МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

"день закоханих" -- язичнецьке свято.

02/13/2005 | P.M.

Відповіді

  • 2005.02.13 | Георгій

    Я люблю це свято

    У мене воно асоціюється не з чимось урочистим і добропорядним, а тільки з веселощами, добродушним хуліганством, обіймами та поцілунками так, щоби дітлахи не бачили, і - найбільше, з молодості - з "Бітлз," з їх геніальною маленькою картинкою людського життя під назвою, "А коли мені буде 64?"

    http://www.geocities.com/SunsetStrip/Limo/3518/whenim64.htm

    А моя валентинська карточка у цьому році, як і в усіх попередніх, буде завтра адресована моїй дружині Лесі. Вона - мій єдиний друг, моя любов, мій Валентайн, мій ангел-охоронець, моє щастя, моє життя, моє все.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2005.02.14 | P.M.

      Re: Я люблю це свято

      Георгій пише:
      > У мене воно асоціюється не з чимось урочистим і добропорядним, а тільки з веселощами, добродушним хуліганством, обіймами та поцілунками так, щоби дітлахи не бачили, і - найбільше, з молодості - з "Бітлз," з їх геніальною маленькою картинкою людського життя під назвою, "А коли мені буде 64?"
      >
      > http://www.geocities.com/SunsetStrip/Limo/3518/whenim64.htm
      >
      > А моя валентинська карточка у цьому році, як і в усіх попередніх, буде завтра адресована моїй дружині Лесі. Вона - мій єдиний друг, моя любов, мій Валентайн, мій ангел-охоронець, моє щастя, моє життя, моє все.
      Цікаво те, що це "свято богині Юнони" миттєво набрало популярності і забарвилось в християнський відтінок, фактично таким не являючись. А от справжні християнські свята такі як свято Матері, або свято Святого Сімейства не є такими популярними серед людей, в тому числі християн.
      Видно таки "язичество" ще міцно тримається нашої свідомості :).
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2005.02.14 | Георгій

        А чому або те, або друге?

        Р.М. пише:
        > Цікаво те, що це "свято богині Юнони" миттєво набрало популярності і забарвилось в християнський відтінок, фактично таким не являючись.
        (ГП) Чому гумористичне свято закоханих не може бути християнським? Адже насправді ту "Юнону, сучу дочку" (Котляревський) вже ніхто і не згадує, а чудове свято залишилося. Так само як ніхто не згадує, що 25 грудня - це було свято Сатурналій...

        >А от справжні християнські свята такі як свято Матері, або свято Святого Сімейства не є такими популярними серед людей, в тому числі християн.
        (ГП) А що, хіба треба вибирати, чи те, чи друге? Як на мене, важливі і свято матері, і свято закоханих.

        > Видно таки "язичество" ще міцно тримається нашої свідомості :).
        (ГП) Так. І хай у чомусь тримається. Любов до природи, дітей, тілесної краси - це все чудові язичеські традиції, які християнській свідомості насправді не заважають. Не варто зациклюватися на цьому, створювати собі кумирів з цих традицій, але в розумних дозах це все добре.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2005.02.14 | P.M.

          Re: А чому або те, або друге?

          Георгій пише:
          > Р.М. пише:
          > > Цікаво те, що це "свято богині Юнони" миттєво набрало популярності і забарвилось в християнський відтінок, фактично таким не являючись.
          > (ГП) Чому гумористичне свято закоханих не може бути християнським? Адже насправді ту "Юнону, сучу дочку" (Котляревський) вже ніхто і не згадує, а чудове свято залишилося. Так само як ніхто не згадує, що 25 грудня - це було свято Сатурналій...
          Особисто моє відношення до цього свята повністю збігається з позицією Католицької Церкви, висвітленої у поданій статті.
          Доречі, яка офіційна позиція вашої церкви стосовно цього свята?

