микільська Борщагівка, Виґурівщина... поставилися опортуністично до справи боротьби за хліб... Майно куркулів, що не виконують твердих завдань, описувати й продавати... Прийняти до відома заяву прокуратури, що розглянуто 14 справ по 14 селах у справі невиконання від куркулів твердих завдань..."
Січень 1933: "...матеріял Заготзерно на президію міськради про виконання плану мірчука"; "Троєщина - таємний перемел і розтрата мірчука 24 центнера. Справу передано до прокурора".
Віта-Литовська (зараз – Чапаєвка!??). В сім'ї, що складалася з 12 осіб, вижив тільки один.
Жуляни. В селі з'їли всіх собак. Декого з людей врятували млинці з жолудевого борошна.
Корчувате. Робітників цегельні рятувало підсобне господарство, годувалися щавлевою юшкою та соєю.
Мишоловка. Вулицями села сунули до лісу "спецробітники": прив'язуючи трупи мерців мотузкою за ступні, тягли їх за собою. І кидали десь на голосіївському узліссі...
Дуже довго можна описувати ці жахи. Тяжко їх читати. Але потрібно, - щоб прозрівали сліпі, і не забували живучі.
А для любителів сухих цифр без сентиментів наведемо таку порівняльну табличку:
Кінця світу не буде. Бо він вже був – у 1932-33 роках. Армагедон тоді прийшов на Землю у вигляді російського імперського більшовизму. Український народ знову прийняв на себе удар вселенського зла. І переміг. А якою ціною – може, Бог і людство колись оцінять. І воздадуть.
Автори висловлюють подяку за допомогу при підготовці цієї статті києвознавцю С. Вакулишину, доктору історичних наук В. Марочку, кандидату біологічних наук Н. Суходольській.
Олег НАДОША, Володимир ГОНСЬКИЙ, спеціально для І-РЕПОРТЕРА
фото на сайті www.rep-ua.com
Маємо визнати, що політична воля Віктора Ющенка щодо Голодомору є чи не найвдалішим його чином за час президентства. Але дуже хотілося б, щоб про геноцид українців 1932-33 років ми пам’ятали не тільки, коли «положено». Як про жінок на 8-ме березня. Чи про Бога - на Різдво. Бо осягати тут ще дуже й дуже багато.
У деяких дослідженнях про Голододомор повідомляється, що у містах його майже не було. Навіть у підсумковому документі Спеціальної Міжнародної комісії Конгресу США з вивчення голоду 1932-33 рр. в Україні у складі найвизначніших фахівців із семи країн (зокрема, професор, полковник Дж. І. А. Дрейпер, колишній британський обвинувач на Нюрнберзькому трибуналі, професор Р. Левене, екс-президент Апеляційного суду Аргентини та ін.) стверджувалося, що «…Містам та селищам у переважній більшості вдалося уникнути голоду…». На жаль, це не зовсім так.
А що було в нашому Києві? Як воно, це святе місто, перенесло той страшний геноцид?
Для початку, - декілька свідчень Василя Ґроссмана, Семена Ґудзенка, Роберта Конквеста, Софії Парфанович, Валер'яна Підмогильного:
Стали коммерческий хлеб давать. Что делалось! Очереди по полкилометра с вечера становились..., я таких больше не видела. Друг дружку обхватывают за пояс и стоят один к одному. Если кто оступится, всю очередь шатнёт, как волна по ней проходит. И словно танец начинается - из стороны в сторону. И всё сильней качается. ... В очереди за коммерческим хлебом стоял народ городской - лишенцы, беспартийные, ремесло - либо пригородные.
По утрам ездили платформы, битюги, собирали которые за ночь умерли. Я видела одну платформу - дети на ней сложены... тоненькие, длинненькие, личика, как у мёртвых птичек. Долетели эти пташки до Киева, а что толку?.. Я видела: дивчина одна поползла поперёк тротуара, ее дворник ногой ударил, она на мостовую скатилась. И не оглянулась даже, ползет быстро, быстро, старается, откуда сила. И еще платье отряхивает, запылилась, видишь.
***
Київ потопав у зелені садів. Пішоходи були залиті сонцем І юрбою. Ударяла в очі публіка вичепурена, сита й вдоволена, впоміж з обдертими нуждарями, пожовклими, з запалими лицями, великими, блискучими очима. Деякі з них сиділи на краю пішоходів напівголі, простягаючи кістяки почорнілих рук, або не рухаючись зовсім, дивилися мовчки на прохожих скляними очима. Це були ті, що приходили до Києва Із сіл, гнані голодом, в надії знайти тут рятунок. Прохожі дивилися на них байдуже, або не дивилися зовсім. Біля крамниць стояли черги з картками на хліб та олію, біля міського театру також човпилася юрба по квитки на оперу. Хартавим, низьким голосом горланило радіо про розвал гнилого заходу, розтрощеного могутнім пролетаріятом Росії та її геніяльним вождем, сонцем людства, визвольником працюючих - Сталіном. Серединою вулиці йшли червоноармійці з понурими, мертвими лицями, в російських шинелях та німецьких касках; музика репіжила Інтернаціонал.
