Відносини Андрея Шептицького з УВО
12/29/2006 | Василь Штокало
І Світова війна на Європейському континенті розхитала політичну рівновагу, що призвело до розпаду двох великих імперій: Російської та Австро-Угорської, ослаблення і пригнічення могутньої Німеччини. На колишніх імперських просторах почали з'являтися нові держави. Українська держава - і УНР, і ЗУНР - через об'єктивні і суб'єктивні причини, зовнішні і внутрішні чинники не зуміла втримати незалежності. Але два найближчі сусіди, Польща та комуністична Росія, що загарбали найбільше українських земель, втримались і збереглись як держави.
Боротьба за волю України продовжилась у вигляді національно-визвольного руху, в якому Українська Військова Організація (УВО) відігравала не другорядну роль. Окупаційна влада, чи польська чи радянська, щоб закріпитись на загарбаних українських землях, нав'язувала не тільки адміністративну неволю, але й свою економіку, навіть культуру й ментальність.
Українська Греко-Католицька Церква, очолена Митрополитом Андреєм Шептицьким, була зосереджена в основному на західноукраїнських землях, у Східній Галичині, території, окупованій Польщею. І об'єктивно, як українська церква у межах польської держави, відтіснялась на другий план.
УГКЦ та УВО були природно поєднані - за національним духом. Вже перші гучні дії Військової Організації спрямовувались на боротьбу за українську мову, відмову від мобілізації у польські збройні сили, від присяги українських службовців на вірність Польщі, проти виборів, перепису населення, а також здійснювались акції масової непокори (пошкодження польських державних установ й поміщицьких маєтків, шляхів сполучення, комунікацій із широким використанням зброї).
Українська церква та її духовний провід з Митрополитом Кир Андреєм Шептицьким на чолі, не могли вітати застосування сили, яке призводило до пролиття крові - це було те, що природно роз'єднувало УГКЦ та УВО. Проте щораз більший наступ польської влади на українську церкву, змушував змінювати ставлення до УВО, змінювалась і тактика - останньої.
У час припинення збройних дій, що наставав, переорієнтовувались і пріоритети боротьби УВО. Бойові акції, як правило, замінювались акціями вивідання та здобуття відомостей про ворожі військові редути. Згодом виявиться, що подібна діяльність буде для окупаційної влади не менш небезпечною, ніж відверті військові операції.
З перших днів новітнього укорінення польської адміністративної влади на українських землях, почався натиском на Українську греко-католицьку Церкву та її Митрополита. Окрім іншого, важливим питанням у співжитті існуючої влади та Церкви, постало питання української мови.
23 грудня 1920 року греко-католицьким Митрополичим Ординарієм за підписом генерального Вікарія о.Бачинського був відправлений до Міністерства внутрішніх справ у Варшаві лист такого змісту: "Митрополичий Ординаріят, залучаючи відповідь "Д.О.Г." у Львові, яку одержав на зажалення внесене в справі зневаги церкви і занечищування семинарицького будинку, просить Високе Міністерство о пояснення, чи дійсно у своїх письмах до властей в Галичинї має послугуватися польською мовою" [ 4 : арк.1 ].
Десь офіційна влада поступалась, але у основному - послабити вплив УГКЦ на населення, не відходила ні на крок. Така політика, зауважимо ще раз, чужої адміністрації вносила зміни у ставленні до УВО на позитивне, але з намаганням застерегти цю організацію від подальших необдуманих вчинків.
Постать самого Митрополита Андрея Шептицького у багатьох випадках відігравала вирішальну роль. Він докладав усіх зусиль, щоб у такий критичний час зберегти церкву і не втратити пастви. Недаремно його у народі називали Князем Української Церкви.
Цілком припустимо, що Митрополит, аби розрядити обстановку у краю, восени 1921 року виїхав для проведення архиєрейських візитацій єпархій УГКЦ у США, Канаді, Бразилії, Аргентині, а також побував у Італії, Франції, Бельгії, Голландії. Стан здоров'я Владики, вже тоді, був далекий від задовільного. Хоч, звичайно, його головною метою були пошуки підтримки українському визвольному рухові
.
У той же час польська влада вдалась до збору компроматів проти Митрополита Андрея Шептицького та всієї УГКЦ. Для повітових староств Станіславівського воєводства (нині - Івано-Франківська область) розсилався документ за особистим підписом воєводи від 1 грудня 1921 року із грифом "ЦІЛКОМ ТАЄМНО до власних рук", у якому йшлося про " ...збір матеріалів, які ілюструють антидержавну діяльність о.Митрополита Шептицького, а також підтверджують докази, що під час російського вторгнення у 1914/15 р. український східно-галицький клір висловлювався легко, припустимо для православної пропаганди" [ 14 : арк.2 ]. Не виключено, що накази подібного змісту розсилались й староствам Львівського й Тернопільського воєводств.
Підставою для появи такого документу слугувало розпорядження Варшавського Міністерства внутрішніх справ, що було реакцією на відповідне звернення через Міністерство закордонних справ, польського дипломатичного відомства у Ватикані.
У кінцевій частині вище цитованого листа1, писав воєвода підлеглим старостам: "Взагалі бажаними є всілякі матеріали, що виявляють позитивну діяльність українського клеру, ворожу для населення, ксьондзів і костелів польських" [ 14 : арк.2зв. ]
.
Після завершення візитації українських греко-католицьких церков на Американському континенті (перша половина 1923 року), Слуга Божий о.Андрей повертався додому. Зупинку було зроблено у Апостольській столиці, у якій довелось пережити чимало несподіванок. Польська адміністрація, не виявивши на західноукраїнських землях компроматів на Кир Андрея Шептицького та священицтво УГКЦ, не зуміла підірвати авторитету українського Митрополита у християнському світі. Однак, щоб дістатись на рідні землі, від польської влади потрібно було отримати візу на в'їзд. Згадуване польське посольство у Ватикані, відмовило надати Главі УГКЦ дозвіл на в'їзд [10:338].