          > >А от справжні християнські свята такі як свято Матері, або свято Святого Сімейства не є такими популярними серед людей, в тому числі християн.
          > (ГП) А що, хіба треба вибирати, чи те, чи друге? Як на мене, важливі і свято матері, і свято закоханих.
          Як бачимо, вибирають. І виглядає, що перевага не на боці свята Матері.
          > > Видно таки "язичество" ще міцно тримається нашої свідомості :).
          > (ГП) Так. І хай у чомусь тримається. Любов до природи, дітей, тілесної краси - це все чудові язичеські традиції, які християнській свідомості насправді не заважають. Не варто зациклюватися на цьому, створювати собі кумирів з цих традицій, але в розумних дозах це все добре.
          Я двома руками ЗА хороші "язичеські" традиції, особливо коли ці традиції є традиціями мого народу.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2005.02.14 | Анатолій

            Поздоровляю всіх закоханих!!!

            СЛОВО ПРО ЛЮБОВ.
            Відо-Вістичне Православ’я, як дохристиянська духовна парадигма українського народу, містить у собі глибинну, наповнену великим таємним змістом науку про Любов.
            Відношення до Любові у древніх віровченнях – слов’янському, древньому індійському, античному відрізняється від відношення до Любові, наприклад, у християнстві, буддизмі, тим, що ідеалом духовного життя не була безшлюбність, монаський целібат. Більш того, релігійний аскетизм, що приводив до безплідності, засуджувався більшістю течій Православної духовної думки. За виключення можна приймати лише крайні прояви у аскетичних вченнях, народжених жерцями Аїду у древній Греції, у древній Індії – частиною слуг Шиви, у древніх слов’ян – волхвами Чорнобога - недоторканими.
            Основою Православного світогляду є те, що духовна та тілесна любов не розділяються, не протиставляються одна одній, і тілесна не сприймається за гріховну. У Велесовій книзі, наприклад, розповідається про плем’я костобоких, які “чекали допомоги від самої Сварги, тобто Неба, перестали розмножуватися та вимерли, тому що від неплідних нікого не залишилося” , “і нічого невідомо зараз про тих костобоких...”
            Велесова книга закликає не брати приклад з них. Не боятися, що любов може загородити шлях до неба. Бо до неба, до Вирію чи до війська Перунового Велес не пускає душі людей, які боялися життя та відмовилися від його дарунків. Такі люди також не мають можливостей нового народження на Землі.
            Розуміння цього є і у аскетичних вченнях, але у цих віровченнях земне життя розглядається як юдоль сліз, а смерть сприймається як звільнення від страждань нижнього світу, а у ідеалі також звільнення від нових втілень. Але така точка зору виправдана лише для змореного, тієї що закінчує свій земний шлях людини. Біда – коли такі думки заволодіють людьми замолоду. Навіщо тоді людині дається життя та здатність кохати? Ні, це дається не для випробувань, а саме для того, щоб людина жила та кохала.
            Це великий дарунок, велика нагорода. Той, хто відмовився від нього, що став безтілесним духом ще на Землі, після смерті не тільки не буде мати щастя знову втілитися у живе тіло, а буде розчинений у океані світових енергій (що для людини тотожно небуттю), а також отримує небуття духовне, нисходить на дно духовного світу.
            Але треба знати, що дарунок кохання надається не всім і тільки на певний час і тому дуже важливо не марнувати його, бо гріх розпорошеного кохання є найтяжчим. Головне питання, яке Велес ставить перед душами померлих біля брами Вирію такий: “Чи кохали ви на Землі?”. Тільки тим, що кохали відкривається шлях до неба, бо батько всього сущого Род велить живим – любити. Род – це Бог Народжуючий, Він породив Любов, Він створив цей світ для Любові, Він Коханням наповнив Всесвіт.
            Любов протистоїть Чорнобогові.
            Пройшло тисячоліття з того часу, як у вогні пожеж скінчила свій вік Русь Відична. Тоді з холодної космічної Тьми на українську землю прийшов Чорнобог – прийшов у чорному одязі монаха. З ним прийшов і новий час, перевернулося коло буття. І замість Сварога та Рода став Яхве, на місце Дажбога та Хорса став Михаїл, на місце Велеса у іпостасі охоронця стад та багатств – святий Влас, на місце Дия у іпостасі Князя світу – Диявол.
            Але на місце Чорнобога не став ніхто, просто прийшов Страх: страх перед смертю, страх перед життям, страх перед Апокаліпсисом. І тепер тільки ЛЮБОВ може розбити лід Чорнобога. Вона є головною силою, яка протистоїть йому. І як би не скаженів Чорнобог, як би не заковував людські душі у льодовий панцир – прийде час, і Любов, як весняні води, розламає лід, людина прокинеться від сну, оживе.
            Любов – це джерело живої води, життєдайна криниця Рода та Сварога. Навіть за влади Чорнобога – головний закон Рода, закон Любові залишився у крові, у повітрі, яким ми дихаємо. Навіть у ХХ столітті, коли Бог Космічної Тьми був найсильнішим, поети та композитори чули відгуки головного закону Рода.
            Любов-життя-дихання – містичний зв’язок цих образів одвічно іде від самого бога Пращура Рода. Ці образи є глибоко людяними, навіть можна сказати фізиологічними, вони є нашими захисниками, вони знаходяться у нашій генетичній пам’яті.
            Ми живемо серед таємних знаків Рода, Лади, Лелі. Той, хто знає ці знаки, отримує високу владу над людьми, але цю владу не може отримати низько духовна людина, людина Чорнобога. Кольори Рода – зелений, Лади – синій, Лелі – червоний. Це як символ Любові – червона троянда в зелені листя під синім чистим небом.
            Той хто бачить ці знаки - зрозуміє таємну суть буття. І тоді приходить усвідомлення того, що Любов не є тільки щастя, це є набагато більше – це є привілеєм давати щастя людям.
            Анатолій
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2005.02.15 | P.M.