На Хрещатику, біля думи, стояла юрба. Цей самий хартавий голос з радія продовжував про "доблесть" совєтської авіяції, про Дніпрельстан І знов про вождя.
- Що він там верзе? Хліба хай дадуть! - кричав хтось з юрби. - Хліба хочемо, а не Дніпрельстану. Хліба, а не авіяції!.. Хліба! Хліба! - підхопила площа. Військова оркестра почала грати голосніше. Під команду старшини бубнар валив з усієї сили, заглушував крик площі.
***
Отут в Києві лежали на вулицях трупи, як ганчір'я. Куди йшов - труп. Ніхто вже й не звертав уваги: завтра ж чекало його теж саме. Але не думайте, що вмирали …, ні, самі українці.
***
Є цікаві описи підготовки Києва до приїзду Ерріо. Напередодні населення примусили працювати до першої години ночі, очищуючи вулиці та прикрашаючи будинки. Пункти, де розподілялись харчі, закрили. Черги заборонили. Безпритульних дітей та жебраків кудись забрали. На вітринах крамниць з'явилась сила-силенна різноманітної їжі, але міліція розганяла І навіть заарештовувала людей, які тиснули, аби хоч подивитись на харчі (купити було щось заборонено). Готель, в якому Ерріо мав зупинитись, забезпечили килимами, новими меблями та уніформою для персоналу.
Жертви Голодомору в м. Києві можна розподілити на три нерівні частини: 1) жертви власне мешканців Києва; 2) жертви Київських передмість; 3) селяни, які різними шляхами добиралися до міста в останній надії вижити, і помирали тут.
Якщо виходити з того, що станом на осінь 1931 рік населення Києва складало 586 000 мешканців, а на початку 1934 року – 510 000 (мало б бути близько 700 000), то, враховуючи народжуваність за цей період, порядок втрат Києва становить понад 100 000 людей. Відомий історик С. Білокінь наводив цифру 54 150 жертв за 1933 р. Віримо, що наші славні демографи детальніше проінформують нас щодо цих страхітливих цифр.
Найважче писати і складніше осягнути число людей, які знайшли свій страшний кінець на тротуарах, набережних Києва, в кілометрових чергах за хлібом …
фото на сайті www.rep-ua.com
З листа Київського обласного відділу ҐПУ Голові ҐПУ УССР (березень 1933 року):
Хочу обратить ваше внимание на обострение продовольственных затруднений в г. Киеве.
Снабжение, особенно неорганизованного населения, и рабочих 2-й группы предприятий находится в ужасном состоянии. Привожу факты: Кожзавода № 6 Майбурда, б/п, Кулик, б/п, и Чудновский, член КП(б)У, выносят из завода головки от кож, мездру и жарят для еды.
В городе за последнее время ежедневно подбирают десятки трупов, а также десятки истощенных, часть которых в больницах умирает.
фото на сайті www.rep-ua.com
В январе подобрано 400 трупов
В феврале - 518
За 8 дней марта – 248
Насправді, на жаль, є підстави вважати, що ці цифри дуже неповні. Для порівняння, в інформаційній записці своєму уряду № 474/106 від 31 травня 1933 р. італійський консул Граденіго писав про аналогічні страхіття в тодішній столиці України Харкові: «Товариш Френкель, член «Колегії» ГПУ, зізнався одному відомому мені чоловікові, що в Харкові щоночі забирають до 200 трупів померлих на вулиці з голоду… Сам бачив після опівночі, як перед консульством проїздили вантажні автомобілі з вантажем 10-15 трупів…» .
А ось свідчення одного з тодішніх доброзичливців: «Влітку 1933 року після тимчасового перебування в Києві комвзводу 299-го стрілецького полку Сидоренко подав заяву про вихід з партії. Серед бійців він заводив такі розмови:
Робітники Москви та інших міст РСФСР постачаються в достатній кількості... продуктами, а робітники України цього не мають, в Києві — вал трупів померлих від голоду».
Коментувати тут нічого. На «Свободі слова» Савіка Шустера молодий, перспектівний і подающий великі надєжди дєпутат-комуніст доводив суцільну неправдивість цифр щодо голодомору приблизно так, по-більшовицьки бездушно і цинічно : «Да развє можно било всє тє ваши міліони похороніть? І гдє?».
На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил! Десь так хотілося відповісти виродкові словами В. Симоненка, ними ж замученого у 28-річному віці. По селах і яругах України небайдужими знайдено вже багато братських могили. А де ховали цих нещасних у Києві? Дамо знову слово очевидцям:
Лідія Гергич:
- ... Й сказала мама старшому братові: „Одвези їх у Київ, може, їх заберуть у приют, а ні – хай помирають, щоб мені не бачить того своїми очима...” В мами вже ноги були пухлі.