Таким чином, польська влада йшла на пряме загострення відносин з українською церквою і, мабуть, була свідома усіх наслідків, що могли виникнути. При тому, було проявлено неповагу до Глави цілої церкви, що, як і польський костел, підпорядковувалась Святійшому Отцю. Митрополит Андрей Шептицький стояв вище, вкотре проявилась його мудрість, можливо, і більше..
.
Попри усі перешкоди Кир Андрей Шептицький мусів повернутись на Митрополичий престол у Львові, продовжити виконання своїх пастирських обов'язків.
За справу взялась Українська Військова Організація. Усередині 1923 року керівник Колегії Експозитури УВО у Чехо-Словацькій республіці сотник Михайло Федик повідомив бойового референта Осипа Мельниковича про підготовку таємного перевезення Митрополита Андрея Шептицького через Карпати до Галичини.
Задум був таким: Осип Мельникович готував переїзд потягом у напрямку Ужгород - Сянок і далі; Мирон Коновалець повинен був підготувати переправлення Владики через Карпати у керунку Осмолода - Підлюте, дана частина шляху була найважчою, Митрополит мав їхати на возі, тоді на коні, а у найнедоступніших місцях Карпат (перевалі), переноситись на спеціально заготовлених ношах; Андрій Мельник, - Крайовий командант УВО на західноукраїнських землях відповідав за кінцеву ділянку транспортування автомагістраллю Підлюте - Львів
.
Та цей план не був здійснений. Експозитура УВО у ЧСР отримала коротке повідомлення: Митрополит вирішив їхати без в'їзної візи залізничним сполученням Рим - Львів [ 10 : 338 ].
Потрібно зауважити, що у цьому та іншому випадках особистість Андрія Мельника у відносинах між духовенством УГКЦ та УВО була доволі значною. Він був тим місточком, що зближував їх. До речі, Андрій Мельник, окрім найвищого чину в підпільній Військовій Організації, від 1 червня 1923 року, зайняв цивільну посаду інженера лісництва у карпатських лісах графів Шептицьких, що по спадку перейшли до Митрополита Андрея.
9 грудня 1924 року польська окружна Прокуратура у Львові винесла звинувачення особам, запідозреним у належності до УВО. Між ними виявився й Андрій Мельник.
У "Звинувачувальному акті" вказано, що Андрій Мельник народився 12 грудня 1890 року (батьки Опанас та Марія) у селі Якубовій Волі повіту Дрогобич, за віросповіданням - греко-католик, неодружений; інженер лісництва, закінчив рільничу академію у місті Відні; без власного майна; проживав у Осмолоді [11: арк.14 ] (нині - Рожнятівського району Івано-Франківської області).
Краєва Команда Військової Організації, очолювана Андрієм Мельником, розгорнула жваву діяльність, що дало їй можливість заволодіти військовими таємницями збройних сил Польщі [11 : арк.50зв.]. Керівництво усієї організації на чолі з Євгеном Коновальцем знаходилось у Берліні, одній з країн, з котрою Польща мала напружені відносини. Тому Українська Військова Організація - справді становила загрозу для існування Польської держави, про що йшлося у "Рапорті" від 25 березня 1924 року [12].
Польській поліції вдалось виявити мережу УВО у Львові, Перемишлі, Бережанах, тим самим було завдано удару по клітинах у краю, засуджено окремих членів до тюремного ув'язненя. За вироком від 28 березня 1925 року Андрій Мельник отримав - 4 роки.
На прохання українських парламентарів, Андрія Мельника було звільнено достроково (05.09.1928). Розконспірованому одному з керівників УВО вже не було можливості вертатись до підпільної праці, коли за кожним його кроком стежила польська поліція. Він знову повернувся до обов'язків інженера лісів графів Шептицьких у с.Осмолоді й, пo-суті, ізольовувався від національно-визвольного руху. Разом із тим, він і надалі залишався місточком між двома українськими берегами - духовним та політичним. Пізніше Андрій Мельник очолив молодіжну релігійно-громадську організацію "Орли", таким чином узгіднювались приоритета боротьби - осягнення національної держави за допомогою християнських принципів.
У середині 20-х років XX сторіччя польська влада вдалась до чергового наступу на українську суспільність. Українська мова витіснялась на задвірки польської держави, замість слова "українець" вживалось "русин", Західна Україна перейменовувалась на Малопольщу. Українці залишались осторонь виконавчих, судових установ. Українська молодь змушена була навчатись у польських школах, гімназіях, університетах, що сприяло її полонізації; польська адміністрація заборонила Український Таємний Університет й таємну Українську політехніку. Усе це було замість обіцяної широкої автономії.
Подібне насильство окупаційної влади тільки підсилювало український національно-визвольний рух. З'являлось все більше людей, що співчували українській справі.
Не дивно, що молодь у кінці 20-х та у 30-х роках XX сторіччя масово прилучалась до українського підпілля.
Терпіла і українська церква. Різними способами українців, тобто русинів, спонукали переносити свої "метрики" з церков до костелів, тим самим змінювати обряд на римо-католицький, а, отже, - і національність
.
Непростих утисків зазнавали священики. Так, у Івано-Франківському обласному архіві зберігається чимало документів, а серед них: про з'ясування ставлення греко-католицького духовенства до місцевої влади (за час від 13 лютого до 9 серпня 1923 р.) [9]; переслідування греко-католицького духовенства місцевою владою [8]; відмову окремих греко-католицьких священиків від служіння молебня 3 травня (День польської конституції) (2-29 травня 1924 р.) [1]; брошуру о.Осипа Проця "Чим воюють проти нас поляки" (7 березня - 24 червня 1924 р.) [5]; діяльність греко-католицького духовенства (22 травня - 19 червня 1924 р.) [7], контроль за діяльністю греко-католицького духовенства (26 травня - 10 жовтня 1925 р.) [6] тощо.