              Re: Пісня над піснями

              Анатолій пише:
              > Відношення до Любові у древніх віровченнях – слов’янському, древньому індійському, античному відрізняється від відношення до Любові, наприклад, у християнстві, буддизмі, тим, що ідеалом духовного життя не була безшлюбність, монаський целібат.
              Християнство аж ніяк не заперечує кохання чоловіка і жінки. Візьмімо хоча б Пісню над піснями:

              "Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, --
              бо ліпші кохання твої від вина!
              . . . .
              Потягни ти мене за собою, біжім!
              Цар впровадив мене у палати свої, --
              ми радіти та тішитись будемо тобою,
              згадаємо кохання твої, від вина приємніші, --
              . . . .
              Мій коханий для мене -- мов китиця мирри:
              спочиває між персами в мене!
              . . . .
              Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша!
              Твої очі немов голубині!
              . . . .
              Твої губки -- немов кармазинова нитка,
              твої устонька красні, мов частина гранатового яблука --
              . . . .
              Два перса твої -- мов ті двоє близнят у газелі,
              . . . .
              Поклади ти мене, як печатку на серце своє,
              як печать на рамено своє, бо сильна любов, як смерть,
              заздрощі непереможні, немов той шеол, --
              його жар -- жар огню, воно полум'я Господа!
              Води великі не зможуть згасити кохання,
              ані ріки його не заллють!
              Коли б хто давав за любов маєток увесь свого дому,
              то ним погордили б зовсім!"

              (раджу перечитати увеь цей чудовий розділ Біблії)

              > Більш того, релігійний аскетизм, що приводив до безплідності, засуджувався більшістю течій Православної духовної думки.
              Ні в якому разі хрисиянство не закликає до безплідності. Навпаки! "Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові та посвяті з розвагою". Тимофія 2:15.

              В Новому Заповіті говориться, що неодруженому чоловікові або незаміжній жінці легше служити Господеві. "Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, і він поділений". 1Коринтян 7:32-34.
              Щоб залишитися неодруженим, чи незаміжньою, -- треба мати покликання. u>Справжнє покликання. Нажаль серед священослужителів і монашеського чину не всі є справжніми слугами Господніми. "Бо багато покликаних, та вибраних мало!" Луки 14:24.
              Тому ми повинні розуміти, що кожна людина має своє покликання і згідно цього покликання повинна достойно служити Господеві.
              В Католицькій Церкві є одна свята, не пригадую її імені, але постараюся коротко переповісти її історію. Вона народилася в середні віки у побожній родині. Ще змалку батьки присвятили свою донечку служінню Господеві. Вона пішла в монастир і пробула там тривалий час. Але потім вирішила залишити стіни монастиря, вийшла заміж і народила багато діток. Усі діти отримали гарне релігйне виховання і стали порядними людями. Один з її синів згодом став Папою Римським.