От старший брат одвіз у Київ... ...Під’їхала полуторка, забрали в приют...
... Був приют біля Кадетського мосту, він і зараз ще, а братська могила дітей знаходиться, де зараз телевізійна вишка. Туди усіх діток звозили і скидали...
(Олесь Воля. Мор: Книга буття України. – Київ: Кобза, 2002)
Галина Афанасьєва:
— Я добре пам'ятаю, як уже восени 1932 року Київ був наповнений голодними й опухлими селянами, які свої нехитрі пожитки намагалися обміняти на хліб чи інші харчі. Особливо великий наплив голодуючих селян виник навесні 1933 року. Опухлими людьми й живими скелетами були заповнені всі сквери та вулиці міста. Пам'ятаю, особливо багато таких живих трупів було на Подолі, на вулицях Верхній та Нижній Вал, де було багато широких лав, на яких юрмилися сотні цих нещасних. Там вони сиділи, лежали й помирали.
Кожного ранку вулицями міста їздили підводи, на яких разом із візником був спеціяльний підбирач трупів. Разом із тими, хто вже віддав Богу душу, підбирали й живих, в яких ще теплилося життя. Мертвих і ще живих звозили до церкви на Хоревій вулиці І там складували нещасних. Навколо цієї церкви вирили широкий і глибокий рів, в який періодично скидали трупи, якими наповнювалася церква...
(Газета "Самостійна Україна", жовтень 1999)
Довгожителька Микал із села Пухівка на Броварщині:
- Була весна 1933 року. Мені йшов вісімнадцятий рік, навчалася у Київському педтехнікумі. Набір до технікуму був 99 чоловік, а закінчило тільки 33. А де ж 66? Померли, а хто пішов світ за очі. Ось іде урок математики, а Сахно Володя після нічної зміни на заводі "Укркабель" спить вічним сном на столі. Винесли ми його І поховали на Лук'янівському кладовищі. І так ішов день за днем. Харчувались у студентській їдальні на вулиці Дикій, там готували якийсь суп — одна горошина в тарілці, а решта вода... Давали нам по 150 грамів хліба на день. Одержиш ту картонку з талонами і молиш Бога, аби ніхто її не вкрав або не загубити. Підеш у магазин, візьмеш свою пайку, вкусиш і нема, наче й не їла.
Один епізод залишився на все життя у моїй пам'яті. Був урок воєнізації... — тактичні заняття... за містом, біля Лук'янівського кладовища. Сили не було, а командир заставляє бігати, і нас троє не побігло, а відійшли вбік... Був з нами хлопець з дитячого будинку — Костя. Ми його чекаємо, а він не йде. Підійшли до нього і вжахнулись... Він сидів біля ями, у якій було повно мертвих тілець дітей. Вони всі лежали в безладі: того рука, того нога, того весь тулуб показував, що їх звалили з підводи. Таких було сім могил... Це робилося вночі - привезуть, скинуть - і поїхали далі по людські душі.
фото на сайті www.rep-ua.com
Андрій Опанасенко:
- В Києві бачив я конаючих мешканців навколишніх сіл, коли можна так назвати тих знедолених істот, що втратили від голоду людську подобу. Вони вже нічого не просили, а сиділи або лежали опухлими колодами під стінами будинків на Верхньому І Нижньому Валу на Подолі. Померлих звозили до Бабиного яру і там ховали. Привозили й напівживих, що вже там помирали.
(Газета "Вечірній Київ", листопад 1998.)
Ніна Перепада:
- Кожного ранку, будучи семирічним хлопчиком, Юрій Перепада спостерігав таку картину: по Хрещатику кілька разів на ранок їздили вози, запряжені кіньми; в них було по чоловіку, а двоє йшли пішки. Завдання їх полягало в тому, що вони ... повинні були очищати вулицю від трупів, або ще живих людей, що дуже близькі до цього стану. Двої піднімали трупи і клали їх у віз, накриваючи рогожею. Діти й дорослі проходили по вулиці у своїх справах, просто оминаючи ще не підібрані трупи. Розповідали, що тіла звозили у 3-й корпус „Октябської” лікарні,.. складали ярусами, а звідти у такому стані везли на Байкове кладовище, де кидали в ями і посипали хлоркою.
фото на сайті www.rep-ua.com
Відомий києвознавець Сергій Вакулишин, дослідивши це питання, вважає, що в 1932-33 рр. на вулицях Києва від голоду померло близько 1 млн. селян…
А тепер трішки про переважно сільські передмістя Києва, які вже тоді входили або згодом увійшли до складу міста.