Нові реалії бачив Митрополит, якого здоров'я нестримно погіршувалось. Князь Української Церкви, як ніхто інший, відчував та розумів суспільний вияв українського обурення і всіма силами намагався зарадити новим бідам
.
Недаремно у той час відновилось листування Митрополита Андрея Шептицького з Євгеном Коновальцем, Начальним Командантом УВО. У листах обговорювались найгостріші питання, навіть ставлення керівництва Української Військової Організації до республіканської Німеччини. Згодом радянська сторона ці епістолярні надбання буде подавати у зворотньому значенні: для таврування УВО й Глави УГКЦ [ 15 : 55]. Такою є стаття М.Л. Тополь "Виза на убийство" [15] - політичний пасквіль на Кир Андрея Шептицького та "зловісних" УВО і ОУН.
Про гаму всієї переписки передчасно говорити, бо не оприлюднені самі листи, що були вилучені карально-репресивними радянськими органами з підземель Собору Святого Юра і таємно вивезені до Москви.
Із кожним роком українській спільноті доводилось відчутніше переживати національне пригнічення. Хоча Радою Послів (країн Великої Британії, Франції, Італії, Японії) у м. Парижі 14 березня 1923 року Східній Галичині гарантувалась національна автономія.
Польська держава порушувала взяті на себе зобов'язання і українці опинились віч-на-віч з новим поневоленням.
А поневолення народу - це поневолення Церкви. Поневолена церква - поневолений народ. Як бути? Піддатись асиміляції та виродженню чи зберегти українську самобутність?.. Такі питання ставило життя перед кожним.
Шукаючи відповідь, не один свідомий громадянин, у тому числі священик, приходив до думки, що за себе, своїх дітей, родину потрібно боротись, нехай мирним шляхом, словом, тільки не складати рук. Боротись, щоб не зникнути як українцям, боротись, щоб національно вижити.
У Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігаються документи про причетність греко-католицького духовенства до Української Військової Організації. Так, прокурори польських окружних судів за 1929-1934 роки звітували про заведення карних справ на українських священиків, звинувачених у привселюдних виступах проти польської влади за завданням УВО [2]. Священик м.Любин Великий о.Роман Фединський спільно з Іваном Фединським й Іваном Ботейком звинувачувались у належності до УВО [13].
Дев'ять років безкомпромісної боротьби за волю України збільшували ряди борців. У 1929 році на ґрунті УВО постала Організація Українських Націоналістів (ОУН), яка у наступні десятиріччя продовжила таку ж безкомпромісну боротьбу, як попередниця УВО. Молоді люди, що у другій половині двадцятих років, влились у підпілля, у тридцяті очолили Крайову Екзекутиву ОУН. Зв'язок з Проводом, котрий волею обставин знаходився за кордоном був переривчастим. Через те деякі архиважливі організаційні питання випадало вирішувати на місці, при тому не завжди вдало, що інколи призводило до важких наслідків.
Як пастир Митрополит змушений був застерігати своїх дітей від терористичних дій. Ті ж діти не завжди розуміли батьків, але ті й інші прагнули добра для свого народу.
Загарбника змінював загарбник. Глава УГКЦ Кир Андрей керував церквою у тяжкі польські, нацистські і частково більшовицькі, часи. Зболене серце Митрополита зупинилось 1 листопада 1944 року.
Радянська влада з-поміж загарбників, пішла найдальше, наважившись після смерті Митрополита Андрея Шептицького ліквідувати у 1946 році Українську греко-католицьку Церкву. Нового Митрополита Йосифа Сліпого було засуджено і відправлено у сибірські табори.
Священики, які не перейшли на московське православ'я не мали вибору: їх чекали тюрми і Сибір або підпільна діяльність. Скільки могли - підтримували національно-визвольний рух. Немало священиків поклали своє життя на вівтар волі України. Одним із промовистих прикладів може бути геройський чин "Отця Кадила" (Василя Шевчука) [3]. Він, як справжній послідовник Христа, помер на тернистій Голгофі. Віриться, прийде час і "о.Кадило" буде визнаний Мучеником Христової Церкви.
Підпільна УГКЦ продовжувала виконувати свої душпастирські обов'язки. Главу підпільної Української греко-католицької Церкви о.Миколу Хмілевського [ 16 : 35 ] було кооптовано у члени Української Головної Визвольної Ради - уряду Воюючої України. Тим самим поєднались дві українські сили для двобою за право на життя
.
Проте тема про стосунки Глави УГКЦ Кир Андрея Шептицького та Української Військової Організації далеко не вичерпана. Багато що ще й нині оповите таємницею, невідоме, не опрацьоване.
Однак уже можна зробити певні висновки. Те, що сьогодні є Україна, збережено українську мову, традиції, обряд і зрештою - самобутність - чимала заслуга як Української греко-католицької Церкви й особисто Митрополита Андрея Шептицького, так і Української Військової Організації.
Чим більше українців будуть навертатись до Бога, тим актуальнішим буде питання єднання українських церков. У екуменічних бесідах, що супроводжують цей процес, - потрібно обов'язково використовувати спадщину Князя Української Церкви о.Андрея Шептицького
.
Для зміцнення української держави надбання УГКЦ та УВО - є надзвичайно цінними.
Примітки
1."Донесення повітових староств про відмову окремих священиків греко-католицького віросповідання від служіння молебня 3 травня у селах Станіславівського воєводства" // Справа 212. Опис 1. Фонд 2. "Станіславівське воєводське управління". Державний архів Івано-Франківської області.