              Християнство, зокрема Католицька Церква, не забороняє ні кохання ні статевих стосунків між чоловіком і дружиною які перебувають у шлюбі, але при тому вони не повинні свідомо перешкоджати зачаттю дитини.
              Все, що поза шлюбом, усе що не між чоловіком і жінкою, все що є свідомим перешкодженням вагітності, -- все це від сучої дочки Юнони, як вірно підмітив Іван Петрович ;)
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2005.02.15 | Вільнодум

                Re: Пісня над піснями

                P.M. пише:
                > Християнство аж ніяк не заперечує кохання чоловіка і жінки. Візьмімо хоча б Пісню над піснями:
                > "Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, --
                > бо ліпші кохання твої від вина! (......)
                (В) Ця пісня написана язичником, а не християнином! По-друге, як відомо, царь Соломон був Орійцем, і те, про що пише Анатолій - концепція ВідоВістичного кохання, була для нього природньою. Після нього ні один християнин такого вже не міг написати, бо чисте язичницьке кохання було споганене християнськими гомосексуальними монахами і лезбіянськими монашками, і підофілами католиками.

                Одне те, що християнство викинуло ЖІНКУ з сану духовних жерців, уже каже за неможливість РІВНОГО кохання між чоловіком і жінкою. Іслам пішов ще далі...

                Вільнодум
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2005.02.15 | P.M.

                  Re: Пісня над піснями

                  Вільнодум пише:
                  > P.M. пише:
                  > > Християнство аж ніяк не заперечує кохання чоловіка і жінки. Візьмімо хоча б Пісню над піснями:
                  > > "Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, --
                  > > бо ліпші кохання твої від вина! (......)
                  > (В) Ця пісня написана язичником, а не християнином! По-друге, як відомо, царь Соломон був Орійцем, і те, про що пише Анатолій - концепція ВідоВістичного кохання, була для нього природньою. Після нього ні один християнин такого вже не міг написати, бо чисте язичницьке кохання було споганене християнськими гомосексуальними монахами і лезбіянськими монашками, і підофілами католиками.
                  Але ж, погодьтеся, що не всі християни були і є такими пропащими. Гадаю, що ці збочення, про які Ви кажете, є характерними для усіх людей, незалежно від віросповідання.
                  А те що "Пісня над піснями" є частиною Святого Письма, говорить про справжню позицію християнства.

                  > Одне те, що християнство викинуло ЖІНКУ з сану духовних жерців, уже каже за неможливість РІВНОГО кохання між чоловіком і жінкою. Іслам пішов ще далі...
                  Християнство, передусім Католицька Церква, боготворить жінку, в особі Пресвятої Богородиці Діви Марії.
                  І доречі, іслам, визнаючи Ісуса за свого пророка, з пошаною відноситься до Його матері.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2005.02.15 | Вільнодум

                    Re: Пісня над піснями

                    P.M. пише:
                    > Християнство, передусім Католицька Церква, боготворить жінку, в особі Пресвятої Богородиці Діви Марії. І доречі, іслам, визнаючи Ісуса за свого пророка, з пошаною відноситься до Його матері.
                    (В) Розкажіть ці казочки, чи скоріше пропоганду, комусь іншому. Краще розкажіть про "пошану" самим жінкам, які зараз живуть, особливо ісламським!

                    Те, що пісні Соломона записані в Біблії не є заслугою християн, а є заслугою Іудеїв, яких християни ненавидять, але боготворять їх Тору. Іудеї вважають ці пісні - піснями їх древнього юдейського царя, хоча вони і знають, що він не був кровним юдеєм.

                    Шолом,
                    Вільнодум
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2005.02.15 | P.M.

                      Re: Пісня над піснями

                      Вільнодум пише:
                      > P.M. пише:
                      > > Християнство, передусім Католицька Церква, боготворить жінку, в особі Пресвятої Богородиці Діви Марії. І доречі, іслам, визнаючи Ісуса за свого пророка, з пошаною відноситься до Його матері.
                      > (В) Розкажіть ці казочки, чи скоріше пропоганду, комусь іншому. Краще розкажіть про "пошану" самим жінкам, які зараз живуть, особливо ісламським!
                      Про це краще запитати самих ісламських жінок. На скільки мені відомо, жінки котрі сповідують іслам, почувають себе досить комфртно в своєму родинному житті і змінювати його не збираються.