Архівними документами можна проілюструвати етапи виконання жахливого плану комуністів на прикладі с. Біличі. В період між знищенням "куркулів" та початком трагедії, тобто 1931 р., Біличі мали такий соціальний склад своєї людності: сільські господарі - 66%, міські робітники - 23%, кустарі й артільники - 4%, службовці - менше 3%. Активісти колгоспу їм. Кагановича навесні 1933 р. рапортували про досягнення 76% колективізації. Результат не забарився: від голодомору загинуло понад 16% жителів села. (для порівняння: з фронтів Другої світової війни не повернулося близько 8% односельців).
Колгосп хутко перейменували на "Перемогу". Це є дуже промовистий факт, як і той, що на початку 1934 р. Біличі мали 77% одноосібних господарств. Цілком логічно: перемогу (тобто знищення українців) досягнуто, то навіщо ж тепер колгосп?..
Осокорки в 1931 р. потерпіли під час стихійного лиха – повені.
Архівний протокол зафіксував пошкодження і втрати, що їх тоді зазнали жителі Осокорків. Зокрема, повідомлялося, що в 2 хатах упала піч, у 8 дворах перекинуло сарай, у 13 - перекинуло хату; 23 господарі заявили, що в них попливли сараї. 8 мешканців залишилося без власних домівок, майже 400 повернулися до пошкоджених хат, по самісінькі вікна засипаних піском. Потерпіла ледве не п'ята частина села.
Держстрах УСРР не поспішав виплачувати допомогу. Невдовзі близько 580 мешканців переселилися на підвищені ділянки Київської приміської смуги. Неважко зрозуміти, що протистояти більшовицькій мітлі, що вимітала запаси селянського збіжжя, було важко всім: і переселенцям, які не встигли як слід облаштуватися, і тим, хто залишився біля своїх присадибних наділів, позбавлених чорнозему... Йдеться про Красний хутір та Осокорки: в обох населених пунктах жертвами голодомору стала половина жителів.
Архівні джерела й розповіді довгожителів дозволяють реконструювати хроніку жахів того часу.
Жовтень 1932: постанова президії Київської міськради: "...Річний план (хлібозаготівлі) виконано... на 50,6%... Сільради Микільська Борщагівка, Виґурівщина... поставилися опортуністично до справи боротьби за хліб... Майно куркулів, що не виконують твердих завдань, описувати й продавати... Прийняти до відома заяву прокуратури, що розглянуто 14 справ по 14 селах у справі невиконання від куркулів твердих завдань..."
Січень 1933: "...матеріял Заготзерно на президію міськради про виконання плану мірчука"; "Троєщина - таємний перемел і розтрата мірчука 24 центнера. Справу передано до прокурора".
Віта-Литовська (зараз – Чапаєвка!??). В сім'ї, що складалася з 12 осіб, вижив тільки один.
Жуляни. В селі з'їли всіх собак. Декого з людей врятували млинці з жолудевого борошна.
Корчувате. Робітників цегельні рятувало підсобне господарство, годувалися щавлевою юшкою та соєю.
Мишоловка. Вулицями села сунули до лісу "спецробітники": прив'язуючи трупи мерців мотузкою за ступні, тягли їх за собою. І кидали десь на голосіївському узліссі...
Дуже довго можна описувати ці жахи. Тяжко їх читати. Але потрібно, - щоб прозрівали сліпі, і не забували живучі.
А для любителів сухих цифр без сентиментів наведемо таку порівняльну табличку:
Кінця світу не буде. Бо він вже був – у 1932-33 роках. Армагедон тоді прийшов на Землю у вигляді російського імперського більшовизму. Український народ знову прийняв на себе удар вселенського зла. І переміг. А якою ціною – може, Бог і людство колись оцінять. І воздадуть.
Автори висловлюють подяку за допомогу при підготовці цієї статті києвознавцю С. Вакулишину, доктору історичних наук В. Марочку, кандидату біологічних наук Н. Суходольській.
Олег НАДОША, Володимир ГОНСЬКИЙ, спеціально для І-РЕПОРТЕРА
Відповіді
2006.12.09 | Хвізик
коли буде Нюренберг для комуністів?
2006.12.09 | Andrij
КПУ нічим не гірші ПРУ
Ті й інші нахабно брешуть аби прикрити трагедію українців. На приклад, Кушнарьов зробив заяву, що Голодомор був "боротьбою проти селян-середняків". Цей пан суттєво заперечує геноцид шляхом дезінформації, нічим не відрізняючись від партайгеноссе КПУ Симоненка.2006.12.09 | Andrij
Але суд необхіден
Злочин геноциду не має терміну давнини. Отже, Генпрокуратура України має відкрити карну справу. Це станеться тоді, коли цю організацію почистять від україножерів. Зараз вона заслуговує на назву ГПУ.2006.12.09 | Віктор Уколов
Як це не цинічно, але мабуть такий суд не на часі
Комуністи єдині, хто на Сході може скласти конкуренцію бандитам з ПРУ. Будемо мочити і одних, і других - втратимо Схід повністю.Втім, я залишаюсь прихильником того, що саме так і треба зробити, бо так буде чесніше. Але політики думають інакше.