2."Донесення прокурорів окружних судів про порушення карних справ проти греко-католицьких священиків, звинувачених у публічних виступах антипольського характеру за завданням Української Військової Організації""// Справа 955. Опис 1. Фонд 205. "Прокурор апеляційного суду". Центральний державний історичний архів України у Львові.
3.Капелан УПА о.Василь Шевчук-"Кадило" /1903-1948/. - Дрогобич. - 1998. -76с.іл.18.
4.Лист "Від гр. кат. Митрополичого Ординаріяту. Львів, дня 23. грудня 1920. До Високого Міністерства справ внутрішніх у Варшаві" // Справа 45. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
5."Листування з Кураторією Львівського шкільного округу про пересилку їй брошури о.Осипа Проця "Чим воюють проти нас поляки" // Справа 231. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
6."Листування з органами поліції про контроль за діяльністю греко-католицького духовенства"// Справа ЗОЇ. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
7."Листування з повітовими староствами про діяльність греко-католицького духовенства"// Справа 237. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
8."Листування з повітовими староствами про розслідування факту переслідування греко-католицького духовенства місцевою владою" // Справа 181. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
9."Листування з повітовими староствами щодо ставлення греко-католицького духовенства до місцевої влади"// Справа 180. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
10.Мельникович Осип. До історії УВО в Чехо-Словаччині// Євген Коновалець та Його доба. - Мюнхен. — 1974. - С.328-340.
11."Прокуратура при окружному кримінальному Суді у Львові. 9 грудня 1924 року. Звинувачувальний акт"// Справа 907. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові.
12."Рапорт Командування Львівського воєнного округу про діяльність "Української військової організації". Львів, 25 березня 1924 року"// Справа 913. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові.
13."Справа по звинуваченню жителів м.Любин Великий – греко-католицького священика о.Романа Фединського, Івана Фединського й Івана Ботейка у приналежності до Української Військової Організації" // Справа 951. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові.
14."СТАНИСЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО. Президіяльний Відділ. Політична діяльність о.Митрополита Шептицького. ЦІЛКОМ ТАЄМНО до власних рук. До УСІХ ПАНІВ СТАРОСТ. Станиславів, 1 грудня 1921 року"// Справа 136. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
15.Тополь М.Л. Виза на убийство// Военно-исторический журнал. - Москва. - 1990. -№ 11.- С.48-62.
16.Українська Головна Визвольна Рада. Документи. - Нью-Йорк-Київ-Львів: Видання Середовища УГВР, 1994. — 64 с.
Додаток
Державний архів Івано-Франківської області.
Фонд 2. Опис 1. Справа 136.
Аркуш: 2 зі зворотом
СТАНІСЛАВІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
Президіяльний Відділ
Станіславів, дня 1 грудня 1921
Політична діяльність
о.Митрополита Шептицького
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
до власних рук
До
УСІХ ПАНІВ СТАРОСТ
Польський посол у Апостольській Столиці звернувся за посереництвом Міністерства Закордонних Справ до Міністерства Внутрішніх Справ з проханням видати розпорядження про збір матеріалів, які ілюструють антидержавну діяльність о.Митрополита Шептицького, а також підтверджують докази, що під час російського вторгнення у 1914/15 р. український східно-галицький клір висловлювався легко, припустимо для православної пропаганди.
Внаслідок розпорядження Міністерства Внутрішніх Справ від 5 листопада 1921... повинен Пан Староста негайно особисто зайнятись зібранням відповідного матеріалу у межах свого повіту і передати мені у найкоротший термін. Звичайно, при тім належить поводитись вельми обачно і з найбільшою обережністю, щоб обговорювана акція не дісталась до відома небажаних сфер.
Потрібно зібрати і подати тільки точні факти, правдивість яких могли б підтвердити особи з усією вірогідністю, а не оперті на загальних твердженнях і поголосках.
Для належного висвітлення характеру заполітикованого українського клеру Польському Посольству залежить на зібранні матеріалів з часів українського перевороту у 1918/19., які відзеркалюють тодішні настрої і ставлення українського духовенства до польського населення, відношення того ж духовенства до польских капеланів і рим.-кат. обряду, як також відношення цивільної і військової влади до польських ксьондзів і костелів, особливо про відповідні з боку тієї влади акти насильства і терору. Так само потрібно звернути увагу на випадки інтернування поляків і чи мали місце турботи, фізичні унеможливлення інтернованим користуватись з релігійних потіх у хвилину смерті. Вивчити також потрібно чи українська влада, особливо, якої родичами або представниками були українські священики, дозволяла польскому населенню на вільне здійснення релігійних служб у своєму обряді, які були прояви ненависті до польського населення з боку тієї влади, і агітації, як з боку українського клеру, так і української влади серед польського населення за зміну обряду, а також, чи і які форми тиску, чи теж підступу були при тім застосовані. Вельми важливим матеріалом були би ворожі польському населенню або рим.-католицькому обрядові висловлювання українського клеру чи то у формі проповідей, чи у формі письмових циркулярів, чи так само писаних українськими священиками статтей. Взагалі бажаними є всілякі матеріали, що виявляють активну діяльність українського клеру, ворожу для населення, ксьондзів і костелів польських. Врешті, треба звернути увагу, чи і які намірювали кроки українські духовні власті, після припинення боїв і заспокоєння краю для піднесення підупалої час війни, побожності і моральності народу.
ВОЄВОДА:
(Переклад з польської автора)
// Матеріали наукової конференції присвяченої 100-річчю від часу введення на митрополичий престол у Львові Слуги Божого Андрея Шептицького. Тернопіль, 27 жовтня 2001 року. Збірник. Упорядник, редактор, автор вступної статті – Ігор Ґерета. - Тернопіль, Астон, 2002. – с. 84-95.
Боротьба за волю України продовжилась у вигляді національно-визвольного руху, в якому Українська Військова Організація (УВО) відігравала не другорядну роль. Окупаційна влада, чи польська чи радянська, щоб закріпитись на загарбаних українських землях, нав'язувала не тільки адміністративну неволю, але й свою економіку, навіть культуру й ментальність.
