12/28/2006 | Р. Волкова

Випадково, у пошуках новин, натрапила я на якийсь черговий телесеріал «Клон». Я не дивлюсь серіалів, тому швидко відключилась від каналу, але якась підсвідома думка запала в мою голову і не давала спокою, особливо на тлі повного божевілля, що спостерігалось на екрані, де транслювалась суперечка особисто шанованого мною п. Ключковського (НСНУ) і якогось невідомого регіонала. Пан Ключковський на питання ведучого, чи буде подання з боку НСНУ до Конституційного Суду про політреформу з сумом сказав: «На жаль, думаю, що буде. Бо ми маємо справу з людьми, які нехтують законом і хочуть захопити всю владу в країні». Тут я, як кажуть, «від’їхала». А якщо б з антикризовою коаліцією можна було б домовлятися, то можна жити за Конституцією, якої насправді немає?

Адже Конституційний Суд не підтвердив її легітимність, легітимність закону про вибори до Верховної Ради, який значно звузив доступ народу до влади. Тобто і ті, хто скаржиться на уряд за узурпацію влади – теж її узурпують. Бо особисті домовленості – це не право.

А наша Верховна Рада, перебуваючи у віртуальному просторі, створює в країні віртуальну реальність. І чи тільки Верховна Рада?

І тут слова «віртуальна реальність» поєдналися у моїй підсвідомості зі словом «клон». І я зрозуміла нарешті, що саме відбувається в нашій країні. Може це наукова фантастика, може – не наукова, але спробую озвучити свої думки.

Якісь інопланетяни-прибульці вирішили поставити над землянами науковий експеримент. Розвинуті демократії для цього не підходили, бо ступені правового захисту суспільства від держави, і держави від самої себе там дуже високі. Тиранії теж, бо жодних наслідків від проведення експерименту ніхто б і не побачив. Скільки ходило чуток, що Сталін – не Сталін, Ф. Кастро не Ф. Кастро, а Мао не Мяу! І що? Яка різниця? Тому прибульці і вирішили взяти найбільш неадекватний державоустрій у світі: кучміську Україну, напівавторитарну, трохи демократичну і вкрай багатовекторну. Вони вирішили довести цю демоавтократію і багатовекторність до абсурду, щоб подивитися, що буває з країною, коли у політиків починається роздвоєння особистості. Навіщо? Про те знають прибульці. А я бачу те, що бачу!

Насправді Віктор Андрійович (Президент) і Віктор Федорович (Прем’єр-Міністр) – це одна особа! Надалі будемо називати їх Віктор «П» і Віктор «П-М».

А бідолашні громадяни все думають-гадають: чому «бандити не в тюрмах»? Чому при владі ті, кого так лаяли і Президент, і його оточення, чому все вертається на «свої кола»: і хабарі, і наїзди на бізнес, і повна зневага до людей – тільки в новому, шаленому і карнавальному вигляді, бо все це відразу потрапляє (поки що) у ЗМІ?

А за моєю версією усе досить зрозуміло. Якщо Віктор- «П» і Віктор «П-М» одна і таж особа, яку клонували прибульці, – то хто ж буде самих себе кидати за грати?

Чому жодна розумна дія по збереженню спокою і єдності в країні не зробле-на Президентом і його оточенням, за яке боролася країна, люди, не шкодуючи се-бе? Та хто ж проти самого себе насправді буде боротися?

Отже, те, що два Віктори і злегка чубляться – не принципово. Бо обидва од-наково нехтують правом. А може – це задумка така, щоб люди не одразу зрозумі-ли. Отже, і чубляться наші клони Віктор – «П» і Віктор «П-М», – який міністр, куди сяде, хто яких своїх любих і не дуже любих друзів куди надішле. Але це так, для суспільства. Щоб воно не втрачало надію, і не думали, що дарма життям на Май-дані ризикувало. А може, жах який!, – експеримент над нами запроваджено ще у 1994 році, коли нам двох Л. підсунули? Леоніда Макаровича (надалі Льоня-«М») і Леоніда Даниловича (далі Льоня-«Д»).

Ну самі подумайте, що зробив би Перший Президент такої держави, як Україна, що сторіччями виборювала, втрачаючи мільйони своїх громадян, свою незалежність, коли нарешті її отримала? Перший Президент такої країни знав би, що він історична постать, що на нього, як телекамери, націлені погляди нащадків. І він не віддав би так просто владу людині, яка йшла на вибори під проросійськими гаслами. Перший Президент України заборонив би КПУ, ввів люстрації, як це зро-били його колеги: литовці, естонці, поляки тощо.

Але Льоня- «М» знав, що Льоня- «Д» і не думає віддавати Україну Росії. Бо сам і був Льонею -«Д». Отже, все вийш-ло тіп-топ. Льоні не могли не порозумітися. Клони злагоджено і наполегливо багато векторилися, виступали проти або за НАТО чи Євросоюзу, залежно від пори року: навесні їх тягнуло до Альянсу і Європи, а восени, коли потрібно було домовлятися з Росією про газ і нафту, бігли аж бігом до ЄЕПу (перепрошую за матюк, але не я цю назву вигадала). Віктор – «П» і Віктор «М-П» наочно роблять теж саме.