2006.12.09 | Свiдомий
Re: Як це не цинічно, але мабуть такий суд не на часі
Віктор Уколов пише:> Комуністи єдині, хто на Сході може скласти конкуренцію бандитам з ПРУ.
Яку, в бiса, конкуренцiю, якщо в парламентi вони все одно об'єднуються?
Мочити прокляту комуну потрiбно з не меншим запалом, адже у пiдсумку це може призвести до їхнього непроходу в ВР на наступних (маю надiю, дострокових) виборах, що суттєво змiнить спiввiдношення в парламентi на користь проукраїнських сил.
2006.12.10 | Хвізик
підтримую
2006.12.09 | Andrij
Про що ви говорите?
Про те, що треба наплювати на закони заради того, аби "КПУ складали конкуренцію ПРУ"? Це навіть не цинічно. Це нелогічно. Бо КПУ ніколи тої конкуренції не складали, активно працюють на руйнацію України разом з ПРУ.Віктор Уколов пише:
> Комуністи єдині, хто на Сході може скласти конкуренцію бандитам з ПРУ. Будемо мочити і одних, і других - втратимо Схід повністю.
> Втім, я залишаюсь прихильником того, що саме так і треба зробити, бо так буде чесніше. Але політики думають інакше.
2006.12.10 | Віктор Уколов
Судити потрібно конкретних виконавців - хочу знати прізвища
Списки прізвищ тих, хто забирав хліб, списки тих, хто стояв у очепленні.Євреї праві - геноцид не повинен мати терміну давності. Для тих, хто ще не здох із виконавців потрібно відновити смертну кару через повішення.
А взагалі, якби в нашій країні справді були націоналісти, а не пустобріхи - уже мала б початися хвиля атентатів. Але поки-що вбивають тільки опозиціонерів.
Натомість поки пропонують судити абстракцію - комуністичну ідеологію - а це означає, що відбувається маніпуляція свідомістю, спекуляція на цій темі.
2006.12.10 | catko
судити треба систему а не прізвища
2006.12.10 | Раціо
Їх дуже легко знайти. Вони всі отримують персональні пенсії від
України. Одного указу президента було б досить, якби в Україні був президент.Віктор Уколов пише:
> Списки прізвищ тих, хто забирав хліб, списки тих, хто стояв у очепленні.
2006.12.10 | Andrij
Виконання законів - то "маніпуляція свідомостю"?
Був злочин чи ні? Якщо був - де карна справа?Віктор Уколов пише:
> Списки прізвищ тих, хто забирав хліб, списки тих, хто стояв у очепленні.
> Євреї праві - геноцид не повинен мати терміну давності. Для тих, хто ще не здох із виконавців потрібно відновити смертну кару через повішення.
> А взагалі, якби в нашій країні справді були націоналісти, а не пустобріхи - уже мала б початися хвиля атентатів. Але поки-що вбивають тільки опозиціонерів.
>
> Натомість поки пропонують судити абстракцію - комуністичну ідеологію - а це означає, що відбувається маніпуляція свідомістю, спекуляція на цій темі.
2006.12.11 | Віктор Уколов
Повторю ще раз: "Був злочин - де карна справа?"
Andrij пише:> Був злочин чи ні? Якщо був - де карна справа?
В Нюрнберзі судили не систему, а конкретних людей. Але в результаті був засуджений гітлеризм.
Не можна ставити віз попереду коней - засудження виконавців Голодомору засудило б і комунізм. Навпаки не буває. Виконавці знають - завжди можна заховатися за систему.
Для прикладу:
Коли редактора МАУПівського Персоналу+ брали на роботу на Громадське радіо, він сказав Кривенку, що не є антисемітом, просто він працював у такій системі. Але я вважаю, що Слісаренко мав би це сказати таким само тиражем, як і поширення брехні, яким він займався. Однак він посилається на систему. А ми засуджуємо систему. І тільки систему.
2006.12.11 | Andrij
Ви колись бачили карну справу проти "системи"?
Я теж не бачив. Отже, це має бути справа проти тих, хто скоїв та прикриває цей злочин. Скажімо, проти пана Леоніда Кравчука, котрий зізнався, що читав докази злочину, але вирішив їх сховати.Віктор Уколов пише:
> Andrij пише:
> > Був злочин чи ні? Якщо був - де карна справа?
>
> В Нюрнберзі судили не систему, а конкретних людей. Але в результаті був засуджений гітлеризм.
> Не можна ставити віз попереду коней - засудження виконавців Голодомору засудило б і комунізм. Навпаки не буває. Виконавці знають - завжди можна заховатися за систему.
>
> Для прикладу:
> Коли редактора МАУПівського Персоналу+ брали на роботу на Громадське радіо, він сказав Кривенку, що не є антисемітом, просто він працював у такій системі. Але я вважаю, що Слісаренко мав би це сказати таким само тиражем, як і поширення брехні, яким він займався. Однак він посилається на систему. А ми засуджуємо систему. І тільки систему.
