12/27/2006 | Карт

Майданівська сотня, гучна і розмаїта, свистя з підколками просувається у напряку горизонту, наближаючись до стовпчика «2007».
Накруги темний ліс, політичні хащі, чавкають хижаки, співають солов’ї і тягне чимось солодкуватим.
Гомінка сотня здіймає пилюку, захищаючись пилом від реалій лісу і холоду горизонту.
Сотений Свистович не боїться вовків, він час від часу шугає в ліс і час від часу вискакує звідти очумілий. «Так, шо тут у Вас? Ти неправий, ти взагалі свистіти не вмієш, а ти молодець, будеш писарем. Тільки не зараз, а коли прийдемо до Ірпеня.» І знову зникає крізь пилюку в чистий ліс.
Попереду йде Пані з транспорантами, Предсказамус гоняє Шутера з Обсервером, надихаючи Оришку на вірші.
Трохи осторонь танцює БІО, розмахуючи козацькою шаблею, відбиваючись від Самопала, що намагається поцілити соллю у шаривари. «Лєгко обідєть вам поета, за то, шо он пойот Про ето, і Облако кладйот в штани ..»
Товстенький професор Дядя Вова час від часу наздогоняє натовп і, протираючи окуляри, позіхає і про щось жалкує.
Веселий і голосний Забойщик примудряється притримуватись в натовпі здорового способу життя, крутить дулі патрійотам і ліпить їм на спини «Всйо будет Донбасс!».
Такий собі Козак неспішно просувається золотою серединою, дбайливо несе українця, що зненацька прокинувся в ньому, ще коли він йшов у Обозі, і поблажливо любить всіх християнською любов’ю.
Десь позаду йде сумний Анатоль, змахуючи пил з портрету Ющенка з накинутим на нього рушником.
І над усіма пурхає посмішка розумника Спокуса. «Я конєчно вєрнусь, нє пройдйот і полгода ..».

Тупцює весела сотня Майдану українською дорогою крізь український ліс, у напрямку українського горизонту ..