Українська Греко-Католицька Церква, очолена Митрополитом Андреєм Шептицьким, була зосереджена в основному на західноукраїнських землях, у Східній Галичині, території, окупованій Польщею. І об'єктивно, як українська церква у межах польської держави, відтіснялась на другий план.
УГКЦ та УВО були природно поєднані - за національним духом. Вже перші гучні дії Військової Організації спрямовувались на боротьбу за українську мову, відмову від мобілізації у польські збройні сили, від присяги українських службовців на вірність Польщі, проти виборів, перепису населення, а також здійснювались акції масової непокори (пошкодження польських державних установ й поміщицьких маєтків, шляхів сполучення, комунікацій із широким використанням зброї).
Українська церква та її духовний провід з Митрополитом Кир Андреєм Шептицьким на чолі, не могли вітати застосування сили, яке призводило до пролиття крові - це було те, що природно роз'єднувало УГКЦ та УВО. Проте щораз більший наступ польської влади на українську церкву, змушував змінювати ставлення до УВО, змінювалась і тактика - останньої.
У час припинення збройних дій, що наставав, переорієнтовувались і пріоритети боротьби УВО. Бойові акції, як правило, замінювались акціями вивідання та здобуття відомостей про ворожі військові редути. Згодом виявиться, що подібна діяльність буде для окупаційної влади не менш небезпечною, ніж відверті військові операції.
З перших днів новітнього укорінення польської адміністративної влади на українських землях, почався натиском на Українську греко-католицьку Церкву та її Митрополита. Окрім іншого, важливим питанням у співжитті існуючої влади та Церкви, постало питання української мови.
23 грудня 1920 року греко-католицьким Митрополичим Ординарієм за підписом генерального Вікарія о.Бачинського був відправлений до Міністерства внутрішніх справ у Варшаві лист такого змісту: "Митрополичий Ординаріят, залучаючи відповідь "Д.О.Г." у Львові, яку одержав на зажалення внесене в справі зневаги церкви і занечищування семинарицького будинку, просить Високе Міністерство о пояснення, чи дійсно у своїх письмах до властей в Галичинї має послугуватися польською мовою" [ 4 : арк.1 ].
Десь офіційна влада поступалась, але у основному - послабити вплив УГКЦ на населення, не відходила ні на крок. Така політика, зауважимо ще раз, чужої адміністрації вносила зміни у ставленні до УВО на позитивне, але з намаганням застерегти цю організацію від подальших необдуманих вчинків.
Постать самого Митрополита Андрея Шептицького у багатьох випадках відігравала вирішальну роль. Він докладав усіх зусиль, щоб у такий критичний час зберегти церкву і не втратити пастви. Недаремно його у народі називали Князем Української Церкви.
Цілком припустимо, що Митрополит, аби розрядити обстановку у краю, восени 1921 року виїхав для проведення архиєрейських візитацій єпархій УГКЦ у США, Канаді, Бразилії, Аргентині, а також побував у Італії, Франції, Бельгії, Голландії. Стан здоров'я Владики, вже тоді, був далекий від задовільного. Хоч, звичайно, його головною метою були пошуки підтримки українському визвольному рухові
.
У той же час польська влада вдалась до збору компроматів проти Митрополита Андрея Шептицького та всієї УГКЦ. Для повітових староств Станіславівського воєводства (нині - Івано-Франківська область) розсилався документ за особистим підписом воєводи від 1 грудня 1921 року із грифом "ЦІЛКОМ ТАЄМНО до власних рук", у якому йшлося про " ...збір матеріалів, які ілюструють антидержавну діяльність о.Митрополита Шептицького, а також підтверджують докази, що під час російського вторгнення у 1914/15 р. український східно-галицький клір висловлювався легко, припустимо для православної пропаганди" [ 14 : арк.2 ]. Не виключено, що накази подібного змісту розсилались й староствам Львівського й Тернопільського воєводств.
Підставою для появи такого документу слугувало розпорядження Варшавського Міністерства внутрішніх справ, що було реакцією на відповідне звернення через Міністерство закордонних справ, польського дипломатичного відомства у Ватикані.
У кінцевій частині вище цитованого листа1, писав воєвода підлеглим старостам: "Взагалі бажаними є всілякі матеріали, що виявляють позитивну діяльність українського клеру, ворожу для населення, ксьондзів і костелів польських" [ 14 : арк.2зв. ]
.
Після завершення візитації українських греко-католицьких церков на Американському континенті (перша половина 1923 року), Слуга Божий о.Андрей повертався додому. Зупинку було зроблено у Апостольській столиці, у якій довелось пережити чимало несподіванок. Польська адміністрація, не виявивши на західноукраїнських землях компроматів на Кир Андрея Шептицького та священицтво УГКЦ, не зуміла підірвати авторитету українського Митрополита у християнському світі. Однак, щоб дістатись на рідні землі, від польської влади потрібно було отримати візу на в'їзд. Згадуване польське посольство у Ватикані, відмовило надати Главі УГКЦ дозвіл на в'їзд [10:338].
Таким чином, польська влада йшла на пряме загострення відносин з українською церквою і, мабуть, була свідома усіх наслідків, що могли виникнути. При тому, було проявлено неповагу до Глави цілої церкви, що, як і польський костел, підпорядковувалась Святійшому Отцю. Митрополит Андрей Шептицький стояв вище, вкотре проявилась його мудрість, можливо, і більше..
.
Попри усі перешкоди Кир Андрей Шептицький мусів повернутись на Митрополичий престол у Львові, продовжити виконання своїх пастирських обов'язків.
За справу взялась Українська Військова Організація. Усередині 1923 року керівник Колегії Експозитури УВО у Чехо-Словацькій республіці сотник Михайло Федик повідомив бойового референта Осипа Мельниковича про підготовку таємного перевезення Митрополита Андрея Шептицького через Карпати до Галичини.
Задум був таким: Осип Мельникович готував переїзд потягом у напрямку Ужгород - Сянок і далі; Мирон Коновалець повинен був підготувати переправлення Владики через Карпати у керунку Осмолода - Підлюте, дана частина шляху була найважчою, Митрополит мав їхати на возі, тоді на коні, а у найнедоступніших місцях Карпат (перевалі), переноситись на спеціально заготовлених ношах; Андрій Мельник, - Крайовий командант УВО на західноукраїнських землях відповідав за кінцеву ділянку транспортування автомагістраллю Підлюте - Львів
.
Та цей план не був здійснений. Експозитура УВО у ЧСР отримала коротке повідомлення: Митрополит вирішив їхати без в'їзної візи залізничним сполученням Рим - Львів [ 10 : 338 ].
Потрібно зауважити, що у цьому та іншому випадках особистість Андрія Мельника у відносинах між духовенством УГКЦ та УВО була доволі значною. Він був тим місточком, що зближував їх. До речі, Андрій Мельник, окрім найвищого чину в підпільній Військовій Організації, від 1 червня 1923 року, зайняв цивільну посаду інженера лісництва у карпатських лісах графів Шептицьких, що по спадку перейшли до Митрополита Андрея.
9 грудня 1924 року польська окружна Прокуратура у Львові винесла звинувачення особам, запідозреним у належності до УВО. Між ними виявився й Андрій Мельник.
У "Звинувачувальному акті" вказано, що Андрій Мельник народився 12 грудня 1890 року (батьки Опанас та Марія) у селі Якубовій Волі повіту Дрогобич, за віросповіданням - греко-католик, неодружений; інженер лісництва, закінчив рільничу академію у місті Відні; без власного майна; проживав у Осмолоді [11: арк.14 ] (нині - Рожнятівського району Івано-Франківської області).
Краєва Команда Військової Організації, очолювана Андрієм Мельником, розгорнула жваву діяльність, що дало їй можливість заволодіти військовими таємницями збройних сил Польщі [11 : арк.50зв.]. Керівництво усієї організації на чолі з Євгеном Коновальцем знаходилось у Берліні, одній з країн, з котрою Польща мала напружені відносини. Тому Українська Військова Організація - справді становила загрозу для існування Польської держави, про що йшлося у "Рапорті" від 25 березня 1924 року [12].
Польській поліції вдалось виявити мережу УВО у Львові, Перемишлі, Бережанах, тим самим було завдано удару по клітинах у краю, засуджено окремих членів до тюремного ув'язненя. За вироком від 28 березня 1925 року Андрій Мельник отримав - 4 роки.
На прохання українських парламентарів, Андрія Мельника було звільнено достроково (05.09.1928). Розконспірованому одному з керівників УВО вже не було можливості вертатись до підпільної праці, коли за кожним його кроком стежила польська поліція. Він знову повернувся до обов'язків інженера лісів графів Шептицьких у с.Осмолоді й, пo-суті, ізольовувався від національно-визвольного руху. Разом із тим, він і надалі залишався місточком між двома українськими берегами - духовним та політичним. Пізніше Андрій Мельник очолив молодіжну релігійно-громадську організацію "Орли", таким чином узгіднювались приоритета боротьби - осягнення національної держави за допомогою християнських принципів.
У середині 20-х років XX сторіччя польська влада вдалась до чергового наступу на українську суспільність. Українська мова витіснялась на задвірки польської держави, замість слова "українець" вживалось "русин", Західна Україна перейменовувалась на Малопольщу. Українці залишались осторонь виконавчих, судових установ. Українська молодь змушена була навчатись у польських школах, гімназіях, університетах, що сприяло її полонізації; польська адміністрація заборонила Український Таємний Університет й таємну Українську політехніку. Усе це було замість обіцяної широкої автономії.
Подібне насильство окупаційної влади тільки підсилювало український національно-визвольний рух. З'являлось все більше людей, що співчували українській справі.
Не дивно, що молодь у кінці 20-х та у 30-х роках XX сторіччя масово прилучалась до українського підпілля.
Терпіла і українська церква. Різними способами українців, тобто русинів, спонукали переносити свої "метрики" з церков до костелів, тим самим змінювати обряд на римо-католицький, а, отже, - і національність
.
Непростих утисків зазнавали священики. Так, у Івано-Франківському обласному архіві зберігається чимало документів, а серед них: про з'ясування ставлення греко-католицького духовенства до місцевої влади (за час від 13 лютого до 9 серпня 1923 р.) [9]; переслідування греко-католицького духовенства місцевою владою [8]; відмову окремих греко-католицьких священиків від служіння молебня 3 травня (День польської конституції) (2-29 травня 1924 р.) [1]; брошуру о.Осипа Проця "Чим воюють проти нас поляки" (7 березня - 24 червня 1924 р.) [5]; діяльність греко-католицького духовенства (22 травня - 19 червня 1924 р.) [7], контроль за діяльністю греко-католицького духовенства (26 травня - 10 жовтня 1925 р.) [6] тощо.
Нові реалії бачив Митрополит, якого здоров'я нестримно погіршувалось. Князь Української Церкви, як ніхто інший, відчував та розумів суспільний вияв українського обурення і всіма силами намагався зарадити новим бідам
.
Недаремно у той час відновилось листування Митрополита Андрея Шептицького з Євгеном Коновальцем, Начальним Командантом УВО. У листах обговорювались найгостріші питання, навіть ставлення керівництва Української Військової Організації до республіканської Німеччини. Згодом радянська сторона ці епістолярні надбання буде подавати у зворотньому значенні: для таврування УВО й Глави УГКЦ [ 15 : 55]. Такою є стаття М.Л. Тополь "Виза на убийство" [15] - політичний пасквіль на Кир Андрея Шептицького та "зловісних" УВО і ОУН.
Про гаму всієї переписки передчасно говорити, бо не оприлюднені самі листи, що були вилучені карально-репресивними радянськими органами з підземель Собору Святого Юра і таємно вивезені до Москви.
Із кожним роком українській спільноті доводилось відчутніше переживати національне пригнічення. Хоча Радою Послів (країн Великої Британії, Франції, Італії, Японії) у м. Парижі 14 березня 1923 року Східній Галичині гарантувалась національна автономія.
Польська держава порушувала взяті на себе зобов'язання і українці опинились віч-на-віч з новим поневоленням.
А поневолення народу - це поневолення Церкви. Поневолена церква - поневолений народ. Як бути? Піддатись асиміляції та виродженню чи зберегти українську самобутність?.. Такі питання ставило життя перед кожним.
Шукаючи відповідь, не один свідомий громадянин, у тому числі священик, приходив до думки, що за себе, своїх дітей, родину потрібно боротись, нехай мирним шляхом, словом, тільки не складати рук. Боротись, щоб не зникнути як українцям, боротись, щоб національно вижити.
У Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігаються документи про причетність греко-католицького духовенства до Української Військової Організації. Так, прокурори польських окружних судів за 1929-1934 роки звітували про заведення карних справ на українських священиків, звинувачених у привселюдних виступах проти польської влади за завданням УВО [2]. Священик м.Любин Великий о.Роман Фединський спільно з Іваном Фединським й Іваном Ботейком звинувачувались у належності до УВО [13].
Дев'ять років безкомпромісної боротьби за волю України збільшували ряди борців. У 1929 році на ґрунті УВО постала Організація Українських Націоналістів (ОУН), яка у наступні десятиріччя продовжила таку ж безкомпромісну боротьбу, як попередниця УВО. Молоді люди, що у другій половині двадцятих років, влились у підпілля, у тридцяті очолили Крайову Екзекутиву ОУН. Зв'язок з Проводом, котрий волею обставин знаходився за кордоном був переривчастим. Через те деякі архиважливі організаційні питання випадало вирішувати на місці, при тому не завжди вдало, що інколи призводило до важких наслідків.
Як пастир Митрополит змушений був застерігати своїх дітей від терористичних дій. Ті ж діти не завжди розуміли батьків, але ті й інші прагнули добра для свого народу.
Загарбника змінював загарбник. Глава УГКЦ Кир Андрей керував церквою у тяжкі польські, нацистські і частково більшовицькі, часи. Зболене серце Митрополита зупинилось 1 листопада 1944 року.
Радянська влада з-поміж загарбників, пішла найдальше, наважившись після смерті Митрополита Андрея Шептицького ліквідувати у 1946 році Українську греко-католицьку Церкву. Нового Митрополита Йосифа Сліпого було засуджено і відправлено у сибірські табори.
Священики, які не перейшли на московське православ'я не мали вибору: їх чекали тюрми і Сибір або підпільна діяльність. Скільки могли - підтримували національно-визвольний рух. Немало священиків поклали своє життя на вівтар волі України. Одним із промовистих прикладів може бути геройський чин "Отця Кадила" (Василя Шевчука) [3]. Він, як справжній послідовник Христа, помер на тернистій Голгофі. Віриться, прийде час і "о.Кадило" буде визнаний Мучеником Христової Церкви.
Підпільна УГКЦ продовжувала виконувати свої душпастирські обов'язки. Главу підпільної Української греко-католицької Церкви о.Миколу Хмілевського [ 16 : 35 ] було кооптовано у члени Української Головної Визвольної Ради - уряду Воюючої України. Тим самим поєднались дві українські сили для двобою за право на життя
.
Проте тема про стосунки Глави УГКЦ Кир Андрея Шептицького та Української Військової Організації далеко не вичерпана. Багато що ще й нині оповите таємницею, невідоме, не опрацьоване.
Однак уже можна зробити певні висновки. Те, що сьогодні є Україна, збережено українську мову, традиції, обряд і зрештою - самобутність - чимала заслуга як Української греко-католицької Церкви й особисто Митрополита Андрея Шептицького, так і Української Військової Організації.
Чим більше українців будуть навертатись до Бога, тим актуальнішим буде питання єднання українських церков. У екуменічних бесідах, що супроводжують цей процес, - потрібно обов'язково використовувати спадщину Князя Української Церкви о.Андрея Шептицького
.
Для зміцнення української держави надбання УГКЦ та УВО - є надзвичайно цінними.
Примітки
1."Донесення повітових староств про відмову окремих священиків греко-католицького віросповідання від служіння молебня 3 травня у селах Станіславівського воєводства" // Справа 212. Опис 1. Фонд 2. "Станіславівське воєводське управління". Державний архів Івано-Франківської області.
2."Донесення прокурорів окружних судів про порушення карних справ проти греко-католицьких священиків, звинувачених у публічних виступах антипольського характеру за завданням Української Військової Організації""// Справа 955. Опис 1. Фонд 205. "Прокурор апеляційного суду". Центральний державний історичний архів України у Львові.
3.Капелан УПА о.Василь Шевчук-"Кадило" /1903-1948/. - Дрогобич. - 1998. -76с.іл.18.
4.Лист "Від гр. кат. Митрополичого Ординаріяту. Львів, дня 23. грудня 1920. До Високого Міністерства справ внутрішніх у Варшаві" // Справа 45. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
5."Листування з Кураторією Львівського шкільного округу про пересилку їй брошури о.Осипа Проця "Чим воюють проти нас поляки" // Справа 231. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
6."Листування з органами поліції про контроль за діяльністю греко-католицького духовенства"// Справа ЗОЇ. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
7."Листування з повітовими староствами про діяльність греко-католицького духовенства"// Справа 237. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
8."Листування з повітовими староствами про розслідування факту переслідування греко-католицького духовенства місцевою владою" // Справа 181. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
9."Листування з повітовими староствами щодо ставлення греко-католицького духовенства до місцевої влади"// Справа 180. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
10.Мельникович Осип. До історії УВО в Чехо-Словаччині// Євген Коновалець та Його доба. - Мюнхен. — 1974. - С.328-340.
11."Прокуратура при окружному кримінальному Суді у Львові. 9 грудня 1924 року. Звинувачувальний акт"// Справа 907. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові.
12."Рапорт Командування Львівського воєнного округу про діяльність "Української військової організації". Львів, 25 березня 1924 року"// Справа 913. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові.
13."Справа по звинуваченню жителів м.Любин Великий – греко-католицького священика о.Романа Фединського, Івана Фединського й Івана Ботейка у приналежності до Української Військової Організації" // Справа 951. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові.
14."СТАНИСЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО. Президіяльний Відділ. Політична діяльність о.Митрополита Шептицького. ЦІЛКОМ ТАЄМНО до власних рук. До УСІХ ПАНІВ СТАРОСТ. Станиславів, 1 грудня 1921 року"// Справа 136. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.
15.Тополь М.Л. Виза на убийство// Военно-исторический журнал. - Москва. - 1990. -№ 11.- С.48-62.
16.Українська Головна Визвольна Рада. Документи. - Нью-Йорк-Київ-Львів: Видання Середовища УГВР, 1994. — 64 с.
Додаток
Державний архів Івано-Франківської області.
Фонд 2. Опис 1. Справа 136.
Аркуш: 2 зі зворотом
СТАНІСЛАВІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
Президіяльний Відділ
Станіславів, дня 1 грудня 1921
Політична діяльність
о.Митрополита Шептицького
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
до власних рук
До
УСІХ ПАНІВ СТАРОСТ
Польський посол у Апостольській Столиці звернувся за посереництвом Міністерства Закордонних Справ до Міністерства Внутрішніх Справ з проханням видати розпорядження про збір матеріалів, які ілюструють антидержавну діяльність о.Митрополита Шептицького, а також підтверджують докази, що під час російського вторгнення у 1914/15 р. український східно-галицький клір висловлювався легко, припустимо для православної пропаганди.
Внаслідок розпорядження Міністерства Внутрішніх Справ від 5 листопада 1921... повинен Пан Староста негайно особисто зайнятись зібранням відповідного матеріалу у межах свого повіту і передати мені у найкоротший термін. Звичайно, при тім належить поводитись вельми обачно і з найбільшою обережністю, щоб обговорювана акція не дісталась до відома небажаних сфер.
Потрібно зібрати і подати тільки точні факти, правдивість яких могли б підтвердити особи з усією вірогідністю, а не оперті на загальних твердженнях і поголосках.
Для належного висвітлення характеру заполітикованого українського клеру Польському Посольству залежить на зібранні матеріалів з часів українського перевороту у 1918/19., які відзеркалюють тодішні настрої і ставлення українського духовенства до польського населення, відношення того ж духовенства до польских капеланів і рим.-кат. обряду, як також відношення цивільної і військової влади до польських ксьондзів і костелів, особливо про відповідні з боку тієї влади акти насильства і терору. Так само потрібно звернути увагу на випадки інтернування поляків і чи мали місце турботи, фізичні унеможливлення інтернованим користуватись з релігійних потіх у хвилину смерті. Вивчити також потрібно чи українська влада, особливо, якої родичами або представниками були українські священики, дозволяла польскому населенню на вільне здійснення релігійних служб у своєму обряді, які були прояви ненависті до польського населення з боку тієї влади, і агітації, як з боку українського клеру, так і української влади серед польського населення за зміну обряду, а також, чи і які форми тиску, чи теж підступу були при тім застосовані. Вельми важливим матеріалом були би ворожі польському населенню або рим.-католицькому обрядові висловлювання українського клеру чи то у формі проповідей, чи у формі письмових циркулярів, чи так само писаних українськими священиками статтей. Взагалі бажаними є всілякі матеріали, що виявляють активну діяльність українського клеру, ворожу для населення, ксьондзів і костелів польських. Врешті, треба звернути увагу, чи і які намірювали кроки українські духовні власті, після припинення боїв і заспокоєння краю для піднесення підупалої час війни, побожності і моральності народу.
ВОЄВОДА:
(Переклад з польської автора)
// Матеріали наукової конференції присвяченої 100-річчю від часу введення на митрополичий престол у Львові Слуги Божого Андрея Шептицького. Тернопіль, 27 жовтня 2001 року. Збірник. Упорядник, редактор, автор вступної статті – Ігор Ґерета. - Тернопіль, Астон, 2002. – с. 84-95.
Відповіді
2006.12.29 | Skapirus
Цікава стаття. Питання
Василь Штокало пише:> Задум був таким: Осип Мельникович готував переїзд потягом у напрямку Ужгород - Сянок і далі; Мирон Коновалець повинен був підготувати переправлення Владики через Карпати у керунку Осмолода - Підлюте, дана частина шляху була найважчою, Митрополит мав їхати на возі, тоді на коні, а у найнедоступніших місцях Карпат (перевалі), переноситись на спеціально заготовлених ношах; Андрій Мельник, - Крайовий командант УВО на західноукраїнських землях відповідав за кінцеву ділянку транспортування автомагістраллю Підлюте - Львів
> Та цей план не був здійснений. Експозитура УВО у ЧСР отримала коротке повідомлення: Митрополит вирішив їхати без в'їзної візи залізничним сполученням Рим - Львів [ 10 : 338 ].
Я так і не зрозумів, чому план не здійснився? Як тоді без візи Митрополит потрапив в Україну?