2006.12.10 | Безробітний
Підіть та зробіть "атентат"...
Віктор Уколов пише:> Євреї праві - геноцид не повинен мати терміну давності. Для тих, хто ще не здох із виконавців потрібно відновити смертну кару через повішення.
> А взагалі, якби в нашій країні справді були націоналісти, а не пустобріхи - уже мала б початися хвиля атентатів. Але поки-що вбивають тільки опозиціонерів.
>
> Натомість поки пропонують судити абстракцію - комуністичну ідеологію - а це означає, що відбувається маніпуляція свідомістю, спекуляція на цій темі.
Воно, звичайно, на форумі простіше обурюватись. Чи це вже звичка? Обдурити сільських дівчат з педінституту, пролізти у комсомольські секретарі та розпустити комсомольську організацію - це також нескладно.
Саме цікаве відбувається потім - можна героїчно плюнути на професію вчителя, а обдурені дівчата нехай вчителюють за жебрацьку зарплатню - то Уколова вже не обходить - самі Уколови на війні завжди або зброєю торгують або червону ікру в штабі на бутеброди намащують. Уколовим плювати, що діти отих сільських вчительок вже ніколи не зможуть отримати вищу освіту в столичному ВУЗі.
Вішати він людей закликає. Тим, кому в 1933 було дев"ятнадцять, зараз їм було б дев"яносто два.
Їх Ви пропонуєте вішати? Що ж, пропонуйте, галасуйте сильніше. Чим більше галасу піднімите, тим скоріше люди замисляться над геноцидом 90-х, який продовжується дотепер. І тоді вже не дивуйтесь, коли до Вас почнуть застосовувати Ваши наробки.
2006.12.11 | Мартинюк
Пропоную судити Юрія Гайсинського.
Коли він керував Генпропрокуратурою , а потім Київською прокуратурою наа його ім"я були подані оформлені професійними юристами звернення на відкриття розслідування за фактами масових вбивств і злочинів проти людства які чинилися в Україні, Києві та Київській області у 1933 та 1947 роках.Зокрема фігурували та ж сама київська Борщагівка та інші місця.
Гайсинський декілька раз відмовив, в основному мотивуючи терміном давності чи іншими причіпками. Хоча за українським ( і за світовим ) законодавством злочини проти людства не підпадають під термін давності.Окрім того не надто підпадали під термін давності жертви 1947 року.
Виходить що для Гайсинського ті, кого знищували у 1933 не відносятся до людства? Хоча це властиво для світобачення закоренілого совка.
2006.12.11 | толя дейнека
Re: Гайсинському скаржилися? ну-ну
2006.12.11 | Analytik
Re: Пропоную судити Юрія Гайсинського.
От вигадали...Хочете поскаржитись єврею на євреїв.
2006.12.14 | Мартинюк
Мені байдуже якої національності Гайсинський
Але він злісно не виконує свої службові обовязки прокурора.2006.12.11 | толя дейнека
Re: Євреї праві - геноцид не повинен мати терміну давності
Пане Вікторе, євреї тут не зовсім до місця. В юдейському розумінні не має прощення і сроку давності лихо, що заподіяно юдеям, решта їх не обходить.ви ніколи не задавали собі питання: в 1933 україна була країною з найбільшою чи одною з найбільших єврейських діаспор в світі. Чому Голодомор не числиться в ряду злочинців проти євреїв? адже всі такі злочини виписані в окремий зошит.
2006.12.10 | catko
від тої політичної доцільності вже нудить і верне
2006.12.09 | Віктор Уколов
На першу сторінку поставте
2006.12.09 | Хвізик
uvmod - ви чуєте?
2006.12.09 | Свiдомий
Re: uvmod - ви чуєте?
Поставив в новини на першу з посиланням на "Iнтернет-репортер", щоб читачi ще й фото подивилися - вони особливо вражають: http://maidanua.org/news/view.php3?key=1165688461&bn=maidan_news&site=maidan2006.12.09 | Хвізик
у новини і я міг пи поставити, а варто було би у статті
2006.12.09 | Свiдомий
Re: у новини і я міг пи поставити, а варто було би у статті
По-перше, права на статтю все-таки належать "Iнтернет-репортеру", а передирати без їхньої згоди не годиться.По-друге, в нас в статтях неможливо вставляти фото до описуваного епiзоду (хiба що всi разом в кiнцi).
2006.12.09 | Хвізик
Re: у новини і я міг пи поставити, а варто було би у статті
Свiдомий пише:> По-перше, права на статтю все-таки належать "Iнтернет-репортеру", а передирати без їхньої згоди не годиться.
я думаю, при наявності чіткого посилання, це можна було б зробити
> По-друге, в нас в статтях неможливо вставляти фото до описуваного епiзоду (хiба що всi разом в кiнцi).