                      > Те, що пісні Соломона записані в Біблії не є заслугою християн, а є заслугою Іудеїв, яких християни ненавидять, але боготворять їх Тору. Іудеї вважають ці пісні - піснями їх древнього юдейського царя, хоча вони і знають, що він не був кровним юдеєм.
                      Хоч раз Ви розділили юдеїв та християн, а то все юдо-християни, та юдо-християни..
                      Коли записувалися ці пісні, християн ще не було, бо Христос зійшов до нас значно пізніше. Але в ці часи були люди, котрі вірили в Правдивого Бога, не має різниці, хто вони були юдеї чи арійці.
                      В того ж Правдивого Бога вірять християни.
                      Ісус Христос зійшов до нас згідно пророцтв, котрі писалися старозавітними пророками.

                      > Шолом,
                      Слава навіки

                      > Вільнодум
                      Р.М.
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей
                      • 2005.02.15 | Анатолій

                        "Пісні" щодо християнської любові!!

                        ЩОДО ЛЮБОВІ, ЯКУ ПРОПАГУЮТЬ ОТЦІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ.
                        Описати документовану історію щодо злодійств та розпусти кожного з отців Християнської Церкви можливо, але для цього необхідно видавати багатотомний твір. Я гадаю, розумному читачеві досить і декілька прикладів.
                        Перші сім дияконів Єрусалима, на чолі яких стояв Миколай, прославилися тим, що проголосивши жінку виплодком пекла, відверто займалися зі своїми прихожанами гомосексуалізмом. Це відомо всім і записано в аналах історії. Вони та їх послідовники ввійшли в історію Християнства як “николаїти”. Через те, що не всі прихожани чоловічої статі погодилися відмовитися від прекрасної статі і звернути погляд на своїх братів, та й жіночу частину пастви також треба було зайняти служінням не Всевишньому Богу а Дияволу, за деякий час николаїтів у Християнстві витіснили “гностики”. На відміну від своїх конкурентів, вони рекомендували християнам іншу крайність у сексуальному житті - об”явили всіх жінок колективною власністю.
                        Але дуже за короткий термін юдейськими засновниками нової релігії будь які обмеження здалися лишніми, тому буквально за десятиріччя николаїти і гностики були витіснені “валентинианами”, які дуже мудро з’єднали обидві точки зору і затвердили - допустимі всі види сексуальних спотворень.
                        Напочатку світська Римська влада забороняла суперцинізм послідовників “Апостола Павла”, із середовища яких уже кувалися і псевдосвятоші. В результаті цього ще один Павло із Фіванди, пустельної древнєєгипетської провінції, був зловлений коли займався розпустою з власною сестрою.
                        Наголошую, що це не чутки, а документи з архіву папського двору у Ватікані.
                        У часи Святого Корнелія ціла ватага юдо-християнських священників була засуджена за гвалтування монахинь одного монастира.
                        Один з перших Християнських Першосвященників Лев-1 (440-461р.р.) видав булу, в котрій від імені Церкви давав право кожному батькові продавати свою дочку в сексуальні рабині всякому, хто захоче і може заплатити. Багато його наступників, не переобтяжуючи себе законотворчістю, виховували паству своїм особистим прикладом. Пересічний приклад - Папа Вігілій (537-555р.р.). Все його життя – це ланцюг важких злочинів. Під час правління цього злочинця духовенство впало в розпусту. Більшість жіночих монастирів перетворилися у відверті платні будинки розпусти. Крім того, Вігілій особисто був відомий як кваліфікований содомит. Якось навіть він убив своїм папським патериком хлопчика, який посмів йому опиратися. Тоді народ не втерпів і витягнув папу на мотузці на вулицю і покарав його батогами. Прийшлось бідного папу терміново замінити на іншого. Нажаль, так свідчать архіви Ватикану.