Але після Помаранчевої революції, експериментатори-прибульці побачили, що все змінилося в суспільстві України!

Люди, які роками не помічали, хто ними керує: Льоня- «М» чи Льоня – «Д», втрачають свідомість, не розуміючи, хто і за якими принципами розподіляє владу, хто, куди йде, і хто куди кого посилає. Політреформа зрівняла Клони-2 у повноваженнях, тому прибульці звели їх, на відміну від попереднього експерименту, з Льонями, в одній гілці влади, і дивляться, а що ж тепер буде з суспільством?!

Експеримент видався вдалим. Може, прибульці-клонувальники є психіатрами-політологами, яким треба спостерігати за випадками масової психічної патології? В тоталітарних суспільствах вони таке вже відстежили: генералізовані фобії, манії і роздвоєння особистості у широких мас.

Тепер спостерігають теж саме в умовах демократії (новонародженої).

Люди шаленіють і божеволіють, бо, як задумано в експерименті – Клон Віктор-«П» нібито уособлює про українську і прозахідну ідею суспільства, а Віктор «П – М» – проросійську і ЄЕПівську.

Насправді Віктор – «П» зробив все від нього залежне для регіоналізації України, яка б після Президентських виборів зійшла нанівець, якби не божевільний закон «Про вибори» з пропорційною системою на рівні райрад з повним відстороненням від передвиборчих дискусій громадян, з брудними лайками політиків і відцентровими їх намірами, що і надалі ділили Україну на схід і захід. Віктор – «П» ніяк не протистояв цьому, хоча тільки сліпий міг не бачити вагомих загроз територіальній цілісності держави і самому її існуванню.

Віктор «П-М», здається, як мала дитина, діє в усьому всупереч Віктору – «П», і теж не помічає, що його не бачать майже дві третини держави: Захід, Центр, Північ. Просто живуть так немов би ані уряду, ані Верховної Ради, ані Президента немає. Значно гірша ситуація на сході і півдні. Там Клони поділили не тільки можновладців. Розпадаються родини, бо один з подружжя підтримує Віктора – «П», другий обожнює його клон – Віктора «П-М». На цьому ж тлі рвуть відносини най-ближчі друзі. До влади, як ото в Харкові і Криму, приходять бандюки, від котрих обох клонованих Вікторів мало б нудити, особливо Віктора «П –М». Бо бандюки ті належать (умовно) до його політичної сили, знижують його рейтинг, паплюжать його репутацію. Але ситуація збожеволення суспільства вже вийшла з-під контролю наших Клонів. І навряд-чи хто-небудь з них знає, як загнати джина регіоналізації назад у пляшку.

Але найжахливіше, що можуть спостерігати прибульці – експериментатори у створеній ними віртуальній реальності – це реакція на двовладдя Клонів «П» і «П-М» держчиновників усіх рівнів. Думаю, що спостерігаючи дії правоохоронних органів і адміністраторів усіх рівнів, прибульці потребують після цього своєї позаземної психотерапії.

Міліція, яка не знає, хто їй тепер хазяїн, у шоці. Вона обирає позицію невтручання навіть у бійки кланів. Клани б’ються на очах цієї країни, на її сміх і сльози, – а міліція стоїть поруч і дивиться у небо. Не видно і не чути СБУ, і РНБО, хоча держава на очах втрачає керованість.

Чиновники різних рівнів: від ЖЕКів до міськвиконкомів і апаратів ОДА, нагадують хом’яків чи ховрашків, яких налякали. В небезпеці хом’яки та ховрашки, часто впадають у ступор, і їх можна пересувати, як заманеться, а вони і не ворухнуть-ся.

Чим закінчиться експеримент над нашою країною прибульцями –негуманоїдами, наразі невідомо. Але, якщо вони вирішили довести його до кінця, і обидва Клони, і «П», і «П – М» надалі поділятимуть одну гілку влади (при повній і звичайній для більшості пострадянських країн недієспроможності і навіженості за-конодавчої влади), то нашу країну, як і Росію 1993 року, чекає «мочиловка», а потім справжня автаркія – і вже не якихось клонів – водночас – кланів, а, припустимо Леді Ю (вона ще поки не клонована, а хист до влади у неї – куди там Путіну і Лу-кашенку), чи ще когось, кого ми ще не знаємо...

Отака доля спіткає тих, хто дає не гуманоїдам проводити над собою ризико-вані загальнодержавні експерименти!

А може, якщо прибульці зрозуміють, що ми розгадали їх коварні плани і почали опиратися їм – вони залишать нас у спокої і знайдуть собі іншу жертву для здійснення своїх нелюдяних досліджень?

Погано все ж таки, панове, відігравати роль піддослідних кроликів та щурів! Чи комусь це подобається?

Р. Волкова