це ускладнює розуміння матеріалу
2006.12.10 | пан Roller
Геноцид сегодня, фото Киев, продолжение.
Хочеться як краще, виходить як завжди
Очікується, що стосовно США — найбільшого «імпортера» українських дітей — Гаазька конвенція набере чинності у 2007 році.
http://www.zn.kiev.ua/img/st_img/ukr/small/55287.jpg
Brgds
2006.12.11 | Мартинюк
Роллер - ти святотатствуєш
Ну ти ж не забирав харчі у дітей Борщагівки, чи "хохляцких" станиць верхнього і нижнього Дону у 1933 році. Ну і напевно не зїдав тіла сусідів , померлих від голоду.То чого в тебе приступи самовиправдання шляхом виправдання злочинів інших?
До речі братська могила померлих від голоду борщагівців десь біля твого дому . Кошмари не сняться?
2006.12.12 | пан Roller
Проверьтесь у врача.
Мартинюк пише:Роллер - ти святотатствуєш
Чего-то я не понял.Тема сучастно геноцида, канибализма уже поднимается сучастными политиками.ТИмошенко, Симоненко....Чего вы так встревожились? А?
> Ну ти ж не забирав харчі у дітей Борщагівки, чи "хохляцких" станиць верхнього і нижнього Дону у 1933 році. Ну і напевно не зїдав тіла сусідів , померлих від голоду.
> Я нет, а вы?
> То чого в тебе приступи самовиправдання шляхом виправдання злочинів інших?
> Проверьтесь у врача.
> До речі братська могила померлих від голоду борщагівців десь біля твого дому . Кошмари не сняться?
Мне нет.
А вам, они под вашим домом.
Brgds
2006.12.11 | толя дейнека
re: "Але не думайте, що вмирали …, ні, самі українці."
це речення зі статті, що ви опублікували тут.Уколов, що ховається за трикрапкою?
2006.12.11 | Віктор Уколов
Те про що ти подумав
Гонський вважає, що вмирали одні українці. І я з ним погоджуюсь - це був геноцид виключно проти українців.Але Володя не пише іншої частини правди - той Голодомор був організований руками наших рідних уродів таких само українців. Без їх активної допомоги він би був неможливим і нічого це приховувати. Хоч і керували організацією здебільшого москалі та євреї. Але "стріляли зрештою свої".
2006.12.11 | толя дейнека
Re: Те про що ти подумав
я раніше посилався на книгу "Страта голодом", там описаний весь механізм організації розкуркулення і голодомору. Так от, в село приїзжала одна людина (двадцятитисячник і потім стотисячник), в нього під командою було кілька міліціонерів. _Всю_ організацію проводили ці люди. Спочатку вибиваючи одних, потім страхом натравлюючи одних на інших.Показово, що серед цих тисячників не було українців.
2006.12.12 | Віктор Уколов
Якби ж твої слова були правдою
В реальності завжди не так, як у книжках. Я бачив людей, які організовували голод. Їх і зараз проклинають ті, хто живе поруч. Може нам буде легше від того, що вони були, як правило голови сільрад та сільські комсомольці. Але, на жаль, українці.Хоч і тут можна цілком справедливо зауважити, що вони не варті такої назви.
2006.12.12 | толя дейнека
Re: Якби ж твої слова були правдою
Віктор Уколов пише:> В реальності завжди не так, як у книжках.
нам не так багато дісталося свідчень постраждалих очевидців. Семен Гриньків скупо розказує про події, а висновки залишає робити історикам.
> Я бачив людей, які організовували голод. Їх і зараз проклинають ті, хто живе поруч. Може нам буде легше від того, що вони були, як правило голови сільрад та сільські комсомольці. Але, на жаль, українці.
треба розрізняти організаторів і виконавців. Чому садисти, які в нормальному суспільстві притиснуті до землі на маргінесі, в 20-30ті роки отримували владні повноваження над сусідами і зброю в руки? то свідома політика.
людину, яка стояла в очепленні, по суті судити нема за що - вона виконувала наказ. Наказ віддавався з кабінетів, з усвідомленням стану речей і мети.
так само і комсомольці-піонери без розуму в голові виконували сформульований наказ.
треба називати тих, хто командував НКВД, тих хто розгортав Торгсин в райцентрах.
2006.12.12 | Віктор Уколов
Треба не називати, а судити. І організаторів і виконавців
Кримінальний кодекс дає чітке визначення по кожному типу злочину, скільки отримують виконавці, а скільки організатори убивств.Замість цього, тут репетують про суд над системою або народами. Хочу жити у правовому суспільстві. Хочу бачити справедливий суд, а не погроми чи етнічні чистки.
2006.12.12 | BIO
Змейские погремушки
Кадет Уколов, кончайте красть дерть из корыта -эти свиньи опять в ООН пожалуются на геноцид.
Вы либо на посту либо на пищеблок - определяйтесь,
развод заканчивается.
