01/03/2007 | Святослав Караванський

Зразу я назвав цю статтю ”Слово до інтелігенції”, а тоді передумав. Чи ж може інтелігенція не бути в опозиції до влади, інфільтрованої, м’яко кажучи, сумнівними елементами? Чи може інтелігент мати своїми спільниками злочинний світ? Мабуть-таки – ні. Тих же, хто братається з терористами, душогубами, шахраями і пнеться в інтелігенти, найкраще визначає мудрість: “Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти”. Тому я змінив назву,
Слово моє - до опозиції. Бо хто ж, як не студенти, школярі, курсанти були “душею й тілом” Помаранчевої революції? А хто вона – ця молодь? Це ж і є молода інтелігенція і заразом опозиція до здирників, шахраїв, організаторів автокатастроф.

Багато говорень сьогодні про Майдан: що він таке і хто його заварив. Одні кажуть – Америка, другі – Кучма, треті – ще хтось. Я ж думаю, що батьками Майдану були свобода слова і освітяни України. Це вони прищепили молодому поколінню відразу до брехні, насильства і сваволі імперських холуїв. Цьому прошарку інтелігенції і належить наше спасибі за Майдан. І я не один так думаю. Так само думає і віце-прем’єр з гуманітарних питань Д. Табачник. По-колишньому – секретар ЦК від ідеології. Доскочивши такої посади, цей товариш, – а він і на дух не терпів Майдану, - узявся і до інтелігенції, і до свободи слова.

Муляє товаришу серетарю свобода слова. Не було б її і президент був би інший – не з вузького кола інтелігенції – та й Ю. Тимошенко з Б. Тарасюком дихали б сьогодні чистим колимським повітрям. Уся заковика у свободі слова і в освітянах! І товариш секретар іде в наступ. Кого взяти у спільники? Для походу проти свободи слова кращого не знайти, як О. Бузина, який за слово правди не злюбив Шевченка. З цього “культуролога” і почав секретар свій ідеологічний інструктаж: “...новое руководство Гостелерадио будет серьёзно заниматься и содержанием и программной политикой УТ-1”. Для такого серйозного занятия, що може бути краще від темників часів Кучми?. Хто винайшов темники, ми не знаємо, та не обійшовся цей винахід без колишніх секретарів. Виходить, вертаємось до часів Кучми, коли бал правили темники. Тепер це зватиметься серьёзным занятием, або просто боротьбою із свободою слова. Начувайтесь перодряпи! Вами буде серйозно займатися пан Табачник!
Новина чи забуте старе? Воно ж і за часів Кучми аж он як серйозно займалися із журналістами – десь чи не добрий десяток з них уже у кращому світі. То що, панове опозиція, будемо сидіти склавши руки, поки ще один десяток туди піде? Луценко ж уже не міністер ВС.

Часи Кучми зайшли в історію завдяки акції “Україна без Кучми”. Була така акція, і з перспективи часу, треба сказати, що вона мала успіх, бо розгорнула свої крила на Майдані. І добре розгорнула. Багато важить – кинути гасло. А наслідки не забаряться. Це вже так.

А тепер думаймо, чого це пан Табачник так узявся до свободи слова і до інтелігенції, тобто до опозиції? Бо ж відколи світ світом, хто допався до влади сьогодні, хоче мати її й завтра. Вже не за горами 2009 рік – перевибори Президента. Тим-то й треба сьогодні серйозно зайнятися із содержанием ЗМІ, щоб завтра мати президента з понятіями. Тоді прощай, наша незалежність разом з узким слоем украиноязычной інтелігенції.

Щось треба робити, панове опозиція, вже сьогодні, щоб не пошитись у бідних родичів завтра. Табачник і п'ята колона готують Вам політичне Ватерлоо. Робив те й Кучма, так акція ”Україна без Кучми” не дала скінчити діла. Тепер же усі, хто з понятіями, покладають надії на Табачника, бо без нього вони “ні бе, ні ме, ні кукаріку”. Самі тобі проффесори.

Чи ж хочете, панове, і далі – після 2009 року – бути в опозиції? А коли не хочете, то дбайте вже сьогодні, про бій із секретарем від імперської ідеології. Чи буде цей бій зватися “Україна без Табачника!”, чи “Табачника у відставку!”, чи “Геть з уряду ідеологів п’ятої колони!”, чи ще якось, аби цей бій почався вже сьогодні.

Інакше на успіх 2009 року не сподівайтеся.
* Зберігаємо правопис автора