                        Пелагій ІІ (579-590 р.р.) був великим гуманістом і тому видав булу, в якій запропонував своїм єпископам не вбивати дітей своїх невільних сексрабинь, а віддавати на “виховання” в монастирі, щоби вони у майбутньому також стали священниками. Нажаль, цей педагогічний експеримент спрацював тільки частково через смерть папи Пелагія від венеричної хвороби.
                        На зміну Пелагію прийшов Григорій І Великий (590-604 р.р.). Він прекрасно розумів, що влада злочинців може грунтуватися тільки на безглузді мас, тому половину своєї енергії направив на винищення античних книг, манускриптів, скульптур та пам”ятників багатійшої Відо-Вістичної спадщини. Другу ж свою половину енергії він, як і всі його попередники, направив на організацію “забав”.
                        Від наслідків своїх “духовних забав” авторитети церкви позбавлялися просто. Тому, коли за папу Григорія І Великого, для ремонту головного басейна жіночого монастиря в папській резиденції з нього спустили воду, на дні знайшли декілька тисяч мертвих тіл дітей. За такою, офіційно записаною в літописах, цифрою послідовників Християнства легко розібратися у їх статевих відносинах з монашками.
                        За папи Мартина І (649-655 р.р.) протиприродна розпуста була за норму церковного життя і священні отці не задовольнялися тільки хлопчиками. В пошуках пікантного сексу вони зайнялися скотолозтвом. Не дарма, подібне притягується до подібного.
                        Шановні панове, Французький король Карл Великий (768-814 р.р.) гадаю є для нас поважним свідком. Так от, цей Карл Великий під час візиту до Риму доніс папі Адріану І (772-795 р.р.) таку інформацію: “... священники своєю розпустою ганьблять християнство; вони торгують рабами, продають дівчат сарацинам, утримують ігорні та розпустні будинки, самі ж при цьому займаються тим, чим займалися жителі Содому”. Але папа є папа. Він таки зміг умовити короля що це і є християнська мораль.
                        У 855 році на папський престол була посаджена, або поставлена в пікантну позу, молода мама під виглядом чоловіка. Колективна коханка всього єпіскопату покуражилася в ролі папи більше року, але нежданно, негадано завагітніла. Згодом, за дев”ять місяців, як раз на свято Святого Вознесіння, в папському вбранні їдучи верхи і очолюючи хрестну ходу, почала пологи. Природа є природа. Фінал, нажаль, трагічний. Загородивши маму собою від багатотисячного натовпу, єпископи забили ногами її та дитину на смерть. От так. Не дарма, у “Талмуді” записано, що чоловік-єврей може робити з жінкою що завгодно, як з куском м”яса” Все- це значить: хочу-саджу на престол, хочу-забиваю ногами в живіт.
                        Ну а тепер ближче до сучасності. Папа Олександр VІ (1492-1503 р.р.) Намісник Бога Ізраїлева на землі тільки но був вибраний і надів папську тіару, як навіть Медичі (член конклаву, що його обирав) не втримався і сказав: “Ми попали в пащу до вовка і він з’їсть усіх нас, якщо ми не зможемо позбавитися від нього”. Так, вони знали рівень “святості” один одного. Крім стандартного для всіх пап набору злодійств та розпуст, цей християнський першосвященник відмічається в літописах папського двору деякими персональними “духовними подвигами”. Його дочка Лукреція ще до свого першого шлюбу брала участь у колективних сексуальних вакханаліях на папському дворі. При цьому, її сексуальними партнерами були його святость папа та його сини, тобто брати Лукреції. З першим шлюбом Лукреції не пофартило, тоді сам папашка розірвав її шлюб. Другим її чоловіком був дуже багатий сеньйор Іоанн Сфорц. Весілля, як завжди, закінчилося колективною оргією, в якій папа приймав участь разом з дочкою. (Все життя цього папи, в тому числі і надані епізоди щохвилини описані його особистим церемоніймейстером - єпископом Йоганом Бурхартом). Але Лукреція і після другого одруження полюбляла сексуальні ігри саме з папою та своїми братами. Ці ігри, інколи, навіть проходили безпосередньо на святих колегіях. Отакої.
                        Анатолій
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей
                      • 2005.02.15 | Анатолій

                        Re: Пісня над піснями???