Если на строгий пост - все карманы наружу и чтобы ни одной
хлебной крошки, скромнее, еще скромнее, помните про
опухших от летаргического сна товарищей-комиссаров-борцов
за правое дело левой совести.
А это что еще за горбушка ?
А крал ты ее по советским законам ?
Съел свидетелей, ну ты мужык даешь...
2006.12.11 | Мірко
Re: Те про що ти подумав
Віктор Уколов пише:> Гонський вважає, що вмирали одні українці. І я з ним погоджуюсь - це був геноцид виключно проти українців.
> Але Володя не пише іншої частини правди - той Голодомор був організований руками наших рідних уродів таких само українців. Без їх активної допомоги він би був неможливим і нічого це приховувати. Хоч і керували організацією здебільшого москалі та євреї. Але "стріляли зрештою свої".<
Не бракує таких і сьогодні.
Чи на цім форумі, чи між тими 220 які "не голосували".
Чи ми справді думаємо що настрашимо їх коли добровільно відморожуватимемо свої задниці в наметах?
2006.12.12 | BIO
Жахлива пропозиція (Уколову не читати!!!)
Перед тим як смакувати голодні жахи та розмірковуватиз ким та як коопаруватися для подальших дій не маючи
насправді й досі стратегичної мети порадив би усім зацікавленим в
об"єктивному підході спробувати не їсти НІЧОГО рівно одну добу -
з вас, вгодованих, цього буде досить щоб зрозуміти різницю між
добровільною дієтою та примусовим голодуванням ефективно доповненим
тотальною психотравмою і дискусія про нагальність Суду над Системою
плавненько так перейде у більш конструктивне русло...
ПС Кому і цього буде замало можуть спробувати триденне утримання -
потім поговоримо вже на більш рівних умовах...
2006.12.14 | Мартинюк
Пропоную поминати жертви голодоморів в часі великоднього посту .
Пропоную поминати жертви голодоморів перед Пасхою, в останні два тижні, коли відбувється великодній піст. Це можна робити силами церков та віруючих, без політиків. Якраз в той час (навесні 1933) і померло найбільше людей ...2006.12.14 | Роман Сербин
Розумна думка. Де взяти розумних батьків народу для реалізації?
2006.12.14 | BIO
Взяти обох цїх "батьків народу" та зробити скляне реаліті -
Дати ім напередодні по буханці в кожну руку,замкнути десь у на фоні Феофанії і дати піплу
спостерігати як ці крокодайли будуть караулити
хто першим впаде від голодоморівської дієти...
Хто як а я роблю всі ставки на Юща - йому після
всіх тих пресух про диоксини ніяка інтоксікація не
лячна, а ось Ящур завалиться десь на 3й хвилині
матчу - хронік-колаптоік це вам не стоїк ака круте яйце
типа Фаберже чиста Даниличу на аменіни в натурі.
2006.12.14 | Роман Сербин
Чому не перевірити фотографії і дати ті що з 1932-33 років?
Сьогодні вже можна знайти в інтернеті точні фотографії українських голодів з першого та другого голодів (з третього голоду я не бачив). Одна заввага що до різниць між першим і другим голодами. Перший був визнаний і можна було з него робити фото. Тому могли бути групові знімки голодуючих і померлих. Другий голод був захований і тому з нього нема позованих, групових фотографій.2006.12.14 | Безробітний
Тобто Ви стверджуєте, що наведені фото не належать до...
періоду 1932-1933 років?Отже, знову маємо справу з фальсифікаціями?
2006.12.14 | Роман Сербин
Фотографії як доказ голоду і фотографії як ілюстрація голоду
Безробітний пише:> періоду 1932-1933 років?
> Отже, знову маємо справу з фальсифікаціями?
Ні, це не фальсифікація, а просто брак уваги до деталів.
Фотографії можуть бути вжиті для доказу або для ілюстрації даного аспекту широкомаштабного явища, як війна чи голод. "Ось так виглядають поранені солдати; ось так виглядає голодом заморена людина, біла вона чи чорна - не робить різниці." Про голод 1932-1933 років ми маємо досить архівної документації, і нам непотрібні для доказу ще й фотографії. Тому думаю, що автор ужив ці фотографії для ілюстрації своєї розповіді та документів, не перевіривши наперед їх відповідність до голоду тридцятих років. Така неувага іде на шкоду аналізу двох голодів і дає підозріння що автор хоче шахрувати з фотографіями.
Використовуючи фотографії з 20х років для ілюстрації голоду 30х років ми зискаємо у візуальному плані - ці фота є багато більше вражаючі бо на них зображені купи трупів, людоїди з порізанийи трупами (такої позовонаї фотографії не можна собі уявити з 30х років), і т.д. Але одночасно ми тратимо на аналізі характеру другого голоду, бо не даємо глядачеві зрозуміти що при офіційно захованому голоді такі фотографії були неможливі.