                        Спеціально до тих, хто називає себе християнином.
                        Сьогодні вченим вже відомо, що пісня-пісень Соломона - це віршовані твори великого Отаманського Хана СЕЛІМА. І написані вони були у 15 столітті. А Ви Соломон, Соломон... Соломони ви мої... Вірте, вірте, знати Вам не обов"язково!!!
                        Анатолій
                • 2005.02.15 | Георгій

                  Re: Пісня над піснями

                  Вільнодум пише:
                  > (В) Ця пісня написана язичником, а не християнином! По-друге, як відомо, царь Соломон був Орійцем,
                  (ГП) Звідки це відомо? Якщо з тих самих джерел, які стверджують, що Неемія побудував московський Кремль, тоді, звісно, сперечатися важко... :) :) :)

                  >і те, про що пише Анатолій - концепція ВідоВістичного кохання, була для нього природньою. Після нього ні один християнин такого вже не міг написати, бо чисте язичницьке кохання було споганене християнськими гомосексуальними монахами і лезбіянськими монашками, і підофілами католиками.
                  (ГП) Ну, не кажіть. У середньовічній Європі існувала дуже розгалужена любовна лірика (трувери на півночі Франції, трубадури на півдні, майстерзінгери в Німеччині і т.д.). Автори цієї лірики були дуже набожними католиками, але оспівували жіночу красу і буремне, пристрасне земне кохання (чсто цілком гетеросексуальне). Річард Лев"яче Серце, до речі, був відомим у свої часи поетом-трубадуром, хоча про його статеву орієнтацію є дуже різні свідчення (втім, він все-таки одружився з жінкою, сарацинською принцесою). А візьміть історію Абеляра та Елоїзи... оці двоє вже точно не були ні гомосексуалами, ні педофілами. :)
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2005.02.16 | Вільнодум

                    Re: Пісня над піснями

                    Георгій пише:
                    > Вільнодум пише:
                    > > (В) Ця пісня написана язичником, а не християнином! По-друге, як відомо, царь Соломон був Орійцем,
                    > (ГП) Звідки це відомо? Якщо з тих самих джерел, які стверджують, що Неемія побудував московський Кремль, тоді, звісно, сперечатися важко... :) :) :)
                    (В) Про Неемію перший раз чую. Я думаю, що можна з більшим успіхом насміхатися над "знаннями" віруючих християн, ніж над тим, що Соломон був сином Давида, а Давид, або взагалі ніколи не існував (є і така версія), або не був 100% іудеєм. Якщо Вам це невідомо, то Ви просто не цікавитесь джерелами своєї віри. Бо сказано, що Христос був від Марії із роду Давидового. І Вам повинно було б бути цікавим - а ХТО був Давид? Та видно, що ні.

                    > (ГП) Ну, не кажіть. У середньовічній Європі існувала дуже розгалужена любовна лірика (трувери на півночі Франції, трубадури на півдні, майстерзінгери в Німеччині і т.д.).
                    (В) Я мав на увазі тільки лірику, яку можна знайти в Біблії. Звичайно, що поезія небіблійна Є і є кращою за біблійну, та мова йшла тільки за біблійну, по темі.

                    Вільнодум
          • 2005.02.15 | Георгій

            Re: А чому або те, або друге?

            P.M. пише:
            > Особисто моє відношення до цього свята повністю збігається з позицією Католицької Церкви, висвітленої у поданій статті.Доречі, яка офіційна позиція вашої церкви стосовно цього свята?
            (ГП) Ви знаєте, виглядає так, що ніяка. Пресвітеріанська Церква США взагалі намагається не робити загальних оцінок суспільним явишам. Наприклад, наша церква дуже агітує за міцні сім"і, але від нас ніколи не вийшло жодного документу, де ми б висловлювали наше "загальноцерковне" ставлення до розлучень, абортів, чи гомосексуальності. Так само в нас нема якогось одного "загальноцерковного" ставлення до не-християнських традицій і свят. Ми їх і не засуджуємо, і не особливо підтримуємо.

            >(...) Я двома руками ЗА хороші "язичеські" традиції, особливо коли ці традиції є традиціями мого народу.
            (ГП) Я теж! :)
  • 2005.02.16 | tmp

    приятно слышать сие из уст самих католиков :) (